Крадіжка в готелі "Гранд Метрополітен" - Крісті Агата

— Ми починаємо все з самого початку.

Він вийшов з номера, затримався на якусь мить, мовби розмірковуючи, а потім рішуче попрямував у кінець коридора. Тут він зупинився біля маленької комірчини, яка була штаб-квартирою покоївок і лакеїв суміжних поверхів.

Виявилось, що вже знайома вам покоївка зібрала невеликий натовп і розповідає вдячній аудиторії свою пригоду. Вона обірвала оповідь на середині— фрази.

Пуаро вклонився зі своєю звичайною ввічливістю.

— Вибачте, що турбую вас. Я був би вам дуже вдячний, якби ви відімкнули двері номера, де мешкає містер Опалсен.

Дівчина охоче підвелася зі стільця, і ми пішли слідом за нею. Кімната містера Опалсена була по той бік коридора, проти номера, що його займала дружина.

Покоївка відімкнула двері своїм ключем, і ми зайшли в номер. Вона зібралась піти, але Пуаро спинив її.

— Одну хвилину, чи не бачили ви серед речей містера Опалсена картку, схожу на цю?

Він витяг чисту білу картку незвичного вигляду, дуже блискучу. Дівчина взяла в нього з рук картку і пильно її оглянула.

— Ні, сер, нічого подібного я не бачила. Зверніться до лакея: в номерах, де мешкають джентльмени, він буває частіше за мене.

— Зрозумів, дякую.

Пуаро забрав картку у покоївки. Дівчина пішла. Пуаро, очевидно, щось обмірковував. Потім він рішуче кивнув головою.

— Будь ласка, Гастінгсе, натисніть кнопку дзвінка.

Тричі — так викликають лакея. Я виконав прохання. Мене мучила цікавість. Тим часом Пуаро висипав на підлогу вміст кошика для паперів і почав швидко його переглядати.

За хвилину на дзвінок з'явився лакей. Пуаро поставив йому те ж запитання, що й покоївці, і передав йому для огляду картку. Однак лакей дав аналогічну відповідь. Він ніколи не бачив серед речей містера Опалсена подібної картки.

Пуаро подякував, і лакей неохоче aims" геть, кинувши допитливий погляд на перекинутий кошик і розкиданий на підлозі папір. Він навряд, чи міг почути фразу, —що її замислено вимовив Пуаро, складаючи назад у кошик уривки паперів.

— А намисто застраховане на чималу суму...

— Пуаро, — вигукнув я. — я починаю розуміти...

— Нічого ви не розумієте, друже, — одрізав він, — як завжди, зовсім нічого! Це важко збагнути, але це саме так. Ходімо додому.

Ми повертались у повному мовчанні. На мій превеликий подив Пуаро, як тільки прийшов до нашого помешкання, зразу ж переодягнувся.

— Я вирушаю до Лондона, — пояснив він. — Це кояче необхідно.

— Що вас до цього спонукає?

— Абсолютно все. Справжня робота, робота мозкових клітин (ах, ці прекрасні маленькі сірі клітинки) довершена. Я іду за доказами. І я їх знайду! Ввести Еркюля Пуаро в оману неможливо!

— Одного чудового дня ви зазнаєте нищівної поразки, — сказав я, обурений його марнославством. . — Будь ласка, не сердьтесь. Я дуже розраховую на вас. Ви повинні зробити мені одну послугу — на знак нашої з вами дружби.

— Певна річ, — стрепенувся я, шкодуючи, що говорив таким різким тоном. — У чому вона полягатиме?

. — Я мав на увазі рукав мого піджака, який я тільки-но зняв. Чи не вичистите ви мені його? Бачите, на ньому осіло трохи білого порошку. Не маю сумніву, ви звернули увагу, як я обвів пальцем довкола шухляди туалетного столика?

— Не помітив.

— Ви повинні стежити за моїми діями, друже. Я замазав порошкам палець, а потім, трохи захопившись, обтер палець об рукав; несвідома дія, яку я вважаю вартою осуду і суперечною всім моїм принципам.

— А що це був за порошок?

— Це не була отрута князя Борджіа, — відповів Пуаро, примруживши око. — Я бачу, ваша уява не спить. Це була звичайна кравецька крейда.

— Крейда?

— Так, крейда. Столяри-червонодеревці використовують її для того, щоб шухляди легко висувалися. Я засміявся.

— Ви старий шахрай! Я думав, що ви розробляєте якусь версію.

— An гетоіг, друже! Я побіг.

Двері за ник зачинились. Усміхнувшись іронічно і водночас зворушено, я зняв з вішалки піджак і простягнув руху за одежною щіткою.

Наступного ранку, не маючи ніякої звістки від Пуаро, я пішов ва прогулянку, зустрів друзів і поснідав з ними в їхньому готелі. В другій половині дня ми поїхали за місто на автомобілі. Нам не пощастило — стався прокол шини, і в "Гранд-Метрополітен" я повернувся тільки о дев'ятій годині вечора.

Першим, кого я побачив, був, звісно, Пуаро, котрий здавався ще мініатюрнішим, сидячи за вечерею міх Опалсснами. Задоволений і безтурботний, ми випромінював світосяйні усмішки.

— Мій друже Гасгінгее! — скрикнув він, підхопившись з місця мені назустріч, — Обійміть мене, друже, все йде якнайкраще!

На щастя, обійми мались на увазі тільки фігурально — що не завжди буває, коли маєш справу з Пуаро.

— Ви хочете сказати, що... — почав був я.

— Все скінчилося чудово, не боюся цього слова! — проголосила місіс Опалсен, і по н повнощокому обличчю розтлилася усмішка. — Хіба я не сказала тобі, Еде, якщо він не поверне мені мсі перли, то цього не зробить більше ніхто?

— Казала, серденько, казала. І ти мала рацію. Я розгублено дивився на Пуаро, і він прийшов мені на допомогу.

— Мій друг Гастінгс, як то кажуть, збився з пантелику. Сідайте, і я відкрию вам таємницю цієї справи, що так щасливо завершилася.

— Покоївка і лакей, рагbleu! Ви не підозрювали? Навіть після того, як я вам натякнув перед від'їздом на кравецьку крейду?

— Ви казали, що нею користуються столяри-червонодеревці.

— Природно, користуються — щоб легко ковзали по полозах шухляди. Хтось дуже хотів, щоб шухляда беззвучно висовувалась і засовувалась. Хто б це міг бути?

Очевидно, тільки покоївка. План їхніх дій був настільки оригінальний, що зразу не впадав у вічі — навіть у вічі Еркюля Пуаро! Послухайте, як вони все це упорали. Лакей чекав у сусідньому порожньому номері. Служниця-француженка виходить з кімнати. Покоївка блискавично висовує шухляду, виймає скриньку з коштовностями і, відчинивши засувку, передає скриньку через двері. Лакея, не поспішаючи, дублікатом ключа, яким він завчасно запасся, відмикає скриньку, виймає намисто і чекає сигналу. Селесгіна знову виходить з кімнати і — шасть!

— в одну мить скринька передається назад і ставиться в шухляду.

З'являється мадам, крадіжку' виявлено. Обурена . підозрою покоївка вимагає, щоб її обшукали, і залишає кімнату з незаплямоваиою репутацією. Копію намиста, яким вони завчасно запаслись, покоївка вранці ховає в постелі француженки — спритний хід!

— Так навіщо вам знадобилося їхати в Лондон?

— Ви пам'ятаєте картку?

— Авжеж. Вона збила мене з пантелику. Та й зараз я не все розумію. Я вважав...

Я з делікатності замовк, дивлячись на містера Опал-сена.

Пуаро— від усієї душі, розреготався.

— Une blague. Для лакея. Це була картка з особливим покриттям — для відбитків пальців. Я попрямував зразу ж у Скотленд-Ярд, розшукав нашого давнього приятеля інспектора Джеппа і виклав йому всі відомі мені факти. Як я і підозрював, відбитки пальців належали двом добре відомим злодіям, які спеціалізувалися на крадіжках коштовних каменів і яких уже давненько розшукує поліція. Дуепп приїхав сюди разом зі мною, злодіїв заарештовано, а намисто знайшли в квартирі лакея. Не дурна парочка, але вони помилились у виборі методу. Чи' не казав я вам, Гастінгсе, принаймні тридцять шість разів, що без методу...

— Принаймні тридцять шість тисяч разів! — перебив його я. — Однак, поясніть, у чому було вразливе місце їхнього методу?

— Друже мій, улаштуватись на роботу покоївкою або лакеєм — непоганий задум, але при цьому ні в якому разі не слід ухилятися від своїх прямих обов'язків.

Вони залишили незайнятий номер неприбраним і тому, коли лакей поставив скриньку з коштовностями на маленький столик біля дверей, на ньому залишився прямокутний слід...

-Пам'ятаю, — вигукнув я.

— Спочатку я вагався. Потім — остаточно упевнився!

На якусь мить запанувала тиша.

— І от я одержала мої перли, — підсумувала місіс Опалсен, наче хор у давньогрецькій трагедії.

— Ну що ж, — сказав я, — тепер непогано було б і повечеряти.

Пуаро вирішив скласти мені компанію.

— Ця справа принесе вам славу, — зауважив я.

— Pas du tout, — спокійно відповів Пуаро. — Славу поділили між собою Джепп— і місцевий інспектор поліції. Ну, а я, — він поплескав себе по кишені, — я сховав сюди чек, одержаний від містера Опалсена. Що ви на це скажете, друже?

Цей уїкенд не справдив наші сподівання. Як ви дивитесь на ,те, щоб повернутися сюди на наступний уїкенд? За мій рахунок цього разу!