Вакханки - Евріпід

Переклад А. Содомори

ДІЙОВІ ОСОБИ
ДІОНІС
ХОР ЛІДІЙСЬКИХ ВАКХАНОК
ТІРЕСІЙ
КАДМ
ПЕНТЕЙ
СЛУГА ПЕНТЕЯ
ВІСНИК
ДРУГИЙ ВІСНИК
АГАВА
Дія відбувається у Фівах перед палацом Кадма.

ПРОЛОГ
ДІОНІС
У Фіви я, Діоніс, Громовержця син,
Прибув, кого Семела, доня Кадмова,
Зродила при разючім сяйві блискавки.
Ото в людській подобі я стою тепер,
Де б'є джерельна Дірка, де Ісмен пливе.
Ось ненька, що поникла під огнем тонким…
Могила біля замку… Дому залишки
Димлять: живе ще там вогонь божественний —
На мою матір непогасний Гери гнів.
10] Я вдячний Кадму: не лишив він доступу
До храму доньки; я ж іще лозу витку
Сюди спровадив — он який тут затінок.
Із Лідії, де в надрах сяє золото,
Із Фрігії, крізь ниви спечні Персії,
Через міста бактрійські, через Мідію
Морозну та щасливий аравійський край,
І весь азійський, де солона хвиля б'є
Об берег, де впереміж варвар з елліном
Міста займають людні, горді вежами, —
20] Спочатку в це прийшов я місто еллінів,
Свої обряди й танці запровадивши
В азійських землях, аби явним богом буть.
Я першими вас, Фіви, до пісень гучних
Закликав, давши одяг — шкуру оленя,
І тирс плющем обвитий вам у руку вклав.
Бо материні сестри — годі й вірити! —
Не визнавали, що я Зевса рідний син:
Мовляв, Семела, з кимсь повеселившися,
Свій блуд рішила приписати Зевсові,
30] Що це, мов, Кадм надумав, а Семелу Зевс
Убив за те, що в блуд свій і його втягла.
Тож, гострим божевіллям їх затьмаривши,
З осель я вигнав: серед гір живуть вони,
Нестямні, й носять одяг, гідний свят моїх.
А з ними й інших всіх жінок без винятку, [391]
Перейнятих тим шалом, я в ліси прогнав,
Де просто неба серед скель, "під соснами
Впереміш Кадма доньки і вони сидять.
Це місто хоч-не-хоч, а має звідати,
40] Що значить моїх таїнств одцуратися;
За матір заступлюся — нею зроджений
Для Зевса — я, хто богом об'явив себе.
А нині Кадм і владу, й свої почесті
Оддав Пентею, доччиному синові.
Завзявсь на мене, бога: узливань мені
Він не дарує, в молитвах не згадує.
Але йому й фіванцям доведу-таки,
Що бог я справді. Й далі, діло впоравши,
Подамся, щоб і в інших світу закутках
50] Явитись людям. Та коли б, розгнівані,
Схотіли Фіви збройно завернуть із гір
Вакханок, — сам очолю буйних жон юрму.
Тому-то і змінив я нині вигляд свій:
З безсмертного вмирущим чоловіком став.
А ви, що Тмол, щит Лідії, покинули,
Супутниці невтомні, що з країв чужих
За мною поспішили, доброзичливі, —
Фракійські барабани — Реї-матері
І мій дарунок — піднімайте високо
60] 1, ставши при палаці, де Пентей живе,
Вдаряйте гулко, місто Кадма скликуйте,
А я майну на Кітерон свій поки що,
Де закружляю в танцях із вакханками.

ПАРОД
На сцену входить хор лідійських вакханок.
ХОР
Із азійського краю
Мчу, священний Тмол лишивши:
Служу богові грімкому —
Мила втома, нетрудний труд —
Вакха, бога, закликати!
Хто там вийшов? Хто там вийшов
70] На дорогу? Хто ще дома?
Занімій всяк! Одступися! —
Гучно, лунко, як годиться,
Час Діоніса вславляти!
Строфа І
Щасен, хто щиросердно
Повнить обряд священний, [392]
Хто без огріху живе
Й серце втішити спішить
Серед гір, очисними
Зазиваннями Вакха.
80] Хто за звичаєм Кібеллі
Служить — матері великій,
Хто, плющем чоло вповивши,
Потрясає списом-тирсом
І Діонісу слугує.
Гей, вакханки! Гей, вакханки!
З гір фракійських — нум додому
Вакха-бога, парость божу,
Одпровадьмо на просторі
Площі й вулиці Еллади,
90] Бога нашого грімкого!
Антистрофа І
Біль тамуючи, в лоні
Плід вигрівала мати,
Аж огнем ударив Зевс —
Тут же й випало дитя;
Мати — в струмі вогненнім
Дні свої закінчила.
Зевс дитя взяв недогріте
Й став носити — замість неньки:
У стегно вклав, золотою
100] Ношу пряжкою скріпивши, —
Приховав од ока Гери.
В строк належний з того сховку
Вийшов бог наш рогоносний.
Зевс вінком із змій блискучих
Сина втішив. З того часу
Й тирсоносні буйні жони
В свої коси змій вплітають.
Строфа II
Рідне гніздо Семели —
Фіви — плющем вінчайтесь,
110] Поприбирайтесь рясно
Тирсом червоноплідним!
Ще й, за звичаєм Вакха, —
Вітками сосни й дуба.
На небріді плямистій довкіл
Хай сріблястого руна ряхтять торочки!
З буйним тирсом виступайте святобливо —
Всю країну вмить підхопить вихор-танець,
Хай лише Бромій перед поведе
Горами, дебрями: юрми жінок [393]
120] Товпляться, ждуть його.
Од верстатів, од веретен
Геть їх прогнав Діоніс.
Антистрофа II
Рідний куретів краю,
Кріте, колиско Зсвса! —
Слуги Кібели з потрійним
Гребенем на шоломі
Там на обруч напнуту"
Шкуру знайшли в печері —
Й загримів, повен Вакха, тимпан;
130] Переливами флейта фрігійська вплелась.
Цей тимпан до рук богині, Реї, склали,
Й супроводив він менад лункоголосих.
Буйні сатири його прийняли
Потім од Реї — і в той барабан
Раз у три роки — в дні
Найдорожчих для Вакха свят,
Гулко били до танцю.

ЕПОД
О, як мило, бува, серед гір
Після стрімливого бігу
140] На землю впасти й священною
Вкритись оленя шкурою.
Спраглій і м'яса сирого, й паркої ще
Крові козляти — між скелями Фрігії!..
Веде мене Бромія заклик: "Евое!"
Грає земля молоком, і вином, і бджолиним нектаром,
Сіється цінних пахощів дим.
Буйно рине Вакх,
Тирс піднявши вогненний.
Рине й закликом-співом
150] Ген веде ошалілих —
Через гори, яруги,
Лиш в'юнким його волоссям вітер має.
Окликає всіх раз по раз на бігу:
Гей, до мене, вакханки!
Гей, до мене, окрасо
Тмолу золотиплинного!
Гулкогримучими бубнами
Славте Діоніса, славте!
Вакху хвала — скрізь хай луна!
160] Бога звеличуйте
Співами, повними шалу фракійського!
Солодко флейта священна в дорозі вам [394]
Хай на священний лад гомонить!
Гей же, у гори! Скоками, скоками,
Наче лоша при кобилці-матері,
Ніг не жаліючи,
Мчить наосліп вакханка.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить Тіресій.
ТІРЕСІЙ
Гей, хто дверей пильнує? Кадма викличте,
Нащадка Агенора, що прибув сюди
170] 3 Сідону й Фіви оточив твердинями,
Нехай хтось піде й скаже, що прийшов за ним
Тіресій. А причину — сам він знатиме:
Про що, старий, — із старшим я домовився.
Хай тирс бере у руку, шкуру оленя —
На плечі, а плющем він хай чоло впов'є.
КАДМ
(виходячи з палацу)
Розумного відразу ж по розумному
Впізнав я слову, друже, за порогом ще.
Ось, бачиш, я зодітий, як обряд велить,
І, скільки стане сили, слугуватиму
180] Моєму внуку по дочці — Діонісу.
То де нам танцювати? Де, притупнувши,
Стрясти волоссям сивим? Будь вождем мені,
Старий — старому: ти ж мудрець, Тіресію.
Невтомний в танці, землю тирсом битиму
Вночі й при дневі. Залюбки літа свої
З плечей я скинув.
ТІРЕСІЙ
Мов про мене сказано:
Нараз помолодівши, теж до танцю рвусь.
КАДМ
Нам до гори тієї їхать повозом?
ТІРЕСІЙ
Гадаю, бога це могло б образити.
КАДМ
190] Ну що ж, старий — старого, поведу тебе.
ТІРЕСІЙ
Сам бог у гори легко запровадить нас. [395]
КАДМ
Із Фів лишень одні ми святкуватимем?
ТІРЕСІЙ
Одні ми. Іншим, бач, забракло розуму.
КАДМ
Бери мене за руку. Годі гаятись.
ТІРЕСІЙ
Рушаймо вже пліч-о-пліч. Ось рука моя.
КАДМ
Не звик я, смертний, гордувать безсмертними.
ТІРЕСІЙ
Богам, як не мудруймо, слід коритися.
Що від батьків ми чули, що як світ старе,
Того не сколихнути, хоч яких вершин
200] у хитромудрих ми сягали б роздумах.
Можливо, дорікне хтось, що до танцю йду,
Старий, плющем обвивши сиву голову.
Чи ж бог окреслив, у якому віці хто
Повинен танцювати? Він од кожного —
І юнака, і старця — вшанування жде
Однакового. Поділ — недоречний тут.
КАДМ
Тому, що сонця ти не зриш, Тіресію, —
Подій нових для тебе стану вісником.
Пентей, хто після мене став до влади тут,
210] Син Ехіона, йде сюди, схвильований,
І не з добром, як видно. Що ж то скаже він?..
Входить Пентей.
ПЕНТЕЙ
Оце я повертаюсь — у від'їзді був —
І, чую, дивним лихом Фіви вражені:
З домів жінки зненацька повтікали нам —
Якийсь там шал вакхічний в гори тіняві
Погнав їх. Вакха танцями вшановувать —
Що то за бог, не знаю, — захотілося.
Серед їх гурту — вщерть вином наповнені
Кратери, а вакханки потай в гори мчать
220] Одна по одній, щоб тому чи іншому
Віддатись; Вакха нібито звеличують,
Насправді — Афродіта полонила їх.
Кількох уже спіймав я; під сторожею
Вони тепер, у путах, — нагасалися.
У горах скоро й інших повиловлюю: [396]
Іно, Агаву, хоч я нею зроджений
Від Ехіона, й матір Актеонову
Спіймаю, Автоною, — закую усіх,
І вмить того шаленства їм відхочеться.
230] До нас ще й ошуст, кажуть, завітав якийсь
Із Лідії мандрівний: злоті кучері
Од Пахощів та мазей аж вилискують,
В очах — іскринки темні: Афродіти чар.
Щодня, щоночі до жінок він горнеться:
До Вакхових обрядів, бачте, хилить їх.
Застукаю в цім домі бабія того —
Не буде вже, волоссям потрясаючи,
Об землю тирсом бити: скручу голову.
Він Вакха богом називати зважився,
240] Мовляв, зашитий у стегно був Зевсове,
А Зевс же і його вбив блискавицею,
А з ним і матір — наклепом розгніваний.
То чи не гідний і зневаги, й зашморгу
Цей гість наш, хто б не був він, найзухваліший?
(Помічаючи Тіресія і Кадма).
І ще он чудо бачу: в шкурі оленя —
Віщун Тіресій: з ним — мій дід по матері
Із тирсом — сміх і горе! — напідпитку йде…
Отямся! Аж мені за тебе соромно,
Старого!.. Так і будеш із плющем отим
250] На сивині та з тирсом у руці тремкій
Робити з себе дурня — Вакха славити?..
(До Тіресія).
Твоя робота!.. Фівам накидаючи
Нового бога, при жертвоприношеннях
Живитись хочеш, за птахами стежити.
Якби не вік похилий — між вакханками
Сидів би й ти у путах — за впровадження
Обрядів згубних!.. Вже як за гостиною
Жінкам дають п'янкого виногрона сік,
Там чистого обряду надаремно ждать.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Богів і Кадма, друже, не соромишся,
260] Хто покоління земнородних висіяв?..
Отак свій рід ганьбиш ти, Ехіона син?
ТІРЕСІЙ
Коли для мови трапиться розумному
Ще й добрий привід — добре говоритиме.
Язик і в тебе звинний, та й слова твої —
Як у розумних, лиш нема в них розуму.
У кого звага й влада та ще й мови дар,
Але без глузду, — громадянин кепський він. [397]
Той бог новий, що з нього насміхаєшся,
Таку в усій Елладі славу матиме,
270] Що й не сказати. Два, юначе, в світі є
Начала вищі. З них — Деметру першою
Назву; її ж Землею ще йменуємо.
Суху поживу смертним подає вона;
Семели син — вологу з грона винайшов
І людям (дар не менший) для споживку дав.
Нещасних од страждання того грона сік,
Як тільки його вип'ють, тут же звільнює;
Він сон дарує, забуття турбот важких,
Щоденних; найсолодше в ньому зцілення.
280] Богам, хоч бог він, молитовно ллють його.
Й чимало з цього смертні мають користі.
Смієшся, що дитям був Вакх у Зевсове
Стегно зашитий.