Син Сонця - Лондон Джек

Здатні були воші при потребі й завзято битися, як ті маорійці,— в давні часи це на власній шкурі спізнали піратські торгівці сандаловим деревом та рабами.

II

Грифова шхуна "Каптані" дві години тому проминула Кам'яні Стовпи при вході й тепер посувалася в глиб гавані під шепіт леготу, що все не зважувався добре дмухнути. Стояв прохолодний зоряний вечір, і команда з'юрмилася на кормі, чекаючи, поки шхуна слимаковою ходою доповзе до якірної стоянки. З каюти вийшов комірник Віллі Смі, причепурившись до відвідин острова. Капітанів помічник глянув на його сорочку з тоненького найбілішого шовку і аж сміхом зайшовся.

— Ти, либонь, на танці зібрався? — зауважив Гриф.

— Ні,— пояснив помічник. — Це задля Таїтуї. Віллі вклепався в неї.

— Не вигадуй! — відмагався комірник.

— Ну, то вона в тебе вклепалася, а це однаково, — вів своєї помічник. — Не мине й півгодини, як ви пообнімаєтесь і будете гуляти берегом, а за вухом у тебе стримітиме квітка і на голові буде вінок.

— Це все ревнощі,— хмикнув Віллі Смі.— Ти сам охочий до Таїтуї, тільки що не годен.

— Бо я не маю такої сорочки, як ти, — тільки через це. Закладаюся на півкрони, що з Фіту-Айви ти не виїдеш у цій сорочці.

— І якщо вона не дістанеться Таїтуї, то Туї Туліфау напевне вже її забере, — застеріг комірника Гриф. — Краще не показуйся йому на очі, бо сорочка пропаде.

— Це правда, — згодився капітан Бойг, відірвавши очі від світла на березі.— Останнього разу він оштрафував одного з моїх канаків і забрав у нього барвистий пояс та мисливського ножа. Містере Мете, — звернувся він до помічника, — можна спускати якоря. Тільки не розкручуйте багато ланцюга. Вітром і не пахне, а вранці ми зможемо пересунутися навпроти копрових повіток.

За хвилину забряжчав якір. Вельбот стояв напоготові, і в нього посідали ті, хто зібрався на берег. Окрім канаків, що всі захотіли висісти, у човні були тільки Гриф та комірник. Дійшовши до кінця невеличкої пристані з коралового каміння, Віллі Смі щось буркнув, перепрохуючи, покинув свого господаря і зник на пальмовій алеї. Гриф звернув у протилежному напрямку, попри стару місіонерську церкву. Тут на узбережжі серед могил танцювали хлопці й дівчата, вбрані в легкі агу й лава-лава та прикрашені вінками й гірляндами. У волоссі їм, фосфоресціюючи в темряві, біліли великі гібіскові квітки. Далі Гриф проминув довгу очеретяну хатину, гіміне, де рядками сиділи кілька десятків старих і виводили давні церковні гімни, що їх навчили співати забуті місіонери. Проминув Гриф і палац Туї Туліфау; ясне світло всередині та гамір свідчили, що там, як звичайно, справляли учту. З усіх щасливих островів південних морів Фіту-Айва був найщасливіший. Там бенкетували й гуляли, коли хто народжувався і коли помирав, однаково вшановуючи і небіжчиків, і тих, що мали ще тільки народитися.

Гриф простував Дроковою стежкою, що звивалася й крутилась у темнобарвній гущавині квіток та подібних до папороті альгароба. Тепле повітря було напоєне пахощами, над головою, проти зоряного неба, вимальовувались обтяжені овочами мангові дерева, величні авокадо та ніжні віяла пальм. Раз у раз траплялися очеретяні хатини. Повсюди з темряви бриніли голоси й сміх. На воді мерехтіло світло й линула тиха пісня — то від рифу пливли додому рибалки.

Нарешті Гриф звернув зі стежки до однієї хатини, спіткнувшись на свиню, що обурено зарохкала. Він заглянув у відчинені двері й побачив товстого підстаркуватого тубільця, що сидів на цілій купі мат. Час від часу тубілець машинально обмахував від комарів голі ноги китицею кокосового листя. Він був в окулярах і пильно читав якусь книжку — Гриф знав, що то англійська біблія. Бо що ж інше міг читати його довірений агент Єремія, якого охрещено цим найменням на честь пророка Єремії?

Єремія мав шкіру світлішу від тутешніх острів'ян, бувши чистокровним самоанцем. Його виховали місіонери, і колись він добре служив їхній справі: був за вчителя десь на людожерських атолах, розташованих на заході. У нагороду за це його послано на Фіту-Айву, райський острів, де майже всі були добрі християни, і Єремії лишилося навернути кількох відступників.

На жаль, Єремію згубила надмірна освіченість. Книга Дарвіна, що випадково попала йому до рук, сварлива дружина та одна вродлива фіту-айвська вдовиця зробили з нього самого недовірка. Властиво, він не відступив від віри. Але як прочитав Дарвіна, його змогла душевна втома. Навіщо пізнавати цей безмежно складний і загадковий світ, коли в тебе сварлива жінка? Єремія працював з меншим завзяттям, місіонери загрожували знов одіслати його на далекі атоли, а жінчин язик дедалі гострішав. Король Туї Туліфау співчував Єремії: усі ж бо знали, що його самого б'є королева, коли він дуже впивається. Розлучитися з нею Туї Туліфау не міг з політичних міркувань. Сепелі належала до такого ж королівського роду, як і він сам, а її брат командував військом. Але Єремію Туї Туліфау розлучити міг і розлучив. Той негайно одружився з удовицею і взявся до торгівлі. Проте й у торгівлі йому не повелося, головним чином через згубну приязнь самого Туї Туліфау. Відмовити в кредиті цьому веселому монархові — означало накликати на себе конфіскацію; давати йому в кредит — означало неминуче банкрутство. Потинявшись рік без діла, Єремія найнявся за довіреного у Девіда Грифа і ось уже років дванадцять чесно справляв свою службу, бо Гриф був перший, що, не накликавши на себе лиха, відмовив королю в кредиті; а як давав щось у борг, то вмів якось потім витягти свої гроші.

Коли Гриф увійшов, Єремія поважно глянув на нього поверх окулярів, так само поважно відзначив сторінку в біблії, відклав книгу і поважно привітався.

— Я радий, що ви з'явилися особисто, — сказав він.

— А як іще я міг з'явитися? — засміявся Гриф.

Але Єремії бракувало почуття гумору, і він не звернув уваги на ті слова.

— Торговельні справи на острові до біса погані,— сказав він надзвичайно врочисто, смакуючи слова. — Баланс у мене просто жахливий.

— Погано торгується?

— Навпаки. Добре. Крамниця порожня, геть порожня. Але… — В погляді Єремії сяйнули гордощі.— Але на складі є ще багато краму. Я його добре замкнув.

— Певне, Туї Туліфау взяв багато в борг?

— Навпаки. Він платить за все готівкою і розрахувався за те, що був заборгував.

— Ну, то я тебе не розумію, Єреміє,— признався Гриф. — Ти кажеш, крамниця порожня, боргів нема, давні рахунки сплачено, крам на складі цілий… у чім же справа?

Єремія не відразу відповів. Він простяг руку позад себе й дістав з-під мат велику скриньку на гроші. Гриф здивувався, побачивши, що її не замкнено. Раніше самоанець завжди надзвичайно пильно ховав виторг. Скидалось на те, що в скриньці було повно паперових грошей. Єремія взяв верхній папірець і простяг Грифові:

— Оце вам відповідь.

Гриф оглянув досконало зроблену банкноту. "Перший королівський банк Фіту-Айви виплачує на вимогу подавця один фунт стерлінгів", — прочитав він. Посередині було намальоване якесь тубільче обличчя, а внизу стояли підписи Туї Туліфау і Фулуалеа, а до останнього додано друковане пояснення: "Міністр фінансів".

— Що це в біса за Фулуалеа? — запитав Гриф. — Це по-фіджійському, чи що? І означає "сонячне пір'я"?

— Авжеж, сонячне пір'я. Так себе називає той підлий шахрай. Він прибув з Фіджі і перевернув Фіту-Айву догори ногами, себто все, що стосується торгівлі.

— Мабуть, котрийсь із тих спритників з Левуки?

Єремія сумно похитав головою:

— Ні, він білий чоловік і негідник. Прибрав собі шляхетне, милозвучне фіджійське ім'я і викачав його в болоті задля власної підлої мети. Він зробив Туї Туліфау непросипущим п'яницею. Весь час його споює і не дає витверезіти. А король за це зробив його міністром фінансів і ще ким завгодно. Фулуалеа вигадав ці фальшиві гроші і змушує всіх їх брати. Він оподаткував комори, копру й тютюн. Завів також портове мито, якісь приписи суднам і ще різні податки. Тубільці нічого не платять, тільки торгівці. Коли заведено податок на копру, я відповідно знизив купівельну ціну. Тоді люди почали нарікати, і Сонячне Пір'я видав новий закон, що поновлював давню ціну та забороняв її знижувати. Мене він оштрафував на два фунти стерлінгів і на п'ятеро свиней, бо знав, що в мене їх якраз п'ятеро. Ви це побачите, їх записано в книзі. З Гоукінса, агента Фулькрумського товариства, взято штраф спочатку свиньми, потім джином; як він став опиратися, з'явилось військо й спалило йому комору. Коли я замкнув крамницю, Сонячне Пір'я вдруге оштрафував мене й погрозився, що спалить комору, якщо я знову чимось завиню. Тоді я спродав усе, що було в крамниці. І ось бачите, маю повну скриньку нікчемного паперу. Прикро мені буде отримати від вас платню такими папірцями, але це буде цілком справедливо, тільки справедливо. Тепер скажіть, що його робити?

Гриф знизав плечима:

— Насамперед мені треба побачити це Сонячне Пір'я та розвідати, що до чого.

— Тоді поспішіться його побачити, — порадив Єремія. — поки він не наклав на вас хтозна-скільки штрафів. У такий спосіб він збирає з королівства всі металеві гроші. Здається, він уже й загарбав їх усі, опріч того, що позакопувано в землі.

III

Повертаючись тією самою Дроковою стежкою, Гриф під запаленими лампами, що вказували вхід до палацового парку, здибав невеличкого товстенького добродія в пом'ятих парусинових штанях, гладенько виголеного й рум'яного. Він саме виходив з парку. Щось знайоме було в його сторожкій, вдоволеній ході. Гриф одразу вгадав її. Він уже бачив цю ходу у доброму десятку південноморських портів.

— Оце так! Корніліс Дізі! — вигукнув він.

— А це не хто інший, як сам Гриф, хай йому чорт, — почулось у відповідь, і вони потисли один одному руку.

— Приходьте на шхуну, я пригощу вас чудовим ірландським віскі,— запросив Гриф.

Корніліс випнув груди й набундючився:

— Ні, не вийде, містере Грифе. Тепер я Фулуалеа, і горілкою мене не звабиш, як колись. Крім того, з ласки його величності, милостивого короля Туліфау, я — міністр фінансів і головний суддя, бо король вершить суд тільки тоді, як бажає розважитись.

Гриф аж свиснув з несподіванки:

— То це ви Сонячне Пір'я?

— Я волію, щоб мене звали по-тубільчому, — зауважив той. — Я Фулуалеа, до вашого відома. Давня приязнь не в'яне, містере Грифе, і мені аж серце розривається, що я мушу сказати вам неприємну новину.