Вакханки - Евріпід

То прийду я, не ховаючись.
ДІОНІС
То ти готовий? Маю вже вести тебе?
ПЕНТЕЙ
Затримка за тобою. Хочеш — вже веди.
ДІОНІС
Ну що ж, тоді в одежу зодягнись тонку.
ПЕНТЕЙ
Навіщо? З чоловіка — стану жінкою?..
ДІОНІС
Побачать чоловіка — тут же вб'ють його.
ПЕНТЕЙ
820] Гаразд. У тебе досвід неабиякий.
ДІОНІС
Діоніс щодо цього нас усіх повчав.
ПЕНТЕЙ
Ну-ну, то поділися своїм задумом. [414]
ДІОНІС
У дім зайдімо, там і приберу тебе.
ПЕНТЕЙ
В який убір? Жіночий?.. Але ж соромно…
ДІОНІС
Так рвався підглядати — й охолов нараз?
ПЕНТЕЙ
Ну добре, добре… Як мене вдягатимеш?
ДІОНІС
Волосся по плечах тобі розпустимо.
ПЕНТЕЙ
А далі?.. Як ти далі обрядиш мене?
ДІОНІС
По п'яти — пеплос і пов'яжем голову.
ПЕНТЕЙ
830] Додати ще щось, окрім того, думаєш?
ДІОНІС
У руку — тирс, на плечі — шкуру оленя.
ПЕНТЕЙ
Нелегко це — вдягатись по-жіночому.
ДІОНІС
Зіткнутись хочеш тут же із вакханками?
ПЕНТЕЙ
А справді: все там спершу треба вивідать.
ДІОНІС
Це краще, ніж боротись лихом — з лихами.
ПЕНТЕЙ
А як пройду я через Фіви потайки?
ДІОНІС
Місця безлюдні знаю. Проведу тебе.
ПЕНТЕЙ
Лише б мене вакханки не взяли на глум.
У дім зайдімо. Там я все обдумаю.
ДІОНІС
840] Роби, як знаєш. Я на все пристать готов. [415]
ПЕНТЕЙ
Іду вже. Чи у ліс із військом вирушу,
А чи зроблю, як радиш, — поміркую ще.
Заходить у палац.
ДІОНІС
Жінки, цей муж у сіті, наче звір, біжить:
Навідає вакханок — і поплатиться.
Діонісе, почнімо! Недалеко ж ти —
Негідника скараймо. Спершу глузд йому
Затьмар ізлегка: при ясній свідомості
Перевдягтись не схоче, а помішаний —
Одягне довгий пеплос, не вагаючись.
850] А ще, на сміх фіванцям, проведу його
У тім убранні через місто: он же той,
Хто нещодавно так усім погрожував!
Іду його вдягати. В тому одязі
В імлу Аїда зійде, вбитий матір'ю.
Хай знає він, що справу мав з Діонісом,
Нащадком Зсвса, з тим, хто до погордливих —
Безжальний, до покірних — найласкавіший.
Заходить у палац.

СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа
В танцях ніч одсвяткую всю,
Стрімка, білонога,
860] Підставляючи шию гнучку
Живодайній небесній росі.
Так от лугом гасає лань,
Серед зелені, солодко їй —
Вирвалась із западні,
Перемайнути вдалось
Через плетену міцно сіть.
Гучно гикне на гончаків,
Упустивши здобич, ловець,
Лань же — вітром щосили мчить —
870] Волю чує в полях,
Що прослалися вздовж ріки,
Де навкіл — ані душі;
Волю — в тінявім гаї.
Що таке мудрість, що — найкращий
Дар, який смертним послали боги? —
Ворога шию пригнуть [416]
Переможно правицею.
А що прекрасне, — те й миле.
Антистрофа
Хоч неквапно, та твердо йде
880] Божественна сила,
Відміряючи кару тому,
Хто, зухвальство піднявши на щит,
Не складає хвали божеству,
Розум шалом отьмаривши.
Стежать за гордим боги
Потай, а прийде пора —
Наче в сіті злочинця беруть.
Тож не рвись поза межі ті,
Що їх звичай прадавній кладе.
890] Легко, без мудрувань збагнеш:
Сильне — лиш божество,
Бо правдивим, відколи світ,
Визнає його весь люд —
Так веліла природа.
Що таке мудрість, що — найкращий
Дар, який смертним послали боги? —
Ворога шию пригнуть
Переможно правицею.
А що прекрасне, — те й миле.

ЕПОД
900] Щасливим є той, хто з бурі
Вирвався, в гавань судно звернувши.
Щасливець і той, хто стлумив
Бурю душі! Перейти один одного
Прагнемо, хмертні, в багатстві, у владі.
Безліч у безлічі люду тих прагнень:
Одні мрії збулися;
Мов дим, інші розтали.
А хто й днину безжурно
Відпровадив за обрій, —
910] Той направду блаженний.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
З палацу виходить Діоніс.
ДІОНІС
О ти, хто прагнув бачить недозволене,
До заборони — рвався, тож виходь-но вже, [417]
Пентею, з дому — гляну, як іде тобі,
Підглядачеві неньки і менад усіх,
Убір вакханки, що вславляє Бромія.
З палацу виходить П е н т е й, перевдягнений у жіночий одяг.
А й справді, наче доньку бачу Кадмову!
ПЕНТЕЙ
А я — немов два сонця. Видно й Фіви он,
Подвійні, семибрамні… Й ти попереду
Ступаєш, а здається — наче бик іде…
920] Над головою — ніби роги виросли.
Чи був биком ти, а чи став ним тільки що?
ДІОНІС
Йде бог із нами. Спершу незичливий був,
А вже — в союзі. Що потрібно — бачиш те.
ПЕНТЕЙ
А глянь на мене: чи Іно нагадую,
А чи Агаву, мою неньку, виглядом?
ДІОНІС
Дивлюсь, і наче дійсно бачу й ту, і цю.
Чекай-но, лиш той кучер щось завихрився,
Хоч під пов'язку щойно я ховав його.
ПЕНТЕЙ
В нестямі я раз по раз головою тряс,
930] Отож не диво, що відтіль він вихопивсь.
ДІОНІС
Та я подбаю про належний вигляд твій —
Заправлю кучер. Підніми-но голову!
ПЕНТЕЙ
Ну ось. Роби, як знаєш. Я — в твоїх руках.
ДІОНІС
Он пояс розв'язався… Довгі складки ось,
Аби до п'ят сягали, треба вирівнять.
ПЕНТЕЙ
Так-так, ось ті, що справа, покривилися,
І А зліва пеплос рівно до п'яти сягнув.
ДІОНІС
Мене найкращим другом уважатимеш,
Коли вакханки виявляться скромними. [418]
ПЕНТЕЙ
940] А тирс у праву, а чи в ліву руку взять,
Щоб я і в цьому на вакханку схожий був?
ДІОНІС
У праву. Тут же — ти й ногою правою
Ступай. Змінився, бачу, розумнішим став.
ПЕНТЕЙ
А Кітерон горбатий — як ти думаєш? —
На плечі б міг я взяти із вакханками?
ДІОНІС
Лиш забажай — і візьмеш: ще недавно ти
Не при умі був, нині — все на лад пішло.
IIЕНТЕЙ
Узяти важіль чи, плече підставивши,
Скелястий верх на спину голіруч звалю?
ДІОНІС
950] Оселю німф, де любо так одлунює
Сопілка Пана, смів би ти спустошити?
ПЕНТЕЙ
І справді: нащо силу застосовувать?
Між сосон заховаюсь, як рішили ми.
ДІОНІС
Сховаєшся у схові, де й повинен буть
Менад підглядач, нечестивець, схований.
ПЕНТЕЙ
У заростях, гадаю, наче птаство те,
Вони любов'ю будуть забавлятися.
ДІОНІС
Готуйся підглядати. Може, й схопиш їх.
Хіба що сам, підглядач, будеш схоплений.
ПЕНТЕЙ
960] Веди, де більше люду, через Фіви всі:
З мужів я перший на таке наважився!
ДІОНІС
Один для Фів, один ти так стараєшся,
І бій, трудів достойний, нині жде тебе.
Йдемо! В провіднику не розчаруєшся,
Назад — не я вестиму… [419]
ПЕНТЕЙ
Певно, матінка!
ДІОНІС
Щоб люд увесь дивився…
ПЕНТЕЙ
З тим іду туди!
ДІОНІС
Тебе нестиме…
ПЕНТЕЙ
Так багато ніжності!
ДІОНІС
На руки взявши, мати.
ПЕНТЕЙ
Ще зазнаюся…
ДІОНІС
Таке зазнайство!..
ПЕНТЕЙ
Втім, я заслужив на це.
ДІОНІС
970] Так-так, великим бувши, — на велике йдеш,
Пентею! Твоя слава до небес сягне.
Готуйтеся, Агаво, й доні Кадмові, —
Ось юнака проваджу на жорстокий бій,
Де я і Бромій будуть переможцями,
Ну, а про інше — із подій перебігу.
Відходять.

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа
Гей же, у гори мчіть, Лісси скажені пси:
Кадмові доньки там Вакха вшановують.
От і зверність їх шал проти підглядача,
Що, збожеволівши, жінкою вирядивсь!
980] Мати найпершою спостереже його —
Що на горбі принишк, а чи на дереві,
Й гукне подругам: "Агей, хто ж то з Фів
Потай за нами біг борами, горами?
Хто дав життя йому? Ні, не з жіночої [420]
Крові на світ прийшов: може, левицею
В Лівії зроджений, може, — Горгоною?..
Прийди, о меченосна Справедливосте!
Злочинцю вістря в горло вбий!
Проти закону став, проти богів пішов,
990] Він, Ехіона син,
Що з землі проріс.
Антистрофа
Гнаний зухвалістю протиприродною,
Вже він туди спішить, де шануватимуть
Буйні кадміянки Вакха з Семелою.
Квапиться в гори він, шалом осліплений,
Йде проти величі неподоланної.
Тільки розсудливий горя не знатиме,
Серцем схиляючись до небожителів.
Не мудрувати слід — жити у мудрості,
1100] В доброзвичайності — день а чи ніч іде.
Що проти звичаїв, — те відкидаючи,
Тим, що на небі, я, скромний, служитиму.
Прийди, о меченосна Справедливосте!
Злочинцю в горло вістря вбий!
Проти закону став, проти богів пішов
Він, Ехіона син,
Що з землі проріс.

ЕПОД
Биком стань, Вакху, стоголовим змієм звийсь.
Дико, мов лев, рикни,
1110] Що в очі б'є пломенем.
Підстережи того, хто на менад завзявсь, —
І, всміхнувшись, накинь
На кривдника згубну сіть!

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Вбігає другий вісник.
ВІСНИК
Прославлений в Елладі доме Кадмовий —
З Сідону старця, що колись тут висіяв
Зміїні зуби й земнородний рід пожав!
Хоч раб я, — твою долю все ж оплакую,
Бо хто сумлінний, той і співчуватиме. [421]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ну що там?.. Од вакханок новина якась?
ВІСНИК
1020] Пентей загинув щойно, Ехіона син.
ХОР
Яка ж велика твоя сила, Бромію!..
ВІСНИК
Що чую?.. Ти радієш?.. До душі тобі
Біда, що сколихнула дім володаря?..
ХОР
На лад чужий, чужинка, бога славлю я:
Бо не тремчу вже, не боюсь у путах буть.
ВІСНИК
Гадаєш, списа взять у Фівах нікому?
ХОР
Фів не лякатимусь:
Бромій — велитель мій.
ВІСНИК
Хай так, та не годиться, коли в іншого
1030] Стряслась біда велика, веселитися.
ХОР
Розкажи-но ти, що ж то сталося
З лиходієм тим, що лихе творив?
ВІСНИК
Минувши Фіви й дальші їх околиці,
І течію Асопа, хутко стали ми
По схилах Кітерона підніматися —
Пентей, позаду — я йду, за володарем,
Попереду — чужинець, супровідник наш.
Так от спочатку ми принишкли в заростях, —
Ні шурхоту, ні слова, — аби з засідки
1040] Ми бачили їх, нас же — щоб не бачили.
Посеред скель — долина в соснах тінявих,
Орошена струмками. Глядь — на схилах там
Сидять вакханки, милим ділом зайняті:
Одні взялись за тирси — знов обмотують
Витким плющем їх; інші, мов кобилиці,
Коли ярмо з них різнобарвне скинути,
Лункими Вакха славлять переспівами.
Пентей нещасний, їх не помічаючи, —
"Звідсіль, — сказав, — чужинцю, хоч силкуюся,
1050] Менад не вгледжу. От якби на пагорб той
Піднятись чи на верх ялиці вилізти, — [422]
Діла їх сороміцькі б оглядати міг!"
Тут чуда й почалися: взяв чужинець наш
Ялицю за вершечок, що до хмар сягав,
Та й ну додолу гнути — стовбур випнувся,
Мов лук, або мов обід, що стає таким,
Згинаючись по колу, — заокругленим.
Ось так і чужоземець аж до ніг нагнув
Гірську ялицю — праця не для смертного!
1060] На верховіття посадивши владаря,
Став легко відпускати, щоб цікавого
Верхів'ям не підбило, наче пращею.
І знов до неба виструнчилось дерево,
А на вершечку, мов їздець, — господар мій.
Скоріш його уздріли, аніж він уздрів:
Лиш появився на шпилі зеленому —
Дивлюсь — нема чужинця, тільки голос чуть,
Немов з ефіру, — так мені здавалося, —
Грімкого бога: "Ось він, я привів того,
1070] О молодиці, хто й мене бере на сміх,
І мої свята, — хай він буде скараний!"
Заледве мовив — струм вогню священного
Принишклу землю з небом поєднав на мить.
Ефір затихнув, шелестливий гай завмер,
Ні звірини, ні птиці ти б не вчув тоді.
Не втямивши слів бога, позривалися
Жінки на рівні ноги… Озираються…
Тут заклик повторився.