Як і чому (збірка казок) - Кіплінг Редьярд
— І було їх там не багато, а всього один, зображений тричі, щоб уже напевне. Я не винна, що здається, ніби він влучив татусю в голову; просто на березовій корі не вистачило місця; а те, що мамця назвала бузувірами, — це мої бобри. Я намалювала їх, аби показати чужакові дорогу через болото; і ще я намалювала матусю, яка стоїть біля печери, радіючи, що прийшов той напрочуд симпатичний дядечко. А ви, як на мене, найбільш безмозкі люди в усьому світі. Він такий милий. З якого дива його волосся заляпане багнюкою?! Мерщій змийте!
Від почутого усі надовго втратили дар мови, доки вождь першим не вибухнув гомеричним реготом; за ним хихикнув бранець (який, принаймні, був теварійцем), далі засміявся Тегумай, поки не впав долілиць на берег, а невдовзі веселилося вже все плем'я. Незворушний спокій зберігали лише Тешумай та всі жінки епохи неоліту, котрі з крижаним виразом на обличчях невпинно нагороджували всю чоловічу половину дошкульними епітетами, і слово "бевзь" серед них було ще не найгіршим.
— О Маленька-пустунко-яку-потрібно-відшльопати, — утираючи рясні сльози, співуче мовив верховний вождь, — ти випадково наткнулась на грандіозний винахід!
— Я не хотіла, — знітилася Теффі, — мені був потрібен тільки татів багор із чорною рукояткою.
— Не переймайся. Утім, це велике відкриття, і згодом люди назвуть його писемністю. Нині воно відображене лише в малюнках, а їх, як ми щойно переконалися, не завжди сприймають правильно. Та настане час, о дитя Тегумая, коли ми створимо літери — усі двадцять шість[69] — і зможемо читати та писати, й тоді висловлюватимемося однозначно і чітко. А зараз хай жінки відмиють волосся чужинцеві.
— О, я буду рада появі писемності, — усміхнулося дівча, — бо хоч ви й прийшли з усіма списами нашого племені, та остень із чорною рукояткою мого татка забули.
У відповідь вождь так само співуче проголосив:
— Люба Теффі, якщо наступного разу ти вирішиш написати лист-малюнок, то тобі ліпше послати з ним того, хто говорить нашою мовою. Аби він розтлумачив, що до чого. Інакше, сама бачиш, скільки неприємних ситуацій може виникнути, особливо щодо незнайомця.
Зрештою чужака, найщирішого теварійця, прийняли до племені, бо цей чоловік був вихованим та порядним і не став здіймати галас через прикре непорозуміння з жіночками епохи неоліту. Проте відтоді й до сьогодні дуже небагатьом дівчаткам, та й хлопчикам у всьому світі подобалося навчатися читати і писати. Більшість із них надають перевагу малюванню та різноманітним іграм зі своїми батьками; ну зовсім як Теффі.
Як з'явився алфавіт
Минув тиждень після невеличкого курйозу[70] щодо багра з чорною рукояткою, незнайомця, листа-малюнка та всього іншого, і Теффімай Металлумай (яку ми, мої любі, продовжуватимемо називати Теффі) знову вирушила зі своїм татком на риболовлю. Щоправда, мати хотіла, аби доця зосталася вдома й допомогла їй розвішувати шкури на спеціальних жердинах для просушування, що стирчали біля їхньої неолітичної печери, однак хитрунка із самісінького ранку чкурнула за татусем, і вони зайнялися виловом коропів. Через деякий час Теффі почала мимоволі пирхати, тож батько осмикнув її:
— Дитино, вгамуйся!
— Та хіба це не було захопливно[71]? — хихикнуло дівча. — Невже ти забув, як поважно надував щоки верховний вождь та як кумедно виглядав із багнюкою у волоссі симпатичний незнайомець?
— Чому ж, добре пам'ятаю, — пролунало у відповідь доволі кисло, — адже я був змушений сплатити чужакові за те, що ми з ним утнули: дві чудові шкури північного оленя — м'якенькі, ворсинка до ворсинки.
— Не ми, — зауважила Теффі, — а матуся і решта жінок.
— Ну, годі про це, — не став уточнювати Тегумай. — Давай-но, краще, заморимо черв'ячка.
Мала облюбувала апетитну мозкову кісточку й сиділа тихо, наче мишка, протягом аж десяти хвилин, поки тато щось виводив зубом акули на уламках березової кори. Відтак вона зачудовано прошепотіла:
— Таточку, мене раптово осяяла таємнича дивовижна ідея. От, видай який-небудь звук.
— А! — гукнув батько. — Підходить?
— Годиться, — махнула рукою Теффі. — Ти точнісінько схожий на коропа з відкритим ротом. Повтори знову, будь ласка.
— А! А! А! — крикнув Тегумай. — Доню, припини знущатися.
— Та їй-бо', не збираюся я знущатися, — заперечила дівчинка. — Це частина моєї таємничої дивовижної ідеї. Скажи, тату, "А", але рота не закривай, і подай мені той зуб. Я збираюся намалювати широко відкритий рот коропа.
— Навіщо? — поцікавився татко.
— Чи ж не здогадуєшся? — вразилася Теффі, безупинно черкаючи по корі. — Це й буде нашою маленькою дивовижною таємницею. Коли я вдома зображу коропа з відкритим ротом на задимленій стіні печери — якщо мама дозволить, — то рисунок нагадає тобі про звук "А". Тоді ми зможемо уявити, ніби я несподівано вискочила з темряви, налякавши тебе подібним вигуком, як і минулої зими на бобровому болоті.
— Справді? — спитав Тегумай голосом, до якого вдаються дорослі, коли всерйоз уважно слухають. — Ну-ну, сонечку, продовжуй.
— От біда! — досадливо зітхнула донька. — Мені важко намалювати усього коропа; втім, я принаймні можу зобразити щось, що означатиме його рот. Тобі ж відомо, як ці риби стоять униз головою, риючись у мулі? Ну, ось уявний короп (та вважатимемо, що він намальований повністю), а ось лише його рот, і це означає "А".
І Теффі намалювала таке.
— Непогано, — схвально зронив батько, переносячи малюнок на власний шматок кори для себе. — Між іншим, ти забула вусик, який звисає уздовж коропового рота.
— Але я не зумію намалювати, татусю.
— А нічого і не треба малювати, окрім ротового отвору й вусика через нього. Тоді ми напевне будемо знати, що це короп, бо в окунів та форелей вусів немає. Дивись.
І Тегумай зобразив таке.
— Зараз я теж спробую, — пожвавішала дочка. — А тобі буде зрозуміло, коли побачиш оце?
Й вона намалювала таке.
— Цілком, — запевнив її тато. — Угледівши цей знак хай би там де, я так само здивуюся, начебто ти вискочила з-за дерева й верескнула: "А!"
— Тепер крикни ще що-небудь, — заканючила Теффі, неприховано пишаючись собою.
— Йа! — щосили гаркнув Тегумай.
— Гм, — дещо спантеличилася доня, — якийсь змішаний звук. Кінець — це "А", рот коропа, проте що нам робити з початком? Й-й-й і а! Йа!
— Згоден, це вельми нагадує звук "короповий рот", — мугикнув батько, якого також захопила нова гра. — А спробуймо намалювати ще одну частинку коропа та з'єднати обидва рисунки.
— Е, ні, якщо їх з'єднати, я забуду, — запротестувала Теффі. — Зображуй окремо. Намалюй його хвіст. Бо якщо риба тримається сторчголов, то хвіст — зверху. Крім того ж, гадаю, хвости мені буде легше малювати.
— Доречна думка, — визнав Тегумай. — Ось хвіст коропа для звука "Й[72]".
І тато накреслив таке.
— Тепер спробую я, — мовила донька. — Але пам'ятай, що ти малюєш краще за мене. А нічого, якщо це буде тільки частина хвоста, поділеного навпіл та мудрована лінія вниз замість того місця, де він з'єднується?
І вона зобразила таке.
Тегумай кивнув на знак схвалення, а його очі блищали від гарячкового збудження.
— Чудово! — сплеснула в долоні Теффі. — Ану крикни ще щось, таточку.
— О! — загорлав батько.
— Ну, це дуже легко, — просяяла малеча. — Твій рот стає округлим, немов яйце або камінь. Отже, яйце чи камінь підійдуть для цього звука.
— Яйця або камені не завжди під рукою. Нам доведеться вивести щось подібне цьому.
І Тегумай намалював таке.
— Ого, — широко розкрила очі Теффі, — скільки ми малюнків-звуків вигадали: рот коропа, хвіст коропа та яйце! Кричи ще, татусю.
— Тс-с-с! — шикнув татко, замислено зморщивши чоло, але доця була надто збудженою, щоб це помітити.
— Теж зовсім нескладно, — зраділа вона, енергійно дряпаючи кору.
— Га? Що? — скинувся Тегумай. — Я просто задумався і не хотів, аби мене відволікали.
— Хай там як, це звук. Так сичить зміючка, коли не хоче, щоб її турбували. Давай зробимо звук "С" у вигляді змії[73]. Як тобі, тату?
І Теффі вивела таке.
— Отож, — задоволено констатувала дівчинка, — це буде другою дивовижною таємницею. Якщо я побачу намальовану змію біля входу до твоєї маленької комірчини вглибині печери, де лагодяться списи та багри, то зрозумію, що ти в роздумах, і тому зайду навшпиньках. А якщо я побачу такий самий малюнок на дереві біля місця, де ти рибалиш, то здогадаюся, що це знак мені ступати тихо, аби не шуміти й не відлякати всієї риби.
— Справді, — пригорнув її Тегумай. — Гра ця набагато серйозніша, аніж тобі здається. Теффі, люба, у мене таке враження, що завдяки доні твого батька сталася значуща подія, якої не траплялося відколи представники племені тегумай почали використовувати акулячі зуби замість кремнію для наконечників їхніх остенів. Схоже, ми розкрили важливу таємницю світу.
— Тобто? — затамувала подих дитина, чиї очі так само блищали від хвилювання.
— А от, послухай, — усміхнувся татусь. — Як буде "вода" мовою тегумай?
— "Йа", звичайно; що також означає "ріка". Зокрема, "Вагаййа" — річка Вагай.
— А як буде "погана вода", випивши яку, можна заразитися лихоманкою — "чорна вода" — болотяна вода?
— Зрозуміло, що "Йо".
— Тепер, дивись, — умостився зручніше тато. — Припустимо, ти угледіла цей значок поблизу калюжі на бобровому болоті.
І Тегумай намалював таке.
— Але зваж, мені зовсім не обов'язково перебувати біля водойми. Я міг би бути ген за кілька миль, наприклад, на полюванні, та все одно…
— Все одно, — швидко зметикувала донька, — то було б, наче ти стояв би поряд, говорячи: "Іди звідси, Теффі, інакше підхопиш лихоманку". І все це у хвості коропа й округлому яйці! О таточку, ми повинні негайно розповісти матусі.
І Теффі застрибала гопки навколо нього.
— Ні, поки ранувато, — остудив доньчин запал батько. — Спочатку ми ще трохи помізкуємо. Отже, "Йо" — це погана вода, проте "Со" — це їжа, зварена на вогні, еге?
І Тегумай зобразив таке.
— Угу, змія та яйце, — сказало дівча. — Це значить "обід готовий". Побачивши такий рисунок на дереві, ти вирішив би, що час повертатися до печери. І я теж.
— Молодець! — цьомкнув доньку в маківку тато. — Хоча, стривай; виникає одна заковика. "Со" означає "приходь обідати", але цей же звук можна сприйняти як "Шо" — жердини, де ми вішаємо наші шкури.
— Бр-р-р, ці бридкі старі жердини, — здригнулася Теффі.
