Сад з розгалуженими стежками - Борхес Хорхе Луїс

Її сформулювали кілька мислителів, доклавши до цього більше запалу, аніж ясності, у вигляді такого собі парадоксу. Аби полегшити зрозуміння цієї немислимої тези, один єресіарх в одинадцятому сторіччі[42] вигадав софізм з дев'ятьма мідними монетами, скандальну славу якого на Тлені можна порівняти з земною репутацією елеатських апорій. Існує чимало варіантів цього "досконало логічного міркування", в яких говориться про різну кількість монет і знаходять їх різну кількість разів. Наводимо найпоширеніший з цих варіантів:

"У вівторок X проходить по безлюдній дорозі й губить дев'ять мідних монет. У четвер Y знаходить на тій дорозі чотири монети, що трохи потемніли після дощу, який ішов у середу. У п'ятницю Z знаходить на дорозі три монети. Того ж таки дня, у п'ятницю, X знаходить дві монети в коридорі свого будинку". Єресіарх[43] хотів зробити висновок з цієї історії про реальність — тобто безперервність — існування дев'ятьох знайдених монет. "Було б абсурдно,— стверджує він,— уявляти собі, що чотири з монет не існували в період від вівторка до четверга, три — від вівторка й до другої половини п'ятниці, дві — од вівторка й до першої половини п'ятниці. Цілком логічно буде припустити, що вони існували — проте існували в якийсь потаємний спосіб, незбагненний для людей,— в усі моменти цих трьох відрізків часу".

Мова Тлену мало придатна для формулювання цього парадоксу — більшість так і не зрозуміли його. Захисники здорового глузду спочатку обмежилися тим, що заперечили правдоподібність такого сюжету. Вони знай повторювали, що це словесний обман, який ґрунтується на невиправданому застосуванні очевидних неологізмів, не засвоєних мовною практикою і далеких від будь-якого строгого мислення: це дієслова "знайти" і "загубити", які включають у себе початкову суперечність, позаяк припускають тотожність перших і останніх дев'ятьох монет. Вони нагадували про те, що всякий іменник (людина, монета, четвер, середа, дощ) має лише метафоричне значення. Вони викривали підступний характер фрази "що трохи потемніли після дощу, який ішов у середу", яка припускає те, що їхні супротивники намагаються довести: безперервність існування чотирьох монет від вівторка до четверга. Вони пояснювали, що подібність — це одне, а тотожність — зовсім інше, і сформулювали таке собі reductio ad absurdum[44], наводячи гіпотетичний випадок, коли дев'ятеро людей протягом дев'ятьох послідовних ночей терплять сильний біль. Чи не було би безглуздим — запитали вони — стверджувати, ніби це один і той самий біль?[45] Вони сказали, що єресіархом рухав лише блюзнірський намір приписати божественну категорію бути кільком звичайним монетам і що іноді він заперечує множинність, а іноді — ні. Вони наводили і такий аргумент: якщо подібність веде за собою тотожність, то доведеться також визнати, що дев'ять різних монет — це одна монета.

У це важко повірити, але ті спростування були далеко не останніми. Через сто років після того, як була сформульована ця проблема, один мислитель, наділений не менш блискучим розумом, аніж єресіарх, але схильний дотримуватися ортодоксальної традиції, запропонував надзвичайно сміливу гіпотезу. Він дуже дотепно припустив, що існує лише один суб'єкт, що такий неподільний суб'єкт — це кожне зі створінь, які населяють світ, і що всі вони є органами та масками божества. X — це Y і X — це Z. Z знаходить три монети, бо спогадує, що вони були загублені Х-ом. X знаходить дві монети у своєму коридорі, бо спогадує, що всі інші вже знайдені... Одинадцятий том дає зрозуміти, що три головні причини детермінували повну перемогу цього ідеалістичного пантеїзму[46]. Перша — відмова від соліпсизму; друга — можливість зберегти психологічну основу наук; третя — можливість зберегти культ богів. Шопенгауер[47] (палкий і прозорий у своїх висновках Шопенгауер) сформулював дуже схожу доктрину в першому томі свого трактату "Parerga und Paralipomena"[48].

Геометрія Тлену включає в себе дві дисципліни, які дещо відрізняються між собою: геометрію видимості й геометрію дотику. Остання відповідає нашій, і її підпорядковують першій. Основа геометрії видимості — поверхня, а не точка. Ця геометрія не знає паралельних ліній і проголошує, що, переміщуючись, людина змінює форми, які її оточують. В основі арифметики Тлену лежить уявлення про невизначені числа. Жителі Тлену надають особливої ваги поняттю більшого й меншого, яке наші математики позначають символами > та