Вінні-Пух та його друзі - Мілн Алан Олександр

а... а що скажеш ти? – запитав він.

Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.

– Я не скажу нічого,– сказав нарешті Пух.– Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.

– Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? – схвильовано спитав Паць.

– Авжеж, скаже,– відповів Пух.

Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.

– Він знову скаже "Хо-хо!",– вів далі Пух,– а я собі мугикатиму пісеньку. І це його спантеличить. Бо коли хтось двічі скаже "Хохо!" і вважає, що він уже переміг, а ти собі мугикаєш пісеньку, тоді той хтось, намірившись сказати "Хо-хо!" втретє, раптом відчуває, що він... ну, що він... відчуває, що він...

– Що "що він"?

– Ну, що він не може,– закінчив Пух.

– Чого не може?

Пух знав, чого той Хтось не може, але в голові в нього була тирса, в якій він не міг одразу знайти потрібні слова, щоб усе пояснити.

– Ну, не може, і край,– повторив він.

– Ти хочеш сказати, що він не зможе більше хохокати? – з надією спитав Паць.

Пух захоплено подивився на друга і сказав, що саме це він і мав на увазі: якщо ти безперестану будеш мугикати пісеньку, інший перестане хохокати, бо йому нікуди буде вставляти свої хохоки.

– Але він тоді скаже щось інше,– припустив Паць.

– Мені цього й треба! Він скаже: "Що все це означає?" І тоді вже Я йому скажу – це чудова думка, Пацю, вона щойно мені сяйнула. Я йому скажу: "Оце я зробив пастку на Слонопотама і чекаю, доки в неї впаде потрібний мені Слонопотам". І мугикатиму собі далі. А його це зовсім приголомшить.

– Пуше! – вигукнув Паць (тепер настала його черга захоплюватися другом).– Пуше, ти врятував нас!

– Уже врятував? – спитав Пух не зовсім упевнено.

Але Паць був цілком-цілком певен. І йому враз уявилася картина, як його хоробрий друг Вінні-Пух розмовляє зі страшним Слонопотамом. І тут Пацеві зробилося трішечки сумно, бо він раптом подумав, що було б краще, аби така Серйозна Розмова відбулася між ним, Пацем, і Слонопотамом, а не між Слонопотамом і Пухом, хоч він, Паць, ого як любить Пуха. Та що не кажи, а він, Паць, кмітливіший за Пуха, і розмова зі Слонопотамом вийшла б у нього цікавішою, ніж у Пуха, а потім, пізніше, приємно було б згадувати вечорами той день, коли він, Паць, відповідав Слонопотамові так безстрашно, ніби жодного Слонопотама перед ним і не було. Зараз Пацеві все це здавалося простим і легким. Він навіть знав уже ту розмову напам'ять:

СЛОНОПОТАМ (зловтішно). Хо-хо!

ПАЦЬ (безтурботно). Тара-тара-тара-ра...

СЛОНОПОТАМ (здивовано і вже не так упевнено). Хо-хо!

ПАЦЬ (іще безтурботніше). Трам-пам-пам, тірлім-пім-пі...

СЛОНОПОТАМ (намірився був утретє сказати "Хо-хо!", але замість того лише розгублено закашляв). Кахи-кахи! Що все це означає?

ПАЦЬ (удавано здивованим голосом). О, ти вже прийшов? Привіт! Це я зробив пастку і чекаю, поки в неї впаде Слонопотам.

СЛОНОПОТАМ (стривожено). Ох! (Після довгої-довгої мовчанки). А ти певен, що її зробив ти?

ПАЦЬ. Звісно, аякже!

СЛОНОПОТАМ. Ох! (Налякано). А я... я думав, що це... що це та пастка, яку я зробив на Паців.

ПАЦЬ (здивовано). Ні, це пастка, але не та!

СЛОНОПОТАМ. Ох! (Вибачливо). Та я, мабуть... мабуть, я помилився...

ПАЦЬ. Авжеж, помилився. (Ввічливо). Та я тобі пробачаю. (Мугикає свою пісеньку далі).

СЛОНОПОТАМ. Спасибі... Дуже вам вдячний... я... мені... мені краще, мабуть, піти?

ПАЦЬ (іще безтурботніше). Авжеж, краще. І чим швидше, тим краще. Тільки слухай: якщо десь здибаєш Крістофера Робіна, скажи йому, що він мені потрібен!

СЛОНОПОТАМ (догідлива й покірно). Обов'язково скажу! Обов'язково! (Чимдуж тікає геть).

ПУХ (якого там не було, але без якого, як ми знаємо, ніде не можна обійтися). Ой Пацю, який же ти хоробрий та розумний!

ПАЦЬ (скромно). Нічого особливого, Пуше. Для мене це дрібниці. (А потім, коли прийде Крістофер Робін, Пух розкаже йому все-все).

Поки Паць отак мріяв, а Пух пригадував, скільки ж у нього залишилось горщиків з медом – чотирнадцять чи п'ятнадцять, по всьому Лісі йшли розшуки Кузьки. Справжнє ім'я Кузьки було Маленький Кузька, та поміж себе, коли про нього заходила мова, всі звали його просто Кузькою, хоч мова про нього майже ніколи не заходила (хіба вряди-годи хто скаже: "Він і справді-таки дуже маленький!"). Щойно він крутився біля Крістофера Робіна, а тоді йому заманулося швиденько оббігти довкола кущика трави – так, для забави. І він побіг, і всі його чекали, чекали, а він наче у воду впав, і ніхто не знав, куди він подівся.

– Мабуть, він подався додому,– сказав Крістофер Робін Кроликові.

– А він сказав "До побачення, спасибі за компанію"? – спитав Кролик.

– Ні, він сказав лише "Вітаю тебе",– відповів Крістофер Робін.

– Хе! – сказав Кролик. І, трохи подумавши, додав:

– А він залишив листа, в якому написано: "Мені було дуже приємно з тобою, я награвся і вибачаюся, що мусив так раптово піти"?

Крістофер Робін сказав, що, здається, Кузька не залишив такого листа.

– Хе! – сказав Кролик і враз став поважним-поважним.– Це дуже серйозно. Він заблукав. Або загубився. Треба негайно почати його розшуки.

Крістофер Робін, який у цей час думав не тільки про Кузьку, спитав:

– А де ж це Пух?

Та за Кроликом уже й слід прохолов.

Тоді Крістофер Робін пішов додому, намалював малюночок "Пух на прогулянці в Лісі о сьомій годині ранку", заліз разок на своє улюблене дерево й подумав: "Що зараз робить Вінні-Пух?"

Після цього він подався до Лісу.

Невдовзі він уже був біля Ями й зазирнув усередину. Там, спиною до нього, стояли Пух із Пацем і про щось солодко мріяли.

– Хо-хо! – голосно і зненацька сказав Крістофер Робін.

Паць із несподіванки й страху підскочив вище власної голови, а Пух, напівсонний, і далі мріяв про свій мед.

"Це Слонопотам! – злякано подумав Паць.– Ну що ж, я йому зараз покажу!"

Він гарненько прокашлявся, аби слова не застрявали в горлянці, і найчарівнішим голоском закувікав те, що раніше задумав: "Таратара-тара-ра..."

Але він не підводив очей і не обертався, бо знав, що коли ти обертаєшся й бачиш перед собою Страшного, Лютого Слонопотама, то ненароком можеш усе забути.

– Трам-пам-пам, тірлім-пам-па! – сказав Крістофер Робін голосом Пуха, бо це Пух вигадав пісеньку, яка починалася так:

Тара-тара-тара-ра!

Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!

Тірлі-мірлі-тірлі-лі,

Трам-пам-пам, тірлім-пім-пі!

І коли Крістофер Робін хотів заспівати цю пісеньку, він завжди співав її голосом Пуха – тоді вона здавалася ще кращою.

"Він каже зовсім не те! – занепокоєно подумав Паць. – Він же мав іще раз сказати "Хохо". Ну, коли так, тоді я йому скажу "Хо-хо".

І найстрашнішим, найлютішим голосом Паць сказав:

– Хо-хо!

– Як ти там опинився, Пацику? – спитав Крістофер Робін своїм звичайним голосом.

"Який жах! – подумав Паць. – Спершу Слонопотам говорив Пуховим голосом, а тепер промовляє голосом Крістофера Робіна. Це він робить для того, щоб мене спантеличити й приголомшити!"

І, вже насправді спантеличений та приголомшений, він квапливо закувікав:

– Це пастка на Пухів, і я чекаю, поки в неї впаде... хо-хо!.. Ось що це таке... хо-хо!.. хо-хо!..

– Що, що? – спитав Крістофер Робін.

– Пастка на хохоків,– охриплим голосом сказав Паць.– Це я її зробив і чекаю, доки в неї впаде хо-хо... беркиць... хо-хо...

Не знаю, скільки б іще Паць хохокав, але цієї миті Пухові намріялося-наснилось, ніби в нього аж шістнадцять горщиків меду, і він зненацька прокинувся.

Власне, він прокинувся від того, що йому засвербіло в дуже незручному місці – саме посеред спини, де йому й раніше частенько свербіло. Пух саме озирнувся і був готовий почухатися, коли це раптом він угледів Крістофера Робіна.

– Привіт! – радісно закричав Пух.

– Привіт, Пуше.

Паць зиркнув угору і знов одвернувся, йому зробилося так соромно, так ніяково, що він майже остаточно вирішив утекти на море і стати моряком.

Але нараз він щось помітив.

– Пуше! – вигукнув він.– У тебе по спині щось повзе!

– А я думав – що там повзе? – сказав Пух.

– Та це ж Кузька! – вигукнув Паць.

– Ага, так он хто це такий! – сказав Пух.

– Крістофере Робіне, я знайшов Кузьку! – закричав Паць.

–Чудесно, Пацику,– сказав Крістофер Робін.

Підбадьорений цими словами, Паць знову відчув себе щасливим і передумав утікати на море, аби стати моряком. І коли Крістофер Робін повитягав їх із ями, вони всі троє, побравшись за руки, пішли додому.

За два дні Кролик випадково зустрів у Лісі Іа-Іа.

– Привіт, Іа,– сказав він.– Що ти тут шукаєш?

– Кузьку, звичайно,– сказав Іа.– Хіба не бачиш?

– Ой, а хіба я тобі не казав? – здивувався Кролик.– Кузьку знайшли ще два дні тому.

Запала довга мовчанка.

– Кумедія,– сказав нарешті з гіркотою в голосі Іа.– Тики-мики-викибрики. Але не треба вибачатися. Так воно й мусило бути.

ПРИГОДА ЧОТИРНАДЦЯТА,

У якій з'ясовується, що Тигри не лазять по деревах

Одного разу трапилося так, що Вінні-Пух про щось думав. І от він подумав, що не завадило б піти провідати Іа, бо вони не бачилися аж з учорашнього дня.

Наспівуючи пісеньку, він пішов до Іа навпрошки крізь зарості вересу, але раптом згадав, що не бачив Сови з позавчорашнього дня. Тому він ще подумав і вирішив по дорозі звернути на хвильку в Дрімучий Праліс та подивитися, чи вдома Сова.

Наспівуючи ту саму пісеньку, він пішов до річки. Але щойно він ступив на третій камінь, по якому переходять річку, як раптом затурбувався – а як же там поживають Кенга, Ру й Тигра, вони ж бо мешкають зовсім в іншому закутку Лісу! І Пух подумав так:

"Я не бачив Крихітки Ру дуже-дуже довго, і якщо не побачу його сьогодні, то буде ще довше".

Після цього він сів на камінь посеред річки і, думаючи, що ж йому тепер робити, проспівав ще один куплет тієї самої пісеньки.

Куплет, який він проспівав, був приблизно такий:

Зранку варто погуляти

В гарну гру:

У м'ячика поганяти

З милим Ру.

Бо щоб далі не товстіти,

Треба більше вправ робити

й переплигати зуміти

Кен-

гу-

ру!

А сонечко було таке ласкаве й тепле, і камінь, який уже давно лежав на сонечку, теж був такий ласкавий і теплий, що Пух просидів би на ньому аж до кінця ранку, коли б не згадав про Кролика.

– Кролик! – сказав Пух сам до себе.– От із ким любо погомоніти. Він завжди каже про все зрозуміло.