Перікл, цар Тірський - Шекспір Вільям

Як гострий ніж,
Мені це серце краяло, й хоч ти,
Не люблячи дочки своєї, кажеш,
Що вчинок мій нелюдський, я його
Вважаю за велике добродійство
Для нашої дитини,
Клеон О боги,
Простіть наш гріх.
Діоніза А що Перікл нам скаже?
Маріну ми оплакали, та й досі
За нею тужимо. її надгробок
Ось-ось докінчать, літери злотисті
На ньому промовлятимуть хвалу
И дочці його, і нам, що спорудили
Той пам'ятник.
Клеон Ти *— гарпія, о жінко:
Ти маниш жертву ангельським лицем,
Щоб кігті в неї люто вгородити.
Діоніза А ти — мов той, хто запевня богів,
Що мух не він, лише зима вбиває.
Але мене послухаєшся, знаю.
Виходять.
СЦЕНА 4
Входить Г а у є р.
Гауер Ми вже скорочували час і шлях,
Моря перепливали в черепках,
Уяви буйні крила розгортали,
Із краю в край на них перелітали.
Гадаю, ви пробачите цей гріх,
Що мова в нас одна в краях усіх,
Де ми донині з вами побували.
Тепер же — слухайте, що буде далі.
Вернімся до Перікла. Він в ці дні
Ізнов пливе по морю на судні,
А з ним його численний пишний почет,
Свою Маріну він побачить хоче,
Свою єдину втіху. Гелікан
При ньому. Тіром правити Ескан
Лишився: вже давно високий чин
І статки немаленькі має він.
Вітри попутні й корабель швидкий
Несуть царя до Тарсу — а думки
Вперед летять. їх легко розгадатиі
Дочку до себе хоче він забрати.
Вони, немов примари, промайнули,
Покіль про них від мене ви лиш чули,
Та ось я зараз покажу їх вам,
Бо вухам менше віри, ніж очам.
ПАНТОМІМА
Входять з одного боку П є р і к л, із другого К л є о н та
Д і о н і з а. Клеон показує Періклові на гробницю Маріни. Перікл виказує тяжку
скорботу, надягає лахманину і в розпуці виходить. Потім виходять Клеон, Діо-
ніза й інші.
Як легко 'фальш в оману вводить віру!
Жалобу їхню взяв Перікл за щиру
І, горем невимовним геть прибитий,
Зітхаючи, рясними слізьми злитий,
Відплив із Тарса й клятву дав велику
Не стригтися, лиця не мить довіку
І лахмани носити. Буря люта
Бурхає в грудях, а проте зігнути
Його не може. Прочитаймо ж нині
Ту епітафію, яку Маріні
Підступна Діоніза склала.
(Читає напис на Маріниному надгробку)
"Тут спочиває ніжний цвіт,
Зів'ялий на світанку літ.
Була, прекрасна, мов зоря,
Дочкою тірського царя,
Маріна на ім'я. Коли вродилась,
Тоді сама Фетіда загордилась
І проглинула шмат землі чималий.
Це бідну землю тяжко налякало,
И Фетідину хрещеницю від себе
Вона послать поквапилась на небо.
Це, певне, кривдою здалось богині,
Тож хвилями у берег б'є донині".
Не може бути кращої личини,
Ніж лестощі, для замірів злочинних.
Отож Перікл у смерть дочки повірив
І шлях свій дальший на Фортуну звірив.
Ми ж до Маріни маємо вернути,
Побачити її в ганьбі й у скруті.
Ну ж, уявіть, що ви у Мітілені,
И дивіться, що відбудеться на сцені,
(Виходить)
СЦЕНА 5
Дім розпусти в Мітілені.
Виходять двоє кавалерів.
1-й кавалер Ти чув коли таке?
2-й кавалер Не чув і більш не почую в такому місці, коли її
тут не стане.
1-й кавалер Щоб у такому домі проповідувати благочестя!
Це ж і вві сні не присниться.
2-й кавалер Де там! Більше я до таких домів і не поткнусь,
Ходім краще послухаєм, як співають весталки.
1-й кавалер Віднині я залюбки робитиму щось доброчесне, а
si стежки блуду зійду навіки.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там-таки.
Входять хазяїн, хазяйка й Чіп.
Хазяїн Пропала моя тисяча, але я ще стільки б запла-
тив, аби її тут не було.
Хазяйка Хай їй абищо! Вона здатна самого бога Пріапа
заморозити, через неї ціле покоління не вродиться на світ. Треба,
щоб її ґвалтом узяли,— або зовсім її спекатись. Замість давати
клієнтам те, що повинна, а мені —той прибуток, що належиться,
вона витіває тут усякі штуки, то казання виголошує, то молиться,
то колінкує, і якби сам диявол поліз до неї цілуватись, вона б
і з нього пуританина зробила.
Чіп А й правда, треба мені зґвалтувати її, а ні, то
вона від нас усіх кавалерів віднадить, а з блюзнірів проповідни-
ків поробить.
Хазяїн Пранці б на неї з її блідою неміччю!
Хазяйка Таки правда, ми її хіба через пранці позбуде-
мось. О, он прийшов вельможний пан Лізімах, перевдягнений.
Чіп Якби тільки та принда допускала до себе клієн-
тів, мали б ми і пана, й драба в себе,
Входить Л і з і м а х.
Лізімах Ну, як тут ваші незайманки? Почім десяток?
Хазяйка Хай боги благословлять вашу милість!
Чіп Радий бачити вашу милість при доброму здо-
ров'ї!
Лізімах Ще б пак; для вас же краще, коли ваші гості
на своїх ногах стоятимуть. Ну, знайдеться тут у вас яка-небудь
здорова дивовижа, щоб чоловік міг із нею побавитись і не бігти
потім до лікаря?
Хазяйка Є одна, пане, якщо тільки вона... Але такої в Мі-
тілені ще не було.
Лізімах Якщо вона погодиться робити нічне діло, хочеш
ти сказати?
Хазяйка Ваша милість із півслова розуміє.
Лізімах А поклич-но її, поклич.
Чіп На вигляд, пане, чиста тобі троянда, біла та ро-
жева; та вона й була б справжньою трояндою, якби лиш...
Лізімах Що "якби лиш"?
Чіп Е, пане, я теж умію бути скромним!
Лізімах Ну, скромність красить звідника не менше, ніж
тих, кому вона дає славу доброчесних.
Чіп виходить.
Хазяйка Ось зараз вона вийде: квіточка, та й годі, і ще
ніким не зірвана, будьте певні.
Входить Чіп з Маріною.
А що, гарна?
Лізімах Еге, після такого довгого плавання згодиться.
Ось тобі гроші й зостав нас удвох.
Хазяйка Прошу, ваша милосте, дайте слівце їй сказати,
а тоді я щезну.
Лізімах Ну, кажи.
Хазяйка
(до Маріни)
По-перше, пошануй цього пана, бо він дуже при-
стойний чоловік.
Маріна Добре, коли справді він такий,— тоді я пошаную
його як годиться.
Хазяйка По-друге, він правитель нашої країни, а тому я
йому підлягаю.
Маріна Коли він править країною, то ви справді йому
підлягаєте, але чи це йому додає пристойності,— не знаю.
Хазяйка Прошу тебе, не носись ти більше зі своїм діво-
цтвом, а будь ласкава з ним. Він тебе озолотить,
Маріна Коли він явить мені свою ласку, я її з вдячністю
прийму.
Лізімах Ну, ви вже?
Хазяйка Пане мій, вона ще не виїжджена, тож вам до-
ведеться трохи поморочитись із нею... Ну, ходімо вже. Зоставимо
вельможного пана з нею на самоті. Та гляди мені!..
Хазяїн, хазяйка й Чіп виходять.
Лізімах А скажи, красуне, давно в тебе таке ремесло?
Маріна Яке, пане мій?
Лізімах Ну, ти образишся, коли я його прямо назву.
Маріна Я не бачу в своєму ремеслі нічого образливого.
Можете називати його прямо, коли хочете.
Лізімах Ну, то відколи ти така, як тепер?
Маріна Відколи себе пам'ятаю.
Лізімах Ото такою юною вдарилась ти в це діло? У п'ять,
у сім років уже стала розпусною?
Маріна Ще раніш, пане, якщо тільки я тепер така.
Лізімах Ну, а яка ж ти! Коли в такому домі живеш, то
ти продажна.
Маріна А коли ви знаєте, що це такий дім, то нащо сю-
ди ходите? Я чула, ніби ви з пристойних людей, ще й правитель
Цього міста.
Лізімах Як! Твоя хазяйка вже сказала тобі, хто я такий?
Маріна Яка це моя хазяйка?
Лізімах Ну, оця зеленярка, що сіє на своєму городі со-
ромоту й нечестя. А, розумію: почувши, хто я такий, ти маніжишся
переді мною. Але будь певна, красунечко, я тобі лихого не зроблю,
тільки добре. Ходімо скоріш у якийсь затишний куточок. Ну-бо,
ходімо.
Маріна Коли ви роду чесного, явіть
Це зараз; а коли почесний сан
Вам наданий, то доведіть, що слушно.
Лізімах Що, що? Так хто ж ти, поясни до ладу!
Маріна Я дівчина, хоч доля нещаслива
Закинула мене у цей свининець,
Де продаються дорого хвороби —
Дорожче, аніж ліки. Я б воліла,
Аби звільнитися з цього вертепу,
Перемінитись у найменшу пташку,
Що пурхає на волі.
Лізімах Не гадав я,
Що вмієш ти так гарно говорити.
Хоч би й з гидким на думці я прийшов,
Твої слова мене змінили б, Ось,
Візьми це золото й лишайся далі
На цій дорозі чесній. І нехай
Боги тебе покріплять.
Маріна Вас також
Нехай вони боронять.
Лізімах Ти ж повір,
Що наміру стидкого я не мав,
Сюди йдучи. Мені цей дім смердить.
Прощай. Ти чесна дівчина, я бачу,
І навчена звичаїв благородних.
Ось на ще золота. Того, хто схоче
Тебе розбестити, нехай спіткає
Прокляття і злодійська смерть. А ти
Чекай мене із добрими вістями.
Входить Ч і п.
Чіп Ваша милосте, а мені? Хоч один червінчик.
Лізімак Тюремнику проклятий, геть від мене!
Якби не дівчина оця, твій дім
На тебе завалився б! Геть, кажу!
(Виходить)
Чіп Це що таке? Доведеться знов за тебе взятись!
Коли ота твоя гонориста цнота, не варта й сніданку в послідушій
харчівні, має зруйнувати нам усе хазяйство, то хай мене викла*
дуть, наче спанієля. Ходімо!
Маріна Куди?
Чіп Або я сам відберу в тебе твоє дівоцтво, або пер-
ший-ліпший гицель це зробить. Ходімої Більш не будеш кавалерів
від нас відлякувати. Ходімо, кажу!
Входить хазяйка.
Хазяйка Ну, що тут? Що за клопіт?
Чіп Що раз — то гірше, хазяйко. Вона вже й вель-
можному Лізімахові казання прочитала.
Хазяйка Страхіття!
Чіп Вона клепле на наше ремесло, ніби воно смер-
дить перед лицем богів.
Хазяйка Та її повісити мало!
Чіп Вельможний пан хотів повестися з нею по-вель-
можному, то вона його таким холодом обдала, що він і сам у мо-
литви вдарився.
Хазяйка Бери її, Чопе, й роби з нею, що хочеш. Порви їй
той віночок, то, може, вона злагідливіша стане.
Чіп Будяччя теж можна переорати! Я їй дам раду!
Маріна Почуйте мене, о боги, почуйте!
Хазяйка Ба, вже заклинає! Вона чаклунка! Геть її! Бодай
вона ніколи не переступала мого порога! Щоб її грець побив. Во-
на вродилась на те, щоб нас попідтинню пустити. Ну, чого ти не
хочеш скоритися жіночій долі? Носиться зі своїм, дівоцтвом, як
із писаною торбою!
(Виходить)
Чіп Ну, ходімо, панночко, ходім зі мною.
Маріна Чого ти від мене хочеш?
Чіп Хочу відняти в тебе той клейнод, що ти ним так
дорожиш.
Маріна Прошу тебе, спершу скажи мені одну річ.
Чіп Ну, яку там ще річ?
Маріна Ким стати зичиш ворогу своєму?
Чіп Ким? Щоб він був, як мій хазяїн — чи, краще
сказати, хазяйка,
Маріна Таж ти мерзенніший від них обох.
Вони лише наказують — ти робиш!
Адже найпослідущий чорт із пекла
З тобою службою не помінявся б.
Ти двері відчиняєш всім падлюкам,
Що тут шукають насолод гидотних,
І кожен з них тобі зі злості може
У пику дати. А твоя їда —
Мов блювотиння із недужих шлунків.
Чіп А що ж я маю робити, га? В солдати йти, чи
що? Там сім років прослужиш, а як позбудешся ноги, то не мати-
меш за що й дерев'янку придбати.
Маріна Роби що-будь. Вивозь із міста сміття,
Відхідки чисть, підручним стань у ката:
Усі ці служби кращі за твою.
Того, що ти тут робиш, навіть мавпа
Соромилася б.