Пісні далекої Землі - Кларк Артур
Отже, скорпи майструють собі знаряддя; але й це ще не доводило їхньої розумності. Адже гнізда в деяких птахів зроблені набагато ретельніше, ніж оці незграбні артефакти, сконструйовані, очевидно, з коренів, гілок та листя цих всюдисущих водоростей.
Я почуваюся, думав Лорен, наче якийсь космічний прибулець, завислий у повітрі над сільцем кам'яного віку на Землі, коли людина відкривала для себе сільське господарство. Чи спромігся б той прибулець правильно оцінити людську розумність на підставі такого спостереження? Чи вирок його був би такий: суто інстинктивна поведінка?
Тим часом апарат уже заглибився настільки в цю галявину, що оточуючого лісу було вже не видно, хоч найближчі стовбури мали бути не далі ніж у п'ятдесяти метрах. Саме тоді якийсь дотепник з-поміж північан вимовив назву, яка потім незмінно фігурувала навіть у наукових звітах: "Діловий центр Скорпвілля".
Втім, здавалося, то був центр не лише діловий, а й житловий також. Галявину перетинала звивиста скеля заввишки десь п'ять метрів, і її майже вертикальна грань була поцяткована численними темними отворами, досить широкими, щоб туди проліз скорп. Ці міні-печери розташовані були не за якоюсь геометрично правильною схемою, але мали настільки уніфіковані розміри, що навряд чи могли бути природного походження, а вся скеля справляла враження житлового будинку, створеного якимсь диваком-архітектором.
"Скорпи заходили й виходили з тих отворів, як ті службовці в старовинному земному місті до настання епохи телекомунікації, — подумав Лорен. — їхні дії здавались такими ж безглуздими, як, мабуть, самим скорпам здалася б людська комерційна метушня".
— Гей! — вигукнув один із спостерігачів на "Каліпсо". — Що таке? Скраю праворуч — чи не можна туди наблизитись?
Цей вигук іззовні різко перервав хід його міркувань, витягнувши Лорена з морського дна назад на поверхню.
Панорамне зображення в його окулярах теж різко змінилось, бо апарат повертався боком. А тоді знов вирівнявся й повільно поплив до ізольованої скельної піраміди заввишки десь метрів десять, судячи по двох скорпах біля її підніжжя, в якій просвердлено було лише один отвір до печери. Нічого незвичайного Лорен у цьому не бачив; по тому мало-помалу усвідомив, що тут є певна розбіжність, якісь елементи дисгармонії з уже начебто знайомим життям Скорпвілля.
Всі інші скорпи метушливо снували взад-вперед. А ці двоє були нерухомі, як не рахувати того, що постійно хитали головами. І ще було дещо…
Ці скорпи були надто великі. Звичайно, про розміри судити було важко, і лише коли повз них сновигнули кілька інших, Лорен дійшов висновку, що ця пара майже наполовину крупніша за середніх скорпів.
— Що вони там роблять? — пошепки спитав хтось.
— Я тобі скажу, — почулася відповідь. — Вони охоронці — вартові.
Цей висновок наче сам напрошувався, й ніхто його не заперечив.
— Але що вони охороняють?
— Може, королеву, якщо вона у них є? Чи Центральний Банк Скорпвілля?
— А як нам дізнатися? Адже апарат надто громіздкий, щоб потрапити всередину, — навіть якщо вони це дозволять.
Тут дискусія набула суто академічного характеру. Робот, між тим, спустився вниз над вершиною піраміди, і коли до неї залишалось менше десяти метрів, оператор дав команду на зупинку, і з одного сопла, вихопився короткий реактивний струмінь.
Цей звук чи, може, вібрація, очевидно, сполошили вартових. Обидва вони одночасно стали дибки, й Лорен раптом був вражений страхітливим видовищем вирячених очей, мацаків, що загрозливо ворушились, і велетенських клішень. Як добре, що я не насправді там, сказав він собі, хоч ілюзія була повна. І як чудово"що вони не вміють плавати.
Та, якщо й не вміли вони плавати, то лізти вгору вміли-таки добре. З дивовижною швидкістю скорпи видерлися по одній з граней піраміди, за лічені секунди досягли вершини, лише за кілька метрів під полозками апарата.
— Треба забиратись геть звідти, поки вони не стрибнули, — сказав оператор. — Цими своїми клішнями можуть перерізати наш кабель, немов якусь ганчірку.
Та з командою він спізнився. Один із скорпів, відштовхнувшись од скелі, ракетою метнувся вгору й одразу схопив клішнею нижній полоз шасі апарата.
Оператор зреагував цього разу блискавично й у всеозброєнні передової техніки. Він одночасно дав машині повний задній хід і висунув маніпулятор робота вниз для атаки. А найефективніше, мабуть, було його рішення ввімкнути прожектори.
Скорп був, очевидно, засліплений. Його клішні розімкнулися в майже людськім жесті здивування, й він кинувся назад до морського дна раніше, ніж роботова механічна рука могла схопитися з ним у двобої.
На якусь частку секунди Лорен теж був засліплений, а окуляри затемнились. Тоді автоматичні системи камери підстрюїлись під зрослий рівень освітлення, і він навдивовижу чітко побачив великим планом спантеличеного скорпа востаннє перед тим, як той випав з поля зору.
І його аж ніякою мірою не здивувало, що в того під правою клешнею було дві металеві стрічки.
Лорен переглядав уже останню сцену, в той час як "Каліпсо" поверталася до Тарни, і всі його відчуття були ще так зосереджені на підводному світі, що він не помітив слабкої ударної хвилі, яка докотилася до судна. Але одразу почув крики й відчув замішання на борту, коли судно перехилилося, раптово змінюючи курс. Зірвавши окуляри, він заблимав очима в яскравому сонячному світлі.
Якусь мить він був цілком засліплений; потім, коли очі пристосувались до цього блискучого сяйва, побачив, що від облямованого пальмами берега Південного острова їх відокремлювали лише кількасот метрів. Зіткнулися з рифом, промайнула думка. Брант нізащо не повірив би, що…
І тоді побачив на східній частині горизонту, як підіймається вгору щось таке, чого він ніяк не чекав уздріти на миролюбній Талассі. То була грибоподібна хмара — саме така, що переслідувала в жаских снах людей протягом двох тисячоліть.
Але що Брант собі думає? Йому ж належить якнайшвидше мчати до берега; замість того він розвертав "Каліпсо" під найгострішим з можливих кутів назад до моря. Так, саме він узяв управління в свої руки, коли всі інші, роззявивши роти, витріщилися на схід.
— Кракан! — прошепотів один з учених-північан, і на якусь мить Лоренові здалося, що то він просто беззмістовно лайнувся на талассіанський кшталт. Та зразу второпав, що це не лайка, і його охопило приємне відчуття полегшення. Втім, ненадовго.
— Hi, — сказав Кумар, який виглядав стривоженішим, ніж Лорен міг собі уявити. — Не Кракан, а значно ближче. Дитя Кракана!
Бортове радіо тепер безперервно передавало сигнали тривоги, а в проміжках — попередження про небезпеку. Лорен намагався щось із них розібрати, але раптом побачив, що з лінією горизонту коїться щось дивне. Вона опинилася не там, де мала бути!
Все це було надто заплутане, збивало з пантелику: адже наполовину він ще перебував там, унизу, зі скорпами, і ще жмурився, коли дивився на небо чи море. Може, щось негаразд у нього з зором? Він був цілком певен того, що "Каліпсо" йде, рівно, і однак власні очі підказували йому, що судно різко занурюється в воду.
Виявляється, ні; то море підіймається вгору з ревом, що перекривав усі інші звуки. Він навіть не насмілювався визначити висоту тієї хвилі, що оце накотилася на них; тепер він розумів, чому Брант скерував судно у відкрите море, подалі від смертоносних мілин, на які всю свою лють от-от спрямує цунамі.
Наче якоюсь велетенською рукою "Каліпсо" підняло вгору, носом до зеніту. Лорен безпорадно заковзав палубою; намагався схопитися за якийсь стояк, але промахнувся й наступної миті гепнувся у воду.
— Згадай-но тренування на випадок аварії, — сердито сказав сам до себе. — Чи то в морі, чи то в космосі — засада одна: найбільша небезпека — то паніка, тож тримай себе в руках…
Потонути ризику не було: про це потурбується його рятувальний жилет. До речі, де ж той клятий вмикач наповнення газом? Його пальці гарячково перебирали тасьму на поясі, і попри все своє самовладання його на мить охопив неприємний холодок. Аж ось знайшов той металевий важілець, який ввімкнувся з першого дотику, і Лорен полегшено відчув, що жилет наповнюється повітрям, захоплюючи його в дружні обійми.
Тепер єдина реальна загроза може надійти лише від самої "Каліпсо", якщо вона впаде йому прямо на голову. То де ж судно?
Надто близько, щоб почуватися затишно в цій круговерті, коли верхня палуба вже наполовину занурена в море. Неймовірно, але більшість екіпажу все ще, здається, якось тримається на борту. Вони показували на нього, і хтось готував для нього рятувальний пояс.
У воді було повнісінько різного мотлоху — стільців, коробок, уламків обладнання — і там же бовтався полозковий апарат, який випускав бульбашки з пошкодженого поплавця й повільно занурювався. Сподіваюсь, вони його виловлять, подумав Лорен. Інакше це буде надто дорога поїздка, і промине ще чимало часу, доки зможемо знов вивчити скорпів. Він трохи пишався собою, що так спокійно оцінює ситуацію, перебуваючи в таких скрутних умовах.
Щось зачепило його праву ногу; він машинально спробував звільнитися. Хоч йому кольнуло неприємно в литку, він був скоріше роздратований цим, аніж стривожений. Адже він на плаву, в безпеці, велика хвиля вже пройшла, і тепер нічого не могло йому загрожувати.
Він знову спробував відкинути те, що зачепило його ногу, цього разу обережніше. Та роблячи це, відчув, як і ліва нога в чомусь заплуталась. І то вже був не просто ніжний дотик: незважаючи на плавучу здатність рятувального жилета, щось тягнуло його під воду.
Саме тоді Лорен Лоренсон уперше справді піддався паніці, бо раптом згадав мацаки гігантського поліпа. Втім, вони мали б бути м'які й м'ясисті — а це, напевно, якийсь дріт чи кабель. Авжеж — це ж та сама пуповина від полозкового апарата, що занурюється.
Можливо, він іще зміг би розплутатись, якби не ковтнув повний рот води від несподіваної хвилі. Задихаючись у кашлі, намагався якось прочистити легені, водночас не полишаючи спроб звільнитись од кабеля.
І ось уже життєво важлива межа, що відокремлювала воду від повітря — смерть від життя, — опинилась у нього над головою, і хоч було до неї менше метра, жодної можливості дістатись її він не мав.
У такі хвилини людина ні про що не може думати, опріч того, як урятуватися.
