Тихий Дін. Книга третя - Шолохов Михайло

.. Чи чу§те, хлопці ? Який винайшовсь!

— Тихше ! Тихше, бородатий! Ми вас, таківських, бачили ! — втрутився другий, низенький та огрядний, як борошняний лантух. — Ти думаєш, якщо ти комуніст, так можеш нам на горло наступати? Гляди, а то ми з тебе виб'ємо норов!

Він заступив собою щупленького Горигасова, напирав на Штокмана, заклавши куці дужі руки за спину, блискаючи очима.

— Ви що ж це?.. Ви білим духом дихайте? — задихаючись, спитав Штокман і з силою відштовхнув червоно-армійця, що наступав на нього.

Той хитнувся, спалахнув, хотів було вхопити Штокмана за руку, але Горигасов його спинив:

— Не зв'язуйся !

— Це контрреволюційні речі! Ми вас судитимемо, як зрадників радянської влади!

— Ввесь полк не пошлеш до трибуналу! — відповів один з червоноармійців, що стояли із Штокманом на одній квартирі.

Його підтримали*

— Комуністам і цукор і цигарки, а нам — йема !

— Брешеш! — крикнув Іван Олексійович, підводячись на ліжку. — Те саме, що й ви, одержуймо !..

Слова не кажучи, Штокман одягся, вийшов. Його не стали затримувати, але провели насмішкуватими вигуками.

Штокман застав комісара полку в штабі. Він викликав його до іншої кімнати, схвильовано розповів про сутичку З червоноармійцями, запропонував заарештувати їх. Комісар вислухав його, почухуючи огненоруду борідку, нерішуче поправляючи окуляри в чорній роговій оправі.

— Завтра зберемо збори осередку, обміркуймо становище. А арештувати цих хлопців я не вважаю за можливе в даній обстановці.

— Чому ? — гостро спитав Штокман.

— Чи бачите, товаришу Штокман... Я сам помічаю, що в нас у полку не гаразд, певне існу§ якась контрреволюційна організація, але промацати її не вдасться, а в сфері її впливу — більшість полку. Селянська стихія, що вді$ш? Я повідомив про настрої червоноармійців і запропонував одвести полк та розформувати його.

— Чому ви вважайте за неможливе заарештувати зараз же цих агентів білогвардійщини й направити їх до ревтрибуналу дивізії? Адже такі балачки — пряма зрада!

— Так, але це мож:е викликати небажані ексцеси й навіть повстання.

— Ось як? Так чому ж ви, бачачи такий настрій більшості, давно не повідомили про це політвідділ?

— Я ж вам сказав, що повідомив. З Уст — Медведиці щось зволікають з відповіддю. Як тільки полк відкличуть, ми суворо покараймо всіх порушників дисципліни, і зокрема тих червоноармійців, що говорили переказане вами зараз... — Комісар, нахмурившись, пошепки додав : — У мене під підозрою Вороновський і... начштабу Волков. Завтра ж після зборів осередку я виїду до Усть-Медведиці.

и*

323

Треба вжити негайних заходів щодо локалізації ці ї небезпеки. Прошу вас держати в секреті нашу розмову.

— Але чому зараз не можна скликати збори комуністів ? Адже час не жде, товаришу!

— Я розумію. Але зараз неможливо. Більшість комуністів у заставах та секретах... Я настояв на цьому, бо довіряти безпартійним в такому становищі — необачно. Та й батарея, а в ній більшість комуністів, тільки сьогодні вночі прибуде з Крутівського. Викликав у зв'язку з оцими розрухами в полку.

Штокман повернувся з штабу, коротенько переказав Іванові Олексійовичу та Михасеві Кошовому розмову З комісаром полку.

— Ходити ти ще не можеш? — спитав він Івана Олексійовича.

— Кульгаю. Раніш ото боявся рану роз'ятрити, ну а вже зараз, хочеш-не-хочеш, а доведеться ходити.

Вночі Штокман написав докладне повідомлення про стан полку і опівночі збудив Кошового. Засовуючи пакет йому За пазуху, сказав:

— Зараз же здобудь собі коня і ж