Як і чому (збірка казок) - Кіплінг Редьярд
— Ненавиджу вішати на них важенні, мокрі, кошлаті шкури. Уявляєш мій стан, якби ти намалював змію та яйце, а я подумала б, що це значить "обід", і прибігла б із лісу, та виявилось би, що потрібно допомогти матінці розвісити дві шкури на тих жердинах?
— Безперечно, приємного для тебе мало, і що найприкріше, мама також обманулася б у своїх сподіваннях. Нам варто вигадати нову картинку для "Шо". Ми повинні намалювати плямисту змію, яка шипить: "Ш-ш-ш", і при цьому уявлятимемо, що проста зміючка сичить: "С-с-с".
— Морока з тим, де наносити плями, — буркнула дочка. — До того ж якби ти поспішав, то міг би пропустити їх, а я подумала б, що це "Со", тоді як насправді воно було "Шо", й матуся все одно підловила б мене. Ні, либонь, зручніше зобразити саме ті огидні високі жердини, аби вже напевне. Я вставлю їх одразу після змії. Дивись.
І вона намалювала таке.[74]
— Можливо, твоя правда, — вкотре визнав Тегумай. — У кожному разі, це нагадує наші жердини. А зараз я вимовлю новий звук зі змією та жердиною для сушки в ньому. Я скажу "Ші". Так плем'я тегумай називає спис або остень.
І батько лукаво зиркнув на доньку.
— Ну, тату, досить глузувати, — спалахнула Теффі, згадавши свій малюнок-лист і обляпане багнюкою волосся незнайомця. — Ти малюй, малюй.
— Тож цього разу обійдемося без бобрів та пагорбів? — не втримався таки Тегумай. — А замість багра я намалюю просто пряму лінію.
І він зобразив таке.
— Тепер навіть наша мамця не лякатиметься даремно, що мене, мовляв, убили.
— Татуню, будь ласка, припини, бо я почуваюся ніяково. Ліпше, вимов іще кілька звуків. У нас непогано виходить.
— Е-е, — Тегумай якусь мить зволікав, піднявши погляд угору. — Спробуємо сказати "Шу". Це означає "небо".
Теффі притьмом надряпала змію та жердину, а далі спинилася:
— Нам потрібен новий рисунок для цього звука, еге ж?
— Шу-у-у! — повторив тато. — Трохи схоже на звук "округле яйце", яке дещо схудло.
— Тоді припустимо, що ми зобразили тоненьке округле яйце, й уявимо, ніби це жабка, яка давно не їла.
— Ні-ні, — похитав головою Тегумай. — Якби ми малювали наспіх, то могли б хибно вважати цей значок звичайним округлим яйцем. Шу-у! Зробимо інакше. Ми відкриємо маленький отвір на його кінчику і тим самим покажемо, як звук "О" поволі здувається, стаючи худим. Приблизно ось так.
І він зобразив таке.[75]
— Чудово! Набагато краще за худу жабку. Продовжуй, — узялася за акулячий зуб доця.
І батько продовжив малювати, водночас намагаючись утамувати хвилювання. Врешті з-під його руки вийшло таке.
— Ану, не дивись угору, Теффі, — звелів він, — та спробуй зрозуміти, що означає це нашою мовою. Якщо тобі вдасться, то нам справді відкрилося велике таїнство.
— Змія — жердина — розбите яйце — хвіст коропа і його рот, — зосереджено промурмотіла донька. — Шу-йа. Вода з неба. Тобто, дощ.
Мало не одразу на її носика впала крапля, бо хмарилося ще зранку.
— Ой, тату, йде дощ. Ти це мені хотів повідомити?
— Молодець, пампушечко, — озвався Тегумай. — А сказав я тобі, не вимовивши жодного слова, чи не так?
— Власне, гадаю, за хвилину я і сама побачила б, та ця дощова крапля остаточно мене переконала. Віднині назавжди запам'ятаю, що "Шу-йа" значить "дощ" або "буде дощ". Ну, справді, саме так, таточку! — і вона знову заплигала навколо батька.
— Припустимо, ти пішов раніше, ніж я прокинулася, а перед цим накреслив "Шу-йа" на закоптілій стіні печери. Таким чином, мені б стало зрозуміло, що збирається на дощ, і я б узяла свій каптур із бобрових шкурок. Ото б здивувалася мамуся!
Тегумай звівся та й собі видав кілька ритуальних па[76]. У ті часи татусі не соромилися виявляти емоції в подібний спосіб.
— Ба більше, — розвинув він ідею, — припустимо, я захотів би тобі сказати, мовляв, дощу більше не буде, тому ти маєш спуститися до річки. Що ми тоді намалювали б? Скажи це спочатку тегумайською.
— Шу-йа-лас, йа мару. (Вода з неба закінчується, річки приходь до.) Леле, скільки нових звуків! Навіть не уявляю, як ми їх зобразимо.
— А я здогадуюсь! — азартно потер долонями Тегумай. — Зачекай-но хвильку, пиріжечку, й на сьогодні цього вистачить, бо хоч би й справді дощ не полив. Отже, з "Шу-йа" в нас усе гаразд, чи не так? А словом "Лас" називають того, хто дражниться. Ла-ла-ла! Що б це могло?..
І він замахав у повітрі своїм акулячим зубом.
— Наприкінці є змія, яка сичить, а перед нею — рот коропа; "ас-ас-ас". Необхідно визначитися лише щодо "ла-ла-ла", — наслідуючи тата, зморщила лоба Теффі.
— Знаю, але нам нагально слід щось вирішити стосовно "ла-ла-ла". Врахуйте, шановна Теффімай, ми перші люди, які будь-коли намагалися це зробити.
— Ну, — позіхнула мала, бо, чесно кажучи, вже добряче стомилася, — "Лас" означає ще "ламати" або "закінчувати", а інколи — "закінчуватися", так?
— Так, — погодився батько. — Зокрема, "Йо-лас" значить, що в діжці немає води, потрібної мамі для приготування їжі; та, до речі, чомусь саме тоді, коли мені пора вирушати на полювання.
— А "Скі-лас" означає, що твій багор зламався. От якби я свого часу додумалася до цього, замість того щоб видряпувати безглузді картинки бобрів для незнайомця!..
— Ла-ла-ла, — досі бурмотів Тегумай, насупивши брови. — От, лиха година!
— …Я могла б завиграшки намалювати "Ші", — знай собі цокотіла Теффі, — й зобразила б твій багор зовсім зламаним — ось таким!
І вона намалювала таке.
— О, те що треба! — розцвів татко, вправно домальовуючи решту. — Справжнісіньке "Ла", й не схоже на жоден з інших знаків.
— Переходимо до "Йа", — квапився Тегумай. — Ага, ми це зробили раніше. Добре, займемося "мару". М-м-м… Рот повністю закритий, губи міцно стиснуті…
І він зобразив таке.
— Потім відкритий рот коропа. Виходить, "Ма-ма-ма"! А як, зайчику, бути з "Р-р-р"?
— Звучить надто грубо і різко, — почухала підборіддя Теффі, — немов вищить твоя пилка з акулячих зубів, коли ти вирізаєш дошку для човна.
— Маєш на увазі дуже гостре приблизно оце? — накидав нові контури тато.
— Точно, — підтвердила доня. — Проте нам не потрібні всі ці зубчики, залиш тільки два.
— Та й одного достатньо, — вирішив Тегумай. — Якщо з гри вийде щось путнє, чого мені вельми хотілося б, то чим простішими будуть наші рисунки, то легше вони сприйматимуться.
І батько намалював таке.
— Ну ось, готово, — заявив він, стоячи на одній нозі. — Я зображу їх в один ряд, ніби зграйку рибок.
— Може, незайве втулити між словами якусь паличку, аби вони не терлися одне об одне й не штовхалися, наче коропи?
— Розумниця! — вражено видихнув Тегумай. — Справді, певний інтервал[77] виглядатиме тут доречним.
Та зрештою, неабияк збуджений, татусь вивів усю фразу на великому новому шматку березової кори, зовсім знехтувавши першими у світі пробілами.
— Шу-йа-лас йа-мару, — прочитала вголос звук за звуком Теффі.
— На сьогодні досить, — категорично вирік батько, — адже моя донечка, певно, стомилась. Не засмучуйся, скінчимо завтра; і тоді нас пам'ятатимуть протягом багатьох-багатьох років, навіть після того, як найбільші дерева, що ти їх бачиш, усі будуть порубані на дрова.
Тож вони пішли додому і весь вечір просиділи коло вогнища, наносячи на закоптілій стіні різноманітні "йа", "йо", "шу" та "ші" й раз у раз перешіптуючись, пирхаючи та давлячись сміхом, поки мати не почала звично бурчати:
"Вочевидь, Тегумаю, ти нічим не кращий за Теффі".
— Будь ласка, не звертай уваги, — обернулася до неї донька. — Це, дорога матусю, всього лишень наша дивовижна таємниця, і ми обов'язково розповімо тобі про неї, коли вона буде повністю готова. Однак, будь ласочка, не питай нічого зараз, бо я не втримаюся.
І мудра мама тактовно змовчала.
Ранком наступного дня, який обіцяв бути напрочуд погожим, Тегумай ще вдосвіта спустився до ріки Вагай, аби спокійно поміркувати щодо нових зображень звуків. А Теффі, прокинувшись, майже одразу помітила значки "Йа-лас" (Вода закінчується), написані крейдою на боці великої кам'яної діжки, що стояла біля печери.
— Отакої! — набурмосилося дівча. — Виявляється, від цих звукових малюнків буває і серйозний клопіт! Все одно, ніби тато щойно особисто прийшов сюди та звелів мені наносити матусі більше води для готування їжі.
Проте вона сходила з берестяним відром до джерельця, яке дзюрчало позаду їхньої оселі, й наповнила діжку по вінця, а потім майнула на річку, де, знайшовши татуся, легенько скубнула його за ліве вухо, що дозволялося їй робити при добрій поведінці.
— Ну, давай творити, — підморгнув батько.
І обоє провели чудовий, насичений цікавими подіями день, перериваючись тільки заради смачного обіду та двох веселих, з неодмінним борюканням, ігор. Коли добралися до "Т", Теффі слушно зауважила, що і її, і тата, і мами імена починаються з цього звука й тому варто зобразити щось на зразок їхньої родини, члени якої взялися за руки. І все б нічого, якби малювати довелося два-три рази, та коли дійшло до шостого й сьомого варіантів, рисунок ставав дедалі грубішим, поки від нього залишився власне сам худючий довгий глава сімейства з витягнутими руками, аби тримати дружину й донечку. По цих трьох малюнках ви можете відстежити процес вищезгаданих змін.
Більшість майбутніх знаків мали виглядати надто вже вишуканими, щоб починати з них, особливо натщесерце, але в міру того, як їх наносили на берест знову й знову, обриси ставали дедалі чіткішими й простішими, аж доки Тегумай визнав новотвори практично ідеальними.
Для звука "З" змію розвернули в інший бік, щоб продемонструвати, що у зворотному напрямку вона сичить ніжно й лагідно; для "Е", яке потрапляло на рисунки доволі часто, обрали звичайну петельку; для "Б" основою послужили зображення бобра, священного для тегумайського племені звірка; для неприємного носового "Н" тато з донею чималу годину просто малювали носи, поки не впріли; для енергійного "Ґ" непогано підійшов рисунок пащі великої озерної щуки; багато в чому схожим, із додатком у вигляді багра позаду щучого рота, вийшов малюнок для кострубатого, складного "К", а ще кожен зобразив невеличку ділянку звивистої річки Вагай для елегантного, ледве вловимого "В"[78]. І так поступово вони придумали рисунки всіх потрібних їм звуків, склавши повністю первісну абетку.
Минуло не одне тисячоліття, і після численних намагань спробувати використовувати також інші варіанти писемності більшість людства знову повернулася до старого, доброго, легко зрозумілого алфавіту — А, В, С, D, Е, F, G… — а також його різновидів для того, аби всі любі та найдорожчі, щойно досягнувши належного віку, вчилися грамоти.
