Заборонене кохання - Тіна Волф

Розділ  1

За вікном ллє, як з відра. Якось непомітно прокралась осінь. Накинула золотаве вбрання і пробіглась по місту. Що не подобалось їй, те позривала, розвіяла та розкидала. Сонечко сховала. Принесла похмурі дні, холод та мряку. Осінь захопила в свої обійми не тільки природу, а і людські серця. Принесла: кому нудьгу, кому поганий настрій, кому депресію. Люди почали менше зустрічатися один з одним, щоб за горнятком смачної та ароматної кави поговорити про справи, чи просто про життя, частіше стали  ховатися по домівкам, вмощуючись біля телевізора чи комп’ютера, або просто згадали про те, що ще можна почитати якусь цікаву книгу.

От і сьогодні кав’ярня, в якій працює Марк напівпорожня, хоча і знаходиться в досить зручному місці, неподалік від центру. Там завжди проходить повз багато людей. Ті, хто полюбляє каву, не оминають цей заклад. В середині затишно, завжди гамірно і привітно, але не сьогодні. Дощ ллє, стоячи стіною, перешкоджаючи перехожим дістатися додому чи на роботу. Навряд чи хто вийде в таку погоду на прогулянку і рідко хто загляне до кав’ярні. Хоча ні! Є така верства населення – це закохані, яким ніякий дощ побаченню не завадить. Саме таких двоє закоханих умостились за столиком у кав’ярні, і їм не заважає ніхто, навіть дощ!  

- Якось незвично, коли так мало відвідувачів. А все той дощ! – роздумує  Марк.

Він працює в кав’ярні бариста. Це як кавовий сомельє або кавовий майстер. Він повинен не просто вміти приготувати еспресо або капучіно, він повинен бути справжнім віртуозом у своїй справі, а інколи і тонким психологом. Саме таким є Марк. Так як він вміє приготувати цей чудовий напій, у кав’ярні не зможе ніхто. В нього навіть є свої прихильники, які йдуть до Марка,  щоб випити кави від Марка. В народі навіть вислів такий з’явився – «кава від Марка» або ще кажуть: «Ходімо до Марка, вип’ємо кави».

Окрім того, що Марк прекрасний бариста, він ще і хлопець досить привабливий. Його жовто-карі очі інколи палають, як два вогники і тоді – «Дівчата, стережіться, бо вам хана!», цей спокусник, сам того не бажаючи, заставляє тремтіти жіночі серця. Щоб критично поглянути, то наче і не писаний красень, але є в ньому щось таке, що притягує і зваблює.

Коли Марк виходить в зал із-за барної стійки, дівчата забувають про своїх хлопців, і проводжають його довгим поглядом, милуючись його  ідеальною статурою, відшліфованою в спортзалі біля тренажерів. Кремезні і підкачані м’язи, які прикриває чорна в обтяжку футболка, добре вирізняються і випирають зовні. Руки хлопця вкриті татуюваннями, виконаними за допомогою чітких ліній та штрихувань, що утворюють цікавий графічний малюнок. З рук тату переходять гармонічно на спину, трохи зачіпаючи шию та груди.

Багато дівчат сохнуть за ним. А як тут не сохнути? Він зваблює не лише своїм виглядом, але і поглядом, який пронизує наскрізь, а ще може і словом солодким добити остаточно. Розуміючи те, що подобається дівчатам – досить перебірливий, все шукає ту, до якої він буде відчувати не лише короткочасну пристрасть, а і справжню любов.

Взагалі, з дівчатами Марку щастить. Ну, як щастить? Їх багато навколо нього в’ється. Ще й на роботі в зміні самі дівчата. Так склалося, що серед чоловіків у їхньому колективі лише він, Єгор, який працює в другій зміні та Валерій Петрович – управляючий кав’ярні. Так що хлопцям не бракує дівчачої уваги.

Скориставшись тим, що немає відвідувачів і дощ стоїть стіною, Марк вирішив непомітно пробратись у підсобку, щоб там творити свої шедеври. Так, вам не почулося – шедеври! Справа в тому, що хлопець не полишав мріяти про кар’єру художника. А найголовніше в нього до цього є хист і неабиякий талант. От лише удача не хоче з ним дружити, залишила його і не повертається, хоч би хоч навідалась, ну хоча б на трохи! Бо роки летять, скоро може вже стати пізно, бо вже двадцять вісім! Ще трохи і бажання може пропасти, а мрія розіб’ється, перетворившись на уламки.

Коли Марку до рук потрапляє його альбом і олівець, він так захоплюється малюванням, що забуває про те, що він на роботі. В цей момент для нього світ переставав існувати! Він – художник! Не бариста, а художник! Творчі люди вони ж всі трохи схиблені, вони незвичайні люди, а з прибамбахом.

- Марік! Ти знову сховався! – раптом почув голос Лізи, яка розшукувала його по всій підсобці.

Ліза працює в кав’ярні кондитером. Бо окрім кави відвідувачі можуть замовити собі чогось солоденького – смачні тістечка або пухку випічку. Ліза чудова дівчина, симпатична, добра, хоча інколи може щось несподіване утнути. Вона  все намагається приручити Маріка, так вона його любить називати, хоча він завжди сердиться з цього приводу на неї.

- Ти знову тут? – знайшовши його, запитала Ліза.

Вона  випросталась перед ним на повен зріст. Дівчина була досить стрункою, з витонченими рисами обличчя. Її довге волосся зв’язане в пучок, прикрите спеціальною шапочкою, у вигляді берета, як елемента уніформи для тих, хто працював у кав’ярні на кухні. Вона зиркнула на нього своїми синіми, як небо, великими очима, в яких була цікавість і бажання одразу знати про все, чим тут зайнятий Марк.

- Чого тобі? – трохи грубо запитав Марк, скорчивши невдоволену гримасу.

Він сидів на столі, тримав в руках невеличкий альбом та олівець, і запитально дивився в бік дівчини примруживши свої жовто-карі очі.

- Покажи, - одразу простягнула в бік Марка свої тонкі руки та довжелезні пальці, схожі на клешні, смикнула за край альбому, який хлопець встиг закрити.