Мандри Гуллівера - Свіфт Джонатан

Я пояснив також, як у нас їздять верхи, описав форму і призначення вуздечки, сідла, острог, батога, збруї та коліс, а на закінчення згадав про накладки з твердої речовини, так званого заліза, котрі набивають коням на копита, щоб вони не збивалися на твердих кам'яних шляхах, якими ми часто їздимо.

Висловивши своє невимовне обурення, хазяїн сказав, що не може збагнути, як ми насмілюємося сідати на спину гуїгнгнма: він-бо певен, що найкволіший з його слуг легко скине з себе найдужчого єгу або роздушить на смерть цю тварюку, покачавшися з нею по землі. Я відповів, що коней у нас від трьох-чотирьох років починають привчати до різної роботи; невиправно впертих призначають у запряг; що з самого молоду за кожну непокірну вихватку їх жорстоко б'ють; що самців, призначених під сідло або для запрягу, звичайно холостять, коли їм мине два роки, щоб вони стали не такі гарячі, а слухняні й тихі; що всі наші гуїгнгнми дуже чутливі до покарання й до ласки. А взагалі хай його милість ласкаво зважить, що в них, як і в тутешніх єгу, нема й крихти розуму.

Мені доводилося раз у раз усякими кружними шляхами розтлумачувати хазяїнові те, про що я говорив, бо в гуїгнгнмів менше, ніж у нас, пристрастей і потреб, отож мова їхня не така багата на слова, як наша. Але неможливо описати благородне обурення, яке викликала в нього моя розповідь про наше брутальне поводження з гуїгнгнмами, особливо коли я згадав про наш звичай холостити їх, щоб перешкодити їм плодитися й привести їх до покори. Правда, він таки визнав, що коли існує країна, де з усіх тварин обдаровані розумом тільки єгу, то вони й повинні там панувати, бо розум завжди й скрізь неминуче здобуде перевагу над грубою силою; проте, мовляв, будовою свого тіла, як зокрема видно по мені, ми куди гірше пристосовані користуватися тим розумом у житті, ніж будь-яка тварина такого зросту. Ще він спитав, на кого більше схожі істоти, серед яких я жив: на мене чи на їхніх єгу. Я запевнив його, що збудований так само, як і більшість моїх однолітків, але молодші від мене самці та самиці значно тендітніші й ніжніші, і шкіра в самиць звичайно біла, як молоко. На це він сказав, що я, звичайно, відрізняюся від інших єгу, бо куди охайніший і не такий потворний, як вони, але щодо практичних переваг, то порівняння з ними буде не на мою користь. Мої нігті і на передніх, і на задніх ногах зовсім ні до чого, та й взагалі мої передні кінцівки навряд чи можна назвати ногами, бо він ніколи не бачив, щоб я ходив ними; вони занадто ніжні, щоб безпечно торкатися твердої землі, і тримаю я їх здебільше голими, а коли часом і натягую щось на них, то воно зовсім іншої форми й не таке міцне, як оте, що на моїх задніх ногах. Через те, мовляв, я й не можу ходити впевнено, бо якщо одна з моїх задніх ніг послизнеться, то я неодмінно впаду. Далі він почав перелічувати інші недоладності моєї будови: пласке обличчя, випнутий ніс, очі, розміщені спереду в лобі, через що я не можу подивитись убік, не повернувши голови; нездатність їсти без допомоги передніх ніг — для чого, мабуть, природа й дала їм стільки суглобів. Не розумів він і того, навіщо стільки дрібних відростків на моїх задніх ногах, теж занадто ніжних, щоб витримувати дотик до твердого або гострого каміння без оболонки, зробленої із шкіри інших тварин; звернув він увагу й на те, яке непристосоване моє тіло до спеки та холоду — адже від них я мушу захищатися одягом, який так нудно й клопітно надягати й скидати щодня. Нарешті, знаючи, з якою огидою ставляться в них до єгу всі тварини (слабкіші уникають їх, а сильніші женуть геть від себе), він, хоч і ладен припустити, що ми обдаровані розумом, проте не може збагнути, як ми перемагаємо цю природну відразу всіх живих істот, та ще й примушуємо їх служити нам. А втім, він не став обговорювати цю тему далі, бо йому більше хотілось дізнатися про мене самого, про країну, де я народився, та про моє життя і пригоди до мого прибуття до них.

Я запевнив хазяїна, що з великою охотою задовольню його бажання, але боюся, що не зможу висловитися досить ясно про багато речей, щодо яких його милість не може мати уявлення, бо я не бачив у їхній країні нічого схожого. Проте я сказав, що докладу всіх зусиль, добираючи придатні порівняння, і уклінно просив його допомагати, коли мені бракуватиме відповідних слів, на що він ласкаво дав свою згоду.

Я сказав, що походжу від чесних батьків і народився на острові, який зветься Англією і лежить так далеко, що наймоторніший з його слуг дістався б туди не раніше як за річну путь сонця. Вчився я на хірурга, тобто вмію лікувати рани й усякі ушкодження на тілі внаслідок нещасливого випадку або насильства. Моєю батьківщиною править самиця моєї ж породи, яку ми звемо королевою. Покинув я свою країну задля того, щоб розбагатіти, і, повернувшись додому, жити в достатку з дружиною та дітьми. Під час останньої подорожі я був капітаном корабля і під своїм командуванням мав щось із п'ятдесят єгу. Багато їх померло дорогою, і я мусив узяти на їхнє місце інших, набраних із різних народів. Наш корабель двічі мало не потонув: одного разу через бурю, а другого — ударившись об скелю. Тут хазяїн перепинив мене, спитавши, як мені пощастило переконати чужоземців з різних країн їхати зі мною після всіх пережитих мною злигоднів і небезпек. Я роз'яснив, що то були відчайдушні люди, примушені тікати з рідного краю,— хто через злидні, а хто від кари за злочин. Декотрі з них змарнували своє добро на нескінченні судові процеси, декотрі процвиндрили все, що мали, на пияцтво, розпусту чи карти. Інших обвинувачували в зраді, чи убивстві, чи крадіжці, отруєнні, грабіжництві, шахрайстві, підроблюванні грошей, ґвалтуванні та мужолозтві. Були там і такі, що дезертирували з війська чи перекинулись до ворога, а більшість їх утекли з в'язниць. Ніхто з них не насмілювався повернутись на батьківщину, боячись шибениці або голодного життя в тюрмі, і тому вони змушені були шукати прожитку десь-інде.

Під час цієї розповіді хазяїн зволив кілька разів перепинити мене, і я мусив розтлумачувати йому характер злочинів, через які більшості моїх матросів довелося тікати з рідного краю. Минуло кілька днів у таких розмовах, перше ніж він почав розуміти мене. Він ніяк не міг збагнути, навіщо їм було чинити такі паскудства. Я пояснив як міг, що таке жадоба влади та багатства, і змалював жахливі наслідки зажерливості, нестриманості, злоби й заздрощів. Усе це мені доводилось визначати й описувати за допомогою численних прикладів та порівнянь, і хазяїн раз у раз у подиві та обуренні підводив очі вгору, мов людина, вражена чимось небаченим і нечуваним. Влада, уряд, війна, закон, кара й безліч інших речей невідомі гуїгнгнмам, тому вони не мають у своїй мові відповідних слів, і це майже позбавляло мене змоги дати йому справжнє уявлення про те, як ми живемо. Та завдяки великому природному розумові, підживленому міркуванням і нашими розмовами, він нарешті добре усвідомив собі, на що здатна природа людська в нашій частині світу, і зажадав од мене докладнішої розповіді про край, який ми звемо Європою, а особливо про мою батьківщину.

Розділ V

На вимогу хазяїна автор знайомить його з життям Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає розповідь про англійську конституцію.

Нехай читач ласкаво візьме до уваги, що я переказуватиму лише найістотніше в моїх численних розмовах з хазяїном, які ми провадили з ним час від часу понад два роки, бо, в міру того, як я краще засвоював мову гуїгнгнмів, його милість вимагав усе нових подробиць. Я змалював йому як умів загальне становище у Європі, розповів про торгівлю та промисловість, науку та мистецтво, і мої відповіді на його найрізноманітніші запитання давали початок новим невичерпним розмовам. Але я подаю тут тільки загальний зміст того, що ми говорили про мою батьківщину, по змозі привівши усе до ладу; при цьому я не зважатиму на хронологію та всякі інші обставини, а дбатиму лише за правдивість. Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся точно переповісти доводи й висловлювання мого хазяїна, і їм чимало зашкодить як моя невправність, так і переклад їх на нашу варварську мову.

Отже, вдовольняючи бажання хазяїна, я розповів йому про революцію, що відбулася за принца Оранського, про тривалу війну з Францією, розпочату згаданим принцом і поновлену його наступницею — нинішньою королевою,— війну, в якій узяли участь наймогутніші держави християнського світу і яка триває й дотепер.193 На його вимогу я вирахував, що під час цієї війни вбито вже близько мільйона єгу, здобуто сотню або й більше міст і спалено чи потоплено вп'ятеро більше кораблів.

На запитання хазяїна, що ж звичайно змушує наші країни воювати між собою, я відповів, що причин є без ліку, але я назву лише деякі, найголовніші. Інколи це честолюбство монархів, яким завжди не досить землі й людей, якими вони правлять, інколи — розбещеність міністрів, які під'юджують владаря розпочати війну, щоб заглушити чи відвернути нарікання підданців на їхнє погане урядування. Багатьох мільйонів жертв коштувала й різниця в поглядах, як-от, наприклад: чи визнавати хліб за тіло, чи тіло за хліб, а сік деяких ягід за кров чи вино; чим вважати свист — гріхом чи чеснотою; що краще — цілувати стовп чи вкинути його в огонь; який колір найбільше придатний194 для верхнього одягу — чорний, білий, червоний чи сірий; чи має бути той одяг довгим, а чи коротким, чи широким, а чи вузьким, чи брудним, а чи чистим і таке інше. І саме отакі війни, що виникають через розбіжність думок, а надто в питаннях неістотних, бувають звичайно найкривавіші, найзапекліші й найтриваліші.

Іншим разом війна між двома монархами має вирішити, кому з них належить захопити володіння третього монарха, хоча жоден з них не має на те ніякого права. Інколи один владар нападає на другого зі страху, щоб той не напав на нього перший. Іноді війну починають через те, що ворог занадто могутній, а іноді тому, що він занадто слабкий. Буває, що нашим сусідам бракує того, що є в нас, або вони мають те, чого нам бракує,— тоді ми починаємо воювали і воюємо доти, доки вони не заберуть нашого або не віддадуть свого. Цілком природним вважають напад на державу, виснажену неврожаєм, спустошену моровицею або знесилену міжусобними чварами.