Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

           Але зараз у повітрі над столицею залишилося заледве десять відсотків від початкового числа безпілотників. Також у повітрі досі в радіусі дії радара було кілька сотень бойових літальних апаратів різних класів. А знарядь протикосмічної оборони і того менше. Зіурги завдали безліч орбітальних ударів по місцях скупчення батарей ПКО.

Причому, судячи з того, що удари було завдано дуже чітко, зіурги знали їхнє точне розташування, але ж про це на всій планеті знали лише кілька людей, що свідчило про можливу зраду.

           Усі ці думки пронеслися в голові Пашу, коли він встановлював гвинтівку в руїнах торгового центру. Щоб залізти на дах, йому довелося активувати реактивні двигуни і банально злетіти, оскільки в інший спосіб зараз туди вже було не дістатися.

            Через три хвилини десантні капсули з'явилися в межах досягнення вогню на висоті двадцяти кілометрів. Їхня швидкість падіння була всього близько чотирьохсот кілометрів на годину.  

            А значить до того, як вони досягнуть землі, було ще цілих три хвилини. Цим Терн і збирався скористатися. Активувавши снаряд, він встановив на ціль найближчу капсулу, після чого натиснув на курок.

         Легкий поштовх гвинтівки і вже за секунду найпотужніший вибух, який Пашу коли-небудь бачив. Ледве розсіялося світло, що супроводжувало ядерну реакцію, Терн побачив, що вже мінус одна десантна капсула. 

        Наступні півхвилини він стріляв снаряд за снарядом. Загалом він встиг вистрілити шість разів, перш ніж щось вибухнуло поруч із ним і викинуло з даху.

Дезорієнтація від погано відпрацювавших інерційних компенсаторів минула вже через три секунди під дією сильнодіючої хімії.  Щит обладунку був знесений повністю, та й верхній шар броні оплавився по всьому периметру.

           Насилу вставши, оскільки частина сервоприводів уже не відповідала, цієї ж секунди йому довелося відкрити вогонь,           бо він опинився в натовпі зіургів, які ховалися в технічному рівні під верхнім шаром пластобетону.

        Було зрозуміло, що й самі зіурги не очікували тут зустріти людину, а тому у відповідь атакувати вони стали лише двома секундами пізніше. Що і виявилося фатальним для них.

        До того моменту, як вони почали атакувати, зверху підійшла допомога. Це виявився сержант Адламс особисто, вистачило всього кілька плазмених гранат для знищення півтора десятка зіургів.

         - Давай вилазь, Терне, у нас менше хвилини, щоб змитися звідси. - крикнув сержант і активував своїм ключем розкриття обладунку Терна.

        - Є,- вимовив Пашу, розуміючи, що обладунок більше не помічник йому, а навпаки - тягар. 

        - Швидко за мною,-легкий десантний скафандр, що був на Пашу, давав йому змогу не зважати на температуру, а вона навкруги була кілька тисяч градусів після вибуху гранат з низькотемпературною плазмою,- На перехресті Долча і Мітіра є вхід до евакуаційної гілки монорейки. Важливо вибиратися з міста якомога швидше.

           - Ми кидаємо жителів просто так? - не міг умістити собі в голові це Пашу.

           - Не кидаємо, нам необхідно відступити і реорганізуватися. За сотню кілометрів від столиці є підземний комплекс, який нам допоможе.- промовив Адламс.

           - Зрозумів, - відповів під час бігу Пашу, але все одно він вважав, що вони зраджують цивільних, які довірили їм свої життя.

        Зістрибнувши в люк, сержант і рядовий полетіли вниз. Пашу злякався, що розіб'ється під час падіння, але сержант підхопив його гравітаційним маніпулятором, і за його допомогою вони плавно опустилися на платформу, що розташована за дві сотні метрів під землею.

        Перше, що впало в око Терну, це поранений губернатор, який стікав кров'ю, і кілька десятків знайомих зовні десантників з відкритими забралами скафандрів.  На свій подив, серед них був і їхній капітан з майором служби безпеки з корабля.

          - Адламс, ти довго, уже хотіли без тебе вирушати.- виголосив губернатор.

          - Декс, закрив би ти свою пащу. Я перспективного шмаркача прихопив, це він прикрив нас під час твого порятунку.

           - Тоді добро, вантажимося,- виголосив губернатор і просто встав на ноги, на подив Терна. Подальші ж події і зовсім ввели в ступор Терна. Тіло губернатора почало розвалюватися на дві частини і з нього вийшов зелений чоловічок. - хух, як мені набридло носити цю тушу,- вигукнув він. Тут Терн і помітив, що, крім нього, ніхто не здивований тим, що відбувається. - Так, можеш не витріщатися на мене, сполот я, сполот, у всіх бувають недоліки.

          Після цих слів десантники голосно розсміялися і почали вантажитися у військовий флаєр, що висів над треком монорейки. Ще діючий стимулятор дозволив Терну не сильно переживати з приводу побаченого, натомість він просто відключив мізки, потім буде думати про все, а зараз настав час текти за течією, старші товариші про все подбають.

            ***

      До тями Фіск прийшов від того, що відчув на своєму обличчі ніжне погладжування, яке супроводжувалося легким сверблячим болем. Спершу він не зрозумів, що відбувається, але за мить у його голові пронеслися останні спогади.

       Те, як бойовий супутник розбився поруч із ними, те, як вони врятувалися у флаєрі-сміттярі, то як Маарі викрав монстр. Наступної миті Фіск схопився на ноги, щоб майже одразу звалитися донизу на землю від болю, що прострелив усе його тіло, але головне він побачив поруч із собою Маарі, а отже, їх врятували.

        - Фіск, нарешті ти прийшов до тями, я так хвилювалася. Коли ти напав на монстра, я злякалася, не за себе, за тебе. Коли він жбурнув тебе вбік, я думала, ти помер. Але ти знову схопився, а потім як стрибнув і зніс половину голови монстру своїм ударом. А потім він упав на тебе. 

- Маарі, давай трохи повільніше, я погано тямлю зараз. Давай спочатку, хто нас врятував? - запитав Фіск, відсторонившись від болю і розплющивши очі. Вони лежали у воронці від вибуху нижче рівня землі на кілька метрів. Непогане місце, насправді, для того, щоб не привертати до себе уваги.