Молода гвардія - Фадєєв Олександр

Але час минав, дрібниці нашаровувались одна на одну, перетворювались на щось більше, і Пилип Петрович ставав також усе помітніший. Люди, які оточували Пилипа Петровича, були здебільшого свої люди. Він догадувався, що поміж підлеглими йому — немало людей, схожих на його хазяйку Пелагію Іллівну. Вони все бачать, співчувають йому, але й знаку не подають про це — ні йому, ні іншим, ані навіть собі. Та щоб тебе викрили, не потрібно багато негідників — при нагоді досить і одного боягуза.

Найвідповідальнішою роботою, покладеною на майстерні, була відбудова найбільшої краснодонської водокачки, що постачала воду групі шахт, постачала воду центральній частині міста й самим майстерням. Роботу цю поклали на Ба-ракова місяців два тому, а він передоручив її Пилипові Петровичу.

Нескладну цю роботу, як і всі інші, там виконували всупереч здоровому глуздові. Водокачка, однак, була дуже потрібна. Пан Фельднер кілька разів особисто перевіряв роботу й дуже сердився, що йде вона повільно. Навіть коли водокачку закінчили, Пилип Петрович все не здавав її в експлуатацію під приводом, що водокачка має пройти випробування. Ранками все дужче брались морози, передчасні цього року, а вся система стояла, повна води.

Під кінець робочого дня в суботу Пилип Петрович прийшов приймати водокачку. Він усе прискіпувався, що бак і труби протікають, і ретельно підкручував гайки та крани. Старший по роботах ходив слідом за ним, бачив, що все справне, мовчав. Робітники дожидали на вулиці.

Нарешті Пилип Петрович разом із старшим вийшов до робітників. Пилип Петрович, витягши з кишені піджака кисет і складену для закрутки газетку "Нове життя", мовчки частував робітників січеним самосадом з корінцями. Робітники, жвавіючи, потяглись до тютюну. Навіть самосад був тепер рідкістю. Курили гнилу суміш із сіном пополам,— тютюн цей називали всюди "матрац моєї бабусі".

Вони мовчки стояли біля водокачки, курили. Робітники часом запитливо поглядали то на старшого, то на Лютикова. Пилип Петрович кинув недокурок на землю й затоптав чоботом.

— Ну, тепер, здається, все, шабаш,— сказав він.— Сьогодні, видно, здавати роботу вже нікому: пізно. Підождемо до понеділка...

Старий відчув, як усі поглянули на нього трохи розгублено: навіть звечора дуже брався мороз.

— Воду спустити б,— невпевнено мовив старший.

— Зима, чи що? — строго сказав Пилип Петрович.

Йому дуже не хотілося зустрічатися з тим старшим очима, але ненароком це вийшло. І Пилип Петрович зрозумів, що старший теж усе зрозумів. Мабуть, зрозуміли й інші, так усі раптом зніяковіли. Пилип Петрович, володіючи собою, сказав неуважливо:

— Ходімо...

І вони в глибокому мовчанні пішли од водокачки.

Про це й згадав Пилип Петрович, коли прочинив кватирку й побачив густий іній на пожухлому від морозу листі соняшників та гарбузів.

Як і сподівався Пилип Петрович, уся бригада чекала його біля водокачки. Можна було й не казати, що труби полопались, уся система зіпсувалась, все треба було починати з самого початку.

— Жалко... Та хто ж би міг думати! Такі морози! — сказав Пилип Петрович.— Що ж, не будемо занепадати духом. Труби треба змінити. їх, правда, нема ніде, але постараємось роздобути...

Всі дивились на нього сторопіло. Він збагнув, що всі шанують його за сміливість і всі страшаться того, що він зробив, а ще більше страшаться його спокою.

Так, люди, що з ними працював Пилип Петрович, були свої люди. Але ж доки можна вивіряти долю?

За встановленим між ними неписаним порядком взаємин, Бараков і Лютиков ніколи не зустрічались поза роботою, щоб нікому й на думку не спала не тільки їхня дружба, а навіть те, що можуть вони знатись поза службою. Якщо треба було негайно поговорити, Бараков викликав Пилипа Петровича до кабінету, а перед Пилипом Петровичем і після нього обов'язково викликав також інших начальників цехів.

На цей раз була пильна потреба зустрітись.

Пилип Петрович пройшов до своєї конторки в цеху, кинув на стілець згорнений халат, який він завсігди носив під пахвою, зняв кепку, пальто, пригладив сиве волосся, поправив гребінцем коротко підстрижені шорсткі вуса й пішов до Баракова.

Контора майстерень містилась у центральному будиночку в дворі.

На відміну од більшості установ і приватних квартир у Краснодоні, в яких узимку стало холодніше, ніж на вулиці, в конторі майстерень було так само тепло, як у всіх установах та будинках, де працювали й жили німці. Бараков сидів у своєму теплому кабінеті в сукняній просторій блузі з відкладним широким коміром, з-під якого виднів добре випрасуваний голубий комірець, пов'язаний яскравим галстуком. Бараков дуже схуд і засмаг, і це ще більше молодило його. Він одпустив волосся й збив собі попереду кучерявий кок. Цим збитим коком волосся, і ямочкою на підборідді, і заразом ясним, прямим, сміливим поглядом великих очей, і твердо стуленими повними губами помітно сильної складки він справляв за нинішніх обставин двоїсте враження.

Бараков сидів у кабінеті й нічогісінько не робив. Він дуже зрадів Лютикову.

— Уже знаєш? — спитав Пилип Петрович, сідаючи проти нього й відхекуючись.

— Так їй і треба! — Посмішка ледь торкнула повні губи Баракова.

— Ні, я про зведення.

— Також знаю...— У Баракова був свій радіоприймач.

— Ну, і як же це воно буде в нас на Україні? — з усмішкою спитав по-українському Лютиков. Росіянин, який зріс у Донбасі, він часом дозволяв собі таку втіху.

— А ось як,— у тон йому відповів Бараков.— Будемо готувати загальне...— Бараков обома руками зробив широкий круглий рух, так що Пилипові Петровичу стало цілком ясно, яке таке "загальне" готуватиме Бараков.— Як тільки наші підійдуть...— Бараков непевно покрутив над столом кистю руки й поворушив пальцями.

— Точно...— Пилип Петрович був задоволений з свого напарника.

— Завтра я тобі весь план принесу... Не вистачає нам пе діточок, а паличок-стукалочок та цукерочок...— Бараков випадково сказав майже в риму й засміявся. Мова йшла про те, що людей знайдеться досить, але мало гвинтівок і патронів.

— Скажу хлопцям, хай постараються,— вони здобудуть. Справа не в водокачці,— сказав Пилип Петрович, раптом переходячи до того, що на ділі найбільше хвилювало його.—

Справа не в ній. А справа в тому... Ти й сам розумієш У чому.

На переніссі в Баранова позначилася глибока зморшка.

— Знаєш, що я запропоную? Давай-но я тебе звільню,— твердо сказав він.— Причеплюсь до того, що ти водокачку заморозив, і звільню.

Пилип Петрович задумався: справді, міг бути й такий вихід.

— Ні,— сказав він перегодом,— сховатися мені нема куди. А якби й було куди,— не можна. Зразу все зрозуміють, і тобі — край, а з тобою й іншим. Утратити таке становище, як наше тепер,— ні, це не годиться,— рішуче заперечив Він.— Ні, будемо дивитись, як там у наших на фронті. Якщо Паші швидко підуть, почнемо працювати на німців так запопадливо, що коли хто в чомусь нас і підозрював, зразу пооачить, що помилився: німцям погапо, а ми стараємосьі Однак усе нашим дістанеться!

Надзвичайна простота цього ходу в першу мить вразила Баракова.

— Але ж, коли фронт підійде близько, пас поставлять ремонтувати озброєння,— сказав він.

— Коли фронт підійде, ми покинемо все до чортової матері — і в партизани!

"Є снага в старого!" — вдоволено подумав Бараков.

— Треба ще один центр керівництва створити,— сказав Пилип Петрович,— поза майстернями, без нас із тобою, мовби про запас.— Він хотів був висловити яке-небудь втішливе, напівжартівливе зауваження, на кшталт: "Він, звісно, й не знадобиться, отой центр, та береженого..." — і т. д., але відчув, що не потрібно це ні йому, ні Баранову, і сказав: — Люди в нас тепер з досвідом, коли що станеться, чудово впораються без нас. Чи так?

— Так.

— Доведеться райком скликати. Адже ж ми з тобою скликали його ще перед тим, як прийшли німці. Де ж внутріпартійна демократія? — Пилип Петрович суворо блимнув на Баракова і підморгнув.

Бараков засміявся. Райком вони справді не скликали, бо його майже не було змоги скликати в умовах Краснодопа. Але все найважливіше вони вирішували, тільки порадившися з інніими керівними людьми в районі.

Повертаючись по цеху до себе в конторку, Пилип Петрович побачив Моткова, Володю Осьмухіна й Толю Орлова,— вони працювали біля сусідніх лещат.

Вдаючи, ніби перевіряє роботу, Пилип Петрович пішов понад довгим, на половину цеху, столом при стіні, біля якого

працювали слюсарі. Хлопці, котрі тільки-но безтурботно курили й базікали, для годиться взяли терпуги.

Коли Пилип Петрович підійшов ближче, Мошков звів на нього очі й сказав стиха зі злою посмішкою:

— Що, ганяв?

Пилип Петрович зрозумів, що Мошков чув уже про водокачку й питає про Баракова. Мошков, як і решта хлопців, не знав правди про Баракова і вважав за людину німецьку.

— Не кажи...— Пилип Петрович так похитав головою, ніби й справді тільки-но дістав прочухана.— Як діла? — спитав він, схилившись до лещат Осьмухіна, немовби розглядаючи деталь, і тихо сказав крізь колючі вуса: — Олега до мене сьогодні вночі, як тоді...

Це був іще один вразливий пункт у підпільній організації Краснодона "Молода гвардія".

Розділ п'ятдесят другий

Що ясніше визначалися успіхи Червоної Армії вже не тільки в районі Сталінграда й на Дону, а й на Північному Кавказі та в районі Великих Лук, то все ширшого розмаху набирала й ставала все одчайдушнішою діяльність "Молодої гвардії".

"Молода гвардія" була вже великою, розгалуженою по всьому району організацією, яка все росла і налічувала понад сто членів. А ще більше було в неї помічників.

Організація росла і не могла не рости, бо розвивала свою діяльність. Зрештою, вона до цього була покликана. Правда, юнаки відчували, що стали якось помітнішими в порівнянні з тим часом, коли діяльність починали. Але що вдієш,— в певному розумінні це було неминуче.

Та що ширше розгорталась діяльність "Молодої гвардії", то все вужче сходились круг неї крила "густого волока", закинутого гестапо та поліцією.

На одному з засідань штабу Уля раптом сказала:

— А хто з нас вивчив азбуку Морзе?

Ніхто не спитав, навіщо це потрібно, і ніхто не пожартував з Улі. Можливо, вперше за весь час їхньої діяльності члени штабу подумали про те, що можуть їх арештувати. Але це був скороминущий роздум. Адже їм поки що нічого не загрожувало.

І саме в цю пору Олега викликали для особистої розмови з Лютиковим.

Вони так і не бачились після тої першої зустрічі й один в одному помітили великі зміни.

Пилип Петрович ще дужче посивів і якось поширшав, роздався.