Мобі Дік - Мелвілл Герман
Коли з величезної туші врешті зняли його сажневої товщини покриви і сонце висушило оголені кістки, тоді кістяк дбайливо перевезли до долини Пупелла і там помістили в пишному храмі з величних пальм.
Ребра його обвішали трофеями; на хребцях химерними ієрогліфами вирізьбили літопис арсакідської історії; в черепі жерці підтримували незгасний ароматичний вогонь, так що таємнича голова знов пускала вгору клуби свого фонтана; а страхітлива нижня щелепа, підвішена на гілляці, погойдувалась над головами в молільників, ніби той завислий на волосинці меч, що так настрахав колись Дамокла.[151]
То було дивовижне видовище. Ліс був зелений, як мох на скелях Крижаної ущелини в нашому Вермонті; дерева стояли високі й горді, сповнені буйних життєвих соків, а невтомно родюча земля під ними була схожа на кросна[152] з пишним килимом, у якому плеткі пагони ліан були основою й пітканням, а живі квіти — візерунками. Всі дерева з обтяженим плодами гіллям, усі кущі, й папороть, і трави, і повітря, що бриніло віщими звуками, — все перебувало в безупинному русі. О працьовитий ткачу! Невидимий ткачу! Зупинись! На одне слово! Куди тече твоя тканина? Який палац вона покриє? Навіщо всі ці ненастанні труди? Скажи, ткачу! Затримай твою руку! Одним-єдиним словом, озвися! Ні… Човник бігає туди й сюди… Спливають із кросен візерунки — і килим суцільним потоком рине далі й далі. Бог-ткач усе тче й тче — і за тим тканням він оглух, не чує голосів смертних, та й ми, що дивимось на кросна, глухнемо від їхнього шуму і, тільки втікаючи геть від них, почуємо тисячі голосів, що з них промовляють. І саме так завжди буває й на всіх справжніх фабриках. Вимовлених слів не чути за гудінням веретен; але ті самі слова виразно чутні надворі, куди вони прориваються крізь розчинені вікна. Таким чином розкрилося чимало різних шахрайств. Тож стережися, смертний! Бо так само крізь гуркіт великих всесвітніх кросен хтось може підслухати здалеку і твої найпотаємніші думки.
І ось серед цих зелених, невтомних і невпинних, як саме життя, кросен арсакідського лісу ліниво спочивав велетенський білий обожнюваний кістяк — гігантський нероба! І все ж серед вічного шелесту зеленої основи й піткання, що спліталися круг нього, той нероба-велетень сам здавався вправним ткачем; він і сам був весь обснований пагонами і з кожним місяцем прибирався в буйнішу, свіжішу зелень, хоча й лишався кістяком. Життя обплітало Смерть! Смерть ставала опорою для пагонів Життя; похмурий бог одружився з юною богинею Життя й плодив з нею кучеряві дива.
Так ось, коли я з царком Транкво провідав цього дивовижного кита й побачив череп-вівтар та штучний дим, що струменів над отвором, із якого колись вирвався справжній струмінь-фонтан, то висловив свій подив, що царьок вважає храм предметом колекціонування. Він тільки засміявся. Та ще дужче мене здивувало, коли жерці почали запевняти, що той димовий струмінь — справжній фонтан кита. Я пройшовся вздовж того кістяка туди й сюди, відгорнув зелені ліани, пропхався між ребрами й довго блукав з клубком арсакідської шворки по всіх численних звивистих, тінистих колонадах та галереях його. Але незабаром шворка скінчилась, і, йдучи вздовж неї назад, я вийшов надвір тим самим отвором, яким і ввійшов. Усередині кістяка я не побачив нічого живого — самі лиш кістки.
Вирізавши собі з зеленого прута мірку, я ще раз пробрався всередину кістяка. Крізь свою бійницю в черепі жерці помітили, як я виміряю висоту останнього ребра.
— Що це? — закричали вони. — Ти посмів міряти нашого бога? Це можна робити тільки нам!
— Гаразд, жерці. Тоді скажіть мені, який він завдовжки.
По цих моїх словах між ними вибухнула запекла суперечка про фути й дюйми; вони лупцювали один одного мірками по довбешках, аж луна лящала в китовому черепі, а я, скориставшися з того, хутенько докінчив свої власні виміри.
Результати їхні я й збираюся викласти зараз перед вами. Та насамперед треба зауважити, що в цьому ділі я не можу наводити перші-ліпші цифри, які мені заманеться вигадати. Адже існують авторитетні знавці кістяків, і ви можете перевірити мою сумлінність, звернувшися до них. Кажуть, що в айглійському місті Гуллі, одному з головних китоловних портів тієї країни, є Левіафаністичний музей, де зберігається кілька чудових зразків фінвала та інших китів. Чув я також, що в музеї міста Манчестера в штаті Нью-Гемпшір є експонат, який власники називають "єдиним досконалим зразком гренландського, чи справжнього кита в Сполучених Штатах". А крім того, в маєтку Бертон-Констебл, що в англійському графстві Йоркшір, його власник сер Кліффорд Констебл має кістяк кашалота — щоправда, не дуже великого, в усякому разі, не такого велетня, як той, що належить моєму приятелеві царкові Транкво.
В обох випадках прибиті до берега кити, яким належали ці два скелети, дісталися їхнім теперішнім власникам на тих самих підставах. Царьок Транкво взяв кита собі, бо хотів його мати; а сер Кліффорд — бо йому належали маєтності в тих краях. Кит сера Кліффорда весь складений на завісах, і ви можете відчиняти й зачиняти всі оточені кістками порожнини його тіла, наче шухляди величезної шафи, можете розкладати його ребра, мов гігантське віяло, і хоч би й цілий день гойдатись на його нижній щелепі. На деяких лядах та віконницях його мають установити замки, і в майбутньому відвідувачів буде супроводити слуга з в’язкою ключів при боці. Сер Кліффорд має намір брати два пенси плати за погляд у "галерею шепоту" — канал спинного хребта, три пенси за те, щоб почути луну з порожнини мозочка й шість пенсів за огляд незрівнянного краєвиду, який відкривається з маківки кашалотового черепа.
Розміри кістяка, які я зараз наведу, точно переписані з мого правого передпліччя, де мені їх витатуювали, бо в моїх тодішніх мандрах по диких краях я не мав іншого способу зберегти такі цінні статистичні дані. Та оскільки місця було мало, бо я хотів зберегти деякі частини свого тіла чистими, щоб записати на них вірша, якого саме складав, — принаймні ті частини, які ще не були татуйованими, — то я округлював результати вимірів до цілих футів, не дбаючи про дюйми, тим більше, що кита й справді недоречно міряти дюймами.
103
ВИМІРИ КИТОВОГО СКЕЛЕТА
Насамперед я хочу подати вам прості і ясні відомості щодо живої ваги того левіафана, якого незабаром продемонструю. Такі відомості можуть виявитись тут корисними.
Згідно з ретельним підрахунком, який я виконав, спираючись почасти на дані капітана Скорсбі, що оцінює вагу найбільшого, шістдесятифутового гренландського кита в сімдесят тонн, — згідно з цим моїм ретельним підрахунком, кашалот найбільших розмірів, від вісімдесяти п’яти до дев’яноста футів завдовжки і трохи менше сорока футів обводом у найтовщому місці, має важити щонайменше дев’яносто тонн; отже, як рахувати тринадцять чоловік на тонну, він значно важчий за всю людність містечка з тисячею стома жителями.
Тож подумайте самі, скільки розумових сил треба припрягти до цього левіафана, наче волів у ярмо, щоб хоч зрушити його з місця в уяві жителя суходолу?
Я вже змальовував перед вами на всякі лади й череп кита, і його дихало, і щелепу, і зуби, і хвіст, і лоб, і плавці, й багато інших частин його тіла, тому зараз відзначу тільки найцікавіше в загальній масі його оголеного кістяка. Та оскільки гігантський череп займає таку велику частину всієї довжини кістяка і оскільки це до того ж частина найскладніша, а в цьому розділі мови про нього більше не буде, то ви повинні весь час тримати його в пам’яті чи хай там під пахвою, бо інакше не зможете скласти повне уявлення про загальну будову того, що ми зараз розглядатимемо.
Довжина кашалотового кістяка на острові Транкве становила сімдесят два фути; отже, за життя, повністю одягнений у всі свої покриви, той кашалот мусив бути дев’яносто футів завдовжки, бо супроти живого кита кістяк його на одну п’яту частину коротший. З цих сімдесяти двох футів відкиньте близько двадцяти футів черепа й щелепи, і на самий хребет лишиться півсотні футів. І до цього хребта трохи менш як на одній третині його довжини приєднано гігантську клітку з ребер, яка колись містила в собі життєво важливі органи кашалота.
Мені це велетенське ребристе огруддя разом із довгим рівним хребтом, що прямою лінією тягся ще далеко назад, дуже яскраво нагадало щойно закладений на верфі корпус великого корабля, коли до кіля прикріплено ще тільки два десятки шпангоутів, а решта того кіля лежить як звичайна гола колода.
Ребер було десять пар. Перше, як рахувати від голови, мало довжину близько шести футів; друге, третє й четверте були все довші й довші, а кульмінація наставала в п’ятому ребрі, одному з двох середніх, — воно було завдовжки вісім футів з лишком. Далі ребра знов поступово меншали, і останнє, десяте, мало всього п’ять футів і кілька дюймів. Товщина їхня була загалом пропорційна довжині. Середні ребра вигинались найкрутіше. На декотрих із Арсакідських островів ці ребра вживають як опори, по яких настилають кладки через неширокі потічки.
Коли я оглядав ті ребра, мене знову здивувало те, що кістяк кита зовсім не визначає його зовнішньої форми; про це я вже не раз згадував у цій книжці. Найбільше з ребер того кістяка, що на острові Транкве, одне з середніх, було розміщене там, де туша живого кита має найбільшу висоту. А найбільша висота того кашалота за життя мусила становити принаймні шістнадцять футів; тим часом довжина відповідного ребра не набагато перевищувала вісім. Отже, те ребро давало заледве половину справжнього уявлення про обвід тулуба живого кита. Крім того, там, де я тепер бачив тільки голий хребет, колись лежали цілі тонни жиру, м’язів, крові й нутрощів. Замість широких бічних плавців видно було лише кілька розсипаних кісточок, а масивних, величних лопатей хвоста, в яких кісток нема, не було й сліду!
"Якою ж самовпевненою й нерозумною, — подумав я, — була б спроба якогось тюхтія, що весь вік просидів дома, уявити собі справжній вигляд цього чудо-кита, вдивляючись тільки в його мертвий, оголений кістяк, розпростертий у тому мирному гаю…" Ні! Тільки серед найгрізніших небезпек, тільки у вирі, збитому страхітливими лопатями його хвоста, тільки на безкраїх просторах глибокого моря можна пізнати живу правду про цілого кита в плоті й крові.
Та вернімося до хребта.
