Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр
Зніяковіла Анна зізналась:
— Вибач, братику: коли до нас прийшов той лист про тебе, Еллі минуло всього п'ять років. Ми з чоловіком вирішили не засмучувати дівчинку такою страшною звісткою, тож нічого їй не сказали. Час минав, Еллі все рідше згадувала, що у неї є дядько Чарлі… а далі й зовсім забула про тебе.
Анна винувато похнюпила голову. Чарлі не розсердився.
— Ну що ж, врешті-решт ви мали рацію: я живий! А тепер, Еллі, гадаю, ми з тобою потоваришуємо?
— О, так, дядечку Чарлі! — захоплено відповіла Еллі. — Але як же тебе не з'їли людожери? Ти бився з ними й переміг?
— Ні, дівчинко, це було не так, — розсміявся Чарлі. — Перемогти людожерів я не міг: їх були тисячі, а я один. Але знаєш, вони виявились непоганими хлопцями, ці людожери. Коли я довів, що живий принесу їм більше користі, ніж засмажений на вогнищі, мешканці Куру-Кусу охоче залишили мене в живих.
— Ти вмієш розмовляти по-людожерськи? — здивувалась Еллі.
— Ні, люба моя, — усміхнувся Чарлі, — була б добра воля, а домовитись завжди можна. Мене прийняли до племені Куру-Кусу, я навчив остров'ян п'ятьох нових способів приготування риби і знайшов на острові десять нових видів їстівних рослин… Коли я прожив там чотири роки, остров'яни дали мені човна, навантажили його харчами, барилами з водою і вивели далеко у море, закликаючи на мою голову благословення всіх своїх богів. А богів у них чимало, і, напевно, тому я через сорок дві доби плавання зустрів, нарешті, корабель… І ось я у вас. До речі, сюди скаче Джон!
Джон, дізнавшись від сусідів, що на його ферму завернув якийсь незнайомий подорожній, примчав з поля верхи і дуже зрадів, упізнавши свого шурина Чарлі Блека.
Чоловіки сердечно привіталися.
— А я до тебе в справі, брате Джоне, — сказав Чарлі.
— А просто погостювати ти міг приїхати? — дорікнув морякові Джон.
— Розумієш, у такого світового бурлаки, як я, скрізь знайдуться справи! — виправдовувався Чарлі. — Є у мене мрія — купити суденце і навідатись до своїх друзів на Куру-Кусу. Мені не вистачає всього тисячу монет…
Фермер давно знав, що Чарлі полюбляє несподівані витівки, і це прохання його не здивувало.
— Гаразд, — відповів він, — про справи поговоримо завтра, а зараз ходімо вечеряти.
Господарі і гість сіли за стіл. Розпитування про пригоди Чарлі тривали далеко за північ; стомлена Еллі давно вже міцно спала.
— А ви, я бачу, розбагатіли, — зауважив Чарлі, коли господиня почала стелити йому ліжко. — У вас новий будинок, а раніше ви жили у фургоні без коліс.
І лише тепер батьки Еллі, захоплені розмовою з гостем, згадали, що їхня донечка пережила ще дивовижніші пригоди. Та коли Анна почала розказувати про те, як буревій надзвичайної сили підхопив фургон з Еллі і Тотошком і поніс понад землею, моряк ударив кулаком по столу.
— Стоп! Віддати швартові! — вигукнув він. — Не ображайся, сестро, але мені цікавіше буде почути цю чудову історію з перших вуст — від племінниці. І хоч мене їсть нетерплячка, я все ж таки хочу, щоб сама Еллі відрапортувала мені про свої пригоди…
Вранці одноногий моряк й Еллі вмостились на ґанку, і дівчинка заходилась оповідати про свої пригоди.
— Ой, дядечку Чарлі, — почала Еллі, — як ми з Тотошком налякались, коли буревій заверетенив будиночок і поніс нас високо-високо понад землею. Але я ще більше перелякалася б, якби дізналась, що то був буревій не простий, а чарівний…
— Як. чарівний? — здивувався моряк Чарлі.
— Ну, звичайнісінький чарівний буревій, що його насилають злі феї, — пояснила Еллі.
— Чим же ти завинила перед чарівницею, що вона наслала на тебе цілий буревій? Це ж так безглуздо, все одно, що стріляти з гармати по горобцях!
— Ой ні, дядечку Чаплі, ти не розумієш, — терпляче заперечила Еллі. — Гінгема хотіла винищити весь людський рід, але їй завадила це зробити добра фея Вілліна…
І дівчинка розповіла своєму здивованому співбесіднику про те, як її будиночок залетів у Чарівну країну, як вона, Еллі, зустріла там трьох вірних друзів, у компанії яких дісталась до Гудвіна, а потім здійснила ще дивовижнішу подорож до країни злої Бастінди.
Коли Еллі закінчила; свою незвичну оповідь про те, як срібні черевички перенесли її й Тотошка додому, у Канзас, уражений моряк довго не міг опам'ятатися.
— Ну, дівчинко, клянусь усіма черепахами Куру-Кусу, твій вахтовий журнал заповнений незвичайними речами!
— А що таке вахтовий журнал?
— Це книга, до якої капітан щоденно занотовує все, що трапляється на кораблі і навколо нього. І хай втопить мене перший же шторм, якщо я тепер довірятиму отим нудним розумникам, котрі стверджують, ніби на світі немає чарівників і чудес! — захоплено вигукнув Чарлі. — Я віддав би десять років життя, аби побувати у тій чудовій країні!
Сміливий моряк дуже шкодував за чудодійними черевичками: адже вони могли перенести його до Чарівної країни, де на вічнозелених деревах у будь-яку пору року ростуть плоди незвичайного вигляду й смаку, де розмовляють тварини і птахи, де живуть милі й кумедні племена Жуванів, Мигунів та Балакунів, де люди на зріст трішки вищі за Еллі.
Розповідь про Чарівну країну і пов'язані з нею спогади засмутили Еллі. Вона зізналась дядькові Чарлі, що нудьгує за своїми друзями — Страшилом, Дроворубом і Левом, і їй сумно від того, що вона ніколи більш з ними не побачиться.
Чарлі і його маленька племінниця міцно подружилися. Вони розмовляли цілими вечорами, згадуючи веселі історії.
Чарлі теж було про що розповісти. Він плавав по морях з десятирічного віку, коли вперше ступив юнгою на палубу корабля. Але хоча Чарлі стикався з білими ведмедями на полярних крижинах і полював на носорогів у незайманих лісах Куру-Кусу, він зізнався, що ніколи навіть не чув про жахливих шаблезубих тигрів, від яких Еллі врятувалась лише завдяки винахідливості і вірності друзів. Не знав Чарлі і про те, що на світі є Мавпи — могутні звірі з міцними крилами…
Дядько Чарлі був, на диво, цікава людина. Він був майстер на всі руки. Еллі захоплювали його кишені, наповнені різноманітними речами. Здавалось, будь-який інструмент можна було знайти в кишенях куртки дядька Чарлі і його широких шаровар. Великий складаний ніж моряка мав леза різної форми й призначення, шило, свердло, викрутки, ножиці та ще чимало іншого.
Із кишень дядечка Чарлі при потребі можна було витягти мотки тонкої і міцної мотузки, шурупи і гвинтики, стамески і долота, напилки й зубила… Часом Еллі здавалось, що дядько Чарлі і сам трішки чарівник, якщо він просто примушує з'являтись у кишені ту річ, яка йому необхідна.
А чого тільки не майстрував Чарлі для дівчинки у вільний час! Із шматочків дошки, фанери і обрізків бляхи він міг збудувати водяний чи вітряний млинок, флюгер або візок, що рухався від саморобної пружини…
Щоб зробити приємне своїй сестрі, він поставив на її городі для захисту від птахів механічне опудало, яке дриґало на всі боки руками й ногами і дико завивало під. час вітру.
Проте через два дні Анна попросила моряка, щоб він одібрав у пугала голос.
— Нехай буде менше огірків, — мовила вона, — та більше спокою.
І дійсно, опудало своїм оглушливим ревінням нікому не давало спати. Всі на фермі полегшено зітхнули, коли воно замовкло.
Надвечір, коли вгамовувалась домашня метушня і Еллі закінчувала вивчати уроки, Чарлі йшов з нею прогулятися у степ.
Курява, яку вдень здіймали на дорогах вози, влягалась, далечінь ставала прозорішою, сонце сідало за обрій, відкидаючи від пішоходів довгі тіні.
Еллі і дядько Чарлі у супроводі Тотошка неквапно ступали пухкою. муравою обабіч шляху й розмовляли.
І ось під час однієї з вечірніх прогулянок трапилась дивна подія, з якої розпочалась нова незвичайна пригода наших друзів.
Сонце вже зайшло, але ще було досить видно, як дівчинка побачила велику розкуйовджену ворону, котра то злітала з землі, то знову падала, явно поспішаючи до Еллі, пронизливо і сердито каркаючи.
За птахом гнався Джіммі, рудий, патлатий хлопчисько із сусідньої ферми, заповзятий винищувач горобців, галок і кроликів. Джіммі на бігу швиргав у ворону грудками землі, але не вцілю-вав.
Тотошко спробував схопити птаха, та ворона зробила останнє зусилля, злетіла і кинулась просто в руки до Еллі. Дівчинка підхопила тремтячу від болю і жаху птицю і сердито крикнула Джіммі:
— Іди геть, гидкий хлопчисько!
— Віддай ворону! — заскімлив Джіммі. — Це моя здобич, бачиш, як я їй хвацько підбив крило!
— Іди геть, якщо не хочеш одержати по потилиці!
Джіммі завернув додому, підкидаючи ногою камінчики на шляху і бурмочучи собі під ніс якісь погрози. Зв'язуватись з Еллі у присутності дядька Чарлі він не наважився.
— Бідолашна, — з жалем сказала Еллі, пригладжуючи розкуйовджене пір'я птаха. — Тобі боляче, так?
— Кагги-карр! — хрипко каркнула ворона, але крик її вже був спокійніший.
— Звичайно, я тебе не віддам тому поганому хлопчиськові, — продовжувала Еллі. — Я вилікую твоє крильце, і ти знову літатимеш на волі.
Обмацуючи ворону, Еллі відчула, що права нога птаха чимось обгорнута. Виявилось, що це був деревний листок, прив'язаний ниткою.
Еллі проворно розмотала нитку, розгорнула листок, і її охопило невиразне і тривожне передчуття.
— Дядечку Чарлі, на цьому листку щось має бути! — вигукнула дівчинка.
Моряк і Еллі стали разом розглядати листок і при згасаючому світлі зорі побачили нашкрябаний чимось гострим дивний малюнок. На ньому було зображено дві голови: одна у крислатому гостроверхому капелюсі, з круглими очима, з чотирикутним носом у вигляді латки, а друга — з довгим носом, у шапці, схожій на лійку. Малюнок було зроблено кількома штрихами, але досить виразно.
Глянувши на ці голови, Еллі мало не знепритомніла від здивування.
— Дядечку Чарлі! — вигукнула вона. — Та це ж… це ж… Страшило і Залізний Дроворуб!
Знову розглядаючи листок, моряк і Еллі виявили, що малюнок перетинали густі рівні лінії, які сходились під прямим кутом.
— Що б це означало, дядечку Чарлі? — запитала Еллі.
Досвідчений мандрівник одразу здогадався.
— Присягаюсь якорем! — вигукнув він. — Твої друзі за гратами! З ними щось трапилось, і вони кличуть тебе на допомогу!
— Кагги-карр, кагги-карр, — прокаркала ворона, і Чарлі Блек міг цієї миті заприсягнути навіть перед судом, що у перекладі на людську мову це означає: — Так, так, так!
— Щогли і вітрила! — заревів моряк.
