Мудрець Країни Оз - Баум Ліман Френк

І щастя моє, що мені пришилося втекти таким, яким я завжди був. Але й досі я не можу побороти страху і хочу десь заховатись.

З цими словами вовк побіг далі, а Кришталевий Кіт, який знав, де велика галявина, попрямував до неї. Тільки тепер він просувався повільніше, а його рожевий мозок крутився з величезною швидкістю, бо кіт у цей час обдумував ті незвичайні новини, які розповів йому вовк.

Підійшовши до галявини, Кришталевий Кіт побачив лисицю, ягня, кролика, хлопчика-жувача і товсту жінку-балакунку, які безцільно нишпорили по траві, бо вони знову шукали Чорний Саквояж з чародійними інструментами.

Кіт постежив за ними хвилинку, а потім повільно вийшов на відкрите місце. Одразу ж до нього підскочило ягня і закричало:

— Дивіться, Мудрець, сюди прийшов Кришталевий Кіт!

— Де він, Дороті? — запитала лисиця.

— Ось тут!

Жінка, хлопчик і кролик приєднались до лисиці та ягняти, і всі вони тепер стояли перед Кришталевим Котом. Перебиваючи одне одного, вони майже хором запитали:

— Ти бачив Чорний Саквояж?

— Часто, — відповів Кришталевий кіт, — але не зараз.

— Він зник, — сказала лисиця, — і ми повинні знайти його.

— Ви Мудрець? — запитав кіт.

— Так.

— А хто ці інші?

— Я Дороті, — сказало ягня.

— Я Лякливий Лев, — сказав хлопчик-жувач.

— Я Голодний Тигр, — сказав кролик.

— Я Гугу, король цього лісу, — сказала товста жінка.

Кришталевий Кіт присів на задні лапи і засміявся.

— Ха-ха-ха! Як це смішно! — вигукнув він. — Хто ж це з вас так пожартував?

Це зовсім ніякі не жарти, — заявив Мудрець. — Це страшний, жорстокий злочин, і чаклун, який його зробив, має голову лева, тіло мавпи, крила орла і чималу кулю на кінці ослячого хвоста.

Кришталевий Кіт засміявся знову.

— То цей чаклун мусить виглядати ще кумедніше за вас, — сказав він. — А де ж він зараз?

— Десь тут, у лісі, — відповів Лякливий Лев.

Він недавно злетів на отой високий клен. — бо він може лазити, як мавпа, і літати, як орел. а потім зник десь у лісі.

— Із ним був ще один чаклун, точнісінько такий самий, як його товариш, — додала Дороті. — Та вони, мабуть, посварились, бо зліший з них обернув свого товариша на гуску.

— І що сталося з тією гускою? поцікавився кіт, роздивляючись на всі боки.

— Очевидно, вона пішла шукати свого напарника, — відповів король Гугу. — Але гуска не може ходити дуже швидко і, коли ми захочемо, то легко її знайдемо.

— Гірше за все те, — сказав Мудрець, — що про пав мій Саквояж. Він щез, коли мене обернули на лисицю. Якби він знайшовся, я б легко розбив ці чари, і ми б знову стали тими, ким були досі. Друже коточку, ти допоможеш нам розшукати Чорний Саквояж?

— Звичайно, — відповів Кришталевий Кіт. — Але я гадаю, що той дивовижний чаклун забрав його з собою. Якщо він справді чаклун, то знає, що вам потрібен Саквояж, а він, мабуть, боїться вашої сили. Отож він, певне, й украв Саквояж, і ви не побачите його, доки не розшукаєте самого чаклуна.

— Це досить переконливо, — зауважило ягня-Дороті. — Твій рожевий мозок працює сьогодні винятково добре.

— Якщо Кришталевий Кіт правий, — сказав Мудрець урочистим голосом, — то перед нами ще більше труднощів. Той чаклун дуже небезпечний, і коли ми наблизимось до нього, він може обернути нас у щось ще гірше.

— Я не знаю, що може бути гіршим, — пробурмотів Гугу, страшенно обурений тим, що його зробили товстою жінкою.

— В усякому разі, — сказав Лякливий Лев, — найкраще, що ми можемо зробити зараз — це знайти чаклуна і спробувати відібрати в нього Чорний Саквояж. Нам, може, пощастить викрасти його або ж удасться вмовити чаклуна повернути нам інструменти.

— А чому б не розшукати спершу гуску? — запитала Дороті.—Гуска тепер сердита на чаклуна, і вона, певне, згодиться допомогти нам.

— Це непогана думка, — відповів Мудрець — Ходімте, друзі, знайдемо гуску. Давайте розділимось і будемо шукати в різних напрямках. Хто перший уздрить гуску, нехай приведе її сюди: тут ми знову всі зберемося через годину.

Розділ чотирнадцятий

Мудрець дізнається про чарівне слово

Обернений на гуску Злючка-Закарлючка, який у свій час вважався королем гномів, і справді був дуже сердитий на Кікі Ару, навіть сердитіший за інших, кому також змінили подобу. Гном люто ненавидів птахів, бо птахи несуть яйця, а всі гноми до смерті бояться яєць. До того ж гуси винятково дурні птахи, і Злючці-Закарлючці було дуже соромно, що його обернули саме на гуску. Але найбільше гнома лякало ге, що він, чого доброго, ще може знести яйце!

Отже, Злючка-Закарлючка боявся самого себе і боявся всього, що його оточувало. Він знав, що коли яйце торкнеться його, він загине. Крім того, майже кожен звір у лісі легко може роздерти гуску. І тоді настане кінець старому Злючці-Закарлючці.

Однак, помимо цих страхів, гном був сповнений ще й люті до Кікі, якого він мріяв піймати в пастку.

хитрощами виманивши секрет чарівного слова. Хлопець здуру міг зіпсувати все, що старий горбань уже встиг зробити. Але Злючка-Закарлючка догадався, що прибуття Мудреця налякало Кікі, і не шкодував, що хлопець обернув Мудреця та Дороті на безпорадних тварин. Гнома дратувало і сердило тільки власне обернення, і він гасав по лісу, шукаючи Кікі, щоб набрати кращої подоби і схилити хлопця до свого плану підкорення Країни Оз.

Кікі Ару забіг не дуже далеко, бо його самого здивували не менше за інших блискавичні перетворення, і він тепер думав, що робити далі. Гном Злючка-Закарлючка був властолюбний і підступний, і Кікі розумів, що на нього не можна звірятись. Але гном міг складати такі плани і змови, на які в хлопчика-мрійника ніколи б не стало розуму. Тому, коли Кікі, глянувши крізь гілля дерева, побачив унизу гуску й почув, як вона викрикує: "Кікі Ару! Кря-кря! Кікі Ару!", хлопець стиха відповів їй: "Я тут", і перелетів на найнижчу гілку.

Гуска задерла голову й побачила його.

— Ти все зіпсував! — вигукнула гуска. — Навіщо ти це зробив?

— А так мені захотілось,— відповів Кікі. — Ви поводились зі мною, ніби я ваш слуга, от я й показав мешканцям лісу, що я сильніший за вас.

Гуска тихо засичала, але Кікі не почув цього.

Старий Злючка-Закарлючка швидко оволодів собою і пробурмотів під ніс: "У хлопця розуму не більше, як у гуски, хоч поки що мені доводиться ходити в гусячій подобі! Зараз я з ним буду лагідний, зате стану нещадним, коли він опиниться в моїх руках". А вголос гном сказав Кікі:

— Гаразд, відтепер я визнаватиму тебе своїм господарем. Хоча ти й зіпсував усю справу, але ми ще можемо завоювати Країну Оз.

— Як? — запитав хлопчик.

— Перш за все оберни мене знову на Ле-Мав-Ора, а тоді ми поговоримо докладніше, — запропонував гном.

— Гаразд, почекайте тут, — сказав Кікі і подерся вище на дерево. Там він прошепотів чарівне слово, і гуска обернулась на Ле-Мав-Ора.

— Чудово! — задоволено промовив гном, коли Кікі скочив до нього з дерева. — Тепер давай знайдемо затишне місце, де б нас не підслухали звірі.

Вони довго йшли лісом, аж поки натрапили на місцину, де дерева були нижчі й росли рідше, а серед цих розкиданих дерев проглядала галява, хоча й не така велика, як та, що на ній відбувалися збори всіх лісових звірів. Зупинившись на краю галяви, гном і Кікі подивились в її протилежний кінець і побачили на деревах цілу зграю мавп, які галасливо обговорювали пережите на зборах.

Старий гном прошепотів Кікі, що не слід виходити на відкрите місце і попадатися на очі цим мавпам.

— Чому? — спитав хлопчик, відступаючи трохи назад.

— Тому, що оті мавпи стануть нашою армією, армією, яка завоює Країну Оз, — сказав гном. — Сідай, Кікі, отут біля мене і мовчи, а я поясню свій план.

Але ні Кікі Ару, ні Злючка-Закарлючка не помітили, що хитра лисиця весь час бігла за ними аж від того дерева, під яким гуска знову обернулась на Ле-Мав-Ора. І цілком зрозуміло, що лисиця, яка була насправді Мудрецем Країни Оз, бачила обернення гуски. Тепер вона вирішила не спускати із змовників очей і простежити, що вони робитимуть далі.

Лисиця здатна бігти через ліс дуже тихо, не роблячи анінайменшого шуму, і тому вороги Мудреця навіть не підозрювали про його присутність. Та коли вони посідали на краю галяви спиною до Мудреця, той не знав, чи слід йому підповзти ближче і підслухати їхню розмову, ризикуючи тим, що його побачать, чи краще сховатися десь поблизу, доки Ле-Мав-Ори рушать далі.

Обмірковуючи це питання, Мудрець раптом помітив неподалік величезне дерево з дуплом приблизно на висоті трьох футів од землі.

Лисиця-Мудрець вирішив, що найбезпечніше буде сховатися в цьому порожнистому дереві. Він стрибнув у дірку й зігнувся в дуплі так, що визирали тільки його очі, і звідти почав стежити за двома Ле-Мав-Орами.

— План у мене такий, — сказав гном, звертаючись до Кікі і розмовляючи так тихо, що Мудрець чув лише гудіння його голосу. — Оскільки ти можеш обертати кого завгодно у що завгодно, ми зробимо з. цих мавп справжню армію, і з цією армією завоюємо Країну Оз.

— Але з цих мавп не вийде великої армії, — заперечив Кікі.

— Нам треба сильна, а не велика армія, — відповів гном. — Ти обернеш кожну мавпу на людину-велетня, одягнеш в гарну військову форму і вкладеш всім у руки гострі мечі. Там з півсотні мавп, а п'ятдесят велетнів складуть саме таку армію, яка нам потрібна.

— А для чого їм мечі? — запитав Кікі. — Адже ніхто не може вбити людини з Країни Оз.

— Вірно, — сказав Злючка-Закарлючка. — Людей з Країни Оз не можна вбити, але їх можна посікти на дрібні шматочки, і хоч кожен шматочок буде живий, ми розкидаємо їх так, що вони будуть зовсім безпомічні. Отже, люди Країни Оз боятимуться мечів нашої армії і ми легко їх переможемо.

— Думка нібито непогана, — відповів хлопчик схвально. — І в такому разі нам не доведеться більше вовтузитися з іншими мешканцями лісу.

— Авжеж. Ти так налякав звірів, що вони тепер нізащо не погодяться допомогти нам завоювати Країну Оз. Але оті мавпи — страшенно дурні істоти. Отже, коли їх обернути на велетнів, вони робитимуть усе, що ми накажемо. Можеш ти обернути їх усіх за одним махом?

— Ні, кожну треба обертати окремо, — сказав Кікі. — Але на всіх п'ятдесят мавп піде не більше години. Сидіть тут, Злючко-Закарлючко, а я оберну першу мавпу, — он ту, що на гілці зліва, — на велетня з мечем.

— Куди ти йдеш? — запитав гном.

— Я не можу вимовляти чарівного слова в будь-чиїй присутності, — заявив Кікі, твердо вирішивши не допустити, щоб його підступний товариш дізнався про секрет. — Тому я відійду, щоб ви нічого не чули.

Злючці-Закарлючці це дуже не сподобалось, але він усе ще сподівався заскочити хлопця зненацька і викрасти в нього чарівне слово.