Фабрика Абсолюту - Чапек Карел

— Оце то гості!

— Так що там нового? — жваво спитав патер Йошт. — Що там чути у вас у редакції? О, я замолоду теж писав до газет!

— А мене ж той Благоуш теж згадав тоді в газеті, — сказав пан Брих. — У мене воно й досі лежить вирізане. "Апостол Кузендиної секти" чи якось отак він мене назвав. Ох-ох, де ті часи!..

— Вечерю, — звелів пан Рейзек.

І вже пан Біндер та його дочка подали на стіл ліверні ковбаски; вони ще шкварчали, всі в масних бульбашках, лежачи на пишній капусті, мов турецькі одаліски в перинах. Патер Йошт гучно заплямкав губами й розрізав першу красуню.

— Смакота, — сказав за хвильку пан Брих.

— М-м, — ще за хвильку озвався пан Рейзек.

— Ну, Біндере, ці вдались так удались, — похвалив канонік.

Панувала вдячна, зосереджена тиша.

— Запашний перець, — зауважив пан Брих. — Люблю я його.

— Тільки щоб не забагато.

— Ні, тут саме в міру.

— А шкурка щоб хрумка була.

— Угу.

І знову довга пауза.

— А капустка щоб була біленька.

— У Моравії, — озвався пан Брих, — капусту варять, як кашу. Я там був на мандрах, після науки. Рідка, прямо тече.

— Та що ви! — здивувався патер Йошт. — Капусту ж треба зціджувати. Та ні, не кажіть мені. Хіба таке можна їсти?

— Ну, а там їдять. Ложками.

— Страхіття, — .жахнувся канонік. — І що воно за народ такий! Адже капусту треба тільки помастити, правда, пане Біндер? Я цього не розумію — як можна робити інакше!

— Бачте, — замислено сказав пан Брих, — це достоту як ото з вірою. Отак само ми не розуміємо, як хтось може вірити не в те, що ми.

— Ет, дайте спокій, — заперечив патер Йошт. — Я б радніше повірив у Магомета, ніж їв капусту не так приготовану. Адже це ясна річ, що капусту треба тільки помастити.

— Аз вірою — не ясна річ?

— Із нашою — ясна, — рішуче відказав пан канонік. — А з іншими — не ясна.

— То виходить, ми знов там, де й були до війни, — зітхнув пан Брих.

— А люди завше вертаються туди, де були, — докинув пан Біндер. — Адже й пан Кузенда так каже. "Біндер, — каже, — ніякої правди силою не завоюєш. Бач, Біндер, отой наш господь бог на землечерпалці був не такий уже й поганий, і отой твій, що в каруселі, теж ні, а обидва однаково зійшли нінащо. Кожен вірить у свого господа бога, і він йому найкращий, але не хоче повірити іншій людині, що вона теж вірить у щось добре. Людям слід насамперед вірити в людей, а решта все якось уладнається". Отак каже пан Кузенда.

— Авжеж, — погодився пан Брих. — Думай собі, що чужа віра погана, але не конче думати, що як хто тієї віри держиться, то він погана людина, що він бандюга й шахрай. Так і в політиці, так і взагалі.

— І через це стільки людей одні одних ненавиділи й повбивали, — докинув патер Йошт. — І ви знаєте — чим у більше діло хтось вірить, тим палкіше зневажає тих, що в це не вірить. А тим часом найбільшою вірою має бути віра в людей.

— Кожен хоче всякого добра всьому людству, а щоб кожній окремій людині — то вже ні. Тебе вб'ю, але людство врятую. А це недобре, велебний отче. Світ буде поганий, поки люди не почнуть вірити в людей.

— Пане Біндер, — сказав патер Йошт замислено, — а знаєте, що? Ви завтра зготуйте мені оту капусту по-моравському. Я покуштую.

— Це треба її трохи підмастити, а тоді тушкувати. І з ковбасою воно досить смачно. В кожній вірі і в кожній правді є щось добре — хоч би вже те, що комусь вона до вподоби.

Знадвору відчинилися двері, і ввійшов поліцай. Він промерз надворі й захотів погрітись чарочкою рому.

— А, це ви, пане Грушка, — сказав Брих. — Ну що, звідки йдете?

— Аз Жижкова, — відповів поліцай, стягуючи з рук величезні рукавиці. Облаву там зробили.

— Ну й що виловили?

— Та двох волоцюг. І кількох непрописаних. А в будинку, номер тисяча шість, у підвалі, викрили одне кубло.

— Яке кубло? — спитав пан Рейзек.

— Карбюраторне кубло, пане редакторе. Вони там мали невеличкий карбюратор — зі старого, довоєнного моторного човна. І всяка потолоч ходила туди на оргії.

— А які то були оргії?

— Ну, всякі неподобства. Молилися, співали, бачили видіння, творили чудеса тощо.

— А це не дозволяється?

— Ні, заборонено законом. Розумієте, це як ті кишла, де курили опій. І таке одне було на Старому Місті. А отаких карбюраторних кубел ми вже викрили аж сім. Ходив туди всякий набрід. Бездомні, повії та всякі субчики. Тому їх і заборонили. Бо це непорядок.

— І багато є таких кубел?

— Уже ні. Я гадаю, що це був останній карбюратор.

ЧАПЕК К. Твори: В 2-х т. Т. 1. Фабрика Абсолюту; Кракатит; Війна з саламандрами: Романи. — К.: Дніпро, 1987. — 640 с.

ЛІСНЯК Ю. Я., переклад з чеської, 1987.