Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Зарубіжна література » Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр

Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр

Читаємо онлайн Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр

Вона вмостилась на карнизі палацу, біля прочиненого вікна тронної зали, звідси їй було видно й чути все, що там відбувалося.

Урфін Джюс у розкішній мантії сидів на троні, прикрашеному смарагдами; його похмурі очі під зрощеними бровами переможно сяяли. Малочисельна купка придворних тіснилась біля трону. Вздовж стін зали, наче статуї, вишикувались жовті й зелені дерев'яні солдати.

Ввели Залізного Дроворуба; він ішов спокійно, і візерунчастий паркет задвигтів під його важкими кроками. Позаду двоє солдатів тягли здоровенну сяючу сокиру.

Урфін Джюс здригнувся від думки про те, що міг би зробити з його армією цей велет, якби його не схопили підступом. Залізний Дроворуб безстрашно зустрів допитливий погляд диктатора, той зробив знак Руфу Білану, і зрадник підтюпцем вибіг із зали.

За кілька хвилин увели Страшила. Залізний Дроворуб поглянув на його потертий одяг, з якого стирчали жмутки соломи, на безсило опущені руки, і йому стало невимовно жаль друга, недавнього правителя Смарагдового міста, що пишався отриманим від Гудвіна чудовим мозком.

З очей Залізного Дроворуба потекли сльози.

— Обережніше, при тобі ж немає маслянки! — злякано закричав Страшило. — Ти заіржавієш!

— Даруй, друже! — сказав Залізний Дроворуб. — Я потрапив у підступні сильці і не зміг виручити тебе.

— Ні, це ти мені даруй, що я так необдумано послав по тебе, — заперечив Страшило.

— Годі! — грубо урвав їх Урфін Джюс. — Зараз ідеться не про те, хто перед ким завинив, а про вашу долю. Чи згодні ви служити мені? Я призначу вас на високі пости, зроблю своїми намісниками, і ви, як і раніше, будете правити країнами, але під моєю рукою.

Страшило і Залізний Дроворуб перезирнулися й одноголосно відповіли:

— Ні!

— Ви ще не оговтались від своєї поразки і не тямите, що говорите, — злісно кинув Урфін Джюс. — Подумайте про те, що я можу вас знищити, і знову дасте мені відповідь.

— Ні! — повторили Дроворуб і Страшило.

— Я дам вам можливість прийти до тями й поміркувати над своїм новим становищем. Завтра в цей же час ви маєте знову з'явитись до мене. Гей, варто, відведіть їх за грати!

Солдати на чолі з червонопиким капралом повели полонених, а Кагги-Карр полетіла підкріпитися на своє пшеничне поле. Та ба! Це поле їй більше не належало.

Ворона побачила, що два десятки чоловіків і жінок вже збирають там урожай під наглядом фіолетових солдат.

Сердита Кагги-Карр полетіла до лісу і там якось погамувала голод.

Наступного ранку вона вже чатувала на карнизі палацу, очікуючи, коли полонених приведуть до тронної зали.

Залізний Дроворуб і Страшило знову відповіли Урфіну Джюсу рішучою відмовою.

Третього дня невільники знову постали перед розлюченим диктатором.

— Ні, ні і ні! — категорично відповіли вони.

— Вір-р-рно! Ур… р… рфін по… г… гань! — долинув з вікна радісний голос. Кагги-Карр не могла не висловити свою думку. За наказом Урфіна придворні кинулись ловити ворону, та дарма.

Кагги-Карр знову злетіла з насмішкуватим карканням на високий карниз.

— Мій вирок такий! — сказав Урфін Джюс, і в залі запанувала тиша. — Страшила я міг би спалити, а Залізного Дроворуба перекувати на цвяхи, але я дарую їм життя…

Придворні стали голосно вихваляти великодушність правителя. Урфін продовжував:

— Так, зухвалі упертюхи, я дарую вам життя, але тільки на шість місяців. Якщо і тоді не підкоритесь моїй волі, вас чекає загибель. А доти ви будете ув'язнені, і не в підвалі, а у високій башті, де кожен може вас бачити й, угледівши, переконатись у всемогутності Урфіна Джюса! Вивести їх! — наказав повелитель варті.

Дуболоми, голосно грюкаючи дерев'яними ногами, повели полонених.

Неподалік від Смарагдового міста стояла старовинна вежа, споруджена давним-давно якимсь королем чи чарівником. Коли Гудвін побудував тут місто, він користувався цією вежею як спостережним пунктом. Тут завжди чатували вартові, роздивляючись навколо, щоб часом не наблизилась до міста якась зла чарівниця. Але відтоді, як Еллі знищила чарівниць, а Гудвін покинув країну, вежа втратила своє призначення і стояла самотня й похмура, хоча ще досить міцна.

Внизу були вхідні двері, від яких вузенькі і запилені гвинтові сходи вели на горішню площадку. За наказом правителя площадку накрили зверху цегляним навісом, Урфін Джюс не хотів, аби Дроворуб заіржавів від дощу, а Страшило втратив обличчя — адже це завадило б їм піти на службу до нового правителя.

Дуболоми відвели на вежу Страшила і Залізного Дроворуба, руки якого, як і раніше, були зв'язані. Тюремники, довідавшись про його силу, боялись Дроворуба навіть беззбройного. Лишившись на самоті, друзі огледілися. На півдні видніли зелені будиночки фермерів, оточені садами і полями, а поміж них в'юнився аж до міського муру свідок багатьох історій та пригод — шлях, вибрукуваний жовтою цеглою.

На півночі розкинулось Смарагдове місто.

Оскільки вежа була вища за міський мур, то звідси можна було розрізнити будинки, що своїми дахами майже змикались над вузькими вуличками, головну міську площу, де колись били фонтани; видно було і шпилі палацу, оздоблені великими смарагдами.

Страшило і Дроворуб бачили, що фонтани вже не діяли, а на шпилях палацу ворушились якісь фігурки, тягнучись до смарагдів.

— Милуєтесь? — пролунав різкий голос.

Страшило і Дроворуб обернулись. Перед ними була Кагги-Карр.

— Що там таке діється? — запитав Страшило.

— Нічого особливого, — насмішкувато відповіла ворона. — За наказом нового правителя всі смарагди зі шпилів вежі будуть зняті і надійдуть до особистої скарбниці Урфіна Джюса. Наше Смарагдове місто перестане бути смарагдовим. Ось що там діється!

— Прокляття! — вигукнув Залізний Дроворуб. — Хотів би я зійтися віч-на-віч з цим Урфіном Джюсом та його оцупками і щоб у моїй руці була сокира! Для такого випадку я б уже забув, що маю м'яке серце!

— Для цього треба діяти, а не сидіти зі зв'язаними руками, — єхидно зауважила ворона.

— Я намагався розв'язати руки Дроворубу, та у мене не стало сили, — зніяковіло зізнався Страшило.

— Ех ти! Дивись-но, як треба!

Кагги-Карр запрацювала своїм міцним дзьобом, і через кілька хвилин мотузки спали з Дроворуба.

— Чудово! — Дроворуб солодко потягся. — Я був все одно що заіржавілий… Спустимося вниз? Я певен, що зможу виламати двері.

— Марні зусилля, — сказала ворона. — Там вартують дерев'яні солдати з кийками. Треба придумати щось інше.

— Це справа Страшила, — мовив Залізний Дроворуб.

— Ось бач, я ж тобі завжди казав, що мозок краще, ніж серце, — вигукнув потішений Страшило.

— Але й серце — теж путяща річ, — заперечив Дроворуб. — Без серця я був би людиною, яка нічого не варта, і не міг би любити свою дівчину, яку залишив у Блакитній країні.

— А мозок… — знову почав своєї Страшило.

— Мозок, серце, серце, мозок! — сердито урвала їх ворона. — Від вас тільки це й чуєш! Тут не сперечатись, а діяти треба!

Кагги-Карр була трохи буркотлива, але надійна. Тож, відчуваючи її правоту, друзі не образились, і Страшило став інтенсивно думати.

Думав він довго, години зо три. Голки і шпильки від напруження висунулись з його голови, і Дроворуб гадав, що це, напевно, зашкодить другові.

— Знайшов! — вигукнув нарешті Страшило й ляснув себе по лобі з такою силою, що в долоню ввіткнулось з десяток голок і шпильок.

Ворона, яка тим часом солодко дрімала, прокинулась і мовила:

— Кажи.

— Треба послати листа в Канзас, до Еллі. Вона тямуща дівчинка й обов'язково щось придумає.

— Гарна ідея, — насмішкувато кинула Кагги-Карр. — Цікаво лише, хто понесе туди листа?

— Хто? Ти, звичайно! — відповів Страшило.

— Я? — здивувалась Кагги-Карр. — Я маю летіти за гори і пустелі у незнайому країну, де птахи не вміють розмовляти? Ну й жарти у вас!

— Якщо ти не згодна, — сказав Страшило, — ми наполягати не будемо. Пошлемо до Канзасу іншу ворону, молодшу за тебе.

Кагги-Карр обурилась.

— Іншу? Молодшу? Якщо мені виповнилось всього сто два роки, ви вже готові називати мене старою? Тоді знайте — у нашому воронячому роду такий вік вважається зовсім юним. А що зробить інша ворона? По-перше, вона заблукає й не добереться до того Канзасу. По-друге, у Канзасі вона не знайде Еллі, бо ніколи не бачила її. По-третє… Одне слово, листа понесу я.

— Для листа потрібен м'якенький, але міцний деревний листок, який можна буде обернути навколо твоєї ноги. І, крім того, потрібна голка, — сказав Залізний Дроворуб.

— Голку я можу висмикнути із своєї голови, — сказав Страшило, — у мене там їх досить.

Ворона полетіла і незабаром повернулась з великим гладеньким листком.

Страшило подав листок і голку Дроворубові:

— Пиши.

Той здивувався:

— Але я думав, що писатимеш ти. Адже це твоя ідея послати листа!

— Я розраховував на тебе. Бо сам іще не навчився писати.

— І я не встиг за державними справами, — зізнався Дроворуб. — Як же нам тоді бути?

— А ми його намалюємо! — здогадався Страшило.

— Не розумію, як можна намалювати листа? — знизав плечима Залізний Дроворуб.

— Треба намалювати тебе і мене за гратами. Еллі розумна дівчинка і одразу зрозуміє, що з нами трапилась біда і ми просимо допомоги.

— Слушно! — зрадів Дроворуб. — Малюй!

Але у Страшила нічого не вийшло. Голка вислизала з його пухких неслухняних пальців, і він не міг провести звичайної лінії. За справу взявся Залізний Дроворуб. Він і сам не чекав, що в нього вийде так гарно: напевне, мав природжений хист до малювання.

Страшило висмикнув з поли свого каптана довгу нитку, листок обгорнули навколо ноги Кагги-Карр, міцно прив'язали, ворона попрощалась з друзями, прослизнула крізь грати і, змахнувши крильми, щезла у небі.

НОВИЙ ПРАВИТЕЛЬ СМАРАГДОВОЇ КРАЇНИ

ахопивши Смарагдове місто, Урфін Джюс довго розмірковував над своїм титулом і нарешті зупинився на такому: "Урфін Перший, могутній король Смарагдового міста і прилеглих держав, Владика, чоботи якого топчуть Всесвіт ".

Першими цей новий титул почули Топотун і Гуамоко. Простодушний ведмідь бурхливо захоплювався гучним королівським титулом, але пугач загадково примружив жовті очі й коротко мовив:

— Спочатку нехай цей титул навчаться вимовляти придворні.

Джюс прийняв пораду пугача. Він скликав до тронної зали Руфа Білана і ще кількох вищих придворних чинів і, тремтячи від гордості, двічі продекламував свій титул. Потім наказав Білану:

— Повторіть, пане головний державний розпоряднику!

Коротенький товстун Руф Білан побуряковів од страху під суворим поглядом повелителя й пробурмотів:

— Урфін Перший, могутній король Смарагдового міста і приречених держав, Володар, чоботи якого топчуть Всесвіт…

— Погано, дуже погано! — суворо сказав Урфін Джюс і звернувся до іншого чиновника: — Тепер ви, наглядачу лавок міських купців і лотків базарних перекупок.

Той, затинаючись, мовив:

— Вас належить називати Урфін Перший, переважний король Смарагдового міста і гультяйських держав, котрого чобітьми топчуть із Всесвіту…

Пролунав хрипкий, задушливий кашель.

Відгуки про книгу Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: