Мудрець Країни Оз - Баум Ліман Френк

Та коли мандрівники по прямували вздовж берега на північ, річка почала де далі ширшати.

Раптом бірюзове листя на деревах набрало пурпурового відтінку. Трот помітила це і сказала:

— Цікаво, чому так змінився колір листя?

— Тому, що ми поминули Край Жувачів і вступили в Край Балакунів, — пояснив Кришталевий Кіт. — А ще це ознака того, що наша подорож скоро скінчиться.

Річка тут круто завертала вбік. Обійшовши поворот берегом, наші мандрівники помітили, що річка тепер стала широкою, неначе озеро, а посеред цього озера вони уздріли круглий острівець, що простягався не більше як на п'ятдесят кроків у будь-якому напрямку. Щось поблискувало на цьому крихітному острівці, і Кришталевий Кіт, зупинившись біля самої води, сказав:

— То золотий горщик, у якому росте Чарівна Квітка, дуже красива та пишна. Якщо доберетесь до острівця, ваше завдання буде виконане. Залишиться тільки віднести Квітку додому.

Капітан Білл подивився на воду і стиха почав насвистувати якусь деренчливу мелодію. Трот знала, що означало це насвистування: капітан Білл думає. А старий моряк тим часом дивився не так на острів, як на дерева, що росли неподалік од берега. Та ось він витяг з глибокої кишені своєї куртки обушок, загорнутий у старий тільник, щоб гостре лезо не порізало одежі. Потім великим складаним ножем одрізав гілку з дерева й вистругав з неї топорище.

— Ти присядь, Трот, — порадив він дівчинці, продовжуючи працювати. — У мене багато роботи, бо я надумав побудувати пліт.

— А для чого нам пліт, капітане?

— Як для чого? Щоб перебратися на острів. Адже ми не вміємо ходити під водою, по дну річки, як Кришталевий Кіт. Тому ми змушені плисти по воді.

— А ви зможете зробити пліт, капітане Білл?

— Звичайно, Трот, якщо ти почекаєш.

Дівчинка сіла на колоду і втупилась очима в острів Чарівної Квітки. Здавалось, що більше нічого не росло на цьому крихітному острівці. Наскільки можна було розібрати з такої відстані, там не росли ні дерева, ні кущі, ні навіть трава. Але золотий горщик сяяв у сонячному промінні, і Трот бачила мерехтіння яскравих барв, коли Чарівна Квітка міняла один цвіт на інший.

— Як я приходив сюди перед цим, — кинув Кришталевий Кіт, ліниво простягтись біля ніг дівчинки,— я зустрів двох Каліда саме отут на березі. Вони при бігали на водопій.

— А хто такі Каліда? — запитала дівчинка.

— Найсильніші і найлютіші страховища в усій країні Оз. Цей ліс належить тільки їм, і звідси повтікали майже всі інші звірі, за винятком мавп. Мавпи досить спритні, щоб вчасно чкурнути як можна далі від Каліда. А Каліда нападають на всіх звірів і часто б'ються навіть між собою.

— А на тебе вони не напали? — запитала Трот, страшенно розхвилювавшись.

— Ще б пак! Вони одразу ж кинулись на мене. Та я лише присів до землі, щоб не поламались мої ноги під страшною вагою цих звірів. А коли вони взялися мене кусати, я почав сміятися й глузувати з них. Ці Каліда аж казились від люті, бо мало не поламали зубів об міцний кришталь. Через деякий час вони нарешті зрозуміли, шо нічого не можуть зробити зі мною, і пішли геть. От було весело!

— Сподіваюсь, що сьогодні вони не прийдуть сюди на водопій, принаймні, поки ми тут, — сказала дівчинка. — Бо я не кришталева, так само як і капітан Білл, і якщо ті люті звірі почнуть нас кусати, нам будуть непереливки.

Капітан Білл тимчасом вирубував довгі прямі жердини, загострював їх з одного кінця, а на другому лишав гачок-рогульку. Виходили довгі ключки, схожі на ті, що ними смикають з ожереду солому. Ці жердини мали з'єднати колоди майбутнього плоту. Він уже зробив п'ять таких жердин і кінчав шосту, коли раптом Кришталевий Кіт закричав:

— Дивіться! До нас біжить Каліда!

Трот перелякано схопилась на ноги і з жахом втупилась у страшного звіра, ніби причарована його очима. А Каліда визвірився на дівчинку, і його погляд не обіцяв нічого доброго. В цей час капітан Білл гукнув:

— Тікай до річки, Трот, забреди у воду і стій там!

Дівчинка миттю послухалась цієї поради.

Моряк шкутильгнув уперед, тримаючи в Одній руці загострену жердину, а в другій — сокиру, і загородив дівчинку від звіра. Тоді розлютований Каліда з хижим ревом кинувся на нього.

За звичайних обставин капітан Білл рухався досить повільно, але зараз він був швидкий, немов блискавка. Коли Каліда стрибнув на нього, моряк змахнув дерев'янкою, і її гострий кінець ударив звіра просто межи очі. Каліда так і покотився по землі. Звір не встиг опам'ятатись і знову скочити на ноги, а моряк уже проткнув його наскрізь гострою жердиною, і потім обушком сокири ввігнав ключку до кінця в землю. Таким чином, капітан Білл взяв у полон величезного звіра і цілком знешкодив його. Каліда рвався з усієї сили, але не міг звільнитись: рогулька міцно притиснула його до землі.

Капітан Білл знав, що він не може вбити Каліда, бо всі живі істоти в Країні Оз безсмертні. Тому він лише трохи відійшов назад і дивився, як звір пручається, реве і риє землю гострими пазурами. Потім, пересвідчившись, що Каліда не втече, моряк наказав Трот вийти з води і просушити на сонечку свої черевички та панчохи.

— Ви певні, що він не звільниться? — запитала дівчинка.

— На ньому тепер хоч млинці печи, — сказав капітан Білл.

Тоді Трот вийшла на берег, зняла черевички та панчохи і поклала їх на дерево сохнути, а моряк тим часом знову заходився біля плоту.

Каліда, переконавшись після багатьох спроб, що він не може втекти, притих, але сказав різким сердитим голосом:

— Мабуть, ви вважаєте себе розумними, пришпиливши мене кілком до землі. Та коли мої друзі, інші Каліда, прийдуть сюди, вони пошматують вас на клоччя за таку наругу надо мною.

— Може бути, — спокійно відповів капітан Білл, обрубуючи стовбури, — а може, й ні. Коли твої друзі прийдуть?

— Не знаю, — відповів Каліда. — Та коли б вони не прийшли, вам все одно не буде порятунку.

— Якщо вони хоч трохи забаряться, я закінчу свій пліт, — сказав капітан Білл.

— А що ви робитимете з цим плотом? — поцікавився полонений звір.

— Ми попливемо на острів по Чарівну Квітку, — відповів капітан Білл.

Величезний звір з хвилину дивився на нього здивовано, а потім почав реготати. Цей регіт скоріше нагадував рев, страшний і глузливий, але все ж таки це був тільки регіт.

— Добре! — вигукнув Каліда. — Прекрасно! Просто чудово! Я радий, що ви хочете забрати Чарівну Квітку! А що ви робитимете з нею?

— Ми хочемо подарувати її Озмі на день народження.

Каліда засміявся знову. Потім він ніби протверезів.

— Якщо ви переберетеся на острів на своєму плоту раніше, ніж з'являться мої співбрати, — сказав він,— ви будете від нас у безпеці. Ми плаваємо не гірше качок, і дівчинці не пощастило б утекти, зайшовши у воду. Але Каліда не ходять на той острівець.

— Чому? — запитала Трот.

Звір мовчав.

— Скажи ж нам, чому? — наполягав капітан Білл.

— Це острів Чарівної Квітки, — відповів Каліда,— а нам відомі його чари. Якби у вас не було чарівної ноги, отієї вашої дерев'янки, ви б не збили мене так легко і не проткнули б наскрізь дерев'яною шпилькою.

— Я був на чарівному острові, — сказав Кришталевий Кіт, — і дивився, як міняються квітки на чарівній рослині. Я певен, що вона надто гарна, щоб залишатися в такому відлюдному місці, де блукають тільки самі звірі, а більше ніхто її не бачить. Через те ми хочемо забрати Чарівну Квітку у Смарагдове Місто.

— Мені це байдуже, — похмурим голосом відповів звір: — Ми, Каліда, будемо задоволені, коли навіть жодна квітка не ростиме в нашому лісі. Яка з них користь?

— Ви не любите гарних речей? — запитала Трот.

— Ні!

— Не вірю, щоб вас не захоплював мій ніжнорожевий мозок, — заявив Кришталевий Кіт. — Він прекрасний, і ви можете бачити, як він працює.

Звір тільки заричав у відповідь, а капітан Білл, який уже встиг нарубати потрібних колод, почав скочувати їх на воду і зв'язувати докупи.

Розділ десятий

Чари відлюдного острівця

День уже майже кінчався, коли пліт був, нарешті, готовий.

— Він не дуже великий, — сказав старий моряк,— проте і я не дуже важкий, а ти, Трот, вдвоє легша за мене. Щождо нашого скляного кошеняти, то його зовсім можна не брати до уваги.

— А пліт не потоне? — запитала дівчинка.

— Не бійся! Його вистачить, щоб доплисти до острова й назад. А нам від цього суденця більше нічого й не треба.

Сказавши це, капітан Білл відштовхнув пліт від берега і, коли він загойдався на течії, ступив на хисткі колоди. Потім моряк подав руку Трот, яка швиденько перебралась до свого друга. Кришталевий Кіт стрибнув на пліт останнім.

Моряк вирубав довгу жердину, а також вистругав плоске весло, і ним тепер легко погнав пліт через річку. З наближенням острова Чарівну Квітку ставало видно все краще, і наші мандрівники швидко погодились, що Кришталевий Кіт навіть недооцінював її краси. Кольори квіток, що розпукали й мінялися просто на очах, були несказанно гарні та яскраві, а самі суцвіття — найрізноманітніші і справді казкові. Само собою зрозуміло, що ці квіти навіть порівняти не можна з тими, які ми знаємо.

Трот і капітан Білл так задивилйсь на Чарівну Квітку в золотому горщику, що зовсім забули про острів. Та ось пліт торкнувся прибережного піску й дівчинка раптом скрикнула:

— Як дивно, капітане Білл, що тут, крім Чарівної Квітки, більше нічого не росте!

Тоді моряк глянув на острів і побачив, що на ньому сама гола-голісінька рівна земля: ніде ні кущика, ні камінця, ані жодної стеблинки трави. Трот, бажаючи скоріше оглянути Чарівну Квітку зблизька, зіскочила з плота і побігла до золотого горщика. Там вона зупинилась і аж завмерла від подиву. Капітан Білл підійшов до неї повільнішою ходою, але теж з хвилину стояв мовчки в німому захопленні.

— Озмі вона сподобається, — кинув Кришталевий Кіт, сідаючи біля чарівної рослини й стежачи, як міняються на ній кольори та відтінки квіток. — Я певен, що це буде найкращий іменинний подарунок.

— А як ви гадаєте, капітане, горщик дуже важкий? І чи не розіб'ємо ми його, поки донесемо додому? — стурбовано запитала Трот.

— Не хвилюйся, любенька, я піднімав більші речі, — відповів моряк. — Але про всяк випадок попробуємо.

Капітан Білл хотів підступити до Квітки ближче, але не зміг одірвати ноги від землі. Дерев'янка нібито була вільна, а жива нога не рухалася * місця.

— Трот, я, здається, прилип, — промовив моряк, розгублено зазираючи собі під ногу. — Наче ні грязюки, ні клею тут нема, і все ж таки щось міцно мене тримає.

Дівчинка намірилась підійти ближче до свого друга, але враз переконалась, що не може цього зробити: земля тримала її ноги так само міцно, як і ногу капітана Білл а.