Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

У цій справі в перший раз взяті трофеї: прапор, гармати і два ворожі генерала. У перший раз після двотижневого відступу російські війська зупинилися і після боротьби не тільки втримали поле битви, але прогнали французів. Незважаючи на те, що війська були роздягнені, змучені, на одну третину ослаблені відсталими, пораненими, вбитими і хворими; незважаючи на те, що на тому боці Дунаю були залишені хворі і поранені з листом Кутузова, що він доручає їх людинолюбству ворога; незважаючи на те, що великі госпіталі і доми в Кремсі, обернені в лазарети, не могли вже вміщати в себе всіх хворих і поранених, — незважаючи на все це, зупинка при Кремсі і перемога над Мортьє значно підняли дух війська. У всій армії і в головній квартирі ходили найрадісніші, хоча і несправедливі чутки про уявне наближенні колон з Росії, про якусь перемогу, здобуту австрійцями, і про відступ переляканого Бонапарта.

Князь Андрій перебував під час битви при убитому в цій справі австрійському генералові Шміте. Під ним був поранений кінь, і сам він був злегка подряпаний в руку кулею. В знак особливої милості головнокомандувача він був посланий з звісткою про цю перемогу до австрійського двору, який перебував вже не в Відні, якому загрожували французькі війська, а в Брюнне. У ніч бою, схвильований, але не втомлений (не дивлячись на своє недужу на вигляд статуру, князь Андрій міг переносити фізичну втому набагато краще найсильніших людей), верхи приїхавши з донесенням від Дохтурова в Кремс до Кутузова, князь Андрій був у ту ж ніч відправлений кур'єром в Брюнн. Відправлення кур'єром, крім нагород, означало важливий крок до підвищення.

Ніч була темна, зоряна; дорога чорніла між білим снігом, який випав напередодні, в день битви. То перебираючи враження минулого бою, то радісно уявляючи враження, яке він справить звісткою про перемогу, згадуючи проводи головнокомандувача і товаришів, князь Андрій скакав в поштовій бричці, відчуваючи почуття людини, яка довго чекала і, нарешті, досягла початку бажаного щастя. Як скоро він закривав очі, в вухах його лунала стрілянина рушниць і гармат, яка зливалася зі стуком коліс і враженням перемоги. Те йому починало здаватися, що росіяни тікають, що він сам убитий; але він поспішно прокидався, з щастям як ніби знову дізнавався, що нічого цього не було, і що, навпаки, французи бігли. Він знову згадував всі подробиці перемоги, свою спокійну мужність під час битви і, заспокоївшись, закуняв ... Після темної зоряної ночі настав яскравий, веселий ранок. Сніг танув на сонці, коні швидко скакали, і байдуже вправо і вліво проходили нові різноманітні ліси, поля, села.

На одній зі станцій він обігнав обоз російських поранених. Російський офіцер, який вів транспорт, розвалившись на передньому возі, щось кричав, лаючи грубими словами солдата. У довгих німецьких форшпанах тряслося по кам'янистій дорозі по шести і більше блідих, перев'язаних і брудних поранених. Деякі з них говорили (він чув руську говірку), інші їли хліб, найважчі мовчки, з лагідною і болючою дитячою участю, дивилися на кур'єра, що мчав повз їх.

Князь Андрій велів зупинитися і запитав у солдата, в якій справі поранені. "Позавчора на Дунаю", відповідав солдат. Князь Андрій дістав гаманець і дав солдату три золотих.

— На всіх, — додав він, звертаючись до офіцера, що підійшов. — Поправляйтесь, хлопці, — звернувся він до солдатів, — ще справи багато.

— Що, п. ад'ютант, які новини? — запитав офіцер, мабуть бажаючи розговоритися.

— Хороші! Вперед, — крикнув він ямщику і поскакав далі.

Вже було зовсім темно, коли князь Андрій в'їхав в Брюнн і побачив себе оточеним високими будинками, вогнями лавок, вікон будинків і ліхтарів, красивими екіпажами, що шумлять по бруківці і всією тою атмосферою великого жвавого міста, яка завжди так приваблива для військової людини після табору. Князь Андрій, незважаючи на швидку їзду і безсонну ніч, під'їжджаючи до палацу, відчував себе ще більш жвавим, ніж напередодні. Тільки очі блищали гарячковим блиском, і думки змінювалися з надзвичайною швидкістю і ясністю. Жваво представилися йому знову всі подробиці битви вже не смутно, але визначено, в стислому викладі, яке він в уяві робив імператору Францу. Жваво представилися йому випадкові питання, які могли бути йому зроблені, і ті відповіді, які він зробить на них. Він вважав, що його зараз же представлять імператорові. Але у великого під'їзду палацу до нього вибіг чиновник і, взнавши у ньому кур'єра, проводив його на інший під'їзд.

— З коридору направо; там, Ваше високородіє, [Euer Hochgeboren,] знайдете чергового флігель-ад'ютанта, — сказав йому чиновник. — Він проводить до військового міністра.

Черговий флігель-ад'ютант, який зустрів князя Андрія, попросив його почекати і пішов до військового міністра. Через п'ять хвилин флігель-ад'ютант повернувся і, особливо чемно нахилившись і пропускаючи князя Андрія вперед себе, провів його через коридор в кабінет, де займався військовий міністр. Флігель-ад'ютант своєю вишуканий чемністю, здавалося, хотів захистити себе від спроб фамільярності російського ад'ютанта. Радісне почуття князя Андрія значно ослабло, коли він підходив до дверей кабінету військового міністра. Він відчув себе ображеним, і почуття образи перейшло в ту ж мить непомітно для нього самого в почуття презирства, що ні на чому не ґрунтувалося. Винахідливий же розум в ту ж мить підказав йому ту точку зору, з якої він мав право зневажати і ад'ютанта і військового міністра. "Їм, мабуть, дуже легко здається здобувати перемоги, не нюхаючи пороху!" подумав він. Очі його презирливо примружилися; він особливо-повільно увійшов до кабінету військового міністра. Почуття це ще більше посилилося, коли він побачив військового міністра, який сидів над великим столом і перші дві хвилини не звертав уваги на того, хто увійшов. Військовий міністр опустив свою лису, з сивими скронями, голову між двох воскових свічок і читав, відзначаючи олівцем, папери. Він дочитував, не піднімаючи голови, в той час як відчинилися двері і почулися кроки.

— Візьміть це і передайте, — сказав військовий міністр своєму ад'ютантові, подаючи папери і не звертаючи ще уваги на кур'єра.

Князь Андрій відчув, що або з усіх справ, які займали військового міністра, дії кутузівської армії найменше могли його цікавити, або потрібно було це дати відчути російській кур'єру. "Але мені це абсолютно все одно", подумав він. Військовий міністр здвинув інші папери, зрівняв їх краї з краями і підняв голову. У нього була розумна і характерна голова. Але в ту ж мить, як він обернувся до князя Андрія, розумний і твердий вираз обличчя військового міністра, мабуть, звично і свідомо змінилося: на обличчі його зупинилася дурна, удавана, що не приховує своєї облуди, посмішка людини, яка приймає одного за іншим багато прохачів.

— Від генерала-фельдмаршала Кутузова? — запитав він. — Сподіваюся, хороші вісти? Було зіткнення з Мортьє? Перемога? Пора!

Він взяв депешу, яка була на його ім'я, і став читати її з сумним виразом.

— Ах, Боже мій! Боже мій! Шміт! — сказав він німецькою. — Яке нещастя, яке нещастя!

Пробігши депешу, він поклав її на стіл і глянув на князя Андрія, мабуть, щось міркуючи.

— Ах, яке нещастя! Справа, ви говорите, рішуча? Мортьє не взято, однак. (Він подумав.) Дуже радий, що ви привезли добрі вісті, хоча смерть Шміта є дорога плата за перемогу. Його величність, вірно, побажає вас бачити, але не нині. Дякую вам, відпочиньте. Завтра будьте на виході після параду. Втім, я вам дам знати.

Зникла під час розмови дурна посмішка знову з'явилася на обличчі військового міністра.

— До побачення, дуже дякую вам. Государ імператор, ймовірно, захоче вас бачити, — повторив він і нахилив голову.

Коли князь Андрій вийшов з палацу, він відчув, що весь інтерес і щастя, доставлені йому перемогою, залишені їм тепер і передані в байдужі руки військового міністра і чемного ад'ютанта. Весь склад думок його миттєво змінився: битва уявилась йому давнім, далеким спогадом.

X

Князь Андрій зупинився в Брюнне у свого знайомого, російського дипломата Білібіна.

— А, милий князь, немає приємніше гостя, — сказав Білібін, виходячи назустріч князю Андрію. — Франц, в мою спальню речі князя! — звернувся він до слуги, що проводжав Болконського. — Що, вісником перемоги? Прекрасно. А я сиджу хворий, як бачите.

Князь Андрій, вимившись і одягнувшись, вийшов в розкішний кабінет дипломата і сів за приготований обід. Білібін спокійно сів біля каміна.

Князь Андрій не тільки після своєї подорожі, але і після всього походу, під час якого він був позбавлений всіх зручностей чистоти і витонченості життя, відчував приємне відчуття відпочинку серед тих розкішних умов життя, до яких він звик з дитинства. Крім того йому було приємно після австрійського прийому поговорити хоч не російською (вони говорили французькою), але з російською людиною, яка, він припускав, поділяла загальну російську огиду (яка тепер особливо жваво відчувається) до австрійців.

Білібін був людиною років тридцяти п'яти, холостий, одного товариства з князем Андрієм. Вони були знайомі ще в Петербурзі, але ще ближче познайомилися в останній приїзд князя Андрія до Відня разом з Кутузовим. Як князь Андрій був молодий чоловік, який обіцяє піти далеко на військовому поприщі, так, і ще більше, обіцяв Білібін на дипломатичному. Він був ще молодий чоловік, але вже немолодий дипломат, так як він почав служити з шістнадцяти років, був у Парижі, в Копенгагені і тепер у Відні займав досить значне місце. І канцлер і наш посланник у Відні знали його і дорожили ним. Він був не з тої великої кількості дипломатів, які зобов'язані мати тільки негативні гідності, не робити відомих речей і говорити французькою для того, щоб бути дуже хорошими дипломатами; він був один з тих дипломатів, які люблять і вміють працювати, і, незважаючи на свою лінь, він іноді проводив ночі за письмовим столом. Він працював однаково добре, в чому б не полягала суть роботи. Його цікавило не питання "навіщо?", А питання "як?". У чому полягала дипломатична справа, йому було все одно; але скласти майстерно, влучно і витончено циркуляр, меморандум або донесення — в цьому він знаходив велике задоволення.