Перікл, цар Тірський - Шекспір Вільям

Тому хутчій віддайте нам тіло:
його треба скинути за борт незагайно.
Перікл Робіть, як знаєте! Моя сердешна!
Лікоріда Владарю, ось вона.
Перікл Жахливі мала ти пологи, люба:
Ні світла, ні вогню... Стихії люті
Тебе забули, й я не маю змоги
Тебе достойно поховать, а мушу,
Заледве до труни поклавши, кинуть
У море, де ні з мармуру гробниці
Не буде, ні незгасної лампади,
Де серед простих скойок ти спочинеш
Під шум води, в тіні китів-огромів.
(До Лікоріди)
Скажи, хай Нестор принесе паперу,
Й перо, й чорнило, й скриньку, де клейноди.
Нікандрові звели, хай знайде скриню,
Оббиту шовком. Поклади дитя
На подушку. Поквапся, поки я
Обряд останній справлю. Ну, хутчіше!
Лікоріда виходить.
2-й моряк Царю, в нас тут у трюмі є така скриня, вже про-
конопачена й просмолена.
Перікл Спасибі, друже. А скажи мені,
Де ми тепер?
2-й моряк Десь недалеко від Тарсу.
Перікл Туди й правуй.
Не в Tip, а в Tape. Коли допливемо?
2-й моряк Удосвіта, тільки буря притихне.
Перікл Правуй на Tape!
Клеона там провідаю й дитя
йому лишу на догляд, бо воно
Навряд чи витримає путь до Тіру.
Роби своє, моряче. Тіло зараз
Я винесу.
(Виходить з моряками)
СЦЕНА 2
Дім Церімона в Ефесі.
Входить Церімон зі слугою та людьми, врятованими з розбитого ко-
рабля.
Церімон Гей, Філемоне!
Входить Ф і л є м о н.
Філемон Ви кликали, мій пане?
Церімон Зігрій та нагодуй цих бідолах.
Філемон виходить.
Яка-бо ніч буремна і тривожна!
Слуга Чимало бур я звідав, та як ця —
Такої не зазнав іще ні разу.
Церімон Вже не застанеш пана ти живим:
його ніщо порятувать не може.
(До іншого)
Ці ліки ти в аптекаря візьми;
Чи помогли — мені розкажеш потім.
Усі, крім Церімона,) виходять.
Входять двоє дворян.
1-й дворянин Добридень вашій милості.
2-й дворянин Добридень,
Вельможний пане.
Церімон Ну, панове любі,
Чого так рано встали ви?
1-й дворянин Ох, пане,
Оселі наші, що стоять над морем,
Тряслися, наче в землетрус. Немовби
Уже й дахи з будинків позривало.
І страх, і подив гнали нас із дому.
2-й дворянин Тому й потурбували вас ми зрана,
А не з завзяття.
Церімон Дякую за правду.
1-й дворянин А я дивуюсь, нащо ваша милість,
Хоч живете в розкошах і в безпеці,
Так рано сон солодкий_ відігнали.
Це дивне діло — клопоту шукати
Без жодної спонуки.
Церімон Завжди я
Вважав чесноту й розум більшим благом,
Аніж багатство й знатність. Спадкоємці
Недбалі можуть змарнувать багатство
Й'заплямувати знатність; та чеснота
І розум нас рівняють із богами
Безсмертними. Збагнувши це, я здавна
Вивчав мистецтво лікарське таємне,
Читавши мудрі твори, та й на ділі
Все випробовуючи, осягав
Властивості отих цілющих первнів,
Що містяться в рослинах, у металах,
В камінні. Все я знаю про недуга
Природні та про лік на них, і це
Дає мені утіху більшу й глибшу,
Аніж минущих почестей жадоба
Чи напихання гаманів шовкових
На радість дурням та кощавій смерті.
2-й дворянин Ви весь Ефес своєю добротою
Вщедряєте. Вас сотні називають
Своїм творцем — ви їм життя вернули.
Не тільки ваша вченість та труди,
А й гаманець, для всіх відкритий, ваше
Ім'я між нас уславили навіки.
Входять двоє чи троє слуг зі скринею.
Слуга Поставмо тут.
Церімон Це що?
Слуга Та це, мій пане,
На берег море викинуло щойно
З якогось, певно, корабля.
Церімон Погляньмо.
2-й дворянин Немов труна.
Церімон Важке навдивовижу.
Ану, відкрийте. Мабуть, справді море
Об'їлось золотом, і ось Фортуна,
До нас зичлива, змусила його
Частинку цю нам в руки відригнути.
2-й дворянин Так, правда.
Церімон Бач, і клоччям, і смолою
Ущільнено ретельно. Кажеш, море
Цю скриню викинуло?
Слуга Так, мій пане.
Страшний бурун її жбурнув — такого
Я зроду ще не бачив.
Церімон Ну, розкрий.
Та легше! Чую пахощі солодкі.
2-й дворянин Приємний запах.
Церімон Кращого не чув я.
Ну, відкривайте. Що це? О боги
Могутні! Труп?
2-й дворянин Оце-то дивина!
Церімон В покрови пишні вгорнений, мастями
Намащений, пахучим зіллям весь
Обкладений! І лист якийсь при ньому!
О, проясни мій розум, Аполлоне!
(Читає з сувою)
"Хто виловить цю скриню з вод,
Хай знає: в ній лежить клейнод
Царя Перікла. Як жона,
За всі скарби йому вона
Була дорожча. Як царицю
Й дочку царя, її годиться
Достойно поховать, а в плату
Оце ось золото узяти,
Та й у босів це добре діло
Благословення б заслужило".
Як ти живий, Перікле, серце в тебе
Від горя рветься. Сю ніч лихо сталось?
2-й дворянин Здається, пане мій.
Церімон Таки напевне!
Вона ж немов жива. Яке страхіття,
Що в море кинули її. Вогонь
Тут розпаліть — та принесіть усі
Скриньки з моєї шафи.
Один слуга виходить.
Часом смерть
Годин вже кілька тілом володіє,
І все ж у ньому іскорка життя
Іще не згасла, може розгорітись.
Я чув, в Єгипті був мерлець один
Оживлений за дев'ять аж годин.
Входить слуга зі скриньками, рушниками й вогнем.
О, добре. Є й вогонь, і рушники.
Нехай музики грають тихо й сумно.
Подай отой он слоїк. Швидше, бевзю!
Музики, грайте! Та впустіть повітря!
Панове, ця нещасна оживе:
Природа в ній вже будить теплий віддих.
Годин на п'ять лише вона обмерла,
Погляньте, як життя в ній розквітає!
1-й дворянин Це небо
Нам через вас явило диво дивне
На вічну славу вам.
Церімон Вона жива!
Повіки, що небесні самоцвіти,
Утрачені Періклом, прикривають,
Вже розтулили золоту торочку,
І найчистішої води алмази
Між них явилися, щоб світ удвоє
Багатшим став. Живи, прекрасна жінко,
І про свою нам долю розкажи
Сумну й предивну.
Таїса ворушиться.
Таїса О ясна Діано,
Де я? Де владар мій? Який це світ?
2-й дворянин Ну й диво!
1-й дворянин Неймовірне,
Церімон Тихо, тихо,
Сусіди любі. Поможіть мені
Перенести її в покій суміжний.
Стеліте ліжко. Догляд їй потрібен,
Бо вдруге не врятую вже її.
Під Ескулапа проводом — ходімо!
Вони виносять Таку. Всі виходять.
СЦЕНА З
Дім Клеона в Тарсі.
Входять Перікл із Клеоном та Діонізою й Лікоріда з Ма-
рі н о ю на руках.
Перікл Шановний мій Клеоне, час мені
Пливти додому. Термін той річний
Уже скінчивсь, і в Тірі неспокійно.
Прийміть мою щонайщирішу дяку,
А решту вам з дружиною нехай
Пошлють боги.
Клеон Тяжкі удари долі,
Що зранили вас прикро, завдали
Й нам болю.
Діоніза Ох, цариця ваша бідна!
Чому сувора доля не дала
И мені потішитись її красою!
Перікл Ми мусимо коритись вищим силам,
Нехай би я ревів і навіснів,
Як море, де лежить вона,— чого
Досяг би тим? Оце моя Маріна —
Я так назвав її, бо народилась
Вона у морі,— нині в ваші руки
Віддам її, щоб ви про неї дбали,
її виховували, як царівну.
Клеон О, не турбуйтесь, царю: пригадайте,
Що ви своїм зерном порятували
Народ мій, Як за вас молився він,
Так і за неї буде. Хай би навіть
Я занедбав обов'язок священний,->
Мій вами урятований народ
Мені про нього зразу нагадає.
Але, якщо я дам для цього привід,
Нехай боги карають і мене,
І весь мій рід віднині і довіку!
Перікл Я вірю вам: за це ручиться й честь,
І добрість ваша, тож присяг не треба.
А вам, ласкава пані, я клянусь
Діаною ясною, що її
Ми всі шануємо: допоки донька
Не виросте й собі не знайде мужа,-
Не стригтись, не голитись, хай би я
Й бридким здавався людям. Ну, прощайте.
Ласкава пані, одного прошу:
Зростіть моє дитя.
Діоніза Маріну вашу
Я від своєї рідної дочки
Не менш любитиму.
Перікл Я вдячний вам.
Клеон Тепер ми вас проведемо на пристань
І вручимо спокійному Нептуну
Й вітрам попутним.
Перікл Радий буду я.
Ходім же, люба пані. Лікорідо!
Не треба сліз!
Дбай про свою маленьку господиню,
То в неї ласки заживеш. Ходімо ж!
Виходять.
СЦЕНА 4
Дім Церімона в Ефесі.
Входять Церімон і Таїса.
Церімон Цей лист і ці коштовності, царице,
Лежали з вами у труні. Вони
Належать вам. А вам письмо знайоме?
Таїса Це муж писав. Я добре пам'ятаю,
Як ми пливли по морю, як у мене
Пологи почались, та чим скінчились,
Не знаю, далебі. Але, напевне,
Свойого мужа, любого Перікла,
Я більше не побачу, а тому
Убір весталки надягну й ніколи
Вже втіхи не зазнаю.
Церімон Коли наважились ви так, царице,-
То храм Діани недалеко звідси,
І там ви жити можете довіку.
Як благоволите, моя небога
Вам слугувати буде,
Таїса Я можу тільки "дякую" сказати,
Та щира, хоч мала, моя відплата.
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Входить Г а у є р.
Гауер Перікл до Тіру прибуває,
Знов у своїм царює краї.
В Ефесі — страдниця-цариця,
Вона — Діанина черниця.
Вділім уваги і Маріні:
Вона живе у Тарсі нині.
Клеон їй виховання дав
Чудове: й музики навчав,
І всіх мистецтв, які дівчатам
Потрібні — душі чарувати.
І всіх чарує там вона;
Одначе Заздрість, ця страшна
Потвора, гострить вже ножа:
Гірка-бо слава їй чужа.
В Клеона теж була дочка
Відданиця, та не така,
Як та Періклова царівна:
їй вродою ніяк не рівна.
Дві дівчини удвох були
Весь час і всюди; та коли
Із-під лілейної руки
Із кросен сходили шовки,
Чи голка тнула полотно,
Щоб крилось квітами воно,
А чи під лютню лився спів,
Що заганьбив би й солов'їв,
А чи складались там пеани
На славу ясної Діани,-
Маріна краща скрізь була,
І Філотена не могла
Зрівняться з нею. Всім здавалось,
Мов перед ними красувалась
Венерина голубка біла,
А поруч неї ґава сіла.
Не з лестощів, а по красі
Маріну хвалять геть усі.
Це Філоменині принади
Так тьмарить, що, не мавши ради
Інакшої, ревнива мати
Взялась убивцю намовляти:
Лиш так позбудеться Маріни,
Суперниці її дитини,
І ще подія їй догідна —
Померла Лікоріда бідна,
Отож проклята Діоніза
Убивче, гострене залізо
Наготувала вже. Що буде,
Я й сам би розказав вам, люди,
Та вірш мій тихо шкандибає,
А час на крилах пролітає,
Отож дивіться знов виставу,
Пустивши в хід свою уяву
Ось Діоніза й Леонін —
Маріну вбити має він,
(Виходить)
СЦЕНА 1
Берег моря біля Тарсу.
Входять Діоніза й Леонін.
Діоніза Згадай: ти це зробити заприсягся!
Один удар; ніхто про те не взнає.
Зате ж нічим ти стільки не заробиш
Так швидко. Тільки в серце не пускай
Холодного сумління чи любові
Палкої, й жалощам тебе зм'якшити
Не дозволяй, бо їх і ми, жінки,
Відкинули. Як воїн, до мети
Прямуй, ти чуєш?
Леонін Добре, все зроблю.
А все ж вона — божественне створіння.
Діоніза То їй і місце десь серед богів.
Диви, іде, за мамкою ридає.
Ну, ти наваживсь?
Леонін Так, наваживсь я.
Входить М а р і н а з кошиком квіток.
Маріна Ні, я зірву всі квіти на землі
И твою могилку всиплю ними. Сині,
І жовті, і фіалки, і стокротки
Нехай її, мов килим, застилають,
Покіль ще літні дні. Ох, бідна ж я!
У бурю зроджена, жила без неньки,
И життя для мене — буря невгамовна,
Що всіх у мене друзів віднімає.
Діоніза Це ти, Маріно? А чого сама?
Чого моя дочка не біля тебе?
Не сохни з туги, бо ж у тебе є
Ще опікунка — я! Ох, боже милий,
Як ти змарніла від пустої скрухи!
Давай-но квіти.