Заборонене кохання - Тіна Волф

Дівчина слухняно йшла за ним, інколи підбігаючи, бо Марк так швидко мчав, що вона не встигала перебирати ногами.

-  Зупинись, - гукнула і смикнула хлопця за руку.

-  Що? – відізвався Марк.

-  Ми зараз куди? – запитала, і погляд хижачки блиснув в її очах.

-  До мене, - здивовано відповів, одягаючи куртку і допомагаючи вдягнутись Аліні, - Наші бажання збігаються, чи я помилився?- і потягнув її на вулицю.

Дівчина продовжувала слухняно йти за ним. Завдяки високим підборам, її кроки були дрібними і частими, вона міцно трималася за Марка, бо боялася гепнутись на слизькій від мокрого снігу дорозі. Він не звертав на неї ніякої уваги, йому було байдуже йде вона, чи біжить, чи спотикається.

Вона знову спробувала його зупинити, голосно гукнула:

-  Зупинись!

-  Що знову, - гаркнув Марк.

-  Знову без прелюдій? – раптом запитала.

-  Без прелюдій, -  впевнено відповів, -  все як ти любиш.

-  Але хотілось би хоча б трохи кохання, - якось не сміливо сказала і зазирнула йому прямо у вічі.

-  Кохання? – усміхнувся єхидно Марк, а тоді голосно зареготав, - Кохання! А ти знаєш, що таке кохання? – роздратовано запитав і всі, так дбайливо приховані думки про Еліну, повернулись,  - Кохання… - засміявся знову, хміль паморочив йому голову, з’явилась злість на себе і на весь світ, очі запалали, від чого Аліні стало трохи страшно.

-  Дивний ти якийсь, Марк, - засумнівалась в ньому, - Нікуди я з тобою не піду, - висмикнула свою руку і повернулась назад до клубу.

Марк залишився стояти один посеред вулиці, повз нього шниряли парочки закоханих, які сміялися, цілувалися, обіймалися.

Марк обхопив голову руками і прошепотів:

-  Паскудно! Як же паскудно! Я слабак і дурень! – і поплентався по засніженій дорозі не розуміючи куди.