Забуте вбивство - Крісті Агата
Усе чудово збігається.
Ґвенда стрепенулася, відігнала від себе картини, створені її уявою, і повернулася до речей практичного порядку. Джайлз скоро повернеться й попросить чаю. Вона мусить прибрати зі столу рештки обіду й помити посуд.
Вона поставила все, що було на столі, на тацю й винесла на кухню. У кухні панувала бездоганна чистота. Місіс Кокер – це справжній скарб.
Біля зливальниці лежали хірургічні рукавички. Місіс Кокер завжди натягала їх, миючи посуд. Її небога, що працювала в лікарні, придбала їх для неї за зниженою ціною.
Ґвенда теж натягла їх і заходилась мити тарілки. Їй теж хотілося зберегти свої руки неушкодженими.
Вона помила тарілки й поставила їх у сушарку, помила та витерла інші речі й акуратно все поскладала.
Потім, усе ще під владою своїх думок, пішла нагору. Подумала, що треба випрати панчохи та джемпер або два. Тому не скинула рукавичок.
Ці думки снувалися на передньому краю її розуму. Але десь глибоко під ними наростала тривога.
Волтер Фейн або Джекі Ефлік сказала вона собі. Або той, або той із них. І вона побудувала дуже логічну низку звинувачень проти обох. Можливо, саме це й турбувало її. Бо, строго кажучи, було б набагато переконливіше, якби вона змогла побудувати таку низку лише проти одного. Їй треба було б уже знати, хто з них винен, а хто ні. А вона досі не була певна.
Якби був бодай ще один… Але ще одного не могло бути. Бо Ричард Ерскін не причетний до цього. Ричард Ерскін перебував у Нортумберленді, коли було вбито Лілі Кімбл. І коли в карафу з бренді додали отруту. Так, Ричард Ерскін перебуває поза підозрою.
Це її тішило, бо їй сподобався Ричард Ерскін. Він чоловік привабливий, він дуже привабливий. Йому можна тільки поспівчувати, що він одружився з такою мегерою. З її підозріливими очима й низький голосом. Дуже схожим на чоловічий…
Дуже схожим на чоловічий голос…
Ця думка прострелила крізь її мозок, наповнивши її відчуттям дивної небезпеки.
Чоловічий голос… А не могло бути, що то місіс Ерскін, а не її чоловік відповіла вчора ввечері по телефону Джайлзові?
Ні – звичайно ж, ні. Вона й Джайлз це відчули б. І хай там як, а місіс Ерскін не могла знати, хто їм учора телефонував. Ні, то, звичайно ж, відповідав містер Ерскін, а його дружина була у від'їзді.
Його дружина була у від'їзді…
Ні, ні, це неможливо. Звісно ж, неможливо… А що, як і справді то була місіс Ерскін? Місіс Ерскін, якій Лілі Кімбл написала листа. А що, як Леоні тієї ночі бачила з саду жінку, визирнувши з вікна?
Несподівано унизу з холі щось гримнуло. Хтось увійшов у дім через парадні двері.
Ґвенда вийшла з ванної кімнати на площадку сходів і подивилася через перила. Вона з полегкістю побачила, що то був доктор Кеннеді. Вона гукнула.
– Я тут.
Її руки були витягнуті перед нею – мокрі, блискучі, з дивним рожевим відтінком, вони щось їй нагадували.
Кеннеді подивився вгору, затуляючи очі.
– Це ви, Ґвенні? Я не бачу вашого обличчя. Я засліплений…
І тоді Ґвенда зойкнула…
Подивившись на свої гладенькі руки, схожі на лапи мавпи, і почувши голос у холі.
– To були ви… – видихнула вона. – Ви її вбили… вбили Гелену… Я тепер знаю… То були ви… Ви…
Він став підійматися сходами. Повільно. Дивлячись на неї.
– Чому ви не захотіли дати мені спокій? – сказав він. – Чому ви втрутилися? Чому повернули її з небуття? Саме тоді, коли я вже почав забувати. Ви повернули її до життя, Гелену, – мою Гелену. Я мусив убити Лілі – тепер я мушу вбити вас. Як убив Гелену… Атож, як я вбив Гелену.
Він був уже зовсім близько, – його руки тяглися до неї, – Ґвенда знала, вони тягнуться до її горла. Вона бачила перед собою його добре, дивакувате обличчя – приємне, звичайне обличчя літнього чоловіка, усе було таким самим, як і раніше, але очі – очі не були нормальним…
Ґвенда повільно відступала перед ним назад, розпачливий зойк застряг у неї в горлі. Вона вже один раз зойкнула. І більше вона не зойкне. А якби й зойкнула, то ніхто не почув би.
Бо в домі не було нікого – ані Джайлза, ані місіс Кокер, ані навіть міс Марпл у саду. Нікого. А сусідній будинок надто далеко, і там ніхто не почує, як вона закричить. А крім того, вона неспроможна видобути із себе крик… Бо вона надто налякана, щоб закричати. Налякана жахливими руками, що тягнуться до її горла…
Вона зможе поточитися лише до дверей дитячої кімнати, а тоді… а тоді ці жахливі руки здавлять її за горло…
Тонке скімлення злетіло з її губів.
А тоді раптом доктор Кеннеді зупинився й відсахнувся назад, коли струмінь мильної води засліпив йому очі. Він хапнув ротом повітря, закліпав і затулив обличчя долонями.
– Ваше щастя, – сказала міс Марпл, відсапуючись, бо щойно збігла нагору по сходах чорного ходу, – що я саме змивала попелицю з ваших троянд.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Епілог у Торкі
– Але, звичайно ж, моя люба Ґвендо, у мене навіть на думці не було піти геть і покинути вас саму в домі, – сказала міс Марпл. – Я знала, що десь поблизу блукає дуже небезпечна людина, і непомітно стежила за будинком, перебуваючи в саду.
– А ви знали, що це він – від самого початку? – запитала Ґвенда.
Усі троє, – міс Марпл, Ґвенда й Джайлз – сиділи на терасі готелю "Імперіал" у Торкі.
"Вам треба змінити сцену", – сказала їм міс Марпл, і Джайлз відразу погодився, що так буде найкраще для Ґвенди. Інспектор Праймер не став заперечувати, і вони поїхали до Торкі.
Міс Марпл сказала у відповідь на запитання Ґвенди:
– Усе вказувало на нього, моя люба, але на жаль, у мене спочатку не було жодного доказу. Був лише здогад і більш нічого.
Дивлячись на неї з цікавістю, Джайлз запитав:
– Але що саме вказувало на нього? Я нічого такого не помітив.
– О, любий Джайлзе, а ви трохи подумайте. Він був на місці злочину – почнемо з цього.
– На місці злочину?
– Ну звичайно. Коли Келвін Гелідей прибіг до нього в ту ніч, він саме повернувся додому з лікарні. А лікарня в той час, як ми довідалися від кількох людей, була поруч із Домом-на-Горі, або із Сент-Кетрін, як він тоді називався. Тож, як бачите, він був на тому місці в той самий час. А крім того, я могла б назвати іще сто один із нібито мало значущих фактів. Гелена Гелідей сказала Ричардові Ерскіну, що їде до Індії виходити заміж за Волтера Фейна, бо не була щасливою вдома. Тобто вона не була щасливою, живучи з братом. Проте, за всіма ознаками, брат був їй відданий. Чому ж тоді вона не була щасливою? Містер Ефлік сказав вам, що "йому було шкода бідолашну дитину". Думаю, він був цілком щирий, коли це сказав. Йому було її шкода. Чому їй доводилося зустрічатися з юним Ефліком потай? Тим більше, що вона не була шалено в нього закохана? То, виходить, їй узагалі було заборонено зустрічатися з молодими людьми у звичайний, нормальний спосіб? Її брат був "суворим" і "старомодним". Це трохи нагадує містера Барета з Вімпол-стріт[3].
Ґвенда здригнулася.
– Той чоловік був божевільний, – сказала вона. – По-справжньому божевільний.
– Так, – погодилася міс Марпл. – Він був ненормальний. Він обожнював свою зведену сестру, і ця любов цілком поглинула його й стала нездоровою. Такі взаємини виникають частіше, ніж ви собі уявляєте. Батьки, які не хочуть, щоб їхні дочки одружувалися – чи навіть зустрічалися з молодими людьми. Таким був і містер Барет. Я вперше про це подумала, коли почула про тенісну сітку.
– Про тенісну сітку?
– Атож, той випадок здався мені дуже значущим. Подумайте про ту дівчину, молоду Гелену, яка приходить додому зі школи й прагне втішатися життям, як і кожна молода дівчина, прагне зустрічатися з хлопцями, фліртувати з ними…
– Трохи схиблену на чоловіках…
– Ні! – вигукнула міс Марпл із глибокою переконаністю в голосі. – Це найпідліше, що було в цьому злочині. Доктор Кеннеді вбив її не лише фізично. Якщо ви добре поміркуєте, то згадаєте, що єдиним доказом надмірної любові Гелени Кеннеді до чоловіків – яке саме слово ви тоді застосували, моя люба? Ага, німфоманія! – були слова того ж таки доктора Кеннеді. Я особисто думаю, вона була цілком нормальною дівчиною, яка хотіла розважатися, втішатися життям, трохи фліртувати і, зрештою, одружитися з чоловіком, якого вона сама собі обере, – не більше, ніж це. А тепер пригадайте, до яких заходів удавався її брат. Спочатку він був суворим і старомодним у тому, що всіляко обмежував її свободу. Потім, коли їй захотілося пограти в теніс, – цілком нормальне й цілком невинне бажання, – він прикинувся, ніби нічого не має проти, а потім однієї ночі потай порізав тенісну сітку на дрібні клаптики – то була справді дуже промовиста й дуже садистська акція. А тоді, поза як вона ще могла кудись піти пограти в теніс або потанцювати, він скористався з того, що вона поранила ногу, й, лікуючи її, умисне заражав рану інфекцією, щоб вона не гоїлася. Думаю, він робив саме так – о, я переконана в тому, що він лікував її саме так.
Та, думаю, Гелена навряд чи здогадувалася про це. Вона знала: брат глибоко прив'язаний до неї, і навряд чи розуміла, чому почувається такою нещасливою, живучи з ним. Але їй було тяжко вдома, і зрештою вона вирішила поїхати до Індії й одружитися з молодим Фейном лише для того, щоб покинути дім. Чому вона хотіла покинути дім? Вона цього не знала. Вона була надто юна й надто наївна, щоб це знати. Отож вона подалася до Індії, але дорогою туди зустрілася з Ричардом Ерскіним і закохалася в нього. І в тому випадку вона повелася не як дівчина, схиблена на чоловіках, а як дівчина порядна й чесна. Вона не стала вмовляти його, щоб він покинув дружину. Не стала тиснуті і на нього. Та коли зустрілася з Волтером Фейном, то зрозуміла, що не зможе одружитися з ним і, не маючи іншої ради, надіслала братові телеграму з проханням вислати їй гроші на квиток додому.
Але дорогою додому вона зустріла вашого батька – і перед нею відкрилася можливість іншого виходу. Тепер це був вихід, який залишав їй надію на щастя.
Вона не вдавалася до обману, коли одружилася з вашим батьком, Ґвендо. Він тяжко переживав смерть своєї коханої дружини. Вона щойно пережила любовну пригоду, яка закінчилася для неї нещасливо. Вони обоє могли допомогти одне одному. Думаю, що не випадково вона й Келвін одружилися в Лондоні, а потім поїхали в Дилмаут, щоб повідомити цю новину докторові Кеннеді. Інстинкт підказував їй, що буде розумніше зробити саме так, аніж поїхати в Дилмаут й одружитися там, що було б нормальним за інших обставин.
