Скляний ключ - Хеммет Дешіл

Він з цікавістю розглядав О'Рорі.

О'Рорі знову всівся у своє низьке крісло з золотим візерунком. Він закинув ногу на ногу і склав на колінах руки, палець до пальця. Його красива, немовби виточена із мармуру голова схилилася на груди, сіро-блакитні очі дивилися на Неда з-під чола. Приємним низьким голосом з легким ірландським акцентом він промовив:

– Я ваш боржник, ви намагалися відговорити Поля ...

– Нічого ви мені не винні, – обірвав його Нед.

– Не винен? – здивувався О'Рорі.

– Ні. Я тоді працював у нього і думав про його користь. Я вважав, що він робить помилку, і сказав про це.

На обличчі ірландця заграла м'яка посмішка.

– І він незабаром у цьому переконається.

Запанувала тиша. З глибини свого крісла О'Рорі, посміхаючись, дивився на Неда. Нед з дивана дивився на О'Рорі безпристрастним поглядом.

Мовчання порушив О'Рорі.

– Що саме вам сказав Віскі?

– Нічого. Він сказав, що ви хочете мене бачити.

– Він не помилився. – О'Рорі розвів свої тонкі пальці в боки. – Ви дійсно остаточно порвали з Полем?

– Я думаю, що ви про це знаєте, – відповів Нед. – Адже саме тому ви і послали за мною.

– Слухати плітки і знати точно – це не те саме. Що ви тепер намірені робити?

– У мене в кишені квиток до Нью Йорка. Я вже склав валізи.

О'Рорі підняв руку і провів нею по своєму гладкому сивому волоссю.

– Ви ж сюди приїхали з Нью Йорка?

– Я цього нікому не розповідав.

О'Рорі змахнув рукою, як би відмітаючи підозри Неда.

– Мене зовсім не цікавить, хто звідки приїхав, запевняю вас.

Нед промовчав.

– Зате мені зовсім небайдуже, куди ви звідси поїдете, – продовжував ірландець. – Якби на те була моя воля, ви б не поїхали до Нью Йорка. Принаймні, зараз. Вам не приходило в голову, що ви можете з великою користю для себе пожити тут ще деякий час?

– Ні, не приходило, – відповів Нед. – Принаймні, поки Віскі не прийшов до мене.

– А що ви з цього приводу думаєте тепер?

– Нічого не думаю. Чекаю, що ви скажете.

О'Рорі знову провів рукою по волоссю. Його розумні сіро-блакитні очі ласкаво дивилися на Неда.

– Скільки часу ви вже тут живете? – запитав він.

– Рік і три місяці.

– А як довго ви були правою рукою Поля?

– Рік.

– Ви маєте багато про нього знати, – кивнув О'Рорі.

– Чимало.

– Багато такого, що я міг би використати.

– Що ви пропонуєте? – промовив Нед рівним голосом.

О'Рорі піднявся з глибокого крісла і направився до дверей. Коли він відкрив їх, у кімнату, перевалюючись, проковиляв величезний англійський бульдог. О'Рорі знову сів у крісло, а пес, не зводячи сумних очей з хазяїна, влігся на килимку біля його ніг.

О'Рорі заговорив:

– По-перше, ви отримаєте можливість відплатити Полю.

– Мені це ні до чого, – сказав Нед.

– Чи так?

– Я вважаю, що ми з ним квиті.

Відкинувши голову, О'Рорі запитав вкрадливо:

– Невже ви б не хотіли трохи насолити йому?

– Цього я не говорив, – відповів Нед з легким роздратуванням. Я не проти трохи насолити йому, але вашої допомоги не потребую. Я й сам справлюся. Тож, не слід платити мені з моєї ж кишені.

О'Рорі ласкаво закивав.

– Це мені підходить. Аби йому довелося зле, – сказав він. – Скажіть, навіщо він прикінчив молодого Генрі?

Нед розсміявся.

– Легше, легше. Ви ще не сказали, що ви пропонуєте. Гарний у вас пес. Скільки йому?

– Старіє вже. Сім років. – О'Рорі випростав ногу і поторкав пса носком ботинка. Бульдог ліниво поворушив хвостом.

– Що ви скажете на таку пропозицію? Після виборів я облаштую для вас найкращий ігорний дім у штаті, і ви зможете господарювати в ньому. Я забезпечу вам протегування, вас ніхто і пальцем торкнути не посміє.

– Ненадійна пропозиція, надто багато "якщо", – проговорив Нед знудженим тоном. – Якщо ви виграєте на виборах. Та і загалом я не певен, що захочу тут лишатися після виборів чи до них.

О'Рорі перестав грати з псом. Він знову поглянув на Неда, мрійливо усміхнувся і запитав:

– А на те, що ми переможемо, ви не розраховуєте?

Тепер заусміхався Нед.

– Битися об заклад не став би.

Все ще мрійливо усміхаючись, О'Рорі вів далі:

– Ідея перейти до мене вас не дуже приваблює, Бомонт?

– Маєте рацію. – Нед встав і взяв до рук капелюха. – У мене і в думках цього не було, – сказав він недбало. Обличчя його було безпристрастно гречним. – Я попереджав Віскі, що з цього нічого не вийде. – Він простягнув руку по пальто.

– Сядьте, – промовив О'Рорі. – Ми ще не закінчили розмову.

Нед зупинився, підняв плечі, зняв капелюх, поклав його разом з пальто на диван і сів поряд.

О'Рорі наполягав:

– Погоджуйтесь, я дам вам десять тисяч готівкою негайно і ще десять ввечері після виборів, якщо ми переможемо Поля, а також ігорний дім, якщо захочете.

Нед піджав губи, насупився і понуро поглянув на О'Рорі.

– Ви, звісно, хочете, щоб я продав Поля.

– Я хочу, щоб ви пішли в редакцію "Обсервера" і розповіли про те, як він управляє містом: вам відомо про махінації з підрядами на ремонт каналізації, про аферу з Шумейкером минулої весни, про те, за що і як був убитий Тейлор Генрі, – словом, ви розкриєте усі брудні секрети.

– З каналізаційними підрядами нічого не вийшло, – сказав Нед. Здавалося, думки його були зайняті чимось серйознішим. – Він злякався галасу і відмовився від прибутків.

– Ну гаразд, – уступився О'Рорі, він був надто впевнений у собі, щоб наполягати. – Але ж на вбивстві Генрі ми можемо здорово зіграти.

– Так, тут йому не відкрутитися, – мовив Нед, спохмурнівши, – втім, я не певен, чи можна використати справу Шумейкера ... – він запнувся, – не вплутуючи мене.

– Та що ви! – перебив його О'Рорі. – Це, звісно, виключається! Може є ще що-небудь?

– Можна було б підняти галас навколо концесій на проведення додаткових трамвайних ліній і минулорічного скандалу у секретаріаті округа. Тут доведеться, правда, покопатися, зібрати матеріали.

– Діло того варте, – зазначив О'Рорі. – Ми доручимо Хінклу із "Обсервера" обробити все це. Ви йому дайте факти, а вже статтю він зварганить. Почнемо з убивства Тейлора Генрі. Це можна пустити в хід негайно.

Нед пригладив вусики нігтем великого пальця.

– Може бути, – пробурмотів він.

Шед О'Рорі розсміявся.

– Ви хочете сказати, що починати треба з десяти тисяч? – запитав він. – Ну що ж, це теж вірно. – Він встав, підійшов до дверей, через котрі впустив пса і вийшов, зачинивши двері за собою. Пес лишився лежати на килимку перед кріслом.

Нед запалив сигару. Пес повернув голову і поглянув на нього.

О'Рорі повернувся з товстою пачкою зелених стодоларових папірців, перехоплену паперовою стрічкою, на котрій синіми чорнилами було написано 10000. Він перекинув пачку в другу руку і промовив:

– Хінкл уже тут. Я велів, щоб він ішов прямо сюди.

Нед невільно спохмурнів.

– Дайте мені бодай трохи часу, щоб зібратися з думками.

– Та ви розповідайте, як на розум прийде. Він сам все приведе до ладу.

Нед кивнув. Він випустив струмок диму і сказав:

– Ну що ж, можна й так.

О'Рорі протягнув гроші.

– Дякую, – сказав Нед і, взявши пачку, засунув її до внутрішньої кишені. Піджак здувся на його пласких грудях.

– Взаємно. – відповів О'Рорі і повернувся у своє крісло.

Нед витяг із рота сигару.

– Так, ось про що я зараз подумав. Невідомо, від чого Поль більше перейматиметься: якщо все залишиться як є, чи якщо в убивстві звинуватять Уолта Айвенса?

О'Рорі поглянув на Неда з цікавістю.

– Чому? – запитав він , нарешті.

– Поль не дасть йому можливості використати своє алібі.

– Ви хочете сказати, що він накаже своїм хлопцям забути, що Айвенс був у клубі?

– Саме так.

О'Рорі прицмокнув язиком.

– А звідки він узнав, що я підкладу Айвенсу свиню? – запитав він.

– Ми здогадалися.

О'Рорі усміхнувся.

– Тобто, це ви здогадалися. Полю б ні за що не додуматися.

Нед скромно опустив очі.

– А як, власне, вам вдалося підкласти йому свиню?

О'Рорі усміхнувся.

– Ми послали цього телепня купити пістолети в Брейвуді, потім пустили їх у діло. – Сіро-блакитні очі О'Рорі було звузилися, але зразу ж знову весело заблищали. – Втім, після того, як Поль твердо вирішив роздути історію з Айвенсом, це вже не має значення. А все почалося ж із цього. Він тому і причепився до мене, правильно я говорю?

– Так, – відповів Нед, – хоча рано чи пізно це все одно мало б статися. Поль вважає, що він поставив вас на ноги, дав вам хід і ви тепер мусите тихенько сидіти під його крильцем і не рипатися.

О'Рорі поблажливо усміхнувся.

– Поль ще пошкодує, що поставив мене на ноги, – пообіцяв він. Нехай він ...

Відкрилися двері і в кімнату зайшов молодий чоловік у мішкуватому сірому костюмі. Його не по віку зморшкувате обличчя з відстаючими вухами і великим носом виглядало недоречним. Невизначеного кольору волосся давно не бачило ножиць.

– Заходь, Хінкл, – запросив О'Рорі. – Познайомся – Бомонт. Він тобі усе розповість. Коли напишеш, покажеш мені. Завтра ж тиснемо в газеті першу порцію.

Хінкл оголив у посмішці гнилі зуби. Він пробурмотів якесь нерозбірливе привітання.

Нед піднявся з дивана.

– Чудово. Ходімо до мене і візьмемося до роботи.

О'Рорі покачав головою.

– Тут вам буде зручніше, – сказав він.

Нед посміхнувся, взяв капелюх, пальто і мовив:

– Дуже шкода, але я чекаю телефонних дзвінків і всіляке таке. Де ваш капелюх, Хінкл?

Зляканий, Хінкл мовчав і не рухався з місця.

– Вам доведеться лишитися тут, Бомонт, – зауважив О'Рорі. – ми не можемо допустити, щоб з вами стряслася яка-небудь біда. Тут ви в повній безпеці.

Нед усміхнувся своєю найчарівнішою усмішкою.

– Якщо ви турбуєтесь про гроші, – він засунув руку у внутрішню кишеню і витягнув пачку, – можете потримати їх у себе, поки матеріал не буде готовий.

– Ні про що я не турбуюся, – сказав О'Рорі. – Але якщо Поль дізнається, що ви були у мене, вам не минути лиха, а я не хочу ризикувати вашим життям.

– Доведеться вам взяти гроші, я іду, – не піддавався Нед.

– Ні, – сказав О'Рорі.

– Так, – сказав Нед.

Хінкл повернувся і швидко зник за дверима.

Нед направився до протилежних дверей, до тих, через котрі він прийшов сюди. Він ішов прямо, не поспішаючи.

О'Рорі сказав щось собаці, яка лежала біля його ніг. Вона незграбно скочила на свої розповзаючі лапи і, оминувши Неда, стала біля дверей з загрозливим видом.

Нед усміхнувся самими губами і повернувся до О'Рорі. У руці він тримав пачку стодоларових папірців. Він підніс руку і жбурнув пачку в ірландця.

– Можете її використати, самі знаєте, на що.

Бульдог важко підскочив, і його залізні щелепи зімкнулися на кисті Неда.