Мандри Гуллівера - Свіфт Джонатан

За справедливу визнають і війну зі своїм найближчим союзником, коли яке-небудь його місто лежить зручно для нас або коли клапоть його землі може округлити й поповнити наші володіння. Якщо той чи той монарх посилає своє військо в країну, де населення темне й нужденне, то половину його він може цілком законно винищити, а решту зробити рабами, щоб цивілізувати їх і відвернути від варварських звичаїв. Коли владар, закликаний сусідом на допомогу проти напасника, перемігши ворога, сам захоплює сусідові землі й убиває, ув'язнює або виганяє геть монарха, якого прийшов захищати, це визнають цілком почесним, гідним владаря вчинком і частенько роблять так. Кревна спорідненість і шлюбні зв'язки також часто бувають достатньою причиною війни між монархами, і що ближча ця спорідненість, то більша в них схильність до чвар. Заможні нації — пихаті, бідні — голодні, а голод і пиха завжди ворогують між собою. Через усе це ремесло солдата скрізь вважають за найпочесніше. Солдат — це єгу, що за гроші мусить убивати якомога більше таких, як і він сам, хоч вони не заподіяли йому ніякого лиха.

У Європі існує навіть особливий вид монархів-злидарів,195 які, не маючи змоги воювати самі, віддають своє військо в найми заможнішій державі, визначаючи певну поденну плату за кожного солдата. Три чверті плати вони беруть собі й живуть переважно за ці кошти. Такі владарі є в Німеччині та інших північних країнах Європи.

"Усе, що ви розповіли мені про війну,— сказав мій хазяїн,— чудово доводить, який той розум, що ним ви вихваляєтесь. Та, на щастя, у ваших діях більше ганебного, ніж небезпечного, бо природа не дала вам змоги чинити багато лиха. Адже ваш рот лежить в одній площині з усім обличчям і ви можете кусати один одного хіба з обопільної згоди. А пазурі на передніх і задніх ногах у вас такі короткі та м'які, що один наш єгу легко подужає десяток ваших. І тому про назване вами число вбитих під час війни я можу подумати тільки одне: ви говорили те, чого не було".

Я мимохіть похитав головою і ледь посміхнувся з його невідання. Досить обізнаний з мистецтвом війни, я почав описувати наші гармати, кулеврини, мушкети, карабіни, пістолі, кулі, порох, шаблі, багнети, битви, облоги, відступи, атаки, міни, контрміни, бомбардування; морські бої, коли тонуть кораблі з тисячними екіпажами; битви, в яких гине по двадцять тисяч з кожного боку; шматки людських тіл, що злітають у повітря, стогін поранених, дим, гамір, метушню, смерть під копитами коней; утечу, переслідування, перемогу; поля, засіяні трупами, покинутими на поживу собакам, вовкам та хижим птахам; грабунки, розбої, ґвалтування, підпали й руйнацію. І, нарешті, вихваляючи відвагу моїх любих співвітчизників, я розповів, що на власні очі бачив, як під час облоги одного міста вони висадили в повітря понад сто ворогів і стільки ж іншим разом на одному кораблі, так що пошматовані трупи падали потім з-за хмар на велику втіху всім глядачам.

Я хотів був докладніше спинитися на деяких подробицях, але хазяїн звелів мені замовкнути. Кожен, хто знає натуру єгу, сказав він, легко повірить, що, маючи силу та хитрість, відповідні їхній злобності, ці мерзенні тварини здатні на будь-який із названих мною паскудних вчинків. І те, що я розповів, не тільки збільшило його огиду до всієї породи єгу, але й посіяло в його душі зовсім не знаний йому доти неспокій. Він боявся, що, звикнувши до таких ганебних слів, почне сприймати їх байдужіше. Далі він сказав, що, хоч єгу його країни й викликають у нього презирство, він обвинувачує їх за їхні огидні якості не більше як гннейхів (хижих птахів) за жорстокість або гострий камінь за те, що він розтинає ногу. Коли ж таку мерзоту чинять створіння, які хизуються своїм розумом, то він побоюється, що їхня розумова розбещеність гірша за саму жорстокість. А тому він ладен думати, що насправді ми обдаровані не розумом, а якоюсь особливою властивістю, що збільшує наші природні вади, подібно до того, як бурхливий потік, відбиваючи на своїй поверхні образ потворного тіла, не тільки збільшує його, а й ще дужче спотворює.

Додавши, що про війну196 він під час цієї та попередніх розмов чув уже досить, хазяїн сказав, що тепер його бентежить інше питання. Він уже чув від мене, що декотрі з екіпажу мого корабля залишили свою батьківщину, бо все майно відібрав у них закон, і хоч я й пояснював йому зміст цього слова, але він ніяк не може збагнути, яким чином закон, що має охороняти людей, спричинюється до їхнього розорення. Тому він зажадав, щоб я докладніше розповів, що таке закон і як його застосовують у нашому житті, бо, на його думку, розумним тваринам, за яких ми себе вважаємо, цілком досить керуватися веліннями природи та розуму: саме вони й мають показувати нам, що слід робити, а чого уникати.

Я пояснив йому, що закон — це наука, з якою я обізнаний мало, а коли щось і знаю про неї, то лише тому, що одного разу вдався до адвокатів, які марно намагалися захистити мене від деяких заподіяних мені кривд; а втім, я пообіцяв по змозі задовольнити його цікавість.

Я розповів, що серед нас є корпорація людей, яких змалку навчають мистецтва з допомогою довгих промов доводити, що чорне — це біле, а біле — це чорне, залежно від того, за що їм більше заплатять. Решта людей — їхні покірливі раби. Коли, наприклад, сусід понадиться на мою корову, він наймає адвоката, і той доводить, що моя корова повинна належати йому. Я, обстоюючи свої права, мушу наймати іншого адвоката, бо, за нашими законами, ніхто не може говорити за себе сам. У такому випадку мені, справжньому власникові корови, загрожують дві великі небезпеки. По-перше, мій адвокат, що звик мало не з колиски захищати неправду, почуває себе дуже невпевнено, коли йому випадає боронити правду; для нього це неприродне діло, і робить він його звичайно вкрай невправно чи навіть й несумлінно. По-друге, обстоювати правду він мусить з великою обережністю, щоб не викликати невдоволення суддів і не потрапити в неласку серед братів адвокатів за нехтування правничих звичаїв. Отже, щоб зберегти свою корову, мені залишається тільки два способи: перший — подвійною платою підкупити адвоката супротивної сторони, і тоді він зрадить свого клієнта, облудно натякнувши судові, ніби правда на його боці; і другий — щоб мій адвокат виставив мою вимогу як цілком несправедливу, вдавши, скажімо, що корова насправді не моя, а мого суперника, і коли він зробить це досить спритно, то прихильність суддів до мене буде забезпечена.

Його милості треба знати також, сказав я далі, що на суддів, які мають вирішувати всі майнові суперечки і ухвалювати вироки в карних справах, у нас обирають із числа найспритніших адвокатів, коли ті зовсім постаріють або зледащіють. Отож, боровшись усе своє життя проти правди й справедливості, вони й тепер з фатальною неминучістю потурають брехні, кривоприсяжництву та насильству, і я не раз чув про суддів, які воліли відмовитися від хабара з правої сторони, ніж похитнути авторитет своєї корпорації вчинком, що не відповідає її природі.

Охоронці закону мають за непохитне правило, що все, визнане законним раніше, має бути законним і надалі, і через це особливо ретельно занотовують і зберігають усі попередні вироки, хоч би вони суперечили справедливості та здоровому розумові. Оці вироки, так звані прецеденти, і правлять за найвагоміші докази, якими вони обґрунтовують найнеправдивіші думки, і судді завжди керуються ними.

Розглядаючи якусь справу, вони старанно обминають її суть, а все своє красномовство, запал і наполегливість звертають на дрібниці, що зовсім не стосуються її. Приміром, у згаданому вище випадку їх зовсім не цікавитиме, які права має на корову мій супротивник і чим він може їх довести, зате вони почнуть допитуватися, чорна вона чи руда, довгі в неї роги чи короткі, паслася вона на круглому чи на квадратному пасовищі, доїли її в корівнику чи на луці, на які хвороби вона хворіла і т. ін. Після того вони заходяться розшукувати прецеденти, знов і знов проситимуть відкласти справу і, може, через десять, двадцять, а то й через тридцять років нарешті якось розв'яжуть її.

Треба зазначити також, що ця корпорація має свою говірку, особливий жаргон, незрозумілий для простих смертних; ним писані й усі оті закони, яких вони навмисне випускають безліч, зовсім переплутавши правду з брехнею, справедливість із несправедливістю. Щоб вирішити, наприклад, чи лан, який я дістав у спадщину від шести поколінь моїх предків, належить мені а чи якомусь чужинцеві, що живе за триста миль, треба витратити років з тридцять.

Політичні злочини суд розглядає значно простіше й скоріше. Суддя насамперед дізнається, як ставляться до злочинця можновладці, і в залежності від того, дотримавши всіх формальностей, однаково легко засудити його на смерть або звільнити.

Тут хазяїн перепинив мене і висловив жаль, що таких, коли вірити мені, обдарованих чудовими розумовими здібностями людей, як ці адвокати, не заохочують до того, щоб вони вчили інших мудрості та доброчесності. У відповідь на це я запевнив його милість, що поза межами свого ремесла вони — найбільші серед нас дурні й невігласи, найнудніші в товариській розмові, запеклі вороги науки та освіти, схильні перекручувати здорове людське судження в усякому питанні так само, як вони перекручують його в судовій практиці.

Розділ VI

Автор описує далі становище в Англії. Характеристика прем'єр-міністра при європейських дворах.

Мій хазяїн ніяк не міг збагнути, що ж примушує наших охоронців закону завдавати собі такого клопоту, витрачати стільки зусиль і заходити в спілку з неправдою тільки для того, щоб пошкодити своїм же братам; не міг він зрозуміти також, що означав слово "плата". Отож мені довелось подолати чимало труднощів, розказуючи йому про роль грошей, про матеріал, з якого їх карбують, та про вартість благородних металів. Я пояснив, що коли єгу має багато цих коштовних речовин, він може придбати все, що забажає: найліпший одяг, найкращий будинок, найбільшу ділянку землі, найрозкішніші страви та напої, вибрати найвродливішу самицю. Все це можна купити тільки за гроші, і тому наші єгу завжди прагнуть мати їх більше; їм завжди здається, що в них мало грошей на витрати чи на заощадження — залежно від того, чи вони з природи скнари, чи марнотрати.