Дзвінок у двері - Стаут Рекс

Може статися й таке. Але містер Кремер цього не зробить. Якщо він це зробить, мене теж потягнуть на суд, і містера Гудвіна також, і тоді куди ширша аудиторія, ніж тут, довідається про те, як було знайдено вбивцю Морріса Елтхауза після того, як поліція і районна прокуратура марно згаяли на розслідування два місяці. Ні, містер Кремер цього не зробить.

– Будьте ви прокляті! – вилаявся Кремер. – Обидва.

Вулф поглянув на годинник.

– Мені пора вечеряти, джентльмени. Я сказав усе, що хотів сказати, і виконав своє зобов'язання. То ви бажаєте залагодити цю справу чи впиратиметесь, як віслюки, далі? Коли так, то домовляйтеся собі в іншому місці.

Регг звів очі на Кремера.

– Вас влаштовує така пропозиція?

Погляди фебеерівця і поліцейського зустрілися.

– Влаштовує, – нарешті відповів Кремер. – А вас?

– Мене теж. Револьвер при вас?

– Так. – Кремер повернувся до Вулфа: – Ви сказали, що після розмови з Реггом, я зможу розпитати Гудвіна. Я цього не робитиму. Може, пізніше, якщо в нас несподівано виникнуть ускладнення. Однаково він нічого певного не скаже, ну його к бісу. – Тоді до Perra: – Справа за вами.

Регг сягнув рукою до кишені й дістав невеличку пластикову капсулу. Потім підвівся й ступив крок уперед.

– Цю кулю, – промовив він, – знайшли на підлозі в квартирі Морріса Елтхауза, у вітальні, близько одинадцятої години вечора в п'ятницю двадцятого листопада. Тепер вона ваша. Я ніколи її не бачив.

Кремер теж устав, узяв капсулу й відкрутив її. Куля випала йому на долоню. Інспектор уважно оглянув її і вкинув назад до капсули.

– Чорт, а ви масте рацію! – сказав він. – Це моя куля.

15

Через три дні, у понеділок близько сьомої вечора, ми з Вулфом сиділи в кабінеті і обговорювали список витрат, які мали намір віднести на рахунок місіс Бранер. Я вважав це питання другорядним, одначе принциповим. Коли ми дійшли до ленчу в Рустермана, Вулф рішуче заявив, що вартість ленчу справедливо буде віднести на рахунок клієнтки – адже ми, мовляв, влаштували його у зв'язку зі справою місіс Бранер, і хоч у тому ресторані грошей з нас не беруть, це ще не означає, що нас там годують безплатно; просто це форма подяки за послуги, які Вулф робив їм колись і робить досі. Та я додержувався іншої думки. Щодо послуг давніх, говорив я, то це справа минулого, а щодо послуг теперішніх, то Вулф їх однаково робитиме, навіть якби я та місіс Бранер пішли тоді на ленч до кав'ярні-автомата.

– Я розумію, ваше матеріальне становище нелегке, – правив я. – Та навіть якщо ви доведете розмір гонорару до межі й додасте, скажімо, ще сотню тисяч доларів, цього нам до кінця року все одно не вистачить, і вже на День праці[12] чи принаймні на День подяки[13] вам доведеться брати нову роботу, тож, здавалося б, закономірно витрушувати з цієї жінки кожен зайвий п'ятак. Але ж місіс Бранер була чудова клієнтка, і вам треба поставитись до неї особливо уважно, як і до мене – я ж бо вирішив з нею одружитись. До того ж у неї ціла купа інших витрат, а тепер ще матиме нові: місіс Бранер хоче найняти Сарі Дакос дорогого адвоката. Майте ж совість!

– Міс Дакос уже зізналася, ви про це чули.

– Тим більше їй потрібен адвокат! Я, бачте, беру все це дуже близько до серця – адже то я запросив місіс Бранер на ленч до Рустермана. Слухайте, Вулф, якщо вона таки згодиться сплатити оцей ось рахунок, то я не витримаю і скажу їй приватно, що він – за оту вечірку в нас удома. Може, вона схоче…

Пролунав дзвінок у двері. Я підвівся, вийшов до передпокою і побачив на сходах типа, з яким досі не мав діла, однак добре знав його з численних фотознімків у газетах. Я вернувся до кабінету й сказав:

– Оце-то так! Велике цабе!

Вулф похмуро зиркнув на мене, але потім, коли до нього дійшло, хто до нас з'явився, зробив те, чого не робив ніколи: вийшов з-за столу й рушив зі мною до передпокою. Ми стояли пліч-о-пліч і дивилися крізь шибки на ґанок. Гість натис пальцем на кнопку, і дзвінок знов задзеленчав.

– Взагалі ми з ним не умовлялися, – промовив я. – Може, провести його до вітальні, хай трохи там зачекає?

– Ні. Він мені не потрібен. Нехай дзвонить, поки й палець затерпне. – Вулф повернувся й пішов назад до кабінету.

Я рушив за ним.

– Може, він їхав з самого Вашінгтона тільки задля того, аби з вами побачитись. Неабияка честь!

– Пхе! Заходьте, пора цю справу закінчувати.

Я сів за стіл.

– Як я сказав, мені, мабуть, доведеться сказати місіс Бранер приватно…

Дзвінок у двері не вгавав.

Примітки

1

Отже (франц.).

2

Добре зроблений (франц.).

3

Вулиця в Нью-Йорку, де міститься ФБР.

4

0,38 дюйма, або ж 9,05 мм.

5

Щирості, чесності (лат.).

6

Відомий паризький кухар і ресторатор.

7

Французький політичний діяч. Автор книжок про вишукані страви.

8

На місці злочину (лат.).

9

Лант Альфред – американський актор.

10

За Фаренгейтом.

11