Війна і мир (том 3) - Толстой Лев

Елен, неспокійно усміхаючись, дивилась на його кучеряве волосся, чисто виголені, чорніючі, повні щоки і з хвилини на хвилину чекала нового обороту розмови. Та абат, хоч і мав очевидну насолоду в спогляданні краси своєї співрозмовниці, проте був захоплений власною майстерністю у своїй справі. ^

Розвиток міркувань керівника совісті був такий. Не розуміючи значення того, що робите, ви дали обітницю подружньої вірності чоловікові, який, з свого боку, одружившись з вами і не вірячи в релігійне значення шлюбу, вчинив блюзнірство. Шлюб цей не мав подвійного значення, яке повинен він мати. Та незважаючи на це, обітниця ваша зв'язувала вас. Ви відступили від неї. Що ви вчинили цим? Péché véniel чи péché mortel?1 Péché véniel, бо ви без поганого умислу вчинили це. Якби ви тепер, з метою мати дітей, одружилися знову, то гріх ваш міг би бути прощенним. Але питання знову розпадається на дві частини: перша...

— Але я гадаю,— раптом сказала, знудьгувавшись, Елен зі своєю чарівливою усмішкою,— що я, вступивши в істинну релігію, не можу бути зв'язана тим, що наклала на мене несправжня релігія.

Directeur de conscience2 здивувався, як просто поставлено перед ним колумбове яйце. Він був захоплений з несподівано-швидких успіхів своєї учениці, але не міг відмовитись від своєї розумової, працею створеної, будови аргументів.

— Entendons nous, comtesse3,— сказав він, усміхаючись, і почав заперечувати міркування своєї духовної дочки.

VII

Елен розуміла, що справа була дуже проста й легка з духовного погляду, але керівники утруднювали її тільки тому, що вони побоювались, як світська влада подивиться на цю справу.

І тому Елен вирішила, що треба у громадянстві підготувати цю справу. Вона викликала ревнощі старого вельможі і сказала йому те саме, що й першому залицяльникові, тобто поставила питання так, що єдиний спосіб одержати права на неї полягає в одруженні з нею. Стара важна особа в першу хвилину була, як і перша1, молода особа, здивована з цієї пропозиції — вийти заміж від живого чоловіка; але непохитна впевненість Елен у тому, що це так само просто і природно, як і виходити дівчиною

1 Гріх прощенний чи. гріх смертний?

2 Охоронець совісті

3 — Розглянемо справу, графине,

заміж, вплинула й на стару особу. Якби помітні були хоч найменші ознаки вагання, сорому чи приховування в самої Елен, то справу свою вона безперечно програла б; але не тільки не було цих ознак приховування й сорому, а, навпаки, вона просто і з добродушною наївністю розповідала усім своїм близьким друзям (а це був увесь Петербург), що їй освідчилися і принц і вельможа і що вона любить обох і боїться завдати прикрості і тому й цьому.

По Петербургу миттю поширилась чутка не про те, що Елен хоче розвестися зі своїм чоловіком (якби поширилась ця чутка, дуже багато хто повстав би проти такого незаконного наміру), а просто поширилась чутка про те, що нещасна, інтересна Елен перебуває у ваганні — за кого з двох їй виходити заміж. Питання полягало вже не в тому, в якій мірі це можливо, а лише в тому, який жених вигідніший і як двір подивиться на це. Були справді деякі закоснілі люди, які не вміли піднестися на висоту питання і вбачали в цьому задумі зневаження таїнства шлюбу; але таких було мало, і вони мовчали, а більшість цікавилась питаннями про щастя, що припало на долю Елен, і — кого краще обрати. Проте, гарно чи погано виходити заміж від живого чоловіка, не говорили, бо питання це, очевидно, було вже вирішене для людей, розумніших за нас з вами (як казали), і взяти під сумнів правильність рішення питання означало рискувати виявити свою глу-поту і невміння жити у вищому світі.

Лише Марія Дмитрівна Ахросимова, яка приїхала цього літа до Петербурга, щоб побачитися з одним із своїх синів, дозволила собі прямо висловити свою, протилежну громадській, думку. Зустрівши Елен на балу, Марія Дмитрівна зупинила її посеред зали і при загальній мовчанці своїм грубим голосом сказала до неї:

— У вас тут від живого чоловіка заміж виходити стали. Ти. може, думаєш, що ти це новеньке видумала? Випередили, матінко. Уже давно видумано. У всіх...... так роблять.— І з цими

словами Марія Дмитрівна із звичним грізним жестом, закочуючи свої широкі рукави і суворо оглядаючись, пройшла через кімнату.

На Марію Дмитрівну, хоч і боялись її, дивились у Петербурзі як на штукарку і тому зі слів, які вона сказала, помітили тільки грубе слово і пошепки повторювали його одне одному, вбачаючи в цьому слові всю сіль сказаного.

Князь Василь, який останнього часу особливо часто забував те, що він говорив, і повторював сотню разів те саме, казав щоразу, коли йому траплялось бачити свою дочку:

— Hélène, j'ai un mot à vous dire,— казав він, одводячи її вбік і смикаючи вниз за руку.— J'ai eu vent de certains projets relatifs à... Vous savez. Eh bien, ma chère enfant, vous savez que mon coeur de père se réjouit de vous savoir... Vous avez tant souffert... Mais, chère enfant... ne consultez que votre coeur. C'est tout ce que. je vous dis1.— І, приховуючи завжди однакове хвилювання, він притискав свою щоку до доччиної щоки і відходив.

Білібін, який не втратив репутації дуже розумної людини й був некорисливим другом Елен, одним з тих друзів, що бувають завжди у блискучих жінок, друзів-мужчин, які ніколи не можуть перейти на роль закоханих, Білібін якось у petit ccmité2 висловив своєму другові Елен погляд свій на всю цю справу.

— Ecoutez, Bilibine (Елен таких друзів, як Білібін, завжди називала на прізвище),— і вона доторкнулась своєю білою в перснях рукою до рукава його фрака.— Dites moi comme vous diriez à une soeur, que dois-jï. faire? Lequel des deux?3

Білібін зібрав шкіру над бровами і з усмішкою на губах задумався.

— Vous ne me prenez pas зненацька, vous savez,—сказав він.— Comme véritable ami j'ai pensé et repensé à votre affaire. Voyez vous. Si vous épousez le prince (це був молодий чоловік),— він загнув палець,—vous perdez pour toujours la chance d'épouser l'autre, et puis vous mécontentez la Cour. (Comme vous savez, il y a une espèce de parenté.) Mais si vous épousez le vieux comte, vous faites le bonheur de ses derniers jours, et puis comme veuve du grand... le prince ne fait plus de mésaillance en vous épousant4,— і Білібін розпустив шкіру.

— Voilà un véritable ami! — сказала, засяявши, Елен, ще раз доторкуючись рукою до рукава Білібіна.—Mais c'est que j'aime l'un et l'autre, je ne voudrais pas leur faire de chagrin. Je donnerais ma vie pour leur bonheur à tous deux5,— сказала вона.

Білібін знизав плечима, кажучи цим, що такому горю навіть і він уже зарадити не може.

"Une maîtresse-femme! Voilà ce qui s'appelle poser carrément la question. Elle voudrait, épouser tous les trois à la fois"6,— подумав Білібін.

— Але скажіть, як чоловік ваш подивиться на цю справу? — сказав він, певний своєї сталої репутації і тому не боячись при

1 — Елен, мені треба тобі дещо сказати. Я прочув про деякі наміри щодо... ти знаєш. Так ось, люба дитино моя, ти знаєш, що серце батька твого радіє з того, що ти... Ти стільки терпіла... Але, любе дитя... Роби, як велить тобі серце. Ось уся моя порада.

2 у малому комітеті

3 — Слухайте, Білібін: скажіть мені, як ви сказали б сестрі, що мені робити? Котрого з двох?

4 — Ви мене не захопите зненацька, ви знаєте. Як справжній друг, я довго ¿бдyмyвaв вашу справу. Бачите: коли вийти за принца, то ви назавжди втрачаєте можливість бути дружиною другого, і до того ^к двір буде незадоволений. (Ви знаєте, тут же замішана родинність.) А коли вийти за старого графа, то ви ощасливите його останні дні, і потім... для принца вже не буде принизливо одружитися з вдовою вельможі.

5 — От справжній друг! Але ж я люблю і того і цього і не хотіла б завдати прикрості нікому. Для щастя обох я ладна пожертвувати життям,

в "Молодець жінка! Ось що називається руба поставити питання. Вона хотіла б бути дружиною всіх трьох разом".

низити себе таким наївним запитанням.— Чи погодиться він?

— Ah! Il m'aime tant! — сказала Елен, якій чомусь здавалось, що П'єр теж любить її.—Il fera tout pour moi1.

Білібін підібрав шкіру, щоб відзначити, що готується mot2.

— Même le divorce3,—сказав він. Елен засміялася.

Серед людей, які дозволяли собі сумніватися у законності затіяного одруження, була мати Елен, княгиня Курагіна. Вона увесь час мучилась заздрощами до своєї дочки, і тепер, коли предмет заздрощів був найближчий серцеві княгині, вона не могла примиритися з цією думкою. Вона радилась з російським священиком про те, в якій мірі можлива розлука і одруження при живому чоловікові, і священик сказав їй, що це неможливо і, на її радість, указав їй на євангельський текст, в якому (священикові здавалось) прямо забороняється одруження від живого чоловіка.

Озброєна цими аргументами, що здавалися їй невідпорними, княгиня рано-вранці, щоб застати дочку саму, поїхала до неї.

Вислухавши заперечення своєї матері, Елен лагідно і глузливо усміхнулася.

— То ж прямо сказано: хто одружується з розвідною жінкою...— сказала стара княгиня.

— Ah, maman, ne dites pas de bêtises. Vous ne comprenez rien. Dans ma position j'ai des devoirs4,— заговорила Елен, переводячи розмову на французьку з російської мови, на якій їй завжди здавалося щось неясним у її справі.

— Але ж, мій друже...

— Ah, maman, comment est-ce que vous ne comprenez pas que le Saint Père, qui a le droit de donner des dispenses...5

У цей час дама-компаньйонка, що жила в Елен, увійшла до неї повідомити, що його високість у залі і хоче її бачити.

— Non, dites lui que je ne veux pas le voir, que je suis furieuse contre lui, parce qu'il m'a manqué parole.

— Comtesse, à tout péché miséricorde6,— сказав, входячи, молодий, білявий чоловік з довгим обличчям і носом.

Стара княгиня шанобливо підвелася і присіла. Молодик, увійшовши, не звернув на неї уваги. Княгиня кивнула головою дочці й поплила до дверей.

"Ні, вона має рацію,— думала стара княгиня, всі переконання якої розвіялись, як тільки з'явився його високість.— Вона

1 — Ах! Він мене так любить! Він на все для мене згоден.

2 слівце,

8 — Навіть і на розлуку,

*"— Ой, матусю, не кажіть дурниць.