Вся королівська кіннота - Воннегут Курт
Він посміхнувся до Келлі якоюсь дивною посмішкою. — Хоча і він був людиною не без недоліків, чи не так, полковнику? — Він знизав плечима. — Однак ти виграв лише ініціативу, а не гру в цілому, і тепер тобі замість Пі їнга доведеться мати справу зі мною. Залишайся на місці, полковнику. Я повернуся за хвилину.
Він загасив цигарку об балюстраду, прикрашену орнаментом, з розмаху кинув мундштук до кишені і зник за обладунками.
— З Джеррі буде все гаразд? — прошепотіла Маргарет. Це було радше прохання, ніж запитання, неначе саме від Келлі залежало — покарати чи помилувати їхню дитину.
— Тільки Барзов знає це, — сказав він. Йому не терпілося пояснити їй свої ходи, дати їй зрозуміти, чому в нього не було вибору, але він усвідомлював, що будь-які його пояснення зроблять цю трагедію ще нестерпнішою для неї. Смерть як наслідок сліпої помилки вона б ще могла зрозуміти, але смерть як результат холодної раціональності, логічного кроку, вона б не прийняла ніколи. Скоріше вона б погодилася на смерть для них усіх.
— Тільки Барзов знає про це, — повторив він змучено. Угода все ще мала силу, ціна перемоги була узгоджена. Барзову, вочевидь, ще слід було усвідомити, що саме купував собі Келлі разом із життям.
— Звідки ми знаємо, що Барзов відпустить нас у випадку перемоги? — сказав пілот.
— Ми не знаємо, солдате. Ми не знаємо. — І вже інший сумнів починав ворушитися у його свідомості. Може, він здобув лише короткий перепочинок...
Полковник Келлі втратив відчуття того, як довго вони чекали на шахівниці на повернення Барзова. Його нерви змертвіли під хвилями докорів самому собі та під постійним тиском страшної відповідальності. Його свідомість занурилася в сутінки. Маргарет з Джеррі на руках (його доля все ще залишалася невизначеною) спала в стані крайнього виснаження. Пол згорнувся калачиком у своєму квадраті, вкритий польовою курткою юного капрала. В квадраті, де раніше стояв Джеррі, з різьбленою головою, яка двигтіла так, немов справжній вогонь був готовий вирватися з її ніздрів, стояв чорний кінь Пі їнга.
Келлі ледь почув голос з балкона — помилково сприйнявши його як ще один фрагментарний уламок свого жахливого сновидіння. Його мозок не сприймав значення слів, фіксуючи лише їхні звучання. І тоді він відкрив очі і побачив уста майора Барзова, які ворушилися. Він побачив зверхній виклик у його очах і нарешті зрозумів слова: "Оскільки в цій грі пролилося вже стільки крові, було б невиправданим марнотратством залишати її незавершеною".
Барзов по-королівськи влаштувався на подушках Пі Гнга, схрестивши ноги в чорних черевиках.
— Я хочу завдати тобі поразки, полковнику, і я буду дуже здивований, якщо ти зможеш протидіяти цьому. Було б дуже прикро, якби ти здобув перемогу завдяки тим наївним хитрощам, на які купився Пі їнг. Однак відтепер тобі вже не буде так легко. Тепер ти гратимеш зі мною, полковнику. На якусь мить тобі вдалося захопити ініціативу. Та зараз я поверну її, разом із перемогою в цій грі, без жодної затримки.
Келлі звівся на ноги, контури його величезної постаті виглядали як монумент над живими фігурами білих, які сиділи в квадратах навколо нього. Майор Барзов не гребував розвагою, якою так тішився Пі їнг. Однак Келлі відразу відчув різницю між поведінкою ватажка повстанців та майора.
Майор поновлював цю гру не через те, що йому аж так сильно хотілося дограти її, але тому, що він хотів доказати, який розумний він сам і яка наволоч ті американці. Було очевидним, що він або не усвідомлював того факту, що ця гра вже програна Пі їнгом, або ж сам Келлі припустився якоїсь помилки.
У своїй голові Келлі ще і ще раз прокручував подумки всі ходи на шахівниці, спрямовуючи всю свою уяву на пошуки помилки в своєму плані, якщо така помилка справді існувала — і якщо ця триклята жертва, яка так ятрила йому серце, ставала нічого не вартою. У звичайній грі, де на кону стояли б лише шматки дерева, він би давно запропонував супернику здатися, і гра на цьому б закінчилася. Але зараз, граючи на людську плоть і кров, він не міг побороти тих болючих сумнівів, які брали гору над очевидною логікою кінцевого результату. Келлі не наважувався показати, що він планував провести переможну атаку в три ходи раніше, ніж він матиме змогу зробити ці ходи, і аж поки Барзов не втратить всіх шансів скористатися з якоїсь помилки, якої він не бачив, але яку міг зробити.
— Що ж буде з Джеррі? — закричала Маргарет.
— Джеррі? О, так, звичайно, цей маленький хлопчик. Отож, що буде з Джеррі, полковнику? — запитав Барзов. — Я ладен піти на якісь поступки в даному випадку, якщо ви бажаєте. Чи ви відмовляєтеся від свого останнього ходу? — Майор був сама люб'язність, карикатура на гостинного господаря.
— Без правил, майоре, будь-яка гра втрачає свій сенс, — сказав Келлі категорично. — І я буду останньою людиною, яка попросить вас про їх порушення.
На обличчі Барзова з'явився вираз глибокого співчуття.
— Пані, не я, а ваш чоловік прийняв це рішення. — Він натиснув на кнопку шахового годинника. — Можете тримати хлопця біля себе, аж поки полковник програє всі ваші життя. Ваш хід, полковнику! Десять хвилин.
— Візьми його пішака! — наказав Келлі Маргарет. Вона не зрушилася з місця. — Маргарет! Чи ти чуєш мене?
— Допоможіть їй, полковнику, допоможіть їй, — під'юджував Барзов.
Келлі взяв Маргарет за лікоть і без жодного опору повів її до квадрата, в якому стояв чорний пішак. Джеррі йшов слідом, учепившись за матір з іншого боку. Келлі повернувся у свій квадрат, засунув руки в кишені і спостерігав, як служка забирає чорного пішака з шахівниці.
— Шах, майоре. Вашому королю шах. Барзов здивовано підняв брови.
— Кажеш, шах? Як же накажеш мені реагувати на це прикре повідомлення? Як мені повернути тебе до набагато цікавіших проблем на шахівниці? — Він звернувся до служки. — Пересунь мого короля на один квадрат ліворуч.
— Лейтенанте, перейди по діагоналі на один квадрат в моєму напрямку, — наказав Келлі пілоту. Пілот вагався. — Переходь, чуєш?
— Так, сер. — Тон був насмішкуватий. — Відступаємо, сер? — Згорбившись, з ображеним виглядом, лейтенант повільно перейшов на інший квадрат.
— Знову шах, майоре, — байдужим голосом сказав Келлі. Він показав рукою на лейтенанта. — Тепер вашому королю шах від мого слона. — Він заплющив очі і знов та знов повторював собі, що він не зробив ніякої помилки, і що його жертва таки принесе перемогу, і що для Барзова не може бути ніякого порятунку. Ось він і настав — останній з трьох ходів.
— Ну й що, — сказав Барзов. — Невже це найкраще, що ти міг придумати? Я просто закрию мого короля королевою. — Служка пересунув фігуру. — Тепер ситуація виглядає зовсім інакше.
— Візьми його королеву, — сказав Келлі до пішака, який був на самому вістрі атаки, побитого і пом'ятого солдата.
Барзов зірвався на ноги.
— Зачекай!
— Ви цього не бачили? Ви б хотіли повернути цей хід? — насміхався Келлі.
Барзов міряв кроками балкон, важко дихаючи.
— Звичайно, я бачив!
— Це було єдине, що ви могли зробити для порятунку вашого короля. Ви можете повернути цей хід, якщо бажаєте, але ви побачите, що інших можливостей не існує.
— Бери королеву і продовжуємо гру! — закричав Барзов. — Забирай її!
— Забирай її! — луною відгукнувся Келлі, і слуга відкотив величезну фігуру вбік. Солдат стояв тепер за кілька дюймів від короля Барзова, кліпаючи очима. Цього разу полковник Келлі сказав це слово дуже м'яко:
— Шах.
— Дійсно, шах, — роздратовано видихнув Барзов. — Його голос зазвучав голосніше. — Однак це дякуючи не вам, полковнику Келлі, а внаслідок монументальної дурості Пі їнга.
— І це кінець гри, майоре.
Солдат засміявся ідіотським сміхом, капрал сів на землю, лейтенант кинувся до полковника Келлі. Обоє дітей щось радісно вигукували. Лише Маргарет стояла незворушно, застигнувши в переляку.
— Звичайно, ви ще пам'ятаєте про ту ціну, яку повинні заплатити за вашу перемогу, — кисло сказав Барзов. — Я гадаю, ви готові заплатити відразу?
Келлі побілів.
— Саме так ми домовлялися, якщо дотримання цієї угоди принесе вам задоволення.
Барзов вставив ще одну цигарку в свій мундштук слонової кості, на що пішла ще одна тривожна хвилина. Коли він заговорив, то це знову був тон педанта, який знає абсолютні істини.
— Ні, я не заберу у вас хлопця. Моє ставлення до вас таке саме, як у Пі їнга, — ви, американці, є і будете моїми ворогами незалежно від того, перебуваємо ми з вами в стані війни чи ні. Я розглядаю вас як військовополонених. І оскільки в даний момент ми офіційно не перебуваємо з вами у стані війни, то я, як представник мого уряду тут, просто не маю іншого вибору, окрім як подбати про те, щоб вас безпечно перевели через лінію вогню. Це був мій план на момент відновлення шахової гри, коли я заступив Пі їнга. Ваше визволення не має нічого спільного ані з моїми особистими почуттями, ані з результатами гри. Моя перемога принесла б мені лише моральне задоволення, а для вас це був би цінний урок. Але на вашу долю це не вплинуло б жодним чином.
— Ви поводилися як справжній лицар, майоре, — сказав Келлі.
— Це всього лише справа практичної політики, запевняю вас. Сьогодні неможливо спровокувати інцидент між двома нашими країнами. Але для росіянина по-лицарськи повестися з американцем є неможливим духовно, тут протиріччя закладені вже на рівні самих дефініцій. Протягом довгої та гіркої історії ми навчилися, і то добре, зберігати лицарство для росіян. — На його обличчі з'явився вираз презирства. — Може, ви бажаєте зіграти ще одну партію, полковнику, — в звичайні шахи, без усіх "вигадок" Пі їнга? Мені б не хотілося, щоб ви від'їжджали звідси, думаючи, що ви граєте в шахи краще від мене.
— Дякую, але не цього вечора.
— Добре, тоді колись іншим разом. — Майор Барзов жестом наказав охоронцям відчинити двері тронної зали.— Колись іншим разом,— знову сказав він. — Знайдуться інші, подібні до Пі їнга, охочі до гри в шахи живими фігурами, і я сподіваюся, що мені знову випаде честь бути на ній спостерігачем. — Він широко посміхнувся. — Де і коли ви б хотіли її провести?
— На жаль, і час, і місце наступної зустрічі цілком залежать від вас, — сказав полковник Келлі змучено. — Якщо ви наполягаєте на проведенні наступної гри, то надсилайте запрошення, майоре, і я буду там.
