Вакханки - Евріпід

В чім тут річ — пояснюю:
Лиш Зевс дитя з-під блискавиці вихопив
І на Олімп доставив, Гера стрімголов
Із неба скинуть його мала; Зевс, однак,
їй перешкодив гідним бога способом:
З ефіру довколоземного часточки
Створив подобу Вакха і в заставу дав
290] Ревнивій Гері. З часом чутка в люд пішла,
Що батько вставив сина у стегно своє.
Ось так, перекрутивши те, що в Гери Вакх
Був у заставі, люд цю байку вигадав.
А бог цей — віщий. У вакхічнім запалі,
У божевіллі скільки прозорливості!
А вже як заполонить чиєсь тіло він, —
Той сам майбутнє в шалі провіщатиме.
Наш бог і від Ареса запозичив щось:
От військо часом у рядах, озброєне,
300] Ще й списа не торкнувши, затремтить, бува.
То це на нього сам Діоніс шал нагнав.
На стрімчаку двоверхім, що над Дельфами,
Колись побачиш: як у сяйві факелів
До танцю тирсом він об землю битиме —
На всю Елладу славний. Тож повір мені,
Пентею: влада ще не все вирішує.
Не стій же на своєму, не заводь себе
В оману! Краще бога у свій край прийми,
Вшануй приносом, веселись, увінчаний.
310] Щодо жінок. До блуду не Діоніс їх
Схиляє. Це природа в кожнім випадку
Жінкам дає пораду, як поводитись.
Так ось: котра цнотлива, та блудницею
Не стане й під час свята найгучнішого.
Ти радий — чи не правда? — як ім'я твоє
Всі люди славлять, дім твій облягаючи.
І Вакхові так само милі почесті. [398]
Отож ми з Кадмом, хоч його на сміх береш,
Вінки з плюща надівши, танцюватимем —
320] Хай сивочолі — у танок же треба йти!
І не намовиш — з богом не боротимусь!
Твій шал найгірший: ані злікувать його,
Ні жити з ним не зможеш, одурманений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Цим словом не соромиш Феба віщого,
А Бромія шануєш, бо розумний ти.
КАДМ
Не знехтуй, сину, радою Тіресія:
Живи, як ми, з законом, а не поза ним.
Повір, твій розум нині став нерозумом.
Ну хай не бог він, а ти все ж назви його
330] Безсмертним: можна б і збрехати з гідністю —
Семелі була б радість (бога все-таки
Зродила!), й рід наш мав би чим пишатися.
Забув про Актеона, як загинув він? —
Загризли кровожерні власні пси його:
За гордість поплатився, бо вважав себе
Ловцем, од Артеміди знаменитішим.
Лякайсь такої долі! Дай чоло плющем
Тобі звінчати — Вакха йдімо славити!
ПЕНТЕЙ
Посмій лише торкнутись! Хочеш — сам дурій,
340] Мене ж у те болото не затягнеш ти.
А за безглуздя, за оте затьмарення
Поплатиться твій вчитель. Гей, прислужники!
Бігцем хто-небудь — ген, де пересиджує
Птаховіщун той! Геть усе зруйнуйте там
І розметайте, а стьожки вітрам лишіть
І буревіям — буде чим побавитись!
Ось цим йому дошкулю найболючіше.
Хто залишився — в місті нумте вислідіть
Того чужинця-бабія, що хворістю
350] Новою наші сім'ї розладнати взявсь.
А зловите — в кайдани і сюди ведіть:
Закаменуєм тут же: перед смертю ще
Хай бачить, як у Фівах годять Вакхові.
ТІРЕСІЙ
Нещасний! Що говориш — сам не відаєш.
Був нерозумний — божевільним став уже.
(До Кадми).
Ходімо, Кадме. Бога все ж молитимем
За нечестивця, хоч він так озлобився,
Й за місто, щоб якого зла не трапилось. [399]
Ходи ж, плющем обвиту взявши палицю,
360] Підтримувати будем один одного,
Щоб ми не впали (був би сором), старці два, —
Вшануймо Вакха, що б там не грозило нам.
Лише б на дім твій, Кадме, не наслав Пентей
Біди якої; тут не треба й віщим буть:
Що на умі в шаленця, те в речах його.
Відходять. Пентей заходить у палац.

СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа І
Найясніша з-поміж богинь,
Що всю землю крилом золотим
Огорнула, Правдо свята!
Ти почула, зважила ти,
370] Що зухвалець мовив — Пентей?
Як на Бромія напав він,
На Семели сина, злобно?
На провідця вінценосних учт на небі,
Що веде перед у танці,
Переплітає з флейтою сміх,
Гонить він геть горе-журбу,
Тільки-но, буйний, заграє
В колі богів вакховий сік,
А на гостині, вбраній плющем,
380] Пінний кратер
Сном огорне присутніх.
Антистрофа І
Невгамовний, злобний язик
І глупота, що топче закон,
До загину, в прірву ведуть.
А спокійне, мірне життя
Не схитнеться, хоч би яка
Не знялась над домом буря.
Хоч боги — в ефірі дальнім,
Та за вчинками людськими стежать пильно.
390] Мудрування — це не мудрість:
Що ж бо сягать поза межі земні?
Вік наш — це мить. Ось чому той,
Хто недосяжного прагне,
З рук упуска щастя своє —
День перелітний. Глузду нема
В тих, що ось так
Вік свій тратять намарно. [400]
Строфа ІІ
Мені — в край Афродіти,
На Кіпр, от би майнути,
400] де Ероти живуть, що серця
Людям повнять жагою!
І на Фарос, де ниви п'ють
Із стогирлової ріки,
З хвилі недощової.
Ген, де муз оселя чудова —
Піерія — схили священні
У підніжжі Олімпу.
Веди в ті краї мене, Бромію, Бромію,
Запально кинувши клич свій,
410] Де ніжні харити,
Де млосна Принада, —
Там є де шаліть вакханкам!
Антистрофа II
Наш бог, паросток Зевса,
Забав прагне веселих,
Любить Злагоду, щедру добром,
Опікунку юнацтва.
Багачеві і вбогому
Рівну змогу дає — вином
Безтурботно втішатись.
420] А не любить того, хто не дбає,
Щоб мило спливали людині
Дні та звабливі ночі.
Тому від пихатої зарозумілості
Умій триматись далеко.
Чим люд найпростіший
Живе, що він хвалить, —
Тим радив би я керуватись.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Входить слуга ГІснтея: за ним охоронці ведуть полоненого Д і о н і с а. І назустріч виходить Пентей.
СЛУГА
Вернулись ми, Пентею. Ось і здобич та,
Що ти за нею слав нас. Пощастило нам.
430] Ласкавий звір попався: утікать не став —
Простяг нам руки. Не злякавсь ніскілечки,
Ба навіть не побліднув, зарум'янений.
Всміхнувся, дав зв'язатись, і вести велів,
Не гаючись, — полегшив мій обов'язок.
Я навіть, засоромивсь: "Це Пентей, — кажу, — [401]
Наказ оддав, чужинцю, за тобою йти".
А ті вакханки, що ти в горах виловив
І, пов'язавши, у в'язницю кинув їх,
Уже гасають по лісах, по заростях,
440] І знову кличуть свого бога — Бромія.
Ніхто не помагав їм: самовільно з ніг
їм пута поспадали, а з дверей — замки.
Захожий той чимало дива всякого
Приніс у Фіви. Ти вже сам вирішуй все.
ПЕНТЕЙ
Звільніть-но йому руки: в сіть потрапивши,
Хоч би який меткий був, — не втече мені.
(Приглядаючись).
А ти гарненький, друже! На таких ото
Й клюють жінки. Тому-то й завітав до нас.
І кучері он звабно так розсипались,
450] Та не від того, певно, що в палестрі ти
Займався боротьбою. І рум'янець той
Такий вже ніжний — не від сонця: в затінку
Принадне тіло, бачиться, випещував.
Скажи проте, юначе, звідки родом ти.
ДІОНІС
Відповісти неважко — не хвалитимусь:
Про Тмол, багатий квітом, ти чував колись?
ПЕНТЕЙ
Авжеж. Він Сарди мовби оперізує.
ДІОНІС
Я — звідти. А вітчизна моя — Лідія.
ПЕНТЕЙ
Чому ж в Елладу вносиш ти ці таїнства?
ДІОНІС
460] Мене сюди Діоніс, Зевса син, послав.
ПЕНТЕЙ
Там інший Зевс є, що зродив богів нових?
ДІОНІС
Це той, хто тут побрався із Семелою.
ПЕНТЕЙ
Вві сні чи наяву він наставляв тебе?
ДІОНІС
У вічі ми дивились один одному. [402]
ПЕНТЕЙ
А в чому ж полягає той обряд новий?
ДІОНІС
Цього не сміє знати непосвячений.
ПЕНТЕЙ
Посвячені хоч мають якусь вигоду?
ДІОНІС
Й цього не вчуєш, але варто знати це.
ПЕНТЕЙ
Ну й хитро ти цікавих заохочуєш!
ДІОНІС
470] Безбожників обряд наш не стосується.
ПЕНТЕЙ
Ти кажеш, бачив бога? І яким він був?
ДІОНІС
Яким хотів: не я ж тут щось вирішую.
ПЕНТЕЙ
Ти знов мене словами дуриш хитрими.
ДІОНІС
Розумне дурню скажеш — дурнем зробишся.
ПЕНТЕЙ
То ти спочатку з богом цим прийшов сюди?
ДІОНІС
Всі варвари його вже славлять танцями.
ПЕНТЕЙ
Бо вбогіші на розум, аніж елліни.
ДІОНІС
На це якраз багатші; інші звичаї.
ПЕНТЕЙ
Вночі обряд цей чи при дневі звершуєш?
ДІОНІС
480] Вночі звичайно: є щось урочисте в ній.
ПЕНТЕЙ
Сприяє блуду і жінок заманює. [403]
д іон і с
Потішиться й при дневі, хто блудити рад.
ПЕНТЕЙ
За це крутійство ти мені поплатишся!
ДІОНІС
А ти — за богохульство й нерозважливість.
ПЕНТЕЙ
Зухвалий цей жрець Вакха, на язик меткий.
ДІОНІС
Грозишся покарати. Що ж то жде мене?
ПЕНТЕЙ
Той кучер твій розкішний втну насамперед.
ДІОНІС
Священний він: для божества призначений.
ПЕНТЕЙ
І посох, що в правиці, ти даси мені.
ДІОНІС
490] Від Вакха його маю. Спробуй сам однять.
ПЕНТЕЙ
А потім — у в'язницю запроторимо.
ДІОНІС
Сам бог, як лиш захочу, звідти визволить.
ПЕНТЕЙ
Коли серед вакханок закликатимеш.
ДІОНІС
Та ні — він тут — на кривду мою дивиться.
ПЕНТЕЙ
Він тут? Не бачу, хоч на зір не жалуюсь.
ДІОНІС
Зі мною він. Не бачиш, бо безвірник ти.
ПЕНТЕЙ
В'яжіть! Хай з мене й Фів не насміхається.
ДІОНІС
Не смійте! Нерозважним — кажу зважено. [404]
ПЕНТЕЙ
І все ж велю в'язати, бо моя тут власть.
ДІОНІС
500] Себе, життя свого ні дій не відаєш.
ПЕНТЕЙ
Пентей же я — Агави й Ехіона син.
ДІОНІС
От бачиш: твоя доля — в твоїм імені.
ПЕНТЕЙ
(слугам)
В кінник зухвальця! Хай там біля жолоба.
Прив'язаний, у путах, у пітьмі сліпій
Танцює! А тих подруг, що для втіх своїх
Ти понаводив, розпродам, а, може буть,
Од бубна відлучивши лункошкірого
Приставлю до верстата — користь матиму.
ДІОНІС
Іду. Що не судилось, те й не трапиться.
510] Тебе ж за ту наругу покарає Вакх,
Якого так уперто заперечуєш.
Мене схопивши — ти його ув'язнюєш.
Відходять.

СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа
Ахелоя славна дочко,
Цвіте дів усіх, Діркеє!
Ти колись у своїх водах
Сина Зевса прихистила,
Як лишень, з огню стрімкого свою парость
Врятувавши, у стегно вклав батько вишній:
"В моє лоно чоловіче
520] Йди, — гукнув він, — Дифірамбе!
Хочу я, щоб цим іменням
Величали тебе Фіви".
То чому ж ти, о блаженна,
Вінценосним хороводам
Супротивишся, Діркеє?
Що ж цураєшся, тікаєш?
Соком Вакха присягаюсь, [405]
Що в п'янкому виногроні, —
Прийде час —
530] Бромі я славить будеш.
Антистрофа
О, яку ж то люту вдачу
Нам являє зросле з ниви
Плем'я — пагін Ехіона,
Одного з-між земнородних, —
Володар Пентей! Не муж він, не людина —
Дикий велет, що в нестямі на богів став!
Він мене, служницю Вакха,
В одну мить заб'є у пута.
А мого провідця-бога,
540] Що до танців буйних кличе,
Вже в глуху в'язницю кинув.
Глянь, Діонісе, могутній
Сину Зевса! Найвірніші
Твої слуги — в небезпеці.
Поспіши з Олімпу, й тирсом
Потрясаючи злотистим,
Усмири
Згубну зухвалість мужа!

ЕПОД
Де ж, Діонісе, ти нині
550] Водиш гурт свій тирсоносний?
Де звір'ям багата Ніса,
Чи по скелях корікійських?
Може, в заростях-печерах
Олімпійських? Там, бувало,
Задзвенівши на кітарі,
Гуртував і диких звірів.
О Піеріє блаженна!
Вакх тебе шанує, Евгій,
560] Спраглий танців, приведе він
Рій вакханок, подолавши
Бистрий Аксій, гнучкостанних
Приведе й менад, а далі —
Буде Лідій, годувальник
Люду смертного: цю землю,
Здавен-давна славну кіньми,
Він пречистою водою,
Розливаючи, живить.