Фабрика Абсолюту - Чапек Карел

Абсолют, що безперестанку витікав з атомного мотора, завдяки природженій кмітливості за один день, так би мовити, зрозумів спосіб виробництва і з усією невгамовною жадобою діяльності — чи, може, й честолюбством — кинувся виробляти: він почав самостійно робити цвяхи. А як уже розходився, то його неможливо було спинити. Верстати, не керовані ніким, вивергали цвяхи. Запаси металу, наготовлені для виробляння цвяхів, прут за прутом піднімалися, пливли в повітрі і вкладались у відповідні металообробні верстати. На перший погляд це було моторошне видовище. Коли скінчився матеріал, залізо почало само виступати з землі, грунт довкола фабрики пітнів чистим залізом, ніби виссаним з глибин земної кори; потім те залізо здіймалось десь так на метр над землею і пливло до верстатів якимсь конвульсивним, нерівним рухом, ніби його щось підпихало туди. Завважте, будь ласка: хоч я й кажу: "залізо здіймалось" і "залізо пливло", але всі очевидці описують своє враження так, ніби залізо підіймала силоміць якась невидима, але невблаганна могуть із таким явним і зосередженим зусиллям, що аж страх брав; усе видимо робилося з жахливою натугою. Можливо, хтось із вас бавився спіритизмом і бачив "крутіння столів", то він підтвердить, що стіл підіймався не з якоюсь нематеріальною легкістю, а з конвульсивним зусиллям: він потріскував у всіх своїх з'єднаннях, стрясався, спинався дибки, а тоді підскакував угору, ніби піднятий силою, яка вперто змагалася з ним. Але як змалювати моторошні німі зусилля, що примушують залізо підійматися з глибин землі, збиватися в прути й сунути до машин, які розрубують прути на цвяхи! Прути звиваються, мов батоги, опираються силі, що пхає їх уперед, бряжчать і скрегочуть у тиші, в нематеріальній німоті, що моцюється з ними. Всі тогочасні свідчення відзначають, моторошність того видовища; це справді-таки чудо, але не думайте, ніби чудо — це щось казково легке, що це іграшки: мені здається, в основі справжнього чуда лежить страшне, виснажливе напруження. Та хоч би з якою натугою працював Абсолют, а найдужче приголомшувала в цьому новому занятті продуктивність роботи: коли вже говорити про виробництво цвяхів, то одна-єдина цвяхарна фабрика, захоплена Абсолютом, вивергала безперестану день і ніч стільки цвяхів, що їх нагорталось на подвір'ї цілі гори, які згодом валили огорожі й засипали вулицю.

Отже, обмежимося поки що цвяхами. Тут ви бачите всю природу Абсолюту — невичерпного і марнотратного, як у часи творення світу. Коли вже він ударився в виробництво, то не дбав про розподіл, про споживання, про ринок, про мету виробництва, взагалі ні про що; всю свою величезну енергію він виливав просто у виробляння цвяхів. А будучи в суті своїй нескінченним, він не знав міри й меж ні в чому — і в цвяхах теж.

Ви можете уявити, як сторопіли робітники такої фабрики, побачивши цю ефективність нового двигуна. Для них то була несподівана нечесна конкуренція, щось таке, що робило їхню працю зовсім зайвою, і, безперечно, вони мали повне право захищатись від цього наступу "манчестерського капіталізму" на робочий люд принаймні тим, що розгромили б фабрику й повісили фабриканта; але вони були занадто приголомшені та ще й заражені Абсолютом у його першій іпостасі. Їх посіла релігійна гарячка всіх форм і ступенів. Вони вже пройшли через левітацію, пророкування, чудотворство, видіння, чудесні зцілення, святість, любов.до ближнього і всякі такі неприродні, отож і чудесні, стани.

А з другого боку, можете собі уявити, як сприйняв цю божественну перепродукцію власник такої цвяхарної фабрики. Він, звичайно, міг тріумфувати, вигнати всіх робітників, з якими вже давно гризся мало не до смерті, й потирати руки над лавиною цвяхів, що не коштували йому жодного гелера накладних витрат. Але ж він, з одного боку, сам, безперечно, піддався психічному впливові Абсолюту і негайно віддав усю фабрику в спільне володіння робітникам, своїм братам у бозі, а з другого боку — дуже скоро збагнув, що ті гори цвяхів не мають ніякісінької вартості, бо на них не буде збуту.

Правда, робітники не мусили стояти за верстатами й носити залізні прути, крім того, вони вже були співвласниками фабрики. Але через кілька днів виявилося, що треба якимось способом прибрати стотонні гори цвяхів, які перестали бути товаром. Спершу вдавалися якісь спроби розсилати цвяхи цілими вагонами на фіктивні адреси; потім лишалося тільки вивозити їх за місто на величезні купи звалищ. Це прибирання цвяхів завдавало всім робітникам праці на повних чотирнадцять годин щодня; але вони не нарікали, осяяні побожним духом любові та взаємного служіння.

Даруйте, що я так довго затримався на цвяхах. Абсолют не знав промислової спеціалізації. Він з таким самим запалом накидався на прядильні, де творив чудеса, не тільки, за відомим прислів'ям, плетучи з піску мотуззя, а й прядучи з нього нитки, і на ткацькі, й на сукновальні, й на трикотажні фабрики і захопив усю текстильну промисловість, випускаючи без перепочинку мільйони кілометрів усього, що тільки можна розкроювати. Заволодів металургійними, прокатними, сталеварними заводами, фабриками сільськогосподарських машин, тартаками, мебльовими фабриками; цукроварнями, хімічною, азотною, нафтовою, паперовою промисловістю, виробництвом гуми, добрив, кераміки, взуття, галантереї, цегельнями, броварнями, гуральнями, друкарнями, паровими молочарнями, млинами, шахтами, монетними дворами, автозаводами і: кам'яними кар'єрами. Він ткав, плів, пряв, кував, монтував, шив, стругав, різав, копав, палив, пресував, вибілював, рафінував, варив, фільтрував по двадцять чотири, а то й по двадцять п'ять чи навіть двадцять шість годин на добу. Запряжений у сільськогосподарські машини замість локомобілів, він орав, сіяв, волочив, полов, косив, жав і молотив. У кожній галузі він сам розмножував сировину й подесятеряв продукцію. Він був невтомний. Він буяв продуктивністю. Він знайшов кількісний вираз для своєї нескінченності: достаток.

Чудо з п'ятьма рибинами та хлібинами в пустелі дочекалося монументального повторення: чудесного примноження цвяхів, дощок, азотних добрив, гумових шин, ротаційного паперу і всякої іншої товарної продукції.

В світі настав необмежений достаток усього, чого треба людям. Але людям треба чого завгодно, тільки не необмеженого достатку.

РОЗДІЛ XV

Розруха

Так, у нинішні впорядковані й, так би мовити, благословенні часи дорожнечі ми неспроможні уявити, яке це соціальне лихо — необмежений достаток. Ми гадаємо, то було б не що інше як рай, земний рай, коли б раптом з'явилися невичерпні запаси всього. Ну й добре, гадаємо ми: всього б вистачало для всіх, та ще й як дешево, господи!

Так ось, економічна катастрофа, яка внаслідок втручання Абсолюту у виробництво спіткала світ у ті часи, іцо про них ми оповідаємо, полягала в тому, що все, чого людина потребує, можна було дістати не дешево, а просто задарма. Ви могли взяти задарма жменю цвяхів, щоб забити їх у підметки, або в підлогу, але могли взяти задарма й вагон цвяхів, от тільки; даруйте, що б ви з ними робили? Відвезли за сто кілометрів і роздали там задарма? Цього б ви не зробили, бо, стоячи над тією лавиною цвяхів, ви б уже бачили не цвяхи, тобто річ відносно корисну, а щось абсолютно позбавлене вартості й сенсу в своєму надмірному достатку; щось так само позбавлене мети, як зірки на небі. Справді, така гора нових блискучих цвяхів могла підносити дух, навіювати поетичні думки, достоту, як зоряне неба. Вона здавалася створеною для німого подиву. Була прекрасна з погляду пейзажиста, як прекрасне з його погляду море. Але ж моря теж не розвозять вагонами в глиб суходолу, де їх немає. Морська вода не підлягає економічному розподілові. Тепер йому не підлягали й цвяхи.

І поки тут розливалося іскристе море цвяхів, за кілька кілометрів звідси їх неможливо було дістати. Вони економічно знецінилися, зникли з крамниць. Чи то ви хочете підбити цвяшками підбор, чи то підкласти своєму ближньому цвях під простирадло — ви марно його шукатимете. Його нема, як у Сланому чи в Чаславі немає моря. О, де ви, торговці давніх часів, що тут дешево купували потрібні речі, аби там їх дорого продати? Гай-гай, ви зникли, бо на вас зійшла благодать божа; ви засоромилися своїх прибутків і позакривали крамниці, щоб міркувати про братерство людей та роздавати все, що маєте, і вже ніколи, ніколи не захочете багатіти з розподілу товарів, потрібних усім вашим братам у бозі. Де нема ціни, там нема ринку. Де нема ринку, там нема розподілу. Де нема розподілу, там нема товару. А де нема товару, там зростає потреба, зростають ціни, зростає зиск і зростає комерція. Але ви відвернулись від зиску і відчули непереможну відразу до всяких чисел взагалі. Ви перестали бачити матеріальний світ очима споживання, ринку й збуту. Молитовно склавши руки, ви дивувалися з краси та багатства світу. А тим часом у людей скінчилися цвяхи. Не було цвяхів. Лише десь далеко громадились невичерпні гори їх.

І ви, пекарі, вийшли перед свої крамниці та кричали: "Ідіть, люди добрі, ідіть, ради бога, беріть хліб і борошно, булки й булочки; будьте такі ласкаві, беріть усе задарма!" І ви, мануфактурники, вивалили сувої сукна, полотна та батисту прямо на вулицю і, плачучи з радості, відміряли по п'ять і по десять метрів кожному, хто йшов мимо, та ще й Христом-богом просили, щоб прийняв ваш скромний дарунок; і аж у порожнісінькій крамниці падали навколішки та дякували господу, що дав вам змогу одягати ближніх, як лілеї польові.

І ви, різники та ковбасники, ви взяли на голови коші з м'ясом, та сосисками, та рулетами й ходили від дверей до дверей, стукали чи дзвонили і просили: хай кожен вибере, що йому до смаку. І так само всі ви, що продаєте взуття, меблі, тютюн, валізиг окуляри, сережки, килими, батоги, мотуззя, бляшаний посуд, порцеляну, книжки, зубні протези, городину, ліки і що кому треба, — всі ви, овіяні духом божим, висипали на вулиці й роздали все, що маєте, в благородній паніці божественної благодаті, а потім, зустрічаючись на порогах своїх спорожнецих магазинів та складів, з осяйними очима хзалились один перед одним: "От, брате, як я полегшив своє сумління!"

А через кілька днів виявилось: уже нема чого роздавати.