Вінні-Пух та його друзі - Мілн Алан Олександр

О, це ти!

Сова завжди так зустрічала гостей.

– Сово,– діловито почав Кролик,– у нас із тобою є мозок. В усіх інших – у голові тирса. Якщо в цьому Лісі хтось мусить думати,– а коли я кажу "думати", я маю на увазі думати по-справжньому,– то це наша з тобою справа.

– Атож,– сказала Сова.– Я саме й думала.

– Прочитай оце.

Сова взяла в Кролика записку Крістофера Робіна і подивилася на неї трохи спантеличено. Звісно, вона вміла підписатися – Сува – вміла написати Вівторок так, що можна було зрозуміти, що то не Середа, і вона досить непогано вміла читати, якщо їй тільки не зазирали через плече й не питали щохвилини: "Ну, то як?.." Так, усе це вона вміла, але...

– Ну, то як? – спитав Кролик.

– Авжеж, так,– сказала Сова мудрим і глибокодумним голосом.– Я розумію, що ти хочеш сказати. Це – безперечно. Коли б ти не прийшов до мене, я б сама мусила прийти до тебе.

– Чому? – спитав Кролик.

– З тієї самої причини,– сказала Сова, сподіваючись, що, зрештою, вона зуміє щось вивідати.

– Учора вранці,– урочисто промовив Кролик,– я пішов провідати Крістофера Робіна. Його не було. На дверях у нього була пришпилена записка.

– Саме оця записка?

– Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.

– Неймовірно,– сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.– І що ж ти зробив?

– Нічого.

– Це найрозумніше,– премудро сказала Сова.

Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.

– Ну, то що? – знову спитав Кролик.

– Авжеж, так воно і є,– пробубоніла Сова.

Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.

– Скажи мені, Кролику,– сказала вона,– про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.

– Та в ній було те ж саме, що і в цій. Абсолютно!

Сова сердито зиркнула на Кролика й подумала, чи не краще його зіпхнути з дерева, але вирішила, що це вона завжди встигне, а тому продовжила свої розпити.

– Прошу повторити слово в слово ту першу записку,– сказала вона, ніби й не чула того, що сказав Кролик.

– Ну, там було написано: "Пішов. Скоровернус". Те саме, що й тут, тільки тут ще дописано: "Залнятий. Скоровернус".

Сова з полегкістю зітхнула:

– Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.

– Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? – сказав Кролик.– Де він тепер? Ось у чому річ!

Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: "Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус". Нічого іншого в ній і не могло бути написано!

– Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,– сказала вона.– Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?

– Гм,– сказав Кролик,– я ж оце й прийшов до тебе спитати... А який він із себе?..

– Ну,– сказала Сова,– плямистий або травоїдний Скоровернус – це просто е-е...

...Принаймні,– сказала вона,– найбільше він схожий на... е-е-е...

...звісно,– вела вона далі,– це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...

...словом, я просто не знаю, який він із себе,– щиро призналася Сова.

– Велике спасибі,– сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.

Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:

Вже метелики літають,

Дні зимові відлітають,

Перші квіти прозирають

Крізь сніжок.

В Лісі горлиця туркоче,

Синій пролісок мигоче,

Наче вискочити хоче

На лужок.

Бджоли крильця розправляють,

Тепле сонечко вітають,

Буде літо – всі це знають —

Буде й мед.

Вінні-Пух сидить, міркує,

Все те бачить, все те чує

І свіженький мед смакує

Наперед.

Бо весна іде полями,

Сипле жайворон піснями,

А дзвіночки під дубами

Дзень та дзень.

І зозуля закувала,

І водичка задзюрчала,

І весна всіх привітала:

"Добрий день!"

Сонце сяє-припікає,

Вінні-Пух сидить, куняє,

А довкола все буяє,

Все цвіте.

Вінні-Пух про літо мріє.

Хай з ним кожен порадіє

І міцніє, й не товстіє,

І росте.

– Здоров, Пуше! – сказав Кролик.

– Привіт, Кролику,– відповів замріяний Пух.

– Ти сам придумав цю пісеньку?

– Еге, я її начебто придумав,– сказав Пух.– Не те щоб я умів по-справжньому думати,– додав він скромно,– і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.

– Угу,– сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.– Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Ні,– сказав Пух.– Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.

– Тигра нам ні до чого.

– Еге, – сказав Пух.– Я й сам так подумав.

– А Паця ти бачив?

– Бачив, – сказав Пух. – Мабуть, він теж ні до чого? – спитав він догідливе.

– Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.

– Він бачив мене,– сказав Пух.

Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.

– Завдання просте,– сказав він, – треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці?

– А що ж він робить?

– Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?

– Можу, – сказав Пух. – Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок – невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...

– Так, так,– сказав Кролик,– усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?

– Та бач,– сказав Пух,– об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.

– А в чверть на дванадцяту?

– Та бач... – почав був знову Пух.

– А о пів на дванадцяту?

– Точно,– сказав Пух.– О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.

І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду – бачив, увечері – бачив, перед сніданком – бачив, одразу після сніданку – бачив, а тоді – "Ну, Пуше, до побачення" – і Крістофер Робін зникає на весь ранок.

– Ото ж бо,– сказав Кролик.– А куди?

– Ну, може, він щось шукає.

– А що? – спитав Кролик.

– Я саме про це й хотів сказати,– мовив Пух. – Мабуть, він шукає отого...

– Плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Еге, – сказав Пух. – Когось із них. Якщо його немає на місці.

Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:

– Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,– сказав він.

– Ні! – сказав Пух. – Але я стараюся,– додав він покірно.

Кролик подякував йому за старання і сказав, що зараз він, Кролик, мусить провідати Іа, і Пух, якщо хоче, може піти з ним.

Але Пух, який відчув, що на нього "нападає" новий куплет пісеньки, квапливо попрощався з Кроликом і сказав, що він, Пух, має почекати Паця. І Кролик подався далі.

Але трапилося так, що першим побачив Паця не Пух, а саме Кролик.

Паць прокинувся цього ранку мало не вдосвіта й вирішив нарвати собі букетик фіалок, а коли він нарвав букетика й поставив його в мальоване горнятко посеред своєї хатки, йому раптом спало на думку, що ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок для Іа. І що більше він про це думав, то глибше відчував, як то сумно бути віслюком, котрому ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок. І він знову помчав на галявинку, повторюючи сам до себе: "Іа – фіалки", "Фіалки – Іа",– щоб не забути. Бо такий уже сьогодні був день!

Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.

– Доброго ранку, Іа! – почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.

Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.

– Завтра,– сказав Іа.– Або післязавтра.

Паць підступив трохи ближче – поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого – розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.

– Ой Іа,– знов почав він,– а я...

– Це маленький Пацик? – спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.

– Я, Іа, і я...

– Ти знаєш, що це таке?

– Ні,– сказав Паць.

– Це – А.

– О! – сказав Паць.

– Ніяке не О! Це – А! – суворо промовив Іа.– Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?

– Так,– сказав Паць.– Тобто, ні,– хутенько виправився він і підступив іще ближче.

– Крістофер Робін сказав, що це – А, отже, воно А є і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,– додав ще суворіше Іа.

Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.

– А ти знаєш, що означає А, маленький Пацику?

– Ні, Іа, не знаю.

– Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А!

– О! – знову сказав Паць.– Тобто я хотів сказати "Он як!" – квапливо виправився він.

– Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: "Ну, Іа – це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати". Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: "Ха-ха-ха!" Але що вони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених, завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених – я не кажу про Пухів та Паців – це знаменита й могутня буква А. Так, так,– додав він,– це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.

Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:

– А ось і Кролик,– сказав він весело.– Привіт, Кролику!

Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: "Привіт, Іа",– тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: "Бувай здоров".

– Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?

– А що я бачу зараз перед собою? – відповів Іа, не підводячи очей.

– Три палички,– не задумуючись, відповів Кролик.

– От бачиш! – сказав Іа Пацеві.

Після цього він обернувся до Кролика:

– Тепер я відповім на твоє запитання,– урочисто промовив він.

– Щиро дякую,– сказав Кролик.

– Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться.