Декамерон - Боккаччо Джованні

Через деякий час доля послала йому добру нагоду помститися. Удовин коханець захопився якоюсь іншою жінкою, а од першої любки одкинувся, зневаживши її почуття; не хотів уже з нею не то зустрічатись, а й говорити, і вона вдалася в превелику журбу да тугу. Служниці стало її шкода; не знаючи, як утішити свою господиню, що милий її покинув, і бачачи, що бакаляр, як і раніше, ходить на ту вулицю, вона взяла собі в голову нерозумну думку — чи не можна того невірного коханця якимись чарами знову до панії привернути (адже бакаляр чоловік учений і всі ті чари мусить знати), — і сказала про те Елені. Та послухала — і не подумала, дурна, що якби бакаляр знав ті чари, то він повернув би їх на свою користь! — і зразу ж веліла служниці розпитати в бакаляра, чи він на те згодиться, а вона вже за се всяку його волю готова уволити. Служниця, не гаючись, переказала те все бакалярові. Як почув про те бакаляр, то сказав собі подумки: "Хвала тобі, Боже, що ти даєш мені змогу покарати сю негідницю за ту наругу, яку вона мені вчинила, за той глум, якого я дознав за щире моє кохання". А служниці так одповів:

— Скажи моїй пані, щоб про се не турбувалась, а я вже так зроблю, що той невірний, хоч би і в Індії був, зараз вернеться до неї і проситиме помилування за свою провину. А як те зробити, я скажу їй самій, де й коли вона забажає. Отак і передай своїй господині, заспокой її од мого імені.

Служниця переказала ту відповідь, і вони домовились зустрітися в церкві святої Лючії. Прийшовши туди на побачення, Елена зовсім забула, що мало не довела Ріньєрі до смерті: вона одверто розповіла бакалярові геть-чисто все і прохала його, щоб він порятував її своїми чарами. На те бакаляр одказав:

— Мадонно, правду кажучи, в Парижі я вивчав усякі науки, в тому числі й чорну магію, і знаю, в чому її сила; та се богопротивна наука, і я заприсяг ніколи до неї не вдаватись ні для себе, ні для будь-кого іншого. Але любов, що я маю до вас у серці, така велика, що я не можу відмовити, чого б ви не попросили: тим я готов усе по вашій уподобі зробити, хоч би й мав за те до диявола в пекло потрапити. Тільки скажу вам зразу, що се справа багато важча, ніж ви, напевне, думаєте, особливо коли жінка хоче причарувати до себе чоловіка або чоловік жінку: тут повинна діяти сама зацікавлена особа, причому вночі, в пустельному місці, без нікого; на се треба неабиякої сміливості, і я не знаю, чи ви на таку річ спроможні.

Закохана пані, більше на почуття багата, ніж на розум, одказала:

— Любов мене так мордує, що я на все готова, аби привернути коханого, що без жодної вини мене покинув. Скажи ж мені, коли твоя ласка, якої од мене потрібно сміливості.

Бакаляр, який давно вже лихе намислив, сказав їй:

— Мадонно, я виллю з цини фігурку того, що ви хочете приворожити; як я дам вам ту фігурку, ви підете з нею вночі на молодику сама-одна до річки і сім раз іскупаєтеся гольцем у біжучій воді, а потім, не одягаючись, злізете на дерево чи на хату-пустку і, обернувшись у північну сторону з фігуркою в руці, промовите сім раз закляття, що я вам напишу; як ви ті слова прокажете, до вас прийдуть двоє дівчат небаченої вроди, привітаються і спитають ласкаво, чого ви бажаєте. Ви з'ясуєте їм докладно геть-чисто все, та глядіть, не назвіть замість вашого коханого когось іншого! Коли скажете, вони щезнуть, а ви тоді злізете, одягнетесь і підете собі додому. І от побачите, не мине й половина другої ночі, як ваш милий прибіжить до вас, плачучи, і буде просити у вас, щоб ви його пожаліли й простили, а з того часу вже зроду од вас не одкинеться й до іншої не пристане.

Як удова вислухала сієї мови, всьому зразу повірила і вже уявила собі, що коханець до неї вернувся; зрадівши непомалу, вона сказала бакалярові:

— Не бійся, я все зроблю достеменно так, як ти кажеш; мені се буде дуже з руки, бо в мене є за містом над берегом Арно невеличка садиба; тепер у нас місяць червець, і скупатися в річці буде вельми приємно. Як на те, неподалік од річки стоїть башточка, в якій ніхто не живе, часом тільки пастухи злазять на вишку по каштановій драбині, щоб поглянути навкруг, коли де скотина заблудиться. Куточок сей безлюдний, тихий; піду я туди і зроблю собі любісінько все те, що ти мені скажеш.

Бакаляр дуже добре знав і садибу ту, і вишку; задоволений тим, що вговорив її, він сказав:

— Мадонно, я ніколи не бував у тих краях і не знаю ні садиби вашої, ні башти, але якщо й справді все так, як ви кажете, то догіднішого місця й бути не може. Тож як прийде слушний час, я пришлю вам і фігурку ту, і замову; та дуже прошу вас, якщо ваше бажання здійсниться і ви побачите, що я добре вам услужив, не забудьте ж про мене і дотримайте вашого слова.

Вдова одказала, що притьмом не забуде, попрощалась із ним і пішла додому. Бакаляр ізрадів, що задум його починає справджуватися, і взявся за свої химороди: вилив із цини фігурку й набазграв якусь нісенітницю, нібито замову приворотну, та й послав усе те через кілька днів удові, переказавши їй, щоб уже наступної ночі вона зробила, не гаючись, усе те, що він їй говорив, а сам пішов нишком разом із слугою до одного свого приятеля, що жив недалеко од тої вишки, щоб довершити те, що задумав.

Пані й собі вирядилась у дорогу з своєю служницею до тої садиби; як настала ніч, вона вдала, що вже лягає спати, одіслала й служницю на спочинок, а сама тихенько вийшла з дому і попрямувала до тої вишки на березі Арно. Озирнулась кругом — не видно й не чути нікого; тоді роздяглась, поклала одежу під кущем, скупнулась сім разів з тою фігуркою в руках і пішла з нею до вишки як була гола. Бакаляр іще звечора причаївся з своїм слугою під вербами коло тої вишки і весь час стежив за нею. Як побачив він, що вона проходить повз нього голим-голісінька, нічну темряву білим своїм тілом перемагаючи, як подивився на її перса та інші розкішні принади й подумав, що з ними станеться незабаром, то аж жалко йому зробилося; та ще й жага така в нім раптом загорілась, що біда — що дрімало, враз устало; хотів уже він вискочити з криївки своєї, схопити її і жадання своє вволити. Якби ще трохи, то й піддався був би або жалощам, або хоті своїй жагучій; та згадавши, хто він і хто вона, здумавши, якої наруги довелось йому од неї зазнати, він знов закипів лютим гнівом і геть одігнав і жалі свої, й поваби тілесні; надумавши довести свій замір до краю, він так і не зайняв її, дав пройти.

Вилізши на вишку і обернувшись лицем до півночі, вдова стала промовляти закляття, що навчив її бакаляр, а він тим часом підкрався туди нищечком і зняв драбину, по якій на вишку діставалась, та й почав дивитись, що вона далі казатиме й робитиме. Прочитавши сім разів ту замову, пані стала ждати тих двох дівчат і доти ждала, доки й на зорю почало займатися, — аж ізмерзла бідолаха, того не сподіваючись. Засмучена тим, що бакалярові чари не діють, вона сказала собі подумки: "Боюсь, що той вражий бакаляр хотів мені таку саму всеношну справити, як я йому; та що то за помста, коли ніч на третину коротша, та й холод не який".

Не бажаючи сидіти на тій вишці до білого дня, вона думала злізти; дивиться — аж драбини немає. Так усе на ній і охололо, мов вона крізь землю от-от провалиться; не витримала, бідна, і впала на кам'яний поміст вишки. Зібравшися трохи на силі, почала плакати жалібно й нарікати; догадалася вже напевне, що то бакалярова робота, і каялася ревне, що так із чоловіка поглумилась, а потім здуру довірилась тому, кого повинна була вважати за свого ворога. Довго вона отак бідкалась, потім стала шукати способу, як би додолу злізти; нічого не придумавши, знов почала рюмати і думала собі смутно та невесело: "Бідна моя голівонько, що скажуть брати мої, родичі й сусіди, всі флорентинці, коли дізнаються, що мене тут голою застали? Моє чесне ім'я, що скрізь було славне, вкриється ганьбою; якби й надумала я, як із сієї халепи вибрехатись, то той вражий бакаляр, що всі мої справи знає, виведе на чисту воду. Ох, нещасна я, безталанна я! Воднораз і невірного коханця, і честь свою утратила!" І так уже горювала та побивалась, що мало з вишки вниз не кинулась. От уже й сонце вгору підбилось; підійшла вона до краю помосту і давай дивитись, чи не йде там якийсь хлопець-пастушок, щоб послати його по служницю. Гульк — аж там бакаляр, що задрімав був у верболозі; вона його побачила, а він її.

— Доброго ранку, мадонно! — обізвався він до неї. — Ну, як, приходили ті дівчата?

Почувши ті його слова, пані знову гірко заплакала й попрохала його підійти ближче до башти, щоб вона могла з ним поговорити; бакаляр охоче вволив її волю. Тоді вона лягла долічерева на помості, тільки голову з вишки вистромила, і сказала йому крізь сльози:

— Доправди, Ріньєрі, якщо я тобі справила тоді лиху ніч, то ти тепер добре на мені помстився: хоч у нас надворі й літо, та я тут уночі трохи не задубіла, бо гола ж. Я вже так жалкувала на ту кривду, що я тобі вчинила, та на свою дурну довірливість, так плакала, що мало очей не виплакала. Прошу ж тебе — не з любові до мене (бо ти мене любити вже не можеш), а з поваги до самого себе (бо ти чоловік благородний), — нехай уже на сьому твоя помста за наругу й перестане; кажи принести сюди мою одежу, не однімай у мене того, що вже не міг би повернути, якби й хотів — мого чесного імені; ту ніч я не впустила тебе до мого дому, та тепер, аби ти тільки того зажадав, я оддам тобі багато ночей за ту одну. Задовольнися ж тим, що ти вже зробив: ти й так, як чоловік розумний, добре оддячив за кривду й провчив мене як слід; не показуй більше своєї сили проти жінки — яка то слава орлові, що він голубку переміг? Зглянься ж наді мною, ради Бога святого і власної честі.

Бакаляр, згадуючи спогорда ту наругу, якої од неї дізнав, і слухаючи тепер її плач та слізні благання, відчував одночасно зловтіху і жалощі в душі своїй: утішався тим, що помстився, як того прагнув, а жалів нещасну, бо так веліла людяність. Та людяність так і не змогла перемогти в ньому жорстокості; тому він сказав:

— Мадонно Елено! Якби мої прохання (я, правда, не твоєї вдачі і не розводив їх ні слізками, ані лестками), якби, кажу, мої прохання подіяли були на тебе тоді, як я замерзав уночі на снігу в твоєму дворі, і щоб ти впустила мене хоч на хвильку погрітись, то, може, я тепер послухав би твоїх благань; та як ти й нині дбаєш передусім за свою честь і не хочеш тут зоставатись голою, то звертай свої благання до того, в чиїх обіймах ти не соромилась утішатись тої пам'ятної ночі, коли чула, як я, дзвонячи зубами, тупцявся по снігу в твоїм дворі; нехай він поможе тобі, хай принесе твій одяг, хай приставить драбину, щоб ти могла злізти; нехай піклується про твою честь, що нею ти не вагалась ризикувати заради нього ні тепер, ні в тисячі інших випадків.