Сад з розгалуженими стежками - Борхес Хорхе Луїс

Він казав (чи це правда, не знаю), що цирульники продавали за мідні монети прямокутнички з кості або пергамену, прикрашені символами. Жеребкування відбувалося серед білого дня: щасливчики одержували завдяки прихильному до них випадку викарбувані зі срібла монети. Як бачите, процедура була найелементарнішою з можливих.

Немає нічого дивного в тому, що ці "лотереї" зазнали невдачі. Їхня моральна цінність була дуже низькою. Вони не були спрямовані на розвиток усіх спроможностей людини; вони лише трохи розбуркували в ній почуття надії. Через байдужість публіки організатори таких лотерей почали втрачати гроші. Хтось запропонував внести у правила деякі зміни: приєднати до щасливих жеребів кілька нещасливих. У результаті такої реформи покупці пронумерованих прямокутничків діставали подвійний шанс: або виграти певну суму грошей, або сплатити штраф, який іноді був дуже великим. Ця незначна небезпека (на кожні тридцять виграшних номерів припадав один нещасливий) розбудила, як і слід було сподіватись, інтерес публіки. Вавилоняни захопилися грою. Того, хто не купував прямокутників, вважали боягузом і слабкодухом. З плином часу ця цілком слушна зневага роздвоїлася. Зневажали не тільки тих, хто відмовлявся грати, а й тих, хто програвав і мусив сплачувати штраф. Компанії (так тоді стали називати організаторів лотереї) доводилося дбати про інтереси тих, хто виграв, але не мав змоги одержати свій виграш, якщо до каси не надійшла вся сума штрафів од тих, хто програв. Почали подавати на них до суду. Суддя засуджував їх до сплати первісного штрафу та судових витрат або до кількох днів ув'язнення. Всі обирали в'язницю, щоб зробити прикрість Компанії. Ця бравада небагатьох стала причиною могутності Компанії, її релігійної, метафізичної влади.

Минуло небагато часу, й у повідомленнях про жеребкування вже не називали суми штрафів, а обмежувалися тим, що вказували, скільки днів має відбути у в'язниці той, кому випаде нещасливий номер. Ця лаконічність, майже не помічена свого часу, мала вирішальне значення. Так уперше з'явилися в лотереї елементи, не пов'язані з грішми. Успіх був великим. Під тиском гравців Компанії довелося збільшити кількість нещасливих номерів.

Ні для кого не таємниця, що народ Вавилона дуже любить логіку, а також симетрію. Йому здалося нелогічним, що щасливі номери оплачувалися дзвінкою монетою, а нещасливі — днями й ночами, проведеними у в'язниці. Деякі моралісти почали стверджувати, що володіння грішми не завжди приводить до блаженства, й, можливо, інші форми щастя виражають його більш безпосередньо.

У бідняцьких кварталах поширювалась інша тривога. Члени колегії жерців примножували ставки і втішалися всіма мінливостями страху та надії; бідняки (з цілком зрозумілою й неминучою заздрістю) знали, що їм недоступна вся гама цих бурхливих і солодких переживань. Справедливе прагнення, щоб усі, бідні й багаті, мали рівні можливості брати участь у лотереї, призвело до заворушень, пам'ять про які не стерли роки. Деякі впертюхи не зрозуміли (або вдали, ніби не зрозуміли), що йдеться про новий порядок, про необхідний історичний етап... Якось один раб украв червоний білет, і під час жеребкування випало, що йому випалять язик. Таку саму кару кодекс законів передбачував за крадіжку білета. Деякі вавилоняни стверджували, що він заслуговує на розжарене залізо як злодій; інші, великодушніші, казали, що його треба віддати в руки катові, бо так визначила доля... Знову виникли заворушення, сталося гідне жалю пролиття крові, проте, в кінцевому підсумку, вавилонський народ домігся свого, зламавши опір багатіїв. Він домігся повного здійснення своїх благородних цілей. По-перше, він наполіг на тому, щоб Компанія перебрала на себе всю повноту влади. (Таке зосередження влади в одних руках було необхідне, з огляду на складність нових правил життя). По-друге, на тому, щоб лотерея була таємною, безкоштовною і загальною. Продаж лотерейних білетів за гроші було заборонено. Кожна вільна людина, втаємничена в містерії Бела[121], автоматично ставала учасником священних жеребкувань, які здійснювалися в лабіринтах Бога кожні шістдесят ночей і які визначали її долю до наступного розіграшу. Наслідки неможливо було передбачити. Щасливий жереб міг піднести чоловіка до участі в Раді Магів або наділяв його владою кинути до в'язниці свого ворога (очевидного або таємного) чи зустрітися в затишних сутінках спальні з жінкою, яка почала тривожити його уяву або з якою він уже втратив надію знову побачитися; нещасливий білет приносив каліцтво, ганьбу й навіть смерть. Іноді лише один якийсь факт — підле вбивство якогось С, таємниче звеличення В — відбувався внаслідок геніального поєднання тридцятьох або сорока жеребів. Комбінувати в такий спосіб — нелегко, але треба пам'ятати, що члени Компанії були (і є) всемогутніми й хитромудрими. У більшості випадків знання людьми того, що їхнє щастя — це лише гра випадку, мало б знизити їхній авторитет; аби уникнути цієї незручності, агенти Компанії застосовували методи навіювання та магії. Їхні дії, їхні прийоми трималися в таємниці. Щоб довідатися про заповітні надії і таємні побоювання кожного, користувалися послугами астрологів і шпигунів. Були кам'яні леви, був священний нужник, який називався "Qaphqa", були щілини в запилюженому водогоні, що, як усі вважали, сполучалися з Компанією: і лихі, і прихильно налаштовані люди приносили в ці місця свої доноси. Ці відомості, нерівноцінні за своєю правдивістю, зберігались у спеціальному алфавітному архіві.

У це важко повірити, але декотрі висловлювали своє обурення. Компанія, з притаманною їй стриманістю, не відповідала прямо. Її діячі обрали інший спосіб — на відходах, що залишалися на фабриці масок, вони накреслили коротку відповідь своїм критикам, яка тепер знайшла своє місце серед священних текстів. У цьому доктринальному документі говорилося, що лотерея — це внесення випадку у світопорядок і що помилки не суперечать випадку: вони його підтверджують. Там також було відзначено, що хоч Компанія і не заперечує існування левів та священного нужника (і не відмовляється від свого права переглядати інформацію, яка звідти надходить), проте вони не належать до системи офіційно схвалених закладів.

Ця заява заспокоїла тривогу суспільства. Вона також справила інший вплив, можливо, й не передбачений автором. Вона глибоко змінила дух діяльності Компанії. Мені залишається дуже мало часу; нас попередили, що корабель готовий до відплиття; але я спробую пояснити, що відбулося далі.

Хоч це й може здатися неймовірним, проте ніхто до того часу не намагався створити загальну теорію ігор. Вавилонянин не схильний до умоглядного аналізу. Він шанує присуди випадку, довіряє їм своє життя, свої надії, свій панічний жах, але йому ніколи не спадає на думку дослідити лабіринти його законів або обертання сфер, яке могло б його пояснити. Хай там як, а офіційна заява, про яку я згадав, спричинилася до багатьох дискусій юридично-математичного характеру. З однієї такої дискусії народилося таке припущення: якщо лотерея — це інтенсифікація випадку, періодичне введення хаосу в упорядкований космос, то чи не ліпше було б, якби випадок втручався в хід подій на всіх етапах жеребкування, а не лише на одному? Хіба не безглуздо, що випадок проголошує комусь смерть, а обставини цієї смерті — потаємність чи відкритість, термін чекання тривалістю в одну годину чи в цілу вічність — залишаються непідвладними випадку? Ці такі слушні сумніви зрештою спричинилися до значної реформи, складні аспекти якої (ще більше ускладнені віковою практикою) можуть збагнути лише певні фахівці, але я все ж таки спробую розповісти про неї, хай навіть лише на рівні її символіки.

Уявімо собі перше жеребкування, що проголошує якійсь людині смерть. Щодо виконання вироку влаштовують друге жеребкування, в якому пропонуються, скажімо, дев'ять можливих виконавців. З цих дев'ятьох четверо можуть ініціювати третє жеребкування, яке назве ім'я ката, двоє можуть змінити свою участь у виконанні нещасливого жереба на участь у щасливому (у пошуках скарбу, наприклад), ще одному випаде доля зробити смерть більш болючою (скажімо, додати до неї ганьбу або прикрасити її тортурами), інші можуть відмовитися від виконання вироку. Це лише загальна схема. У реальності кількість жеребкувань нескінченна. Жодне рішення не є остаточним, кожне розгалужується на інші. Невігласи думають, що нескінченні жеребкування вимагають нескінченного часу; в реальній дійсності вистачає того, щоб час міг нескінченно ділитись, як навчає знаменита притча про Змагання з Черепахою. Ця нескінченність чудово узгоджується з химерними сполученнями чисел Випадку і з Небесним Архетипом Лотереї, яким так захоплюються платоніки... Спотворене відлуння наших ритуалів, здається, досягло й берегів Тибру: Елій Лампридій[122] у своєму "Житії Антоніна Ґеліоґабала[123]" розповідає, що цей імператор писав на мушлях, яку долю визначає він для своїх гостей, відтак хтось із них одержував десять фунтів золота, другий — десять мух, третій — десять байбаків, четвертий — десять ведмедів. Тут варто нагадати про те, що Ґеліоґабал був вихований у Малій Азії священнослужителями бога-епоніма.

Бувають також жеребкування безособові, невизначені за своєю метою: одне з них вимагає кинути у води Євфрату сапфір з Тапробани; друге — відпустити на волю птаха з вершини башти; третє — один раз на сто років прибирати (або додавати) піщинку від тих (або до тих) незліченних, які лежать на березі моря. Наслідки іноді бувають жахливими.

Під благодійним впливом Компанії умови нашого життя насичені випадковістю. Покупець дюжини амфор дамаського вина не здивується, якщо знайде в одній з них талісман або гадюку; писар, який переписує якийсь договір, майже ніколи не відмовиться від того, щоб занести туди якісь хибні дані; я сам у своїй лаконічній розповіді там невиправдано додав трохи блиску, а там — певної жорстокості. А може, також і таємничої монотонності... Наші історики, які є найпроникливішими на світі, винайшли метод виправлення випадку; ходять чутки, ніби застосування цього методу (загалом) приводить до достовірних результатів; хоча, природно, й вони не можуть обійтися без бодай невеличкої дози обману.