Син Сонця - Лондон Джек

Його б слід налушпенити здохлим поросям, та таким, щоб аж смерділо.

— І справді,— сказав Гриф. — Таки слід його налушпенити здохлим поросям. І я не здивуюсь, якщо ти, Єреміє, докладеш до цього рук. Тільки гляди, добудь таке порося, щоб аж смерділо. Туї Туліфау подався на берег до повіток на човни — розламує ящик мого шотландського віскі. Я піду до палацу та нишком побалакаю з королевою. Тим часом ти порозкладай на полиці трохи краму зі складу. Вам, Говкінсе, я позичу. А ви, Пітере, зайдіть до німецької крамниці. Продавайте все за папірці. Пам'ятайте, збитки я покрию. Якщо я не помиляюся, то через три дні в нас буде народна рада або революція. Ти, Єреміє, розішли вістунів по всьому острову до рибалок та селян, скрізь, навіть у гори до мисливців на дикі кози. Нехай через три дні всі зберуться до палацу.

— А солдати? — завагався Єремія.

— Це вже мій клопіт. їм не видавали платні за два місяці. Крім того, Вільямі — королевин брат. Але не виставляй зразу багато краму на полиці. А як прийдуть солдати з папірцями, припини продаж.

— Тоді вони спалять крамниці,— сказав Єремія.

— Нехай палять. Потім король Туліфау заплатить нам за все.

— І за мою сорочку заплатить? — запитав Віллі Смі.

— Це вже твоя з ним приватна справа, — відповів Гриф.

— Вона тріснула в нього на спині,— поскаржився комірник. — Він її не поносив і десяти хвилин, я сам бачив. Мені вона коштувала тридцять шілінгів, і я тільки раз її надягнув.

— От тільки де мені дістати здохле порося? — озвався Єремія.

— Заріж, а то ж як, — сказав Гриф. — І вибирай невеличке.

— Невеличкий підсвинок теж коштує десять шилінгів.

— Тоді запиши ці гроші в графі поточних витрат. — Гриф хвильку помовчав. — Тільки якщо хочеш, щоб воно засмерділося, то краще заріж його ніші.

VI

— Твоя правда, Девіда, — сказала королева Сепелі.— Відколи прийшов цей Фулуалеа, то всі наче показилися, а Туї Туліфау потопає в джині. Якщо він не дозволить скликати велику раду, я його налупцюю. Його легко набити, коли він п'яний.

Вона стиснула кулак. У тієї амазонки була така показна постать і таке рішуче обличчя, що Гриф не сумнівався: рада буде скликана. Фіту-айвська говірка була досить подібна до самоанської, якою Гриф розмовляв, мов тубілець.

— А ти, Вільямі, казав, — звернувся він до командувача військом, — що солдати вимагають металевих грошей і відмовляються від папірців, які дає Фулуалеа. Отож накажи їм брати ці папірці та подбай, щоб завтра вони дістали всю платню.

— Навіщо ця колотнеча? — заперечив Вільямі. — Король п'є собі й розкошує, в скарбниці повно грошей. І я задоволений. У мене в хатині два ящики джину й багато краму з Говкінсової крамниці.

— Ти, брате мій, чиста свиня! — обурилася Сепелі.— Ти чув, що казав Девіда? Чи в тебе вух нема? Коли вийде твій джин і твій кралі, а нових купці вже не привозитимуть і Сонячне Пір'я втече з усіма нашими грошима до Левуки, що ти тоді робитимеш? Бо ж тільки срібло й золото — гроші, а папір — то собі папір. Кажу тобі, народ ремствує. У палаці нема риби. Ніхто не приносить нам батату й солодкої картоплі, наче вони зникли з землі. Горяни за цілий тиждень не надіслали жодної дикої кози. Сонячне Пір'я змусив торгівців купувати копру по давній ціні, але ніхто її не продає, бо не хоче тих паперових грошей. Оце навіть сьогодні я посилала служників до двадцяти хат. І вони не дістали яєць. Може, Сонячне Пір'я щось наслав на кури? Не знаю. Знаю тільки, що яєць нема. Добре, що п'яниці хоч мало їдять, а то в палаці був би вже голод. Звели своїм солдатам брати платню. Хай їм платять тими папірцями.

— І майте на увазі,— перестеріг його Гриф, — хоч у крамницях і буде крам, але від солдатів не братимуть паперових грошей. А через три дні збереться рада, і Сонячне Пір'я буде мертвий, як здохла свиня.

VII

Того дня, на який призначено раду, до столиці зібралася вся людність острова. Всі п'ять тисяч острів'ян прибули на каяках і більших човнах, пішки або верхи на ослах. За три попередні дні сталося багато подій. Найперше те, що в крамницях почалася жвава торгівля. Та коли з'явилися і вояки щось купувати, їм звелено йти до Фулуалеа по металеві гроші. Мовляв, на папірцях же написано, що на першу вимогу їх обміняють на золото й срібло.

Тільки великий авторитет Вільямі врятував крамниці від вогню, хоч одну з Грифових копрових повіток таки спалено. Єремія належним чином записав збитки на рахунок Туї Туліфау. Самому Єремії також трохи перепало: з нього сміялися й глузували, ба навіть розбили йому окуляри. У Віллі Смі позлазила шкіра з кісточок на пальцях. Сталося це тому, що троє розшалілих вояків один за одним стукнулися щелепами об його кулаки. Так само поранено й капітана Бойга. Тільки Пітер Джі не постраждав, бо його кулаки втрапили не в щелепи, а в кошики з хлібом.

Рада почалася в палацовому дворі. На чільному місці сидів Туї Туліфау, поруч нього Сепелі, а довкола прибічники-ватажки, що з ними він улаштовував пиятики. Праве око й губи в короля підпухли, наче він теж нагнався на чийсь кулак. У палаці вже зранку пішла поголоска, ніби Сепелі завдала доброго лупня своєму чоловікові. В кожному разі, король був тверезий, і його гладке тіло мляво видималося з шовкової сорочки Віллі Смі, яка вже геть полопала. Короля мучила страшенна спрага, і йому раз у раз подавали молоді кокосові горіхи. Навкруг палацового двору військо стримувало натиск простого люду, бо до середини впущено тільки дрібніших ватажків, сільських дівчат, парубків і промовців з цілим штабом їхніх помічників.

Корніліс Дізі вмостився праворуч від короля, як і годиться високому та улюбленому урядовцеві. А ліворуч від цариці, навпроти Корніліса, сидів Єремія, оточений білими торгівцями, яким він мав бути за речника. Позбавлений своїх окулярів, він підсліпувато мружився, позираючи на міністра фінансів.

Промовці виступали по черзі — від навітряного берега, від завітряного берега й від гірських сіл, і кожного підтримував гурток менших промовців та ватажків. Говорили всі майже одне: нарікали на паперові гроші. Справи на острові кепські. Копри більше не сушать. Народ став підозріливий. Дійшло до того, що всі боржники квапляться сплатити борги, а ніхто не хоче брати тих грошей. Кредитори так і тікають від своїх боржників. Гроші здешевіли. Ціни ростуть, а купувати нема чого. Курка коштує втричі більше проти звичайного, та й та тверда і взагалі така, що сама здохла б від старості, якби її не продано. І ніщо по показує на краще. Навпаки, є лихі призвістки. По деяких місцевостях об'явилася сила-силенна щурів. Урожай поганий. Цукрові яблука дуже малі. Найплідніше авокадове дерево на навітряному березі невідомо чому геть обсипалося. Овочі манго стають несмачні. Банани поїдає черва. Риба покинула океан, і з'явилася безліч тигрячих акул. Дикі кози повтікали на недосяжні верховини. Тарове тісто в начинні згіркло. Щось гурчить у горах, а вночі там блукають духи; одна жінка з Пунта-Пуни раптом зніміла, а в селі Ейго народилася п'ятинога коза. Старші люди на радах по селах кажуть, що все це сталося через ті дивні Фулуалеїні гроші.

Вільямі говорив за військо. Його люди незадоволені й ремствують. Хоч королівський декрет зобов'язав торгівців брати паперові гроші, та вони не схотіли. Вільямі не каже, але йому здається, що все це через ті дивні Фулуалеїні гроші.

Потім від торгівців промовляв Єремія.

Коли він підвівся, то стало видко, що між коліньми в нього стоїть великий трав'яний кіш. Спершу Єремія довго вихваляв крам, що його привозять купці: який він барвистий і гарний, і добротний, куди там до нього тутешній фіту-айвській тапі, лубкій і неміцній. Нині ніхто вже не носить тапи. А колись, поки з'явилися торгівці, всі вбиралися в тапу, і саму тільки тапу. Або взяти москітні сітки, такі дешеві й гарні, що найкращий фіту-айвський ткач не витче таких і за тисячу літ! Тоді він завів мову про незрівнянні рушниці, сокири, крицеві рибальські гачки, згадав про голки, нитки, бавовняні волосіні, не забув також по хвалити біле борошно й гас.

Далі, раз у раз уживаючи "по-перше", "по-друге" та інші засоби аргументації, Єремія довго розводився про добру організацію, лад і цивілізацію. Він запевняв, що торгівець — це носій цивілізації і що його треба охороняти, а то він не приїздитиме. Далі на захід є такі острови, де торгівців не охороняють. І які ж із того наслідки? Торгівці не приїздять, і люди там наче дикі звірі. Ходять голі, повбираються, в шовкові сорочки (тут він виразно скинув оком на короля) і пожирають одне одного.

Ті химерні папірці, що їх вигадав Сонячне Пір'я, не гроші. Торгівці знають, які бувають гроші, тим то цих папірців воші не хочуть брати. Якщо Фіту-Айва вперто платитиме їм такими грішми, вони виїдуть звідси і ніколи не повернуться. А тоді місцеві люди, забувши вже, як роблять тапу, бігатимуть голі й жертимуть одне одного.

Він ще багато дечого наговорив, пробалакавши цілу годину, знов і знов наголошуючи, як буде погано, коли торгівці перестануть приїздити на острів.

— І як тоді світ називатиме фітуайвців? — запитав він. — Кай-канаки, ось як! Кай-канаки, людожери.

Туї Туліфау промовляв коротко. Він сказав, що тут висловилися речники народу, війська й торгівців. Хай тепер висловиться Сонячне Пір'я. Треба визнати, що він творить чудеса зі своєю фінансовою системою.

— Він чимало разів пояснював мені ту систему, — закінчив Туї Туліфау, — Це дуже просто. Тепер він пояснить її вам.

Корніліс почав із того, що це білі торгівці збурили людей проти нього. Єремія слушно вихваляв розмаїту пожиточність білого борошна чи гасу. Мешканці Фіту-Айви не хочуть зробитися кай-канаками. Вони хочуть цивілізації, хочуть її дедалі більше. Отож-бо й є, нехай-но слухають його уважно. Паперові гроші — це ознака вищої цивілізації. Тим-то він, Сонячне Пір'я, і запровадив їх. Тим-то вони, торгівці, й опираються. Вони не хочуть, щоб Фіту-Айва цивілізувався. З якої причини вони долали довгі океанські шляхи та попривозили свій крам до Фіту-Айви? Він, Сонячне Пір'я, скаже всю правду їм у лице на цій великій раді. В їхніх краях люди занадто цивілізовані, і торгівці таїм не можуть наживатися так, як на Фіту-Айві. Коли фітуайвці цивілізуються як слід, торгівлі привезеним крамом настане край.