Вінні-Пух та його друзі - Мілн Алан Олександр

А коли ми полізли, Тигра про це забув, а тепер він уже згадав, та пізно. І тепер ми назавжди-назавжди зостанемося тут. А, може, заліземо ще й вище!.. Що ти сказав, Тигро? А-а!.. Тигра каже, що, коли ми заліземо вище, нам не так добре буде видно Пацеву хатку... Ми краще залишимося тут!..

Вислухавши усе це, Вінні-Пух урочисто сказав:

– Пацю, що будемо робити? – і заходився наминати Тигрині бутерброди.

– Вони піймалися? – стривожено спитав Паць.

Пух мовчки кивнув.

– А ти можеш вилізти до них?

– Та вилізти я можу, Пацику... Я можу навіть зняти звідти Крихітку Ру, а от Тигру зняти не зможу – не дотягну. Треба нам щось придумати. – І він замислено заходився наминати бутерброди Крихітки Ру.

Не знаю, можливо. Пух і встиг би щось придумати, доївши останнього бутерброда, та тільки-но він за нього взявся, як у сусідніх кущах затріщало, і на галявку вийшов Крістофер Робін у супроводі Іа.

– Я анітрохи не здивуюсь, якщо завтра випаде град,– торочив Крістоферові Робіну Іа.– І оком не змигнеш, як налетять хуги, буревії, бурани і таке інше. Сьогодні, щоправда, гарна погода, але це ще нічого не значить. Це ще не обіцяє доброго прогносу чи проносу – чи як там воно зветься. Одне слово, нічого не обіцяє... Це просто невеличкий шматочок погоди. Ото й усе.

– А ось і Пух,– сказав Крістофер Робін, якому було байдуже, чи випаде завтра град,– головне, аби сьогодні була гарна погода.– Привіт, Пуше!

– Та це ж Крістофер Робін! – сказав Паць.– Ось хто знає, що нам робити! І вони помчали йому назустріч.

– Біда, Крістофере Робіне! – почав Пух.

– А також Іа,– додав Іа.

– Тигра й Крихітка Ру залізли прямо на Шість Сосен, а злізти не можуть, і от...

– Я саме казав,– перебив його Паць,– що коли б тільки Крістофер Робін...

– А також Іа,– вставив Іа.

– Коли б ви обидва були тут, то ми змогли б щось придумати.

Крістофер Робін подивився на дерево, де сидів Тигра із Крихіткою Ру, і спробував щось придумати.

– Я думаю, – глибокодумно сказав Паць,– що коли б Іа став під деревом, а Пух став йому на спину, а я став Пухові на плечі...

– І коли б спина Іа-Іа зненацька тріснула, то ми б усі добряче пореготали. Ха-ха-ха!.. Гарненькі жарти! – сказав Іа.– Дуже смішно, але боюся, що не дуже приємно.

– Ну,– сказав Паць жалібно,– я тільки думав...

– Ти гадаєш, твоя спина зламалася б, Іа? – спитав Пух, страшенно здивований.

– Заздалегідь тут нічого не можна сказати, Пуше. І це, звичайно, найцікавіше.

Пух сказав "Ох", і всі знову почали напружено думати.

– Ура, я придумав! – закричав раптом Крістофер Робін.

– Слухай уважно, шановний Пацику,– сказав Іа-Іа,– і ти скоро втямиш, що ми надумали.

– Я скину сорочку, – сказав Крістофер Робін, – і ми всі візьмемо її за краї, і тоді Крихітка Ру й Тигра зможуть туди плигати, як на батут!.. Вони тільки трошки попідстрибують і ні крапельки не заб'ються.

Але шановний Паць нічого не чув, бо раптом зрозумів, що він знову побачить голубі підтяжки Крістофера Робіна!.. Він уже бачив їх одного разу, і вони йому страшенно сподобалися!.. Відтоді він завжди мріяв ще раз упевнитися, чи й справді вони такі голубі й такі підтягальні.

Отож коли Крістофер Робін скинув сорочку і Паць побачив, що саме такі вони і є, він приязно посміхнувся до Іа і навіть узявся разом із ним за той самий краєчок сорочки.

А Іа йому прошепотів:

– Навіть зараз не можна гарантувати, що не станеться нещасливого випадку. Це кажу тобі я. Нещасливі випадки – дуже цікаві штуки. Вони завжди стаються зовсім випадково.

......................................

Коли Крихітка Ру зрозумів, що його чекає, він страшенно розвеселився і запищав:

– Тигро, Тигро, а ми зараз будемо стрибати! Тигро, ти тільки поглянь, як я стрибаю! Я зараз просто полечу, от побачиш! А Тигри так уміють, га?.. Крістофере Робіне, я пішов! – пронизливо запищав Ру і стрибнув!

Його стрибок припав на самісінький центр рятувальної сорочки. Летів він так прудко, що його знову підкинуло майже на ту ж висоту, і він ще довго підлітав то вгору, то вниз, вигукуючи: "О! о! о-о!.."

Нарешті він зупинився і сказав: "Ой, як чудо-о-во!" – і його зсадили на землю.

– Стрибай, Тигро! – гукнув Крихітка Ру.– Це дуже легко!

Але Тигра щосили тримався за гілку і промовляв сам до себе: "Атож, для тварин-стрибунів, таких, як Кенги й Ру, це легко, а для тварин-плавунів, таких, як Тигри, це зовсім інша справа".

І йому раптом уявилося, як він пливе на спині за течією ріки або як він весело пірнає від острова до острова, – і він відчув, що то і є справжнє життя для Тигри.

– Стрибай! – гукнув Крістофер Робін.– Не бійся, все буде гаразд!

– Зараз, хвилиночку,– знервовано сказав Тигра,– мені запорошило око!

І він повільно-повільно поповз по гілляці.

– Давай, стрибай, це дуже просто! – пропищав Крихітка Ру.

І раптом Тигра відчув, як це просто.

– Ой! – крикнув він, побачивши, як дерево летить повз нього.

– Стережіться! – гукнув Крістофер Робін рятівникам.

Почулося – гуп! – а далі – трісь!!! – і на землі зробилася "весела купочка".

Крістофер Робін, Пух та Паць підвелися першими, потім вони підняли Тигру, а на самому споді був, звісно, Іа.

– Ой Іа! – вигукнув Крістофер Робін.– Ти не забився?

Він турботливо обмацав ослика з голови до ніг, струсив з нього пилюку і допоміг йому стати на ноги.

Іа-Іа довго мовчав.

Потому він спитав:

– Тигра тут?

Тигра був тут і знову в чудовому настрої.

– Так,– сказав Крістофер Робін.– Тигра тут.

– Що ж, тоді подякуйте йому від мого імені,– сказав Іа-Іа.

ПРИГОДА П'ЯТНАДЦЯТА,

У якій Кролик має клопітний день і ми дізнаємося, що Крістофер робін робить уранці

Усе віщувало, що Кролик знову матиме страшенно клопітний день. Не встиг він як слід прокинутись, як уже відчув, що сьогодні все залежить від нього і всі від нього чогось чекають. Це був саме той день, коли треба було, скажімо, написати оголошення з підписом "Кролик"; день, коли належало все перевірити, все з'ясувати, все пояснити й, нарешті, – найголовніше – щось організувати.

Такого чудового ранку неодмінно треба було забігти на хвильку до Пуха й сказати: "Ну що ж, прекрасно, тоді я скажу Пацеві", а далі забігти на хвильку до Паця і сказати: "Пух вважає... але краще я спершу збігаю на хвильку до Сови..."

Починався, так би мовити, командирський день, коли всі тобі кажуть: "Гаразд, Кролику", "Буде зроблено, Кролику" – і взагалі чекають від тебе різних вказівок.

Кролик вийшов із дому і, принюхуючись до теплого весняного повітря, розмірковував, із чого почати. Найближче йому було до Кенжиної хатки, бо там жив Крихітка Ру, який чи не найкраще за всіх у Лісі вмів казати "Авжеж, Кролику" й "Гаразд, Кролику..."

Але, на жаль, віднедавна там оселився ще один звір – невгамовний, стрибучий Тигра. А він, як відомо, був такий Тигра, що сам усе знає краще за тебе, і, якщо ти йому кажеш, куди треба йти, він прибігає туди перший, а коли ти туди доберешся – за ним уже й слід прохолов, а тобі навіть нікому гордо сказати: "От ми й прийшли!"

– Ні, тільки не до Кенги,– замислено промовив Кролик, підкручуючи вуса та мружачись проти сонця.

І, щоб остаточно упевнитись, що він туди не йде, він повернув наліво й потрюхикав навпростець до Крістофера Робіна.

"Зрештою,– запевняв себе Кролик,– Крістофер Робін покладається тільки на мене. Звісно, він любить і Пуха, і Паця, й Іа – я їх теж люблю, але в них у голові – тирса. Це ясно. І ще він поважає Сову, бо не можна не поважати того, хто вміє написати слово Вівторок, навіть якщо він пише його неправильно; та правильнописання – це ще не все. Бувають дні, коли вміння написати слово Вівторок просто не має значення... А Кенга надто заклопотана Крихіткою Ру, а Крихітка Ру надто маленький, а Тигра надто неслухняний і стрибучий, отож, коли настає відповідальний момент, поможна тільки на мене. Я піду й покластися дивлюся, чи не треба йому допомоги, і якщо треба, тоді я, звичайно, допоможу. Сьогодні для цього саме підхожий день".

Радіючи з такої щасливої думки, він трюхикав собі далі й далі, а тоді перескочив струмок і опинився в тих місцях, де мешкали його Родичі та Знайомі. Сьогодні, здавалося, їх було ще більше, ніж звичайно. Кивнувши тому-сьому Їжакові (поручкатися з ними було, звісно, ніколи), мимохідь кинувши "Доброго ранку" ще декому та милостиво привітавшись із дрібнотою словами "Ах, це ви", Кролик помахав їм усім лапкою – і тільки його й бачили.

Усе це викликало таке хвилювання й таке збудження серед Родичів та Знайомих, що деякі з них, а саме з родини Комашок, включно з Кузьчиним Синочком, гайнули до Дрімучого Пралісу й полізли на дерева, щоб устигнути долізти до верхівок раніше, ніж це – будь-що – станеться, і щоб можна було все гарненько роздивитися.

Кролик поспішав краєм Дрімучого Пралісу, з кожною миттю дужче відчуваючи важливість свого завдання, і нарешті він прибіг до дерева, в якому жив Крістофер Робін.

Кролик постукав у двері.

Потому кілька разів гукнув господаря. Потому відступив трохи назад, задер голову, прикрив лапкою очі від сонця і, вдивляючись у верховіття, погукав знову.

Потому він зайшов із протилежного боку і ще погукав: "Агов! Де ти? Це я, Кролик!" – але нічого не сталося.

Тоді він замовк і прислухався, і все замовкло й прислухалося разом із ним, і в осяяному сонцем лісі стало тихо-тихо, а тоді зненацька десь високо-високо в небі заспівав жайворон.

– Як жаль! – сказав Кролик.– Крістофер Робін кудись пішов.

Кролик ще раз повернувся до зелених дверей – просто так, для годиться, і збирався уже йти геть, відчуваючи, що ранок йому остаточно зіпсовано, коли раптом помітив на землі клаптик паперу.

У папірці стирчала шпилька – мабуть, папірця раніше було пришпилено до дверей.

– Ага! – сказав Кролик, почуваючи, що до нього знов повернувся чудовий настрій.– Мені ще один лист!

Ось що там було написано:

ПІШОВ

СКОРОВЕРНУС

ЗАЛНЯТИЙ

СКОРОВЕРНУС

К.Р.

– Ага! – повторив Кролик.– Треба негайно повідомити інших.

І він поважно рушив у дорогу.

Найближче звідси жила Сова, і Кролик гайнув навпрошки через Дрімучий Праліс до Совиної хати. Біля Совиних дверей він посмикав мотузочку дзвоника й потицяв у кнопку дзвіночка; потім потицяв у кнопку дзвіночка й посмикав мотузочку дзвоника.

І так він тицяв та смикав, смикав і тицяв, аж поки нарешті з дверей вистромилася Совина голова й сказала:

– Забирайся геть! Я думаю!..