Як і чому (збірка казок) - Кіплінг Редьярд
Вона лише втягує голову і лапки у свій панцир. Її ти впізнаєш за цією прикметою.
— І мені та бабця не подобається зовсім, — захвилювалась і собі черепаха. — Навіть такий телепень, як її синочок, не забуде цих настанов. Шкода, друже, що ти не вмієш плавати!
— І не кажи, — посмутнішав їжак. — А хіба не було б чудово, якби ти вміла згортатися клубком? От історія! Послухай, що там лепече це плямисте непорозуміння.
Плямистий ягуар сидів на березі каламутної Амазонки, висмоктуючи з лапи колючки, й гундосив про себе:
Хто пливе і не згортається —
Черепахою вважається.
Хто не пливе і згорнеться клубком, —
То зветься він колючим їжаком.
— Леле! — прошепотів їжачок. — Цього він точно нікóли не забуде. А потримай-но ти мене за підборіддя, шановна. Я спробую навчитися плавати. Можливо, це стане колись у пригоді.
— Залюбки! — повеселішала черепаха.
І вона тримала їжака за підборіддя, поки той безладно молотив лапками воду й без того каламутної Амазонки.
— З тебе вийде чудовий плавець, — схвально оцінила старання товариша черепаха. — А зараз, якщо ти трохи розшнуруєш пластини мого панцира, я спробую згорнутися клубком. Можливо, і це стане колись у пригоді.
Їжачок охоче допоміг їй розпустити кілька пластин на спині, й черепаха, хоч і не без зусиль, та все ж зуміла трішечки згорнутися.
— Цілком пристойно, — запевнив їжак. — Та наразі досить, бо ти он ледве жива від утоми. Краще знову підстрахуй мене; я попрактикуюся плавати брасом[57]; адже ти казала, що це дуже легко.
Тож, почуваючись дедалі впевненіше, їжачок якийсь час бовтався у річці, а черепаха трималася поряд.
— Чудово! — раділа вона. — Тобі ще слід опанувати рівномірний ритм дихання, і незабаром зможеш оселитися на дні каламутної Амазонки. Давай тепер я спробую завести задні лапки за голову, адже ти казав, що це особливо зручно. Ото здивується плямистий ягуар!
— Молодчина! — підбадьорив подругу їжак. — Овва, твої пластини трохи змістилися. Вони вже не так щільно прилягають, як досі.
— Це наслідки моїх фізичних вправ, — здогадалася черепаха. — Між іншим, твої голки злиплися, і зараз ти більше схожий на соснову шишку, а не на плід каштана, як досі.
— Не може бути! — збентежився їжачок. — Це, мабуть, наслідки водних процедур. Ото витріщиться плямистий ягуар!
Усю ніч друзі по черзі тренувалися, а зі сходом сонця сіли відпочити й обсохнути. При цьому вони уважно оглянули одне одного й помітили, що зовсім не схожі на себе колишніх.
— У мене виникла ідея! — оголосила черепаха після сніданку. — Використавши наш сьогоднішній вигляд, ми зможемо добряче покепкувати з учорашнього знайомого.
— Мені щойно спало на думку те саме, — пирснув їжак. — Гадаю, що луска ліпша за голки, до того ж я навчився плавати. Ото чудуватиметься плямистий ягуар! Ходімо його шукати.
Знайти ягуара, який досі вилизував поколоту минулої ночі лапу, було неважко. Побачивши невідомих тварин, він так отетерів, що, злякано задкуючи, тричі перекинувся через власний хвіст.
— Доброго ранку! — озвався їжачок. — Як почувається ваша дорога матуся?
— У неї все гаразд, дякую, — спантеличено відповів плямистий ягуар. — Вибачайте, не пригадую ваших імен…
— Який ви нелюб'язний, — лукаво підморгнув йому їжак. — Адже це ви вчора збиралися видряпати мене з панцира.
— Але в тебе був не панцир, а голки, — знітився плямистий ягуар. — Хто-хто, а я знаю. Досить глянути на мою лапу.
— А мені ви наказали стрибнути в каламутну Амазонку, щоб я потонула, — грайливо додала черепаха. — Чому ви сьогодні такий нечемний і забудькуватий?
— Ви ж пам'ятаєте, чого вчила вас ваша мати? — продовжив їжачок:
Хто пливе і не згортається —
Черепахою вважається.
Хто не пливе і згорнеться клубком, —
То зветься він колючим їжаком.
Тут обидва згорнулися клубками, і гайда кататися навколо ягуара, доки у нього в голові не закрутилося.
Врешті він накивав п'ятами, розпачливо гукаючи матір.
— Мамо, — плаксиво проскімлив сердега, — сьогодні в лісі я зустрів чудернацьких звірів, і той, про якого ти казала, що він не вміє плавати, плаває; інша ж, про яку ти казала, що вона не вміє згортатися, згортається. Крім того, в них шкурка однакова, луската, хоча я добре пам'ятаю, що одна тваринка була гладенькою, а інша — колючою. А ще вони безупину крутяться колесом так, що в мене аж у голові замакітрилося.
— Синку-синку, — журливо зітхнула матуся, щоправда, не забуваючи граціозно виляти хвостом. — Їжак — це їжак, і він не може бути кимось іншим, а черепаха — це черепаха і такою вона залишатиметься вічно.
— Але це не їжак і не черепаха. Радше, це трішки їжак і трішки черепаха, а хто вони насправді, я не знаю.
— Дива та й годі! — збентежилася ягуариха, здивовано спостерігаючи за дружньою парочкою, яка велично зникала в лісовій гущавині. — Адже кожна істота повинна мати власне ім'я. Тому я називатиму їх броненосцями, аж доки підшукаю точніше визначення, і не зачіпатиму.
Плямистий ягуар прислýхався до маминих порад, передусім до рекомендації не турбувати нових мешканців джунглів. Та найдивніше, любі мої, що відтоді на берегах каламутної Амазонки наших їжака й черепаху інакше як броненосцями ніхто не називав. Звичайно, деінде такі звірятка водяться (зокрема, кілька — в моєму саду), але ті справжні кмітливі, вкриті пластинками, наче соснові шишки, їжак і черепаха; ті, що жили на берегах каламутної Амазонки у давні часи, назавжди залишилися броненосцями, бо вони були дуже кмітливі.
Тож усе склалося непогано, мої любі; чи не так?
На далекій Амазонці
Я ніколи не бував,
Під бразильським теплим сонцем
Не ходив, не мандрував…
Тільки "Дон" і "Магдалина" —
Океанські кораблі —
Коли схочуть, тоді й плинуть
До бразильської землі.
Там чарівне місто Ріо
Й екзотичних птахів тьма,
Ягуари й бронезвіри,
Та кого тільки нема!..
Всіх побачити їх мрію,
Мій запал горить, не зник!
Тож вперед, до міста Ріо,
До лісів, бурхливих рік!
Отже — вниз, униз — до Ріо!
Ну ж, збирайтеся мерщій!
І хай мрія не старіє,
Доки ти ще молодий!
Як був написаний перший лист
У прадавні часи, десь наприкінці кам'яної доби, жив собі чоловік. Мається на увазі не ют чи англ і навіть не дравід[58], ким той цілком міг би виявитися, мої любі, однак то неважливо, чому так не сталось. Ідеться ж про первісну людину, яка вела печерний спосіб життя, мешкаючи у гроті, носила обмаль одягу, не вміла ні читати, ні писати, та й не прагнула цього робити і, за винятком тих днів, коли відчувала голод, вважала себе абсолютно щасливою. Звали нашого героя Тегумай Бопсулай, що означає "Чоловік-який-не-поспішає-виставляти-ногу-вперед"; але ми, любі мої, зватимемо його Тегумай, бо так коротше. Його дружина прозивалася Тешумай Тевіндроу, що означає "Жінка-яка-ставить-надто-багато-запитань"; проте ми, мої любі, зватимемо її Тешумай, бо так коротше. Ну, а їхню донечку звали Теффімай Металлумай, що означає "Маленька-пустунка-яку-потрібно-відшльопати"; втім, я називатиму її Теффі[59]. Крихітка була улюбленицею батьків, які шльопали доньку набагато рідше, ніж треба було; і всі троє почувалися дуже щасливими. Щойно Теффі навчилася ходити, вона скрізь супроводжувала свого татка, й інколи обоє не поверталися додому до печери, поки не зголодніють, і тоді Тешумай могла трохи побурчати для годиться: "Де це вас носило, що ви отак замурзалися? Вочевидь, мій Тегумаю, ти нічим не кращий за Теффі".
А тепер слухайте уважно!
Одного разу глава сімейства вирушив через болото, де водилися бобри, у бік ріки Вагай, щоб набити багром коропів на обід, і Теффі, звісно, учепилася за ним. Та не встиг він почати риболовлю, як зламав навпіл свій остень[60] (дерев'яний, з акулячими зубами на вістрі), сильно вдаривши тичиною в річкове дно. Це трапилося за кілька миль[61] від їхньої домівки (звичайно, у них був із собою підобідок у торбинці), а взяти запасний багор Тегумай не здогадався.
— От халепа! — зітхнув він. — Либонь, доведеться півдня згаяти.
— У тебе ж є вдома великий чорний багор! — скрикнула Теффі. — Давай я збігаю до печери і попрошу його в мами.
— Це занадто далеко для твоїх пухкеньких ніжок, — не погодився батько. — Крім того, ти можеш угрузнути в трясовину і потонути. Обійдемося як-небудь.
Тегумай сів, вийняв з-за пазухи похідний шкіряний мішечок із різноманітним підсобним причандаллям, наповнений жилами[62] північного оленя, смужками шкіри, шматочками бджолиного воску та смоли, й заходився коло остеня.
Теффі теж умостилася поблизу, занурила ноженята у воду і, підперши долонею підборіддя, глибоко замислилася. Невдовзі малá вирекла:
— Татусю, хіба, хай йому біс, не прикро, що ні ти, ні я не вміємо писати? Інакше ми могли б надіслати листа з проханням про новий багор.
— Сонечку, — насварив пальцем Тегумай, — стомився нагадувати: виховані юні леді не кажуть: "хай йому біс". Але якщо ти вже порушила цю тему, то, справді, було б непогано, якби ми могли написати додому.
Берегом саме йшла людина, котра належала до віддаленого роду тевара. Анічогісінько не второпавши з почутого, чоловік мимоволі спинився неподалік і усміхнувся до Теффі, бо згадав свою доню. Між тим Тегумай став лагодити знаряддя.
— Ходи-но сюди! — окликнуло незнайомця дівча. — Ти знаєш, де живе моя матуся?
— Гм, — нерішуче озвався чужак, який, ви вже про це знаєте, був із роду тевара.
— Недотепа! — пирхнула Теффі й тієї ж миті досадливо тупнула ніжкою, бо вгледіла косяк велетенських коропів, що неспішно плив річкою, тоді як її батько не міг скористатися багром.
— Не чіпляйся до дорослих, — не обертаючи голови, сказав тато, який продовжував возитися з остенем.
— Я і не чіпляюся, — невдоволено буркнула Теффі. — Я лише хочу, аби він зробив те, що я хочу, щоб він зробив, а він не розуміє.
— Ну, то не чіпляйся до мене, — промимрив Тегумай, намагаючись розтягнути оленячі жили, кінчики яких він стискував зубами.
Потому невідомий — щирий теварієць — сів на траву, й дівчинка спробувала на мигах пояснити йому, що робить її татусь. Незнайомець подумав: "Дуже дивна дитина; вона тупає ногою і кривляється. Мабуть, це дочка оцього доблесного вождя, який настільки благородний, що навіть не реагує на мою присутність". Тому про всяк випадок він усміхнувся більш шанобливо.
— Так от, — заявила врешті Теффі, — я хочу, щоб ти пішов до моєї мами, адже твої ноги довші за мої, і ти не провалишся у боброве болото, й попросив для татка інший багор, із чорною рукояткою, що висить над нашим вогнищем.
Невідомий (той самий теварієць) подумав: "Справді, дуже-дуже дивна дитина.
