Дорога в нікуди - Грін Олександр
— "Куріпка з ревматизмом ", — як значиться сьогодні в меню ... Хе-хе! Повинно бути, важливий цей лист від старих знайомих ... Давенант, принеси "морозиво з ангіною"!
Сподіваючись, що Галеран заговорить про лист, Тіррей скам'янів в дверях, піднявши ногу і повернувши вухо.
— Не буду їсти навіть "павича з апендицитом", — сказав Галеран, — Не буду їсти навіть морозиво. Я передумав, так як втратив апетит через надзвичайні новини. По-перше, вівці подорожчали, а по-друге, прибула партія кайєннського перцю, який продається з аукціону.
— Так не треба морозива? — запитав Давенант, принісши старій третю сільничку. Стара так образилася, що тупнула ногою. Галеран встав, покликав хлопчика рухом голови.
— Зізнайся ти, що почасти зобов'язаний мені? У справі з Футрозом?
— Звісно. Ви перший почали.
— Тоді ти повинен зайти сьогодні ввечері, о десятій годині, на Північну вулицю, номер 24, квартира 33. Це моя адреса. Я буду тебе чекати. Ти прийдеш і розкажеш, як тебе зустріли.
— Футроз сказав, що зробить все. Розумієте? Я не шуткую. Я прийду до вас, — швидко говорив Давенант, звиваючись всіма нервами від цікавості до листа. — Але ... що він вам написав? Вже ви вибачте мене.
— Я міг би не відповідати, бачачи твою делікатність, але я тебе розумію. Футроз просить мене, з усією ввічливістю, звичайно, щоб я не надсилав йому більше дуже цікавих "Тірреїв", шістнадцяти років.
— Я не хлопчик, — сказав Давенант, спалахнувши. — Але я зійшов з розуму, ось що. Забутьте мою наполегливість ...
Галеран пішов, а Давенант приступив до звичайної роботи. Щодо листа він думав, що Футроз переслав Галерану записку Еллі про її думки, як вона обіцяла. Кішлот похмуро посвистував, кидав вислови на кшталт: "Чого не буває в житті!", "Не кожному так щастить! ", а ввечері випив і заявив, що в його житті теж був один випадок, але він не скористався ним, так як дуже гордий і зневажає людей, що живуть в особняках.
— Ось якщо ти сам досягаєш всього — це інша справа, — говорив Кішлот, — це не те, що хапатися за чужий хвіст.
Бурчання старого Давенант залишив без уваги і, неуважно погоджуючись з ним, дочекався нарешті години закриття кафе. Незабаром після того він попрямував до будинку, де жив Галеран. Це був старий будинок в три поверхи, що стояв на розі піщаного пустиря погано освітленої околиці. Не всі вікна будинку були осяяні зсередини, на брудних сходах доводилося розглядати ступені, а іноді запалювати сірник. Давенант виліз на
третій поверх по других сходах і розшукав номер квартири. Чоловік з мініатюрним лицем, яке провалилося у величезну бороду, провів Давенанта до приміщення в кінці широкого коридору, де смутно біліла прибита кнопкою візитна картка. Почувши кроки, Галеран вийшов і пропустив хлопчика, а двері замкнув гачком.
— Я завжди защіпаюся, — сказав Галеран, — тому що мешканці мають звичку
ввалюватися не стукаючи. Тобі відкрив гіркий п'яниця, колишній студент.
Велика кімната Галерана була освітлена газовим ріжком і бідно обставлена простими меблями, що складалася з двох столів — на одному провізія і посуд, інший з книгами і чорнильницею, — трьох стільців, ліжка за ширмою і марлевих фіранок двох вікон. На вапняних стінах висіли дві старі гравюри під склом, копії Мейсоньє. Ця бідність, підкреслена чистотою приміщення і повною гідності привітністю, з якою Галеран посадив гостя, зворушила Давенанта; вперше пошкодував він, що не багатий і не може надіслати Галерану східний килим.
— Ви дуже мене зацікавили, — сказав хлопчик, — я все чекав, коли настане вечір. Але я все одно страшно хотів прийти до вас.
— Дуже добре. Тим більше, що я тебе зараз поведу.
— Так. Тобто — куди?
— Ми домовилися, що ти не будеш ні про що питати. Я тебе поведу, і ти побачиш.
— Надзвичайно цікаво! — скрикнув Давенант, чекаючи чудес і знову тремтячи, як вранці в будинку Футроза. — Я згоден. Що ж я побачу?
— А! Не варто з тобою розмовляти! Приймай умови без питань і міркувань.
На нас чекає пригода.
. — В такому разі я готовий, — заявив Давенант, скочивши. — Але у мене немає зброї.
— Нам не знадобиться зброя. Якщо хочеш, озбройся терпінням.
Галеран надів капелюх і взяв палицю. Давенант не міг нічого прочитати в його незворушному обличчі. Погасивши газовий ріжок, Галеран сказав: "Йдемо", — пропустив хлопчика і замкнув двері. При виході зустрівся їм чоловік з бородою, якому Галеран переконливо заявив:
— Сімпсон, замок я влаштував так, що засувку НЕ відсунути тепер кінцем ножа, а тому не трудиться оглядати мою кімнату. До речі, сьогодні там немає ні портвейну, ні горілки.
— Добре, — басом відповів Сімпсон. — Втім, що я кажу! Ви незаслужено
образили мене!
— Тільки попередив. Завтра, може бути, буде горілка, так я вам дам сам.
Не слухаючи, що кричить навздогін Симпсон, Галеран вийшов з дому і привів Тіррея на освітлену вулицю, де вони взяли візника, якому Галеран назвав адресу, невідому Давенанту. Бавлячись хвилюванням і здивуванням Тіррея, який змовк від несподіванки і сидів, поринувши в марні здогади, Галеран докладно розповів про Сімпсона — як він застав його в своїй кімнаті за крадіжкою вина, — похвалив новий будинок з красивим фасадом і вказав кінематограф, де була недавно пожежа.
Розчарований Давенант ображено слухав, здогадуючись, що Галеран бавиться нетерпінням жертви своїх таємниць, і вишукував серед його слів натяки на майбутнє.
— Хочеш, я тобі розповім анекдот? — запитав Галеран.
Однак візник зупинився біля одноповерхового будинку, і анекдот ніколи не був розказаний.
— Трохи пізно, — сказав Галеран старій німкені, яка відкрила двері і зустріла
відвідувачів незліченними кивками. — Мій юний друг горить нетерпінням оглянути кімнату.
Давенант смикнув його за рукав, але Галеран взяв хлопчика за лікоть і підштовхнув.
— Іди ж, — сказав він. — Я кажу правду. Футроз просив мене знайти тобі кімнату. Ти будеш тут жити.
— Його лист! — скрикнув Давенант. — Так це він вам писав?
— Так; Ще дещо.
— Дбають про молоду людину, клопочуть, — обережно сказала стара як би про
себе, але з явною метою зав'язати розмову. — Прошу, будь ласка, там вам все
приготовлено, залишитеся задоволені.
— Значить, сьогодні мені не заснути! — оголосив Давенант, входячи за Галераном в кімнату з зеленими шпалерами і глибокою нішею, де містилося ліжко. Він побачив крісло-гойдалку, письмовий стіл, стільці з шкіряними сидіннями, шафу, фіранки з машинних мережив. Господиня не ввійшла в кімнату, але стала на порозі, і Галеран без церемонії закрив двері.
— Сьогодні тобі немає сенсу перебиратися, — сказав Галеран, — так як вже пізно, та й Кішлот, мабуть, образиться. Він по-своєму прив'язаний до тебе. Втім, як хочеш. Так слухай: ця кімната оплачена вперед за три місяці з повним утриманням: сніданок, обід, вечеря і два рази кава. Гарна пригода?
— Чим я відплачу Футрозу і вам?
— Ти відплатиш Футрозу тим, що чемно приймеш ці дари, вручені тобі
добровільно, з хорошими почуттями. Як ти сам розумієш, у нього немає причини підлещуватися до Давенанта. Що стосується мене, то моя роль випадкова — я тільки погодився виконати прохання Футроза. Відкрий шафу!
Давенант підкорився. У шафі висів одяг. Внизу лежала купа білизни.
— Ти бачиш, — продовжував Галеран тоном ботаніка, що пояснює розріз квітки, — ти бачиш тут частини нового костюма, що складається з сірих штанів, жилета і піджака – це досить дороге сукно. Поруч висять частини білого костюма і чотири краватки різних відтінків. Два капелюхи — солом'яний і фетровий. Капелюхи необхідно приміряти.
Галеран взяв м'який капелюх і водрузив його на голову Давенанта.
— Дуже добре. Я зняв мірки твого одягу за допомогою кухара, який поклявся
мовчати завдяки відчуттю в долоні приємного металевого холодку. Сподіваюся, він мовчав?
— Нічого він мені не сказав.
— Ото ж бо. Було б неприродне, якби ти не вщипнув всі ці принади, а, Давенант? Доторкнутися необхідно.
Давенант безглуздо потримався за штани, впустив краватку і закрив шафу.
— Краще не дивитися поки, — сказав він. — Я повинен звикнути. Ви не можете
здогадатися, чому Футроз дав мені так багато всього?
— Уяви — можу. Футроз така людина, що якщо робить, то робить ґрунтовно,
до кінця, або не робить нічого. Доброта добротою, але ця риса характеру вельми показова, так що якщо він не злюбить тебе, то не менше ґрунтовно забуде про твоє існування. Це людина серйозної гри. Твій хазяїн — старий рахівник Губерман, його дружина — Емма Губерман, яка відкрила двері, — диявольськи цікава, тому не говори нічого про будинок Футроза. Якщо показати красиву річ людям, які не розуміють краси, — її неодмінно засидять мухи думочок і ворони зловтіхи. Зрозумів мене?
— А ось що! — скрикнув Давенант. — Вже як ви хочете, але я вас повинен поцілувати. Перш ніж Галеран встиг захиститися, Давенант охопив руками його похмуру голову і міцно поцілував.
— Бійся нещасть, — переконливо сказав Галеран, беручи хлопчика за плече,
— ти дуже пристрасний у всьому, серце твоє занадто відкрите, і враження сильно вражають тебе. Будь стриманіше, якщо не хочеш згоріти. Самотність — ось проклята річ, Тіррей! Ось що може погубити людину. Ми підемо.
Емма Губерман випустила чоловіків, зітхаючи і приспівуючи їм в спину про "ангелів на землі".
— Шістдесят років живу, — додала вона несподівано буркотливою скоромовкою, вже без співу і розчулення, — а такого випадку не було. Все розумію, все. Дуже добре, Будьте спокійні.
На вулиці Давенант запитав:
— Куди ви прямуєте, дозвольте дізнатися?
— Думаю, що трохи вип'ю, сказав Галеран, перераховуючи кишенькову дрібницю. — Ах да! Від грошей, які Футроз доклав до листа, залишилося ось ... Скільки тут? — Він передав хлопчикові три золоті монети і срібло. — Ну, іди ...
Він сів у трамвай, а Давенант з'явився до Кішлота, щоб, забравши речі і негайно перебратися в нове приміщення. Кішлот жив без прислуги. Взявши свічку, він відкрив двері сам.
— Слухайте, ви будете зараз дуже здивовані, — сказав Давенант, зупинившись на порозі. — Ви знаєте, де я живу?
— Я старий для загадок. Або заходь, або кажи, що трапилося.
— Галеран найняв мені кімнату, — оголосив Давенант. — Чесне слово. Я там зараз був. На гроші Футроза. Футроз надіслав гроші в листі, а я нічого не знав.
— Брешеш! — сказав Кішлот, підносячи свічку до підборіддя Давенанта.
— Я хотів йти туди завтра, але мені не терпиться, — продовжував Давенант, машинально обриваючи пальцями свічковий нагар.
