Хлопчики з бантиками - Пікуль Валентин

А дає цей курс гіроскопічний компас. Але гірокомпаси — галузь знань штурманських електриків. Підготовка цих спеціалістів обходиться державі недешево, на флоті їх мало. На підводному човні — один, На есмінці — два. На лінкорі — точно не скажу. На лінкорах д яе плавав.

' "— А ми також вивчатимем гірокомпаси?

— Бути стерновим і не знати електрон авігаційних при, ладів не можпа. Але ознайомлять вас з гірокомпасами коротенько. Без заглиблення в тему. Викладач іще не приїхав. Чекаємо на нього з флоту. Незабаром прибуде, і тоді бере-НІІТЬСЯ, щоб не нахапати двійок. Справа важка...

На перерві всі оточили Фінікіна.

— Коли підемо зуб рвати?

— Хоч зараз! Тільки нехай золотий вставлять. Федя Артюхов буркнув:

— І вам охота зв'язуватися... з цим?

Савка завжди поважав Артюхова, інколи навіть жалів його. Якось він тихенько запитав Федю:

— Скажи, а красти... страшно?

— Не знаю,— відповів Артюхов.— У ситого та скупого, коли ти сам голодний, вкрасти ще можна. Але дуже бридко голодному красти в голодного. І ніколи, прошу те£е, не запитуй у мене про це.

Раділа вся рота — привезли лижі. Боцмани накинулися на них перші, вмить розхапали найкращі, з добротними палицями. Боцмани взагалі задирали носи. Вони, що не кажи, єдині з юнг, які особисто вестимуть вогонь по ворогові.

У кубрику стернових гамірно. Якщо півсотні хлопчаків напхати в одне приміщення, вони можуть так поговорити МІНЇ собою, що в дорослих через десять хвилин затріщать голови. Росомаха саме стелився, а Колесника ще не було, він подався в сусідній колгосп на танці.

— Ти-хо! Ти-хо! — вгамовував юнг Росомаха.

Гамір ледь-ледь ущух, і в цій випадковій паузі всі почули, як Фінікін звернувся до старшини:

— Дозвольте доповісти, що в мене банку варення поцупили. Вчора була, а сьогодні — нема.

Росомаха знову застебнув манжети своєї фланелівки.

— Ти-хо! Хто в цього товариша банку варення вкрав? У кубрику запала мертва тиша.

— Ніхто не зізнається? — перепитав старшина.— Чи, МОНЇЄ, вам невідомо, що злодійство особливо суворо карається на флоті?

Усі мовчали. Дехто був здивований, а дехто присоромлений.

— Шикуйся! — подав команду Росомаха.

УЗДОВЯІ "лівого" борту витяглася шеренга колеснвків-ського класу, вздовж правого — класу Росомахи. Лампочки світили тьмяно, грубка пашіла жаром. Забуті підручники та зошити порозкидані по столах і ліжках. Росомаха иідтюпцем пробіг вздовж шеренг.

— Ще раз запитую — хто вкрав банку? Обізвався Фінікін:

_ Артюхова допитайте. Хай він моє варення віддасть.

_ Артюхов, це часом не твоя витівка?

Той відповів старшині з гідністю:

— А чому ви саме мене запитуєте?

_ Та ти ж...— почав Росомаха й замовк.

З шеренги лівого "борту" кричали:

— У нашого Серебрякова вчора хтось перо з ручки висмикнув. Може, це той самий гад краде!

Розгублений Росомаха викликав зі строю Московського.

— Старший,— сказав він Ігореві,— цього ми так не залишимо. Ти починай з того кінця кубрика, а я в цього. Зі строю нікому не виходити, доки не обшукаємо всі ліжка.

Росомаха розгріб постіль Феді Артюхова, заглянув на його поличку, відкинув матрац. Ніде варення навіть і сліду не було. Московський неохоче помацав рукою книги па 'полиці Поскочіна, відсунув шматки мила і... витяг банку.

— Ось вона! — здивовано сказав Ігор.

З банки стирчала ложка. Половини варення ВНЇЄ не було. Фінікін одразу напав на Колю Поскочіна.

— Розумника з себе корчиш, а сам... Твоє це було варення? Тобі ного прислали? Я ось зараз як вріжу...

Але тут прозвучав різкий голос Артюхова:

— Не займай малого. Що він тобі поганого зробив?

— Як — що зробив? Він же моє варення зжер. ■— Захотів і з'їв. А тебе це не стосується.

— Ви чули? Моє варення їдять, а мене це не стосується. ~~ Дурень! — відповів Артюхов.— Ти ще не бачив смаленого вовка...

— А ти... Ти сам злодій і такого самого злодія виправдати хочеш.

Артюхов зблід, повернувся до Фінікіна:

Слухай... ти! За такі слова я тебе так цокну по твоїй банці, що з неї останнє варення витече. Так, я крав. Щоб не здохнути. Але я й кошики не вкрав відтоді, як потрапив на флот.

— Цокну, цокну... Бач, який цокальиик знайшовся. Онде старшина поряд стоїть. Він тебе швидко на вїдсидку відправить.

Припиніть! — втрутився в суперечку Росомаха.^ то й справді, візьму та обох вас і посаджу на гауптвахту..,

Припиніть баланду. Тут усе зрозуміло. Юнга Поскочін, ти чого чуже хапаєш?

Бідний "філософ" гірко заплакав:

— Сам не знаю... солодкого захотілося... не втерпів! Росомаха ще крутив у руках липку банку.

— Тримай сам! — і тицьнув банку Фіпікїну.— Юнга Поскочін, а тобі відомо, що Красти не можна?

— Відомо... Звичайно ж! — відповів Коля.

— А якщо так, то, виходить, діяв свідомо. Як це розуміти? Всяких там Кантів вивчаєш, а до себе по-філософському поставитися не можеш... Чого мовчиш? Відповідай.

Повернувся з танців Колесник — засніжений, рум'яний.

— Чому базар? — здивувався він з порога.

— Та ось... злодія знайшли,— понуро пояснив Росомаха. Клас Колесника надривно закликав до чесності.

— Заразом і перо пошукайте. Писати людині нічим! Савка чув, як Росомаха тихо сказав Колесникові:

— Мені цього Канта, щоб йому пуття не було, щиро кажучи, дуже шкода. Краще б він, сучий син, зжер варення, а банку в кучугуру закинув...

Пошепки відповів йому Колесник:

—" У нас на крейсері такого Фінїкіна давно б у гальюн засунули й воду б спустили. Поскочін же — хлоп'я. А хто не викрадав варення з бабусиного буфета?

— Порівняв. Удома дадуть прочухана — та й по тому! А тут така дрібниця може наробити лиха...

Савці стало неймовірно жаль Колі, і ніяк не вкладалося в голові, що він здатен украсти.

— Колю,— запитав він,— для чого ти це зробив? Тон підняв обличчя — страдницьке, у сльозах:

— Та не злодій я... Дуже солодкого захотілося. Росомаха наказав юнгам лягати спати, але в кубрику що

довго гуло, як у вулику, по кутках запекло сперечалися. Гнів стернових, як не дивно, скерований був в основному проти Фінікіна з його банками.

— Хазяїн! — з презирством говорили йому.— Якби не твої солодощі, то й ганьби не було б. Придумали, що прислати, батьки,— варення! Краще б гуталіну для чобіт прислали чи порошок зубний, щоб бляхи драїти.

— Чого ви на мене нападаєте? Хіба я вкрав?

■— Провокатор ти! — заявив Ігор Московський.

— Я провокатор? — вкрай здивувався Фінікін.

— А хто ж ти, як не провокатор? Порозставляв свої банки і лижеш... Те малинове. Те вишневе. 'Те собаче. От людина й ие втрималась. А хто його спровокував, як не ти?

10І

■г Фінікін відбивався, як міг:

— По-вашому, я всіх мушу пригощати? Вас двадцять п'ять ротів у класі. Та з другого "борту" стільки ж облизуються. Моїм батькам на стількох не настачити.

— Давися сам,— відповідали йому юнги.— Тільки жери Швидше і досить марудити. Не псуй нам настрій!

у — Днювальний,— вимагав Росомаха.— Гаси світло! Лише Джек Баранов не втручався в ці суперечки.

— А ти що? — запитав його Савка. 1-У мене з цього приводу своя думка.

У сусідніх класах радистів уже стала попискувати, як киша в підвалі, морзянка: та-ті-ті, та, та-та-ті, тї-та... Спочатку несмілива й плутана, вона дедалі частіше вибухала каскадами бравурних передач. Уже з'явилися юнги-майстри, І які гнали кількість знаків за секундоміром—що не день швидше та більше. Рота радистів, щоб юнги не втратили чутливості руки, була звільнена від важких робіт — рубання лісу, пиляння дров та іншого.

Така ж морзянка проникла й до класів роти стернових. Тільки тут вона беззвучно билась у пучках світла. Старигана Фокін відклацував її на клавішах Ратьера, і стернові по проблисках ліхтаря хором читали слова, а потім й цілі фрази:

— По пра-во-му бор-ту ма-ю бар-жу з па-ли-вом...

Прапорцевий семафор здавався юнгам складнішим. Припустимо, дається "веді": права рука тримає прапорець горизонтально. Але при читанні сигнал видно тому, хто читає, дзеркально: для нього прапорець майорить уже не праворуч, а ліворуч. Фокін не поспішав. Спочатку писав прапорцями прості поняття: "викликаю на розмову", "зрозумів", "не зрозумів", "повтори", "перемістися", "не можу приймати". Потім старшина став писати текст.

— Не бійтеся, даватиму повільно.

'Клас стернових загув, прочитуючи слова, і окремі помилки одинаків загубились у загальному правильному хорі. * — Како... он... рци... аз... буки... люди... м'яко.

Фокін дав вїдмашку "закінчую". Вийшло слово "корабель".

Найшвидше видав шістдесят знаків на хвилину Федя Артюхов. Фокін зрадів:

— Ставлю тобі п'ятірку. Перша в нашому класі! — І додав: — А зараз відкрию один секрет, відомий усім сигнальникам флоту. Ми ніколи не розводимо руки так широко, як це робить новенький, стараючись, щоб його зрозуміли. Дибіться, в чому секрет стрімкої передачі семафора...

105

Фокін почав писати. Але руки старшини при цьому не розліталися вбоки, як це малюють на картинках. Руки ый-готіли лише перед тулубом. Фокін скоротив розмах прапорців, і рухи його рук стали вибухово-короткими, нагадуючи жести експансивної людини під час розмови.

— Тільки так! — сказав він, закінчивши передачу.-— Можна ставити рекорди, якщо впевнений, що тебе зрозуміє читаючий. Здалеку навіть укорочені махи рук читаються легко. Особливо — на тлі неба.

Наступний урок — будова стерен, повороткість і манев-ровість корабля при еволюціях. Вів цю дисципліну інженер-капітан 3-го рангу Нлакідов, людина бувала й сувора. Він не робиз ніяких поблажок на те, ознайомлений юнга з фізикою чи ні. Плакідов на випадок непорозуміння говорив:

— Дивуюся! Чого вас у школі вчать? Урок, відповідальний і важкий, розпочався.

— Спочатку повторимо пройдене,— сказав Плакідов, не глянувши ні на кого.— Юнга Огурцов!

— Єсть юнга Огурцов.

— Прошу. Складові частини стерна.

— Єсть! Площина стерна називається пером, вісь обертання — баллер. Баллер з'єднаний з румпелем і стерном приводом, який веде до штурвала на місток. Передня кромка руля, яка торкається ахтерштевня, називається рудерписом, а нижня кромка — п'яткою.

— Ти забув про гельмпорт і рудерпост. Повтори!

— Єсть! — Савка, незадоволений собою, сідає на місце.

— Юнга Баранов, що вам відомо про "гітару"?

— "Гітарою" моряки називають стерновий привод Де-віса.

— Прошу розказати про будову.

Клас слухає, як Джек насилу вигрібається з гайок а повзунами й черв'ячно-диференційних редукторів...