Забуте вбивство - Крісті Агата
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Будинок
Ґвенда Рід стояла на набережній і злегка тремтіла від холоду.
Доки, будівлі, митниці й уся Англія, яку вона мала змогу бачити, неквапно гойдалися вгору та вниз.
І саме в ту мить вона ухвалила своє рішення – рішення, яке згодом призвело до таких важливих подій.
Вона не поїде поїздом до Лондона, як собі спланувала.
Зрештою, чого їй туди їхати? Ніхто там на неї не чекає, нікому вона там не потрібна. Вона щойно зійшла зі скрипучого пароплава, який гойдався на хвилях (для неї то була надзвичайно важка мандрівка упродовж трьох діб через Затоку й угору до Плімута), а тому сісти до потяга та знову гойдатися на рейках – це було те, чого їй найменше тепер хотілося. Вона піде до готелю, до гарного та надійного фірмового готелю, який стоїть на твердому ґрунті й ані скрипить, ані гойдається. Добре виспиться, а наступного ранку – звичайно ж, яка чудова думка! – а наступного ранку вона візьме напрокат машину й повільно, не поспішаючи, поїде через південь Англії шукати будинок, – гарний будинок, – будинок, який вона повинна знайти – так вони домовилися з Джайлзом. Атож, це просто чудова думка.
У такий спосіб вона побачить трохи Англії – Англії, про яку Джайлз їй розповідав і якої вона ніколи не бачила; хоч, як і більшість новозеландців, називала її Домом. У цю мить Англія видалася їй не надто привабливою. День був сірий та дощовий, збиралося на дощ, і віяв пронизливий, набридливий вітер. Певно, Плімут не найкраще місце в Англії, подумала Ґвенда, слухняно прямуючи до будівлі митного й паспортного контролю.
Проте наступного ранку її опанували зовсім інші почуття. Сонце сяяло. Краєвид, що відкривався з її вікна, був привабливим. І загалом усесвіт більше не хитався й не гойдався. Він стабілізувався. Це була, нарешті, Англія, і вона сюди приїхала, Ґвенда Рід, молода одружена жінка, віком двадцять один рік, яка мандрувала світом. Повернення Джайлза до Англії ще не було чимось вирішеним остаточно. Він, можливо, приїде сюди слідом за нею вже за кілька тижнів. А може, за півроку. Це він запропонував, щоб Ґвенда перша приїхала до Англії й пошукала тут будинок, який би їх влаштував. Обоє вважали, що приємно десь мати власну оселю. Джайлз мав таку роботу, яка примушувала його багато мандрувати. Іноді Ґвенда його супроводжувала; часом обставини ставали цьому на заваді. Але їм обом подобалася думка про те, щоб мати власний дім – дім, який належав би лише їм. Джайлз нещодавно успадкував меблі від однієї зі своїх тіток, тож їхній намір придбати власний будинок був цілком розумним і практичним.
А що Ґвенда й Джайлз були людьми загалом добре забезпеченими, то здійснення цього наміру не становило труднощів.
Ґвенда спочатку не хотіла самостійно шукати дім. "Ми повинні зробити це разом", – сказала вона. Але Джайлз відповів їй, сміючись: "Я не дуже тямлю в будинках. Якщо він сподобається тобі, то сподобається й мені. Нехай там буде бодай невеликий садочок, і не треба нам якогось новочасного жахіття, і не треба чогось дуже великого. Десь на південному узбережжі – так я собі уявляю. У кожному разі не десь далеко всередині острова".
"Ти віддаєш перевагу якомусь конкретному місцю?" – запитала Ґвенда. Але Джайлз сказав, що ні. Він рано залишився сиротою (вони обоє були сироти), і йому доводилося їздити до різних родичів на вакації, тож жодне конкретне місце не було пов'язане для нього з якимись дорогими спогадами. Це мав бути дім Ґвенди – і вона не хотіла чекати, поки вони зможуть вибрати його удвох. А що, як Джайлз затримається ще на півроку? Що їй робити протягом усього цього часу? Тинятися по готелях? Ні, вона повинна знайти будинок і оселитися в ньому.
– Ти просто хочеш зіпхнути всю цю роботу на мене, – сказала Ґвенда.
Але їй подобалася думка, що вона знайде для них дім, який буде вже готовий, затишний і обжитий на той час, коли повернеться Джайлз.
Вони одружилися лише три місяці тому, і вона дуже його кохала.
Розпорядившись, щоб сніданок їй принесли до ліжка, Ґвенда, після того як попоїла, обміркувала свої плани. Вона провела день, оглядаючи Плімут, який їй сподобався, а наступного дня взяла напрокат зручний автомобіль "даймлер" разом із водієм і вирушила в подорож Англією.
Погода була добра, і вона дуже тішилася своєю подорожжю. Оглянула кілька можливих будинків у Девонширі, але жоден її не задовольнив. Поспішати їй не було куди. Вона шукатиме далі. Вона навчилася читати поміж рядків сповнених ентузіазму повідомлень агентів із продажу нерухомого майна, й у такий спосіб уникла кількох даремних поїздок.
У вівторок увечері, десь через тиждень, коли її автомобіль їхав покрученою дорогою, що плавно спускалася з пагорба в Дилмаут, перетинаючи передмістя цього чарівного морського курорту, вона побачила дошку з оголошенням про продаж будинку, а між деревами промайнуло видиво невеличкої білої вікторіанської вілли.
Ґвенда здригнулася – у неї виникло відчуття, ніби вона впізнала щось давно їй знайоме. Це її будинок! Вона вже була переконана в цьому. У своїй уяві вона бачила садок, довгі вікна – вона не сумнівалася в тому, що цей будинок саме такий, який їй хочеться мати.
День уже хилився до вечора, коли вона зупинилася в готелі "Роял Кларенс" і поїхала до агентів із продажу нерухомості, про яких прочитала вранці на дошці з оголошенням.
Й ось тепер, діставши дозвіл оглянути будинок, вона стояла в довгій старовинній вітальні з двома заскленими дверима, що виходили на вимощену плитами терасу, за якою клапоть скелястого ґрунту, поцяткований низенькими розквітлими кущами, круто уривався до моріжка, який був нижче. Крізь дерева в кінці саду виднілося море.
Це мій будинок, подумала Ґвенда. Це наш дім. Я почуваюся вже так, ніби знаю кожен його куточок.
Двері відчинилися, й увійшла, шморгаючи носом, висока жінка із сумним виразом обличчя та нежиттю.
– Місіс Генґрейв? Я маю дозвіл від панів Ґелбрейта та Пендерлі. Боюся, я надто рано…
Місіс Генґрейв, прочистивши ніс, сумно промовила, що це не має жодного значення. Огляд будинку почався.
Атож, він був саме такий, як треба. Не дуже великий. Трохи старомодний, але вони з Джайлзом зможуть добудувати ще одну або дві ванні кімнати. Кухню можна буде модернізувати. На щастя, у ній уже була "Ага"[1]. Якщо, крім того, поставити нову зливальницю та сучасне обладнання…
Крізь усі плани й турботи Ґвенди тонко дзижчав голос місіс Генґрейв, яка розповідала подробиці останньої хвороби майора Генґрейва. Половина Ґвенди докладала всіх зусиль, щоб видобувати із себе принагідні звуки співчуття, симпатії та розуміння. Усі родичі місіс Генґрейв жили в Кенті – тож бідолашна вдова хотіла оселитися десь неподалік від них… Майор дуже любив Дилмаут, протягом багатьох років був секретарем місцевого гольф-клубу, але вона…
– Так… Звичайно… Який то був жах для вас… Цілком природно… Атож, притулки для літніх людей такі… Звісно… Вам ліпше..
А друга половина Ґвенди гарячково міркувала: "Тут, я думаю, треба буде поставити комод для білизни… Так. Подвійна кімната з видом на море – Джайлзу вона сподобається. А ось дуже затишна невеличка кімната, – Джайлз тут зможе перевдягатися. Ванна кімната – я сподіваюся, ванна тут облицьована червоним деревом – о, справді, так воно і є! Як мило – і вона стоїть у самому центрі кімнати! Я нічого не стану змінювати – тут усе нагадує про певний історичний період!"
Така величезна ванна!
Тут можна буде намалювати яблука. І човни з вітрилами… і качок. Можна буде створити враження, ніби ти в морі… А он ту темну задню кімнату ми перетворимо на дві по-справжньому сучасні ванні кімнати, які блищатимуть хромом і зеленою фарбою – труби можна буде прокласти над кухнею, а все інше залишити, як воно є…
– Плеврит, – сказала місіс Генґрейв. – Мені загрожує запалення легень…
– Це жахливо, – сказала Ґвенда. – А ви не маєте ще однієї спальні в кінці коридору?
Спальня там була, і саме така, якою Ґвенда її собі уявляла. Майже кругла, з еркерним вікном. Її треба буде оновити, звичайно. Вона була в цілком пристойному стані, але чому люди, схожі на місіс Генґрейв, так полюбляли фарбувати стіни в цей колір відтінку гірчиці з печивом?
Вони повернулися коридором назад. Ґвенда задоволено мурмотіла:
– Шість, ні, сім спалень, рахуючи маленьку й ту, що в мансарді.
Дошки тихо поскрипували в неї під ногами. Ґвенда вже почувалася так, ніби вона, а не місіс Генґрейв живе в цьому домі! Присутність місіс Генґрейв була тут явно недоречною – адже вона полюбляла фарбувати кімнати в колір гірчиці з печивом і прикрашати вітальню фризом із гліциніями. Ґвенда подивилася на аркуш паперу у своїй руці, на якому на машинці були надруковані відомості про будинок і ціна за нього, яку просив власник.
За останні кілька днів Ґвенда детально ознайомилася з цінами на будинки. Запрошувана сума не була великою – звісно, дім потребував певної модернізації – але навіть у цьому випадку… І вона також звернула увагу на слова: "Ціна може бути предметом обговорення". Мабуть, місіс Генґрейв надто прагнула виїхати до Кента й оселитися неподалік від родичів…
Вони почали спускатися сходами, коли Ґвенда несподівано відчула, як хвиля ірраціонального страху накотилася на неї. То було хворобливе відчуття, і воно зникло майже відразу по тому, як виникло. Проте воно наштовхнуло її на нову думку.
– А цей дім не належить до тих, які навідують привиди? – запитала вона.
Місіс Генґрейв, що була на крок попереду неї й дійшла у своїй розповіді до того моменту, коли здоров'я майора Генґрейва стало швидко погіршуватися, подивилася на неї з виразом ображеного подиву.
– Принаймні, мені про це нічого не відомо, місіс Рід. Невже вам хтось розповідав щось подібне?
– А самі ви нічого не відчували, нічого не бачили? Може, тут хтось помер?
Вона сама відчула недоречність свого запитання, але ця думка прийшла до неї на секунду або дві запізно. Адже майор Генґрейв…
– Мій чоловік помер у притулку Святої Моніки, – сухо відказала місіс Генґрейв.
– Так, звичайно. Ви мені це казали.
Місіс Генґрейв провадила тим самим крижаним тоном:
– У будинку, спорудженому десь років сто тому, безперечно, хтось помирав протягом періоду його існування. Проте міс Елворті, у якої мій любий чоловік придбав цей дім сім років тому, була в пречудовому стані здоров'я й до того ж мала намір виїхати за кордон й зайнятися там місіонерською працею, і вона не згадувала про якісь випадки недавніх смертей у своїй родині.
Ґвенда поквапилася заспокоїти ображену місіс Генґрейв.
