Крізь роки пам'яті - Верона Дарк

Макс запросив Лізу на побачення, яке обіцяв бути особливим. Вони вирушили на озеро, де Макс заздалегідь зняв маленький затишний будиночок, оточений природою. Вечір був теплим, і на горизонті поволі занурювалось сонце, залишаючи за собою яскраво-рожеві та золотисті відблиски. Навколо було тихо, лише легкий шелест листя і спокійне плескання води створювали ідеальну атмосферу для їхнього відпочинку.

Ліза почувалася розслабленою і щасливою. Вона відчувала, як її серце починає битися швидше від простого наближення Макса. Вони з Максом говорили, сміялися і просто насолоджувались компанією одне одного. Вечеря була проста, але смачна — домашня паста і вино, що лише підкреслювало атмосферу близькості між ними.

Після вечері Макс узяв Лізу за руку і повів до берега озера. Вода була спокійною, відображаючи місячне світло. Вони сиділи на березі, пили вино, і кожен момент між ними здавався магічним. Ліза відчула, як її серце знову відкривається для нього.

Макс обережно обійняв Лізу, і їхні погляди зустрілися в темряві. Він ніжно підняв її підборіддя і поцілував її — спочатку м’яко, ніжно, а потім їхні поцілунки ставали все глибшими, пристраснішими. Вона відчувала кожен дотик його рук, що залишали тепло на її шкірі, і її серце розцвітало від цієї близькості.

— Я не хочу більше нічого втрачати, Ліза, — шепотів Макс між поцілунками, — Я хочу бути з тобою, для тебе. Я більше не зможу жити без тебе.

Ліза не відповідала словами, але її погляд був яскравим від емоцій. Вона була готова відкрити своє серце знову, прийняти його любов, і відчути, що їхня історія лише починається.

Вони повернулися в будиночок, і, коли двері за ними закрилися, їхня пристрасть розгорілася знову. Це була ніч, коли вони відчули, що їхня любов повернулася — інша, зріліша, але не менш сильна.

Макс і Ліза провели цю ніч разом, насолоджуючись кожною хвилиною, забувши про все навколо. Це була романтична і незабутня ніч, яка змінила все між ними, відновлюючи довіру і теплоту.