Війна і мир (том 3) - Толстой Лев

Ви француз,

4 мосьє Рамбаля, капітана 13-го легкого полку

5 — Я росіянин,

6 розказуйте це іншим,

7 — Зараз ви мені все це розкажете. Дуже приємно зустріти співвітчизника. Ну! що ж нам робити з цією людиною?

demandez sa grâce? Je vous l'accorde. Qu'on emmène cet homme1,— швидко й енергійно промовив французький офіцер, взявши під руку П'єра, якого він нагородив за врятування його життя званням француза, і пішов з ним до кімнати.

Солдати, що були на подвір'ї, почувши постріл, увійшли до сіней, питаючи, що трапилось і виявляючи готовість покарати винних; та офіцер суворо зупинив їх.

— On vous demandera quand on aura besoin de vous2,— сказав він. Солдати вийшли. Денщик, який встиг тимчасом побувати на кухні, підійшов до офіцера.

— Capitaine, ils ont de la soupe et du gigot de mouton dans la cuisine,— сказав він.— Faut-il vous l'apporter?

— Oui. et le vin3,— сказав капітан.

XXIX

Коли французький офіцер і П'єр разом з ним увійшли до кімнати, П'єр вважав за свій обов'язок знову запевнити капітана, що він не француз, і хотів піти звідси, але французький офіцер і чути про це не хотів. Він був до такої міри чемний, люб'язний, добродушний і щиро вдячний за врятування його життя, що П'єру було ніяково відмовити йому, і він сів разом з ним у залі, в першій кімнаті, в яку вони увійшли. На П'ерове твердження, що він не француз, капітан, очевидно, не розуміючи, як можна відмовлятися від такого втішного звання, знизав плечима і сказав, що коли він неодмінно хоче, щоб його вважали за росіянина, то нехай так буде, але що він усе ж, незважаючи на те, так само навіки зв'язаний з ним почуттям вдячності за врятування життя.

Якби цей чоловік був хоч трохи обдарований здібністю розуміти почуття інших і якби він догадувався про П'ерові відчуття, П'єр, певне; пішов би від нього; але бадьора непрозірливість цього чоловіка відносно всього того, що не було ним самим, перемогла П'єра.

—Français ou prince russe incognito4,— сказав француз, оглянувши хоч і брудну, але тонку білизну на П'ері і перстень m його руці. — Je vous dois la vie et je vous offre mon amitié. Un Français n'oublie jamais ni une insulte ni un service. Je vous offre mon amitié. Je ne vous dis que ça5.

1 — Ви врятували мені життя. Ви француз. Ви хочете, щоб я простив йому? Я прощаю йому. Вивести цю людину,

2 — Коли треба буде, вас покличуть,

3 — Капітан, у них на кухні є суп і смажена баранина. Накажете принести?

—. Так, і вино,

4 — Француз або російський князь інкогніто,

5 — Я завдячую вам життям і я пропоную вам дружбу. Француз ніколи не забуває ні образи, ні послуги. Я пропоную вам свою дружбу. Більше я нічого не кажу.

У звуках голосу, у 'виразі обличчя, в жестах цього офіцера було стільки добродушності та благородства (у французькому розумінні), що П'єр, відповідаючи несвідомою усмішкою на усмішку француза, потиснув простягнуту руку.

— Capitaine Ramball du 13-me léger, décoré pour l'affaire du Sept1,— відрекомендувався він з самовдоволеною, невтримною усмішкою, що морщила його губи під вусами. — Voudrez vous bien me dire à présent, à qui j'ai l'honneur de parler aussi agréablement au lieu de rester à l'ambulance avec la balle de ce fou dans le corps2.

П'єр відповів, що не може сказати свого імені, і, почервонівши, почав був, намагаючись вигадати ім'я, говорити про причини, з яких він не може сказати цього, та француз поспішно перебив його.

— De grâce,— сказав він. — Je comprends vos raisons, vous êtes officier... officier supérieur, peut-être. Vous avez porté les armes contre nous. Ce n'est pas mon affaire. Je vous dois la vie. Cela me suffit. Je suis tout à vous— Vous êtes gentilhomme?3—додав він з відтінком запитання. П'єр нахилив голову.— Votre nom de baptême, s'il vous plaît? Je ne demande pas davantage. M-r Pierre, dites vous... Parfait. C'est tout ce que je désire savoir4.

Коли було принесено баранину, яєчню, самовар, горілку і вино з російського льоху, яке привезли з собою французи, Рамбаль попросив П'єра взяти участь у цьому обіді і зараз же сам, жадібно і швидко, як здорова і голодна людина, заходився їсти, швидко пережовуючи своїми міцними зубами, безперестанку прицмокуючи і примовляючи: excellent, exquis!5 Обличчя його розчервонілось і вкрилося потом. П'єр був голодний і залюбки взяв участь в обіді. Морель, денщик, приніс каструлю з теплою водою і поставив у неї пляшку червоного вина. Крім того, він приніс пляшку з квасом, яку для проби взяв на кухні. Напій цей був уже відомий французам і дістав назву. Вони називали квас limonade de cochon (свинячий лимонад), і Морель хвалив цей limonade de cochon, який він знайшов на кухні. Але тому, що в капітана було вино, здобуте під час переходу через Москву, він віддав квас Морелю і взявся до пляшки бордо. Він загорнув пляшку по шийку в серветку і налив собі і П'єру вина. Заспокоєння голоду і вино ще більш пожвавили капітана, і він безугавно говорив під час обіду.

1 — Капітан Рамбаль, 13-го легкого полку, кавалер Почесного легіону за бій сьомого вересня,

2 — Чи будете ви такі ласкаві сказати мені тепер, з ким я маю честь розмовляти так приємно, замість того, щоб бути на перев'язочному пункті з кулею цього божевільного в тілі.

3 — Годі-бо, будь ласка. Я розумію вас, ви офіцер... штаб-офіцер, можливо. Ви служили проти нас. Це мене не стосується. Я завдячую вам життям. Мені цього досить, і я весь ваш. Ви дворянин?

4 — Ваше ім'я? я більше нічого' не питаю. Пан П'єр, ви сказали? Чудесно. Це все, чого мені треба.

6 чудово, прекрасно!

—Ouï, mon cher m-r Pierre, je vous dois une fière chandelle de m'avoir sauvé... de'cet enragé... J'en ai assez, voyez-vous, de balles dans le corps. En voilà une (він показав на бік) à Wagram et de deux à Smolensk, — він показав шрам на щоці. — Et cette •jambe, comme vous voyez, qui ne veut pas marcher. C'est à la grande bataille du 7 à la Moskowa que j'ai reçu ça. Sacré dieu, c'était beau! Il fallait voir ça, c'était un déluge de feu. Vous nous avez taillé une rude besogne; vous pouvez vous en vanter, nom d'un petit bonhomme. Et, ma parole, malgré l'a tout, que j'y ai gagné, je serais prêt à recommencer. Je plains ceux qui n'ont pas vu ça.

— J'y ai été, — сказав П'єр.

— Bah, vraiment! Eh bien, tant mieux, — говорив далі француз.—Vous êtes de fiers ennemis, tout de même. La grande redoute, a été tenace, nom d'une pipe. Et vous nous l'avez fait crânement payer. J'y suis allé trois fois, tel que vous me voyez. Trois fois noiis étions sur les canons et trois fois on nous a culbuté et comme des capucins de cartes. Oh! c'était beau, m-r Pierre. Vos grenadiers ont été superbes, tonnerre de dieu. Je les ai vu six fois de suite serrer les rangs, et marcher comme à une revue. Les beaux hommes! Notre roi de Naples, qui s'y connaît a crié: bravo! Ah, ahl soldat comme nous autres!—сказав він після хвилинного мовчання. — Tant mieux, tant mieux, m-r-Pierre. Terribles en bataille... galants... —він підморгнув, усміхнувшись,— avec les belles, voilà les Français, m-r Pierre, n'est ce pas?1

До такої міри капітан був наївний і добродушно веселий, і цільний, і задоволений з себе, що П'єр мало сам не підморгнув, весело дивлячись на нього. Певне, слово "galant" навело капітана на думку про стан Москви.

— A propos, dites donc, est-ce vrai que toutes les femmes ont quitté Moscou? Une drôle d'idée! Qu'avaient-elles à craindre?

І — Так, дорогий мій пане П'єр, я зобов'язаний поставити за вас велику свічку за те, що ви врятували мене від цього скаженого. З мене, бачте, доволі тих куль, які в мене в тілі. Ось одна під Ваграмом, друга під Смоленськом. А ця нога, ви бачите, яка не хоче рухатись. Це під час великого бою 7-го під Москвою. О! це було чудесно! Треба було'бачити, це був потоп вогню. Завдали ви нам важкої роботи, можете похвалитися. І, їй-богу, незважаючи на^ цей козир (він показав на хрест), я був би ладен почати все наново. Жалію тих, які не бачили цього.

— Я був там.

— Чи ба, справді? Тим краще. Ви злі вороги, треба признатися. Добре держався великий редут, хай йому чорт. І дорого ж ви змусили нас заплатити. Я там тричі був, як ви мене бачите. Тричі ми були на батареї, тричі нас відкидали, як ^карточних солдатиків. Ваші гренадери були прекрасні, їй-богу. Я бачив, як їхні ряди шість разів змикалися і як вони виступали, наче на парад. Чудовий народ! Наш неаполітанський король, який на цих справах зуби з'їв, кричав їм: браво! Га, га, то ви наш брат солдат! Тим краще, тим краще, пане П'єр. Страшні в боях, ласкаві з коасунями — ось французи, пане П'єр. Правда ж?

— Est se que les dames françaises ne quitteraient pas Paris si les Russes y entraient?1 — сказав П'єр.

— Ah, ah, ah!.. — Француз весело, сангвінічно розреготався, поплескуючи по плечу П'єра.— Ah! elle est forte celle-là,— промовив він.— Paris?.. Mais Paris... Paris...

— Paris la capitale du monde...2—сказав П'єр, закінчуючи його слова.

Капітан подивився на П'єра. Він мав звичку серед розмови зупинитися і подивитись уважно усміхненими, привітними очима.

— Eh bien, si vous ne m'aviez pas dit que vous êtes Russe, j'aurai parié que vous êtes Parisien. Vous avez ce je ne sais quoi, ce...3-^-i, сказавши цей комплімент, він знову мовчки подивився.

— J'ai été à Paris, j'y ai passé des années,—■ сказав П'єр.

— Oh ça se voit bien. Paris!.. Un homme qui ne connaît pas Paris, est un sauvage. Un Parisien, ça se sent à deux lieux. Paris, c'est Talma, la Duschénois, Potier, la Sorbonne, les boulevards4,— і помітивши, що закінчення млявіше за попереднє, він поспішно додав: — il n'y a qu'un Paris au monde. Vous avez été à Paris et vous êtes resté Russe. Eh bien, je ne vous en estime pas moins6.

Під впливом випитого вина і після днів, проведених у самоті зі своїми похмурими думками, П'єр почував мимовільну приємність у розмові з цією веселою і добродушною людиною.

— Pour en revenir à vos dames, on les dit bien belles.