Перікл, цар Тірський - Шекспір Вільям

О, хоч би боги
Мене, безпечну, визволили звідси!
Ось золото. Візьми його собі,
Переконай хазяїна свого,
Що можу заробляти я інакше:
Співати, ткати, шити, танцювать,
Я ще багато вмію — не хвалюсь,
Та й інших би могла цього навчати.
Я певна, що в такім великім місті
Знайшлися б учениці.
Чіп А ти й правда зуміла б навчати всього цього?
Маріна Як не зумію, заберіть мене
И віддайте послідущому пахолку,
Що учаща до вас.
Чіп Гаразд, побачимо, що можна для тебе зробити.
Як зумію, то влаштую тебе десь.
Маріна Аби серед чесних жінок.
Чіп Ну, правду кажучи, таких я знаю небагато. Та й
без згоди хазяїна й хазяйки нічого не зроблю, бо вони ж запла-
тили за тебе. Тому я розкажу їм, чого ти просиш, і, напевне, вони
погодяться. Не журися, зроблю для тебе, що зможу. Ходімо.
Виходять,

ДІЯ П'ЯТА
Входить Г а у є р.
Гауер Вдалось ганьби уникнути Маріні
І в чесний дім попасти. Там вона
Співає і танцює, як богиня,
На втіху смертним, чиста і ясна.
Учених розумом своїм дивує,
А голка у її метких руках,
З природою змагаючись, гаптує
Бруньки, квітки, пташок на гілочках.
Немов живі троянди та суниці
Кладе вона на шовк і полотно.
їй щедро платять знатні учениці,
Та плата йде хазяйці все одно.
Лишім її. Хай думка наша лине
До батька, до Перікла-бідака.
З попутним вітром до тії країни
Приплив він, де живе його дочка.
Нептунів день тоді справляли в місті;
Жалобний стяг на тірському судні
Пан Лізімах угледів оком бистрим
І враз помчав до нього на човні.
Ось корабель скорботного Перікла;
Побачите, що діялося там.
Доповніть це уявою, як звикли,
Уважно тільки треба слухать вам.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Періклів корабель поблизу Мітілени. На палубі — намет,
перед ним — запона; в наметі лежить на ложі П є р і к л. До судна пристає чо-
вен. Входить Г є л і к а н; за ним двоє моряків — один з тірського корабля,
Другий з човна.
1-й моряк
(до мітіленського моряка)
Де ж Гелікан вельможний? Він на все
Вам відповість. А, ось і він.
Там, пане мій, із Мітілени човен,
На нім правитель міста Лізімах.
Чи приймете його на кораблі?
Гелікан Аякже! Йди поклич когось із почту.
1-й моряк Панове, гей! Мій пан вас кличе!
Входять двоє-троє дворян.
1-й дворянин Ось ми, вельможний пане.
Гелікан Панове! Там прибув високий гість,
Його достойно треба привітати.
Дворяни й моряки виходять і вертаються з Лізі махом та йоги в є л ь м о •
ж а ми.
1-й моряк
(до Лізімаха)
Ось; пане, той, хто все з'ясує вам.
Лізімах Вітаю вас, вельмишановний пане!
Нехай боги продовжать віку вам.
Гелікан А я ще довшого вам зичу — й смерті
Такої, як собі.
Лізімах Я дуже вдячний.
На березі Нептунів день справлявши,
Побачив я ваш славний корабель
І ось приплив спитати, звідки ви,
Гелікан Хто ж ви самі, скажіте?
Лізімах Я правитель
У місті, до якого припливли ви.
Гелікан Вельможний пане,
Наш корабель із Тіру, І на ньому
Наш цар. Уже три місяці, як він
І словом не озвався ні до кого,
А їсть і п'є, аби лише продовжить
Своє страждання.
Лізімах І яка ж причина?
Гелікан. Про це занадто довго повідати,
Та головна всьому причина — втрата
Коханої дружини і дочки.
Лізімах А можу я побачити його?
Гелікан Та можна,
Але до вас він не озветься й словом,
Як і до всіх.
Лізімах А все ж вволіть моє бажання.
Гелікан Прошу.
(Відхиляє завісу й відкриває Перікла)
Він був вродливий і люб'язний, поки
В одну жахливу ніч страшне нещастя
Не довело його до цього.
Лізімах Вітаю вас, величносте, і зичу,
Щоб вам боги послали благоденство.
Вітаю вас, великий царю!
Гелікан Марно,
До вас він не озветься.
Один
з вельмож Пане мій,
Ми маєм дівчину у Мітілені,
Ручусь, вона йому уста розв'яже.
Лізімах Це добра думка. Так, вона б, напевне,
І мовою солодкою, й красою
Зуміла розбудить його чуття,
Пробитися крізь мур, що ним ваш цар
Відгородивсь від світу. Ця красуня,
Що їй немає рівної у нас,
Тепер гуляє з подругами там,
В отім гаю зеленім, що над морем.
(Дає наказ одному з вельмож, і той виходить)
Гелікан Я знаю, марне все! Та ми нічого
Не знехтуємо, що хоч зветься ліком.
А вже коли такі ласкаві ви,
Ми просимо: продайте нам припасів
За золото. У нас ще й давні є,
Та вже несвіжі.
Лізімах Ну, якби ми в цьому
Відмовили, то праведні боги
Таку б наслали гусінь на країну,
Що все пожерла б. Та дозвольте ще
Вас розпитати за причину горя
Царя.
Гелікан Я все вам зараз розкажу.
Ой ні, вже бачу, що не встигну.
Входить вельможа з Маріною та її подругою.
Лізімах Ось та, що я по неї посилав.
Привіт тобі, красуне. Правда, гарна?
Гелікан Вродлива панна,
Лізімах Така вродлива, що якби я знав
Напевне, що вона шляхетна родом,
То кращої дружини й не бажав би.
Красуне, вся твоя ласкава вдача
І чар потрібні хворому царю.
Якщо доможешся бодай того,
Щоб він озвався на твої слова,
Тоді таку дістанеш нагороду,
Якої побажаєш.
Маріна Я вживу
Всього уміння, щоб його зцілити,
Аби лише нікого, окрім мене
Та подруги моєї, до царя
Не допускали.
Лізімах Що ж, лишім її,
І хай боги великі їй поможуть!
Відходять.
Маріна співає.
Лізімах
(підходить)
Сподобалось йому?
Маріна Не глянув навіть.
Лізімах Дивіться: з ним вона заговорила,
(Знов відходить)
Маріна Величносте! Послухайте мене...
Перікл Геть, геть!
(Відштовхує її)
Маріна О царю, я не прагнула ніколи
Z Перед людьми пишатись, і на мене,
Мов на комету, люди звіддалік
Дивились, Та повір мені, що я
Не менше звідала, можливо, горе,
Ніж ти,— коли їх зважити як слід,
Твоє й моє. Адже Фортуни примха
Мене від батька й неньки відірвала,
Що родом від царів були не нижчі,
А час мій рід з корінням вирвав. Я
Тепер рабиня випадку дурного.
(Убік)
Замовкла б я, та щось мені пече
Обличчя і гуде в ушах, мов дзвін:
"Не йди, аж поки не озветься він".
Перікл "Фортуни примха...", "Від царів не нижчі...",
"Не менше горе...". Що це ти сказала?
Маріна Сказала, що, якби ти,.царю, знав
Якого роду я,— добріший був би,
Перікл Навряд, Ану-бо, подивись на мене,
Неначе схожа... Ти з якого к-раю?
В якій землі родилася?
Маріна Ні в якій,
Хоча на світ з'явилась так, як будь-хто
Зі смертних.
Перікл Змагає туга! Зараз я заплачу.
Ця діва схожа на мою дружину
Кохану, та й дочка була б такою:
Ті самі рівні брови, стан той самий,
Стрункий, немов тростинка, й срібний голос,
І очі-самоцвіти у прекрасній
Лиця оправі, і хода Юнони;
І мова, що наситить нею слух
Ніяк не можна, бо вона лиш будить
Жадання слухати.., А де живеш ти?
Маріна У тих, кому чужа я. Звідси видно
Той дім.
Перікл А де виховувалась ти?
Де набула таких умінь чудових,
Ще й прикрасила їх?
Маріна Якби я все про себе розказала,
Сказав би ти: "Неправда".
Перікл Говори!
Не можеш ти сказать неправду. Ти,
Мов правосуддя, скромна. Ти — палац,
Де мешкає сама цариця Правда.
Повірю я тобі, нехай би навіть
Ти говорила неймовірні речі,
Бо схожа ти на ту, кого любив я.
Яких ти друзів мала? Ти сказала,
Коли я, вздрівши, відштовхнув тебе,
Що рід високий твій?
Маріна Я це сказала.
Перікл Хто ж батько твій і мати? Ще я чув,
Що ти зазнала злигоднів і кривди
Й гадаєш, що страждання наші рівні,
Як вимірять?
Маріна Казала я таке,
Бо маю це за найщирішу правду.
Перікл Розповідай же. І якщо змогла ти
Хоч соту частку витерпіть того,
Що я зазнав, тоді — ти справжній муж,
А я — дівчисько. Ти ж бо — мов подоба
Терпіння, що стоїть на мавзолеях
Царів і посміхається зі смерті.
Яких ти друзів мала? Як ти їх
Утратила? Яке твоє ім'я,
Ласкава діво? Все скажи, прошу.
Йди сядь ось тут.
Маріна Моє ім'я — Маріна.
Перікл Який сердитий бог тебе послав
Із мене поглумитись?
Маріна Заспокойся,
А то замовкну.
Перікл Я уже спокійний!
Тобі не в тямку, як мене вразило
Твоє ім'я — Маріна.
Маріна Це ім'я
Мені дав той, хто мав і силу, й владу,-
Мій батько, цар.
Перікл Як! Ти дочка царя
Й Маріна на ім'я?
Маріна Казав ти щойно,
Що будеш вірити мені; та я,
Аби не хвилювать тебе, на цьому
Закінчу.
Перікл Ти направду з плоті й крові?
І серце б'ється в тебе? Ти не фея?
Не привид? Говори! Де ти родилась?
Чому тебе Маріною назвали?
Маріна Бо в морі народилась я.
Перікл у морі?
А мати хто?
Маріна Також дочка царя. .
Вона померла саме в ту хвилину,
Як я родилася. Мені не раз
Про це ласкава няня Лікоріда
Розповідала, плачучи.
Перікл Стривай!
(Убік)
Ще звіку блазень-сон не посилав
Таких сновидь глумливих бідним дурням.
Не може буть! Моя дочка — в могилі!"
А де ж росла ти? Хочу я дослухать,
Не переб'ю ні разу.
Маріна Смієтесь
Ви з мене, тож повірте, буде краще,
Як я замовкну.
Перікл Ні, я в усе повірю до слівця,
Що ти розповіси. Лише скажи:
Як ти сюди попала? Й де росла?
Маріна Мій батько, цар, лишив мене у Тарсі.
Я там жила, покіль Клеон жорстокий
З дружиною підступною своєю
Надумали звести мене зі світу.
Намовлений убивця вже підняв
Ножа, коли з'явилися пірати,
Мене порятували й завезли
Сюди, Але навіщо, царю, ти
Мене розпитуєш? Чого ти плачеш?
Ти, може, думаєш, що я шахрайка?
Ні, справді, я дочка царя Перікла,
Як тільки є на світі цар Перікл.
Перікл Гей, Гелікане!
Гелікан Ви кликали мене, мій царю?
Перікл Ти радник мудрий, чесний і поважний,
Скажи мені, як можеш: хто ця діва,
Що довела мене до сліз, кого
Вона тобі нагадує?
Гелікан Не знаю,
Та ось правитель Мітілени, царю,
її хвалив.
Лізімах Вона нам не відкрила,
З якого роду. А коли спитать —
Сидить і тихо плаче,
Перікл Шановний Гелікане, вдар мене,
Порань ножем, щоб заболіло дуже,
Бо зараз море радості нарине,
Затопить береги мого життя,
І захлинусь в його солодких водах.
О, підійди, бо ти життя вернула
Тому, хто дав тобі його колись!
Ти, в морі зроджена, померла в Тарсі
Й віднайдена у морі! Гелікане,
Впадімо на коліна і воздаймо
Богам хвалу громово. Це Маріна!
А як же мати звалася твоя?
Скажи, бо правді не буває досить
Підтверджень, хай би сумнів навіть спав.
Маріна Ні, царю, спершу хочу знать я, хто ти!
Перікл Я — цар Перікл із Тіру. Та назви
Ім'я моєї вмерлої цариці,
У море кинутої, і тоді
Довершиш ти божественну картину
І трону спадкоємницею станеш,
Життя вернувши батькові своєму.
Маріна Чи те, що я твоя дочка, не більше
Заважить, ніж сказати, що ім'я
Моєї матері було Таїса?
Так, і вона померла в ту хвилину,
Як я родилась,
Перікл Благословенна будь, моє дитя!
Устань. Скажи, мій вірний Гелікане,
Хай подадуть мені нове вбрання.
Вона не вмерла в Тарсі, хоч її
Клеон жорстокий думав умертвити.
Вона сама тобі розкаже все,
Тоді ти вклякнеш перед нею й скажеш,
Що це твоя царівна...