Пливе човен - води повен - Олег Говда

— І що? — я тільки головою похитав. — Йому повірили?

— Жартуєш? — розсміявся Тіпун. — Дурних немає, бо виздихали давно. Усе вірно козаки зрозуміли... Кожен, по-своєму. А в цілому, зійшлися на тім, що як роздяглася дівка, — не стримався Хома і взяв її силоміць. Ну, а щоб не кричала — сунув головою під воду. І так захопився, тіпун мені на язик... що бідолашна, ненароком, захлинулася. Ну, а далі — злякався скоєного і наплів байку, котра першою на думку спала.

 Олеся притулилася до мене тісніше. Схоже, дівчина все ще відчувала вагу кайданів, тож вигадану історію уявила набагато яскравіше, ніж слід. Довелося взяти її за руку і заспокійливо погладити. Обидва запорожці зробили вигляд, що нічого не помітили.

— І чим діло закінчилося?

— А все... — знизав плечима Полупуд. — Нема ніякого діла. Страта, хоч і передчасна, але законна, вбивством не вважається. Хомі кошовий звелів всипати десять буків, для порядку. Оскільки порушення все ж було... і на тому — кінець історії. Хома покарання прийняв достойно, бо ж крити нічим — заслужив. А потім завалився у шинок і, напевно, до цих пір розповідає всім бажаючим, як мужньо він боровся з анахтемською відьмою. Боюся навіть уявити, як далеко заведе його язик і що врешті-решт з того вийде...