Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

Поруч з ним
Ромео твій – шмаркач! У нього очі,
Як у орла, зелені і блискучі.
Будь проклята, якщо я не пораджу
Тобі новий узяти з графом шлюб.
Він значно кращий, а якщо й не кращий,
То перший чоловік для тебе вмер
Чи все одно, що вмер. І через це, –
Раз ти жива, – для тебе не існує.

Д ж у л ь є т т а
І це мені ти радиш від душі?

Г о д у в а л ь н и ц я
І з чистим серцем. Покарай Господь,
Якщо, хоч трошки, я кривлю душею!

Д ж у л ь є т т а
Ну, досить!
Г о д у в а л ь н и ц я
Що?
Д ж у л ь є т т а
Ти втішила мене.
Тепер іди. Скажи моїм батькам,
Що я зібралась до отця Лоренцо
Йому за свій непослух сповідатись.

Г о д у в а л ь н и ц я
Уже біжу до них… Давно би так!
(Виходить.)
Д ж у л ь є т т а
О клята відьма! О стара дурепа!
Що більший гріх? Навчати, як мені
Своїй подружній зрадити присязі?
Чи гудити в моїх очах Ромео
Тим самим язиком, яким вона
Його іще недавно вихваляла?
Піду до церкви. Може, духівник
Мені якусь розумну дасть пораду,
Як відвернути цю страшну біду?
А ні – то сили вмерти я знайду.
(Виходить.)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена перша

Келія брата Лоренцо.
Входять б р а т Л о р е н ц о і П а р і с.

Б р а т Л о р е н ц о
Ви кажете в четвер? Це дуже скоро.

П а р і с
Призначив дату мій майбутній тесть.
Не міг же я сповільнювати поспіх!

Б р а т Л о р е н ц о
Та як на це погляне наречена?
Бо поспіх і мені не до душі.
П а р і с
Вона так гірко плаче за Тібальтом!
Як міг я говорити про любов?
Венера не сміється там, де плачуть.
Але вважає батько небезпечним
Таке нестримне горе, і тому
Бажає, щоб весілля відбулося
Якнайскоріше. Може, це зупинить
Надмірну тугу і потоки сліз?
Їй стане легше вдвох із чоловіком –
Тут бачу я поспішності причину.

Б р а т Л о р е н ц о
(на бік)
Якби ж то я не знав про ту причину,
Що вимагає відтягнути шлюб!
(голосно)
А ось і синьйорина йде сюди.

Входить Д ж у л ь є т т а.
П а р і с
Щасливий тут побачити дружину!

Д ж у л ь є т т а
Якщо я тільки зможу вийти заміж.

П а р і с
Повинні обвінчатись ми в четвер.

Д ж у л ь є т т а
Що має бути, те і буде.

Б р а т Л о р е н ц о
Amen!

П а р і с
Прийшли ви сповідатися сюди?

Д ж у л ь є т т а
Сказавши це, я б сповідалась вам.

П а р і с
Не крийтесь же, що любите мене.

Д ж у л ь є т т а
Зізнаюсь вам, що справді я кохаю.

П а р і с
Покайтеся відверто перед Богом!

Д ж у л ь є т т а
Покаюсь неодмінно, та без вас.

П а р і с
Твоє обличчя так змінили сльози!

Д ж у л ь є т т а
Воно й без сліз було не дуже гарне.

П а р і с
Даремно ти сама себе ганьбиш.

Д ж у л ь є т т а
Та правда – то не наклеп, не ганьба.
І говорю я про своє обличчя.

П а р і с
Твоя краса належить вже мені,
І через це за неї я вступаюсь.

Д ж у л ь є т т а
Кому вона належить – я не знаю… –
Отець Лоренцо, вільні ви тепер?
Чи надійти вже краще до вечірні?

Б р а т Л о р е н ц о
Зажди, моє засмучене дитя. –
Повинні ми одні лишитись, графе.

П а р і с
Не смію заважати благочестю. –
В четвер тебе, Джульєтто, розбуджу я.
Цілунок мій безгрішний все ж прийми.
(Цілує її і виходить.)
Д ж у л ь є т т а
Замкніть же двері і поплачмо разом.
Немає ні надії, ні рятунку!

Б р а т Л о р е н ц о
Джульєтто бідна! Знаю я про все,
Та чим допомогти тобі – не знаю.
Я чув, що без відстрочки в цей четвер
Повинна обвінчатись ти із графом.

Д ж у л ь є т т а
Не говори про це, якщо не можеш,
Мій отче, попередити нещастя.
Якщо безсила навіть мудрість тут,
І ти не маєш засобу спасіння,
Схвали, що я придумала сама,
І цим ножем я покінчу з собою.
Мені й Ромео Бог з'єднав серця,
А наші руки – ти. Нехай же, перше
Ніж ця рука, що віддана Ромео,
Умову іншу скріпить, перш ніж серце,
Зробившись віроломним, відречеться
Обітниці святої, хай вона ж
Все покінчить і з серцем, і зі мною.
Твій досвід хай надасть мені пораду,
Бо поміж мною й відчаєм моїм
Залишиться єдиний посередник –
Цей ніж, зробивши те, що відвернути
Твої знання і досвід не змогли.
Відповідай; якщо нема рятунку,
То хочу якнайшвидше вмерти я.

Б р а т Л о р е н ц о
Дочка моя, чекай! Я маю план
Такий же, як і стан твій, відчайдушний.
Якщо ти справді ладна краще вмерти,
Аніж піти за графа, то тоді
Застосувати можна крайній засіб.
Тоді тебе задля спасіння честі
Подоба смерті зовсім не злякає.
Як вистачить рішучості тобі,
То засіб цей у мене вже готовий.

Д ж у л ь є т т а
Щоб не пішла я заміж за Паріса,
Звели мені, – і кинусь я із вежі;
Пошли мене в розбійницький вертеп,
В гніздо гадюче, у барліг ведмежий –
І я піду! Запри мене в трупарні
Поміж смердючих жовтих черепів,
Поміж мерців, що стукають кістками,
Чи вирити могилу накажи,
І хай мене з покійником засиплять, –
Від жахів цих встає волосся дибки, –
Я згідна і на це. Я все зроблю,
Щоб вірною дружиною лишитись
Тому, кого без пам'яті люблю.

Б р а т Л о р е н ц о
Тоді іди додому, будь весела
І згоду дай вінчатися з Парісом.
А в середу, коли настане ніч,
Лишись без годувальниці у спальні:
Нехай вона не спить в твоїй кімнаті.
Лягаючи у постіль, випий те,
Що міститься в цій пляшечці, до краплі.
Не бійся, що тебе охопить холод,
Заціпеніння тіла й мертвий сон.
Ні подих, ні тепло, ні серця стук –
Ніщо життя у тілі не засвідчить.
Рум'янець щік і губ потроху змінить
Землистий колір, потьмяніють очі
І зімкнуться віконниці повік.
Усі частини тіла втратять гнучкість,
І будеш ти холодна й нерухома.
І у такій страшній подобі смерті
Ти сорок дві години пролежиш,
Щоб потім пробудитись, як від сну.
Коли жених твій з'явиться уранці,
Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.
Тоді тебе, як вимагає звичай,
Одягнуть у твою весільну сукню
І у труні відкритій віднесуть
До склепу, де лежать всі Капулетті.
Про все листом я сповіщу Ромео,
Він з'явиться – і ми із ним удвох
Чекатимемо, доки ти проснешся.
Тієї ж ночі відвезе тебе він
До Мантуї. Якщо жіночий страх
Не стримає тебе, цей шлях врятує
Тебе від неминучої ганьби.

Д ж у л ь є т т а
Дай пляшечку! І не кажи про страх!

Б р а т Л о р е н ц о
Бери її. І будь тверда й відважна.
Негайно я у Мантую пошлю
Монаха, щоб віддав листа Ромео.

Д ж у л ь є т т а
Кохання! Сили дай для порятунку!
А поки що прощайте, отче мій!

Виходить.

Сцена друга

Зала в домі Капулетті.
Входять К а п у л е т т і, с и н ь й о р а К а п у л е т т і,
г о д у в а л ь н и ц я і двоє с л у г.

К а п у л е т т і
(до слуги)
Запрошуй всіх, хто є у цьому списку.
Перший слуга виходить.
А ти зо двадцять кухарів найми.

Д р у г и й с л у г а. Я вам поганих не підберу, синьйоре. Я спершу подивлюсь, чи облизують вони собі пальці.
К а п у л е т т і. Хіба це показує їх уміння?
Д р у г и й с л у г а. А хіба ні? Поганий той кухар, який не облизує своїх пальців. Таких я і кликати не буду.

К а п у л е т т і
Ну, йди, наймай.
Другий слуга виходить.
Весілля нас застало
Зненацька. Ще багато не готове…
А де ж дочка? До сповіді пішла?

Г о д у в а л ь н и ц я
Пішла, синьйоре.

К а п у л е т т і
Добре. Може, слово
Духівника подіє благотворно.
Уперта і свавільна в нас вона.
Входить Д ж у л ь є т т а.

Г о д у в а л ь н и ц я
Вона іде зі сповіді весела!

К а п у л е т т і
Ну, голово уперта, де була?

Д ж у л ь є т т а
Там, де мене покаятись навчили
За гріх мого непослуху батькам.
Святий отець переконав мене
Навколішках пробачення просити.
(падає на коліна)
Я вас молю пробачити мені!
Віднині я покірна вашій волі.

К а п у л е т т і
Пошліть за графом! Сповістіть його,
Що вузол цей зав'яжемо ми вранці.

Д ж у л ь є т т а
Я з ним зустрілась в келії Лоренцо
І про любов можливу натякнула,
Як скромність і пристойність це велять.

К а п у л е т т і
Я дуже радий. Добре. Встань, Джульєтто.
Тепер усе в порядку. – Я ж просив
Послати за Парісом! – А монах –
Свята людина, дійсно. Наше місто
Багато чим завдячує йому.

Д ж у л ь є т т а
Ходімо, годувальнице, до мене.
Допоможи мені обрати одяг,
Що личив би для завтрашнього дня.

С-р а К а п у л е т т і
До четверга іще достатньо часу.

К а п у л е т т і
Ні, ні, ідіть. Вінчання буде завтра.
Джульєтта і годувальниця виходять.

С-р а К а п у л е т т і
До завтра ми не встигнемо ніяк.
Вже майже ніч!

К а п у л е т т і
Не бійся. Сам візьмуся,
І буде все відмінно. Ти іди,
Допоможи дочці обрати сукню.
Не ляжу я сьогодні уночі.
Не заважай: я буду за хазяйку. –
Гей, слуги! Всі поділися кудись…
Піду до графа і скажу йому,
Що дочка згідна і весілля завтра.
Тепер мені від серця відлягло.
(Виходить.)

Сцена третя

Кімната Джульєтти.
Входять Д ж у л ь є т т а і г о д у в а л ь н и ц я.

Д ж у л ь є т т а
Так, сукня ця найкраща. – А тепер
Лиши мене одну цієї ночі.
Ти ж знаєш, годувальнице, що я
Гріхів багато маю і тому
Повинна їх сьогодні відмолити.

Входить с и н ь й о р а К а п у л е т т і.
С-р а К а п у л е т т і
Все радитесь? Потрібна допомога?

Д ж у л ь є т т а
Ні, матінко, обрали ми усе,
Що завтра необхідне для вінчання.
Будь ласка, залишіть мене одну.
Нехай вам годувальниця поможе:
Я думаю, турбот у вас багато –
Все так раптово сталось.

С-р а К а п у л е т т і
На добраніч.
Лягай. Тобі потрібно відпочити.
(Виходить разом з годувальницею.)

Д ж у л ь є т т а
Прощайте! Чи побачимось іще?
Холодний страх по жилах пробігає,
І крижаніє в них тепло життя.
Вернути б годувальницю на поміч…
Та що їй тут робити?.. Справу цю
Повинна я здійснити наодинці…
Ось пляшечка…
А що, як засіб зовсім не подіє?
Невже мене із графом обвінчають?
Ні! Він цьому завадить. Тут лежи.
(Кладе поруч з собою кинджал.)
А що, як дав монах мені отруту,
Щоб справді отруїти? Адже він
Мене з Ромео обвінчав таємно
І розголосу дій своїх не хоче.
Невже це так? Та ні, не може бути:
Він праведним життям усім відомий.
Думок недобрих я не допущу!
А що, як я прокинуся у склепі
Раніше, аніж прийде мій Ромео,
Щоб визволить? Який це буде жах!
Я можу в тому склепі задихнутись,
Куди повітря свіже не проходить,
І вмерти, доки прийде чоловік.
Якщо лишусь жива, – а це можливо, –
Чи не уб'ють мене той жах, той морок,
Які царюють в склепі сотні літ,
Де спочивають в мирі кості предків,
А нині тліє в савані своєму
Тібальта, щойно схованого, труп?
Ще й кажуть, ніби душі всіх померлих
У певний час виходять із могил…
О, Боже, Боже! Ніби неможливо,
Що здатні розбудить мене до строку
Той сморід, ті невизначені звуки,
Що схожі так на стогін мандрагори,
Від чого можна з розуму зійти?
А що, як я, прокинувшись від жаху,
У безумі і темряві почну
Кістками предків гратися, чи саван
З Тібальта бідолашного зірву?
А що, як я, неначе молотком,
Свій череп розіб'ю кістками предка?
Ось… ось мені здається, ніби привид
Тібальта переслідує Ромео
Зі шпагою… – Тібальте, зупинись! –
Ромео! П'ю це зілля задля тебе!
(Випиває рідину з пляшечки і падає на постіль.)

Сцена четверта

Зала в домі Капулетті.
Входять с и н ь й о р а К а п у л е т т і
і г о д у в а л ь н и ц я.

С-р а К а п у л е т т і
Візьми ключі і прянощі дістань.

Г о д у в а л ь н и ц я
На кухні просять фініки й айву.

Входить К а п у л е т т і.
К а п у л е т т і
Жвавіше! Другі півні проспівали.
Ранкові дзвони дзвонять.