Балаган, або Кінець самотності! - Воннегут Курт

Нарешті, дихаючи на повні груди і сподіваючись негайно отруїтися вірусами, він повільно рушив сходами вниз.

Коли він спустився на перший поверх, надворі вже посутеніло.

У холі лежали людські скелети, загорнуті в зотлілі килимки. Стіни були посмуговані кіптявою від вогнищ, на яких колись готували їжу.

На стіні виднівся малюнок – образ Ісуса Христа Викраденого.

Уперше в житті Вілбер. Нарцис-Одинадцятий Суейн почув шарудіння крил зграї кажанів, що вилетіли на нічне полювання.

Йому здалося, ніби він уже помер і став братом оцих кістяків.

Але в цю мить несподівано вискочили із схованки шестеро Малинників, які спостерігали ще за президентським вертольотом. Всі вони були озброєні списами та ножами.

Коли Малинники зрозуміли, кого вони взяли в полон, їх охопило невимовне збудження. Доктор Суейн виявився для них справжнім скарбом не тому, що був президентом країни, а тому, що колись дістав медичну освіту.

– Лікар! Тепер ми маємо все що треба! – вигукнув хтось із них.

Вони, певна річ, і слухати не схотіли про його бажання скоріше померти і змусили полоненого проковтнути якусь велику таблетку, схожу за смаком на цукерку з горіховою начинкою. Насправді то були прокип'ячені й висушені риб'ячі Тельбухи, що містили протиотруту від "зеленої смерті".

Отак воно.

Підганяючи президента штурханами, Малинники негайно вирушили в ділову частину міста, де лежав смертельно хворий голова їхнього роду Хіросі Малинник-Двадцятий Ямасіро.

Схоже було, що старий заслаб на запалення легенів. Нічим зарадити йому доктор Суейн не міг, крім давнього як світ рецепту: тримати ноги в теплі, а голову – в холоді. І чекати.

Або жар спаде, або людина помре. Одне з двох.

І жар спав.

У винагороду Малинники знесли на підлогу Нью-йоркської фондової біржі до ніг доктора Суейна свої найдорогоцінніші реліквії. Серед того мотлоху вирізнялися радіогодинник, альт-саксофон, повний комплект туалетного приладдя, модель Ейфелевої вежі із вмонтованим термометром тощо.

Єдине, на чому доктор Суейн спинив свій вибір,– та й то лише з чемності,– був мідний свічник.

Так народилася легенда про людину, яка схибнулася на свічниках.

Після цього епізоду всі даруватимуть йому лише свічники.

Докторові Суейну не сподобалося життя в родині Малинників, які, крім усього іншого, вимагали від нього постійно крутити головою в пошуках Ісуса Христа Викраденого.

Тож президент розчистив хол у Емпайр-стейт-білдінгу й перебрався туди на постійне мешкання. Малинники постачали йому харчі.

А час минав.

Приблизно тоді з'явилася Війра Бурундук-П'ята Заппа – і Малинники теж пригостили її протиотрутою. Вони сподівалися, що та жінка стане нянькою в доктора Суейна.

Вона й була йому за няньку деякий час, поки не заснувала свою зразкову рабовласницьку ферму.

Згодом з'явилася вагітна Мелоді, штовхаючи поперед себе пошарпану дитячу коляску зі своїм нужденним скарбом. Серед того манаття був і мейсенський свічник. Навіть у королівстві Мічіган усі добре знали, що легендарний король Нью-Йорка схибнувся на свічниках.

Канделябр, який привезла Мелоді, відтворював ідилічну сцену освідчення вельможного пана простій пастушці під деревом, повитим виноградною лозою.

Коли святкували останній день народження старого, той свічник розбили: сп'яніла рабиня Уенда Бурундук-П'ята Рівера зачепила його ногою.

Коли Мелоді вперше підійшла до Емпайр-стейт-білдінга, а доктор Суейн вийшов до неї і запитав, хто вона і чого їй треба, дівчина впала навколішки перед президентом, тримаючи в простягнутих руках заповітний свічник.

– Добридень, дідусю,– сказала вона.

Якусь хвилину доктор Суейн мовчав. А тоді допоміг дівчині підвестися.

– Заходь,– мовив він.– Прошу тебе, заходь.

На той час доктор Суейн і не здогадувався, що він, ледь покинувши вживати три-бензо-психоаміл, зачав у містечку Ербана сина. Він подумав, що Мелоді – це одна з випадкових прохачок. Та й узагалі до тієї несподіваної зустрічі президент і на думці не покладав, що в нього можуть об'явитись нащадки. Вілбер Нарцис-Одинадцятий Суейн ніколи особливо не прагнув відтворювати до себе подібних.

Тож коли Мелоді навела йому несміливі, але переконливі докази їхньої кровної спорідненості, в нього виникло почуття, про яке пізніше в розмові з Війрою Бурундук-П'ятою Заппою він скаже так: "Якимсь чином я тріснув і зовсім несподівано крізь цю щілину проникла в мене вагітна голодна дитина, яка стискала в руці мейсенський свічник, Отак воно".

Історія Мелоді була така:

Її батько – позашлюбний син доктора Суейна та вдови з містечка Ербана, був одним з небагатьох щасливців, яким поталанило вціліти після так званого Ербанського побоїща. Потім його завербували барабанщиком в армію винуватця тієї бойні – герцога Оклахомського.

Хлопець став батьком Мелоді, коли йому виповнилося чотирнадцять років. Матір'ю дівчинки була сорокалітня праля, яка прибилася до війська. Щоб уберегти дитину на той випадок, коли вона раптом попаде в полон до Стюарта Іволги-Другого Мотта – короля Мічігану, смертельного ворога герцога,– й забезпечити співчутливе ставлення з боку монарха, Мелоді дали родове ім'я Іволга-Друга.

І вона таки попала в полон до короля Мічігану. Було їй тоді шість років. Це сталося після битви за місто Айова, під час якої загинули батьки дівчинки.

Отак воно.

А на ту пору король Мічігану вже перетворився на пожадливого мерзотника, який держав гарем із захоплених у полон дівчаток, чиї родові імена були такі ж, як у нього, тобто з Іволг-Других. І мала Мелоді поповнила той страшний звіринець.

Але чим огидніші моральні тортури доводилося їй терпіти, тим частіше згадувала вона передсмертні слова свого батька. Той сказав:

– Пам'ятай, ти – принцеса. Ти – онука короля Канделябрійського, короля Нью-Йорка.

Отож бо.

І тоді якось уночі вона викрала з королівського намету мейсенський свічник.

Потім Мелоді проповзла під полою намету надвір, у місячну ніч.

Так почалась її дивовижна мандрівка на схід – усе на схід та й на схід,– у пошуках свого легендарного діда, палац якого був найвищим будинком у світі.

Скрізь їй зустрічатимуться родичі. Якщо не Іволги, то принаймні інші птахи або ще якісь живі істоти.

Вони підгодовуватимуть дівчину і показуватимуть їй дорогу.

Хтось подарує Мелоді плаща. Інший дасть светра та компас. Ще хтось – дитячу коляску. А ще один – будильника.

Від когось вона отримає голку й нитку, а також золотий наперсток.

Ризикуючи життям, якийсь сміливець перевезе її через річку Гарлем на Острів Смерті.

І так далі.

Примітки

2

Слова, які пишуться на супровідних паперах службовим особам. (Тут і далі – примітки перекладачів.)

3

Протягом сорока років цей 102-поверховий хмарочос у Нью-Йорку був найвищою в світі спорудою. У свідомості багатьох американців він і досі лишається "королем хмарочосів", з даху якого відкривається панорама на 80 миль довкола.

4

За свідченням істориків, у роки війни за незалежність (1774–1776) Дж. Вашінгтон, наблизившись зі своїм військом до річки Раппаханок, штат Віргінія, щоб довести можливість форсування бурхливої річки, пошпурив на другий бік срібний долар.

5

Приблизно 80 гектарів.

7

Робочий кабінет президента США в Білому домі.

8

Президенти США в 1869–1877 і 1921–1923 рр.

9

Деніел Бун (1734–1820) – американський піонер, дослідник Середнього Заходу, засновник штату Кентуккі.

10

Римсько-католицьке й англіканське свято, коли вшановують усіх святих – відомих і невідомих. Існує повір'я, що в його переддень можна зустріти привидів.

11

Парк Рок-Крік – один а найбільших парків у Вашінгтоні, улюблене місце відпочинку дітей.

12

Казкова країна Оз – витвір фантазії американського письменника Лімана Френка Баума (1856–1919), що написав про неї серію з чотирнадцяти книжок, дуже популярних серед дітей в англомовних країнах.

13

Один з найвідоміших "спіричуелз" – негритянських духовних гімнів.

14

Фукідід (прибл. 460–400 рр. до н.е.) – видатний давньогрецький історик.

15

1803 року США купили у Франції за 15 мільйонів доларів так звану західну Луїзіану – великі території в пониззі річки Міссісіпі.