Чари Країни Оз - Баум Ліман Френк
Усі духові оркестри розучували найчарівніші мелодії, бо збиралися виступати в численних процесіях, які мали відбутись і в краю Моргунів, і в краю Лісняків, і в краю Жвакунів, і в краю Стовбунів, так само як у Смарагдовому місті. Не всі могли прийти поздоровити свою Правительку, але всі могли святкувати її день народження так чи інакше, хоч би як далеко від її палацу вони були. Кожна оселя, кожна будівля по всій країні Оз мала бути оздоблена прапорами та гірляндами, мали відбутись ігри, вистави, всілякі розваги для всіх. Озма зазвичай на свій день народження влаштовувала в палаці великий бенкет, на який запрошувано всіх її близьких друзів. То було досить чудернацьке товариство, бо в усьому світі немає стільки всіляких диваків та химерників, як у країні Оз, і саму Озму дужче цікавили незвичайні люди, ніж буденні, такі, як ми з вами.
А до цього дня народження юної Правительки посеред палацової Бенкетної зали накрили довгий стіл, поклавши іменні картки на місце кожного запрошеного гостя, а в одному кінці зали стояв другий стіл, менший і нижчий, для Озминих друзів-тварин, про яких вона ніколи не забувала, а в іншому кінці – великий стіл, на якому мали розікласти всі подарунки.
Приходячи, гості клали свої подарунки на той стіл, а потім кожне знаходило своє місце за бенкетним столом. А коли всі гості розмістились, тоді урочистою процесією ввійшли тварини, і їх розсадила за їхнім столом Желея Джемб. Потім під звуки складеного для цієї нагоди маршу, що його грав оркестр, схований за стінкою з троянд і папороті, до Бенкетної зали ввійшла ясновельможна Озма у супроводі своїх фрейлін і сіла на чільне місце.
Все товариство привітало її вигуками "слава!", і тварини теж ревли, рикали, гавкали, нявкали, кудкудакали, щоб радісний гамір був іще гучніший, а потім усі посідали на свої місця.
Праворуч від Озми сидів славетний Страхопуд Озминський, чиє напхане соломою тіло не було взірцем краси, але чия щаслива вдача й гострий розум зробили його загальним улюбленцем. Ліворуч від правительки посаджено Залізного Дроворуба, чиє металеве тіло було для такої нагоди начищене до блиску. Залізний Дроворуб – імператор краю Моргунів – був однією з найзначніших осіб у країні Оз.
За Страхопудом сиділа Дороті, за нею – Тік-Так, Чоловік з Годинниковим Механізмом, що його накрутили так туго, як лишень можна, щоб він не перебив бенкету, коли вичерпається накрутка. Далі – тітуся Ем і дядечко Генрі, родичі Дороті, двоє спокійних літніх людей, що мали у Смарагдовому місті затишний домочок і були тут дуже щасливі й задоволені. Потім – Бетсі Котушка, а за нею – жартівливий, чарівний Кудлач, що скрізь, куди не піде, був улюбленцем.
З другого боку столу, навпроти Залізного Дроворуба, сиділа Тротта, а поряд – Капітан Біл. Далі сиділи Блискучий Гудзик, Оджо Щасливий, доктор Пінт, його добросерда дружина Маргалот і дивовижний Жаболюд, що прибув на Озмине свято з країни Їп.
За другим кінцем столу, навпроти Озми, розмістилась царствена Глінда, добра чарівниця країни Оз, бо то було почесне місце, друге після того, чільного, де сиділа сама Озма. Праворуч від Ілінди був маленький Чарівник з Озу, що завдячував Глінді всіми чаклунськими способами, які лишень знав. Далі – Джінджар, гарненька селянка, яку дуже любили Озма й Дороті. Сусіднє місце займав Олов'яний Солдатик, а ще далі сидів професор Жук-Хитун директор Державної вищої спортивної школи.
Ліворуч Глінди посаджено веселу Клаптикову Дівчину, яка трохи побоювалась Чарівниці, й тому слід було гадати, що вона поводитиметься скромніше. Поряд неї сидів брат Кудлача; а за ним – дуже інтересна постать, Джек Гарбузова Голова, який для цього свята виростив собі прегарну нову голову й вирізьбив на ній обличчя, ще кумедніше, ніж бувало в нього звичайно. Нова голова не була для Джека новиною, бо гарбузи – овоч не дуже тривкий. Коли насіння – що правило йому за мозок – починало розм'якшуватись у кашку, він знав, що голова скоро зіпсується, й вибирав собі нову на своєму великому полі, засадженому гарбузами: він вирощував їх, щоб йому ніколи не забракло голови.
Ви, певне, помітили, що товариство на Озминому бенкеті було досить різноманітне, але кожен із запрошених був випробуваним, довіреним другом юної Правительки, і та була щаслива, що вони всі тут.
Тільки-но Озма сіла – спиною до столу з подарунками, – як звернула увагу, що всі з величезною цікавістю й утіхою роздивляються щось позаду неї. Бо там пишно цвіла Зачарована Квітка, і величезні квітки, що швидко змінювали одна одну, були прекрасні на вигляд і сповнювали залу тонкими пахощами. Озмі теж захотілося подивитись, до чого це всі так прикипіли очима, але вона стримала свою цікавість, бо непристойно було б зараз роздивлятися подарунки.
Тому мила й гарна Правителька надала увагу гостям, що з них дехто, як-от Страхопуд, Залізний Дроворуб, Клаптикова Дівчина, Тік-Так, Джек Гарбузова Голова та Олов'яний Солдатик, ніколи не їли, а сиділи дуже культурно на своїх місцях і намагались розважати тих, які їли.
А за столом тварин зібралася ще одна інтересна компанія, що складалася з Лева-Боягуза, Голодного Тигра, Тото кудлатого чорного Доротиного песика, мула Клубка, Рожевого Кошеняти, Дерев'яної Кобилиці, Рудої Курки та Скляного Кота. Всі вони мали чудовий апетит, окрім Кобилиці та Скляного Кота, і кожному подавали досхочу тієї їжі, яку він найдужче любив.
Урешті, коли бенкет уже закінчувався й мали подати морозиво, четверо служників унесли величезний торт, весь политий глазур'ю й прикрашений квітками з цукатів.
Понад краєм торта стояли рядочком запалені свічки, а посередині були викладені з цукатів слова:
Торт
Озмі до дня народження від Дороті й Чарівника
– Ой, як гарно! – вигукнула Озма в захваті, а Дороті заквапила її:
– Розріж його, Озмо, хай кожне з'їсть скибку.
Желея Джемб принесла великий золотий ніж із самоцвітами на колодочці, Озма підвелась і почала різати торт. Та тільки-но глазур посередині торта проломилась під ножем, як із торта вискочила малесенька мавпочка три дюйми заввишки, за нею – ще одна й ще одна, і ось уже дванадцятеро їх стали на скатерці й уклонились Озмі.
– Поздоровляємо нашу ласкаву Правительку! – вигукнули вони хором, а тоді почали танцювати так кумедно та забавно, що все товариство вибухнуло реготом і навіть Озма приєдналась до тих веселощів. Та після танцю мавпочки виконали кілька дивовижних акробатичних номерів, а потім ускочили назад до торта, винесли звідти малесенькі музичні інструменти з полірованого золота – кларнети, горни, барабани тощо – і, вишикувавшись вервечкою, пройшли туди й сюди по всьому столу, граючи веселу мелодію, ніби щонайвправніші музиканти. Дороті дуже раділа успіхові свого сюрпризного торта. Коли мавпи закінчили свою виставу, закінчився й бенкет.
Тепер настав час Озмі подивитись і на інші подарунки, тому підвелася Глінда Добра і, взявши юну Правительку за руку, підвела її до столу, де всі подарунки були розікладені розкішною виставкою. Звичайно, насамперед Озмі упала в очі Зачарована Квітка, і Тротта мусила розповісти про всі їхні пригоди в поході по неї. Дівчинка не забула віддати належне Скляному Котові й маленькому Чарівникові, але головна заслуга була за Капітаном Білом, що відважно виніс Золотий вазон із Зачарованого острова.
Озма подякувала всім і сказала, що поставить Квітку в своєму будуарі, де могтиме тішитись її красою та пахощами весь час. Та ось вона побачила чудесну сукню з тканини, зітканої Іліндою та її служницями з пряжі, насуканої з чистих смарагдів, а що всі дівчата люблять гарні вбрання, то можете собі уявити, в який нестямний захват укинув Озму цей подарунок. Їй не терпілось надіти ту сукню, але стіл був закладений іншими прегарними дарунками, і тільки пізно вночі щаслива юна Правителька роздивилась їх усі й подякувала тим, хто приніс їх із такою любов'ю.
ДЖЕРЕЛО ЗАБУТТЯ
ранці після свята, коли Чарівник і Дороті гуляли в палацовому парку, Озма теж вийшла до них і сказала:
– Розкажіть мені більше про ваші пригоди в Лісі Гугу і про те, як ви знайшли отих малесеньких мавпочок для Доротиного сюрпризного торта.
Вони посідали на мармурову лаву поблизу джерела Забуття, й Дороті з Чарівником розповіли про всі свої пригоди.
– Я страшенно занепокоїлась, коли обернулась на кучеряве Ягнятко, – сказала Дороті, – бо почувалася зовсім недобре. І не була певна, чи стану колись знову дівчинкою, розумієш.
– Ти могла б і досі лишатись кучерявим Ягнятком, якби я не відкрив того чарівного слова, – нагадав Чарівник.
– А що сталося з тими горішками, що на них ви обернули тих жахливих тварин-чаклунів? – спитала Озма.
– О, а я майже забув про них, – відповів Чарівник, – Але, здається, вони ще у мене в кишені.
Пошукавши, він видобув два горішки й показав їх Озмі.
Та замислено подивилась на них.
– Недобре лишати будь-яке живе створіння в такій безпорадній подобі, – сказала вона врешті. –Я гадаю, що ви, Чарівнику, повинні вернути їм їхню природну подобу.
– Але ж я не знаю, яка їхня природна подоба, – заперечив він. – Бо, звичайно, та подоба мішаних тварин, якої вони прибрали, – не природна. І не забувайте, Озмо, що натура в них лиха й жорстока, і коли я оживлю їх, вони можуть наробити багато поганого.
– Однаково, – відказала Правителька Озу, – треба звільнити їх від чарів. Коли ви повернете їм природну подобу, ми взнаємо, хто вони насправді, і, звичайно, ми можемо не боятись якихось двох людей, навіть якщо вони чаклуни й наші вороги.
– А я не певен, – заперечив Чарівник, похитавши лисою головою. – Я відібрав у них тільки крихту їхніх чарів – те слово, що обертає подобу, і воно таке могутнє, що ні Глінда, ні я не маємо нічого рівного йому. Річ, бачте, не в самому слові, а в тому, як його вимовляти. Отож коли ці двоє чужих чаклунів знають ще й інші такі чари, вони можуть виявитись дуже небезпечними для нас, якщо ми їх звільнимо.
– У мене є думка! – вигукнула Дороті. – Я не чарівниця й не фея, та коли ви зробите так, як я скажу, нам нічого буде боятися їх.
– Яка ж твоя думка, люба? – спитала Озма.
– Та я подивилась на оте джерело Забуття, – відповіла дівчинка, – і мені подумалося ось що. Коли Чарівник вимовить те жахливе слово, що поверне їм справжню подобу, він може навіяти їм страшенну спрагу, а ми поставимо отут біля джерела кухлик, щоб був напохваті.
