Легенда про Уленшпігеля - Костер Шарль де

Клаас працює, рук не чує, живе — гарує, закон шанує, замість плакать — співає пісень рік у рік, день у день. Ось тому він зразком працьовитості буде як у Фландрії, так і всюди. Уленшпігель — завжди юний, не вмре ніколи, увесь світ пройде, але місця не нагріє ніде. Він буде й селянином, і дворянином, і малярем, і різьбарем, і всіма разом. І так він пройде по світу, прославляючи все добре й прекрасне, глузуючи якомога з усього дурного й смішного. Клаас — це твоя мужність, славний фламандський народе! Сооткін — твоя мати хоробра, Уленшпігель — твій розум, ніжне і славне дівча, подруга його, як і він безсмертна — це твоє серце. А товстопузий простак, Ламме Гудзак, — це твій шлунок. Зверху будуть пожирачі народу, а насподі — їхні жертви. Вгорі — грабіжники-трутні, внизу — працьовиті бджоли, а в небі будуть сходити кров'ю рани Христові.

І, сказавши це, добра чарівниця Катліна міцно заснула.

6

Уленшпігеля понесли хрестити. Раптом линув дощ і змочив його до нитки. Це було його перше хрещення.

Коли його внесли до церкви, паламар, він же schoolmeester, тобто шкільний учитель, сказав кумові й кумі та батькові з матір'ю стати навколо хрестильниці, що вони й зробили.

Але в склепінні, саме над купіллю, каменяр пробивав дірку, щоб почепити там лампаду до дерев'яної позолоченої зірки. Побачивши згори кума з кумою, які поважно стояли біля закритої ще хрестильниці, каменяр по-зрадницькому вилив на хрестильницю ціле відро води і всіх облив, а найбільше дісталось Уленшпігелю. Це було його друге хрещення.

Увійшов священик. Куми почали скаржитись, але він сказав, що каменяр облив їх ненароком і гаятись нема чого. Уленшпігель неспокійно вовтузився, бо був геть мокрий. Священик охрестив його сіллю й водою і дав йому ім'я Тільберт, що значить "непосидющий". Так його охрестили втретє.

Вийшовши з церкви, вони перейшли площу й Довгою вулицею подалися до корчомки "Чотки з пляшок" — там замість вивіски був пивний кухоль. Вони випили сімнадцять кухлів dobbelkuyt'а, а може, й більше. Бо так уже ведеться у Фландрії — хто хоче висохнути, той мусить запалити в животі вогонь із пива. Так Уленшпігель був охрещений четвертий раз.

Вертаючись додому і на всі боки хитаючись, бо голови в них були важчі за тіло, вони дійшли до кладки через калюжу. Катліна-кума, що несла дитину, на кладці спіткнулась та й упала в калюжу разом з Уленшпігелем. Це було його п'яте хрещення. Його витягли з калюжі, викупали вдома в чистій теплій воді. То було його шосте хрещення.

7

Того самого дня його найсвятіша величність Карл, щоб відзначити народження свого сина, вирішив улаштувати пишне свято, ну, а для цього, як і Клаасові, треба було наловити рибки, тільки не в каналі, а в гаманцях і сховках свого народу. Саме звідси вудочки владарів і витягують крузати[22], срібні daelder'и[23], червінці, і вся ця чудесна риба, на бажання рибалок, може змінитися в оксамитову одіж, дорогоцінності, чудові трунки, вишукані наїдки. Бо в річках, де найбільше риби, не конче мусить бути найбільше води.

Вислухавши своїх порадників, його найсвятіша величність надумав ловити рибку в ось який спосіб.

Його високість інфанта понесуть хрестити близько дев'ятої або десятої. Жителі Вальядоліда[24], щоб виявити свою велику радість, будуть цілу ніч пити-гуляти за свої кошти і на великій площі розкидати грошики для бідноти.

На п'ятьох перехрестях п'ять великих фонтанів цілу ніч до зорі будуть бити найкращим вином — коштом міста. На інших п'яти перехрестях на дерев'яних помостах будуть розвішані різні ковбаси — сосиски, сервелати, ковбаси кров'яні, ліверні, телячі, бичачі язики та інші м'ясні страви — також на кошти міста.

Жителі Вальядоліда мусять спорудити на шляху, де буде проходити кортеж, тріумфальні арки з емблемами Миру, Достатку, Щастя, Багатства і всіляких інших небесних дарів, якими вщасливило їх небо за владарювання його найсвятішої величності.

Нарешті, крім цих мирних арок, буде споруджено й кілька інших, де в яскравих барвах будуть зображені не такі лагідні атрибути влади — орли, леви, списи, алебарди, дротики з наконечниками у вигляді язиків полум'я, пищалі, гармати, фальконети, мортири з широкими жерлами та інша зброя, що наочно показуватиме воєнну силу й могутність його найсвятішої величності.

Для освітлення церкви гільдія свічкарів дістала найласкавіший дозвіл виготовити — задарма — понад двадцять тисяч свічок з умовою, щоб невикористані було передано на користь капітулу[25].

Що ж до інших видатків, то імператор, не бажаючи надмірно обтяжувати своїх підданих, охоче бере їх на себе.

Коли вже міська громада почала виконувати накази, раптом з Рима прийшли невеселі новини. Принц Оранський[26], герцог Алансонський і Фрундсберг[27] — імператорські воєначальники — вдерлися у святе місто[28], пограбували й спустошили церкви, каплиці, будинки, не даючи пощади нікому — ні священикам, ні черницям, ні жінкам, ні дітям. Навіть святого отця папу взяли в полон[29]. Вже тиждень, як не припиняються грабунки; рейтари і ландскнехти тинялись по Риму, розмахуючи зброєю, об'їдались, обпивались, шукали кардиналів, погрожуючи, що обріжуть їм усе зайве на шкурі, щоб не були папами ніколи[30]. Ті, що вже виконали свою погрозу, гордо походжали по місту, начепивши на груди чотки з двадцяти восьми і більше намистин завбільшки з горіх, усі закривавлені. Деякі вулиці перетворились на червоні потоки, завалені роздягненими трупами.

Подейкували, що імператор, маючи потребу в грошах, забажав наловити їх у крові духівництва, бо й справді, згідно з угодою, до якої його полководці примусили святого в'язня, він ще зажадав, щоб папа віддав йому всі фортеці і заплатив чотириста тисяч дукатів та залишався у в'язниці, поки не виконає угоди.

Проте його величність дуже сумував з цього приводу[31]. Він скасував усі урочистості, веселощі, розваги і наказав усім кавалерам і дамам свого двору надягнути жалобу.

Тому й інфанта хрестили в білих пелюшках, що є ознакою імператорської жалоби.

Вельможі і придворні дами тлумачили це як зловісну прикмету.

Незважаючи на це, пані годувальниця показала інфанта вельможам і придворним дамам, щоб ті, за давнім звичаєм, могли принести йому найкращі побажання і подарунки.

Сеньйора де ля Сена почепила йому на шию чорний камінець проти отрути завбільшки з горішок у золотій шкаралупі. Сеньйора де Шоссад пов'язала йому живіт шовковою ниткою з ліщиновим горішком, що сприяє доброму травленню. Мессір ван дер Стін із Фландрії приніс у подарунок гентську ковбасу, завдовжки п'ять ліктів і завтовшки в півліктя, найпокірніше бажаючи його високості, щоб самий лише запах цієї ковбаси викликав у нього охоту до гентського clauwert'а, бо хто, мовляв, любить пиво з певного міста, той не може не любити його пивоварів. Пан конюший Хайме-Крістобаль Кастільський прохав його високість носити на своїх чудових ніжках камінці зеленої яшми, від чого він, мовляв, буде швидко бігати. Блазень Ян де Папе, що був при цьому, сказав:

— Мессіре, дайте йому краще сурму Ісуса Навіна[32], від звуку якої втікали б щодуху перед ним усі міста з усіма своїми жителями — чоловіками, жінками, дітьми — десь в інше місце. Бо його високості нема чого вчитись бігати, треба, щоб інші від нього бігли.

Невтішна вдова Флоріса ван Борселе, який був губернатором Веере в Зеландії, подарувала інфанту Філіппові камінець, від якого, казала вона, чоловіки закохуються, а жінки нудьгують за ними.

Та інфант ревів, як теля.

А тим часом Клаас дав у руки своєму синові цяцьку, яку сам сплів з лози, почепив на ній брязкальце і, гойдаючи Уленшпігеля на руках, співав:

— Гойда-да, гойда-ди! Ти з дзвіночком ходи, будеш блазнювати і біди не знати.

І Уленшпігель сміявся.

8

Одного разу Клаас упіймав великого лосося, і в неділю вся його родина — він, Сооткін, маленький Уленшпігель, а також і Катліна — спожила його. Але Катліна їла, наче пташка.

— Кумо, — сказав до неї Клаас, — невже повітря Фландрії стало тепер таке густе, що досить тобі вдихнути його — і ти вже наче шматок м'яса з'їла? Якби то можна було так жити! Дощ був би юшкою, град — квасолею, а сніг обертався б на смачну печеню, яка б надавала снаги бідолашним подорожнім.

Катліна кивнула головою, та не промовила й слова.

— Гляньте-но, — мовив Клаас, — бідна кума! Чого це вона так зажурилась?

Тоді Катліна тихо промовила, наче зітхнула:

— Нечистий! Запала темна ніч. Чую його кроки — кричить орланом… Тремчу, молюся до Пресвятої Діви — надаремне. Нема для нього ні стін, ні загорожі, ні вікон, ні дверей. Він скрізь проходить, наче дух… Риплять сходи… Він уже біля мене, на горищі, де я сплю. Схопив мене своїми руками, холодними й твердими, як мармур. Обличчя як лід. Цілунок вогкий, як сніг. Хатина гойдається, хитається, як човен на бурянім морі…

— Треба щоранку ходити до церкви, — сказав Клаас, — і Господь наш Ісус Христос дасть тобі силу відігнати пекельних духів.

— Але ж він такий гарний! — сказала Катліна.

9

Уленшпігеля відлучили від грудей, і він ріс, як верба з води.

Клаас цілував його вже не так часто, — хоч і любив сина, але вдавав суворого, щоб не розпестити хлопця.

Коли Уленшпігель вертався додому і скаржився, що йому дісталося від товаришів у бійці, то Клаас завдавав йому доброї хлости за те, що він допустився цього і не полатав боки іншим. При такому вихованні Уленшпігель зробився сміливий, як левеня.

Коли батька не було дома, Уленшпігель прохав у матері ліар на гру. Сооткін сердито питала: "А ще чого тобі забаглось? Краще сиди дома і в'яжи дрова".

Бачивши, що нічого не дістане, Уленшпігель ревів щодуху, але Сооткін, миючи в цебрику свої горщики й миски, здіймала такий грюкіт, що здавалось, ніби й не чує. Уленшпігель заливався слізьми, тоді добра мати не витримувала, підходила до нього, гладила по голові і казала: "Чи досить з тебе деньє?" Але ж зауважте собі, що деньє — це шість ліарів.

Ось так вона його любила, і, коли Клаас виходив з дому, Уленшпігель був королем у хаті.

10

Одного ранку Сооткін побачила, що Клаас ходить по кухні, понуривши голову і глибоко задумавшись.

— Чого це ти зажурився, чоловіче? — запитала вона. — Ти аж зблід, такий стривожений.

Клаас роздратовано буркнув, наче пес із буди:

— Та ось хочуть відновити жорстокі королівські укази.