Другий силует жінки - Бальзак Оноре де

Другий силует жінки

Оноре де Бальзак

Переклав Віктор Шовкун

Леонові Гозлану

в знак доброї літературної співдружності

У Парижі бали й раути складаються, як правило, з двох різних вечірок. Спочатку та, на яку збираються офіційно запрошені гості, знуджена світська публіка. Тут кожен хизується перед сусідом. Більшість молодих жінок приїздять заради когось одного. Після того як кожна переконається, що в очах обранця вона найгарніша і що цю думку поділяють і кілька інших гостей, після того як присутні обміняються незначущими фразами, на зразок таких: "Ви завтра рано збираєтеся в Крампад?", "Як чудово співала пані де Портандюер!", "Хто ота жіночка, вся в діамантах?" — або кинуть кілька дошкульних зауважень, які одним приносять скороминущу втіху, а іншим завдають глибоких ран, гурточки гостей помалу рідшають, випадкові тут люди роз'їжджаються, свічки догорають у розетках. Тоді господиня дому затримує кількох митців, просто людей веселих, друзів дому і каже: "Залиштеся, ми повечеряємо в тісному колі". Всі переходять до маленької вітальні. Починається друга, уже справжня вечірка, де, як за давніх добрих часів, кожен дослухається до сусідових слів, де розмова стає загальною, де ти мусиш бути дотепним і брати участь у загальних веселощах. Усі відчувають полегкість, щирий сміх приходить на зміну бундючності, яка у світському товаристві часом тьмарить і найгарніші обличчя. Одне слово, вечірка стає приємною тільки тоді, коли закінчується раут. Раут, цей огляд виставленої напоказ розкоші, цей парад пихатих самолюбств, є однією з тих англійських вигадок, які мають на меті перетворити на машину й інші нації. Англія, мабуть, прагне, щоб цілий світ нудьгував, як і вона, й не менше, ніж вона. Таким чином, у деяких домах Франції ця друга вечірка виливається в радісний протест давнього духу нашої веселої країни. Та, на жаль, мало хто протестує, і причина тут досить проста: звані вечірки тепер стали рідкістю, бо за жодного режиму не було так мало людей надійно забезпечених і з міцним становищем, як за царювання Луї-Філіппа1, коли революція відродилася в межах закону. Всі нині поспішають до якоїсь мети або ганяються за багатством. Час став дорожчий за гроші, й ніхто не може дозволити собі весело й безтурботно марнувати його, повертаючись додому над ранок і встаючи надвечір. Отож пізні вечірки в дружньому колі бувають лише в жінок багатих, які мають змогу приймати гостей завжди, коли їм заманеться. А з липня 18302 року таких жінок у Парижі можна полічити на пальцях. І все ж, попри мовчазний опір Сен-Жерменського передмістя, дві-три світські дами — серед них маркіза д'Еспар і панна де Туш — не захотіли відмовитися від свого впливу на вищий світ Парижа і не зачинили своїх салонів.

Салон панни де Туш, такий відомий у Парижі, це останній куточок, де знайшла собі притулок старовинна французька дотепність з її прихованою глибиною, з тисячею її вивертів, з її вишуканою люб'язністю. Там ви ще зможете зустріти витонченість манер, незважаючи на умовності світського тону, почути невимушені розмови попри стриманість, властиву людям аристократичного виховання, а головне — там ви знайдете багатство думок. Там ніхто не береже якусь свою ідею для драми; і ніхто, вислухавши чиюсь розповідь, не наміряється створити з неї книжку. Одне слово, там перед вами не маячить бридкий скелет жалюгідної сучасної літератури, яка чатує на здобич — влучно кинуту фразу або цікавий сюжет. Спогад про одну з таких вечірок особливо закарбувався мені в пам'яті, і причина тому не признання знаменитого де Марсе, в яких він тоді розкрив чи не найпотаємніші куточки жіночого серця, а спричинений його розповіддю обмін думками про те, як змінилася французька жінка після фатальної Липневої революції.

На тій вечірці випадок звів докупи кількох людей, чиї незаперечні заслуги здобули їм європейську славу. Це аж ніяк не лестощі на адресу Франції — серед нас було і кілька чужоземців. Втім, перед у розмові вели люди не найзнаменитіші. Звучали винахідливі репліки, дотепні зауваження й жарти; образи, накреслені з дивовижною чіткістю, подавалися влучно й невимушено, в них не відчувалося ні штучної афектації, ні гонору. Люди світські вносили в розмову особливу вишуканість і натхнення, притаманне тільки митцям, його тонко відчували й тонко оцінювали. І десь-інде в Європі ви можете зустріти витонченість манер, привітність, доброзичливість і освіченість; але тільки в Парижі, тільки в цьому салоні та в кількох інших, про які я недавно згадав, витає той особливий дух, що об'єднує всі ці суспільні якості в приємну і примхливу єдність, струменить, я не знаю яка саме, підводна течія, що спрямовує усе це багатство думок, висловлювань, розповідей, історичних довідок у один потік. Париж — столиця вишуканого смаку, тільки йому відома наука перетворювати звичайну собі розмову на словесний поєдинок, де у влучному дотепі відбивається уся вдача людини, де кожен в одному слові виражає думку або ділиться досвідом, де всі розважаються, відпочивають і вправляються у красномовстві. Й тільки тут ви зможете обмінятись поглядами, тільки тут ви не сплутаєте мавпу з людиною, як дельфін у Лафонтеновій байці3; тут вас зрозуміють, і ви не ризикуєте, поставивши ставку золотом, виграти нікчемний мідяк. Тут, нарешті, лукава відвертість, порожня балаканина і глибокі зауваження зливаються у жваву розмову, яка тече, кружеляє, змінює вигляд і колір з кожною фразою. Тут лунають і дошкульні випади, і стислі оповіді. Тут слухають очима, запитують поглядом і на обличчі читають відповідь. Одне слово, тут усе яскріє розумом, тут панує думка. Ніколи ще так не чарувала мене сила вдало знайденого і влучно вжитого слова, цього могутнього знаряддя актора й оповідача. І не тільки я піддався цим чарам, усі ми провели тоді пречудовий вечір. Розмова — а точніше, низка оповідей — втягла у свій бурхливий потік цікаві признання, начерки портретів, картини безумств, тобто перетворилася на легку й блискучу імпровізацію, яку годі переказати словами. Та якщо мені пощастить дати вам хай навіть приблизне уявлення про свіжість, природність і примхливе лукавство тих балачок, можливо, ви бодай почасти зрозумієте чари справжньої французької вечірки в той її момент, коли цілковита невимушеність змушує кожного забути про свої особисті інтереси, про самолюбство або, якщо хочете, про свої претензії.

Близько другої години ночі вечеря вже доходила кінця, і за столом лишилися тільки найближчі друзі, випробувані п'ятнадцятьма роками знайомства, усі — люди з витонченим смаком, добре виховані й досконало обізнані в світських хитромудрощах. За мовчазною і суворо дотримуваною угодою під час вечері кожен у цьому домі відмовляється від особистих заслуг. За столом панує рівність. Хоча тієї ночі там зібралися люди, з яких кожен мав усі підстави пишатися собою. Панна де Туш завжди просить своїх гостей не вставати з-за столу до самого від'їзду, бо вона не раз помічала, що переміна місця цілковито змінює загальний настрій. Перехід з їдальні до вітальні розвіює чари. Як вважає Стерн, думки письменника, що поголився, відрізняються від тих, які він мав до гоління. Якщо вірити Стернові, то хіба не очевидно, що в людей, які сидять за столом, настрій зовсім інший, ніж у тих, хто повернувся до вітальні. Розвіялася п'янка атмосфера, око вже не помічає мальовничого безладдя десерту, втрачено ту лагідність духу, ту поблажливість, які опановують нас, коли ми перебуваємо в добродушному настрої, притаманному людині ситій, котра вигідно вмостилася на одному з тих м'яких стільців, що їх у наш час роблять на диво зручними. Ми вочевидь куди з більшою охотою розмовляємо за десертом у ті приємні хвилини, коли смакуємо чудові вина, коли можна поставити лікоть на стіл, а голову підперти рукою. Отоді всяк любить не тільки поговорити, а й послухати. Попоївши, людина стає уважною, але, відповідно до своєї вдачі, одні в цей час схильні до балачок, а інші — до мовчанки. Отож кожен поводить себе, як йому зручніше.

Цей короткий вступ був необхідний, щоб ви зрозуміли, в якій приємній атмосфері вислухали ми розповідь знаменитого чоловіка, нині покійного, про невинну підступність жінки, розповідь, подану з витонченою проникливістю — це вміння притаманне людям з великим життєвим досвідом і завдяки йому з видатних державців виходять чудові оповідачі, коли вони — як, скажімо, князі Талейран і Меттерніх4 — погоджуються виступити в такій ролі.

Де Марсе, призначений півроку тому міністром, уже встиг довести свої надзвичайні здібності. Хоча люди, які знали його давно, не були здивовані, що він виявив неабиякий талант і обдарування державного діяча, багатьох цікавило, чи він став політиком унаслідок вивчення цієї сфери діяльності, чи відкрив у собі такий хист несподівано під тиском якихось обставин. Ось це запитання і поставив йому — з чисто філософського погляду, звичайно,— один розумний і спостережливий чоловік, колишній журналіст, котрого де Марсе призначив префектом і котрий захоплювався своїм покровителем, не домішуючи до свого захвату жодної краплі ядучої критики, за допомогою якої в Парижі видатна людина виправдовує своє захоплення іншими видатними людьми.

— Чи були у вашому житті випадок, думка або почуття, що дали вам знати про ваше покликання? — запитав Еміль Блонде.— Адже всі ми, подібно до Ньютона, маємо своє яблуко, яке падає і вказує той грунт, де розвинуться наші здібності...

— Такий випадок був,— відповів де Марсе,— і зараз я про це розповім.

Красуні, політичні денді, митці, старі вельможі, близькі приятелі де Марсе — усі вмостилися зручніше, в тих позах, до якої кожен звик, і звернули погляди на прем'єр-міністра. Чи варто згадувати, що слуги давно повиходили з кімнати, що двері були зачинені, а портьєри запнуті? Запала глибока тиша, тільки з подвір'я долинало бурчання машталірів та цокання копит — коні рвалися у свої стайні.

— Для політичного діяча, друзі, конче необхідна одна якість,— почав міністр, граючись золотим ножем із перламутровою колодочкою.— Він завжди повинен панувати над собою і незворушно сприймати будь-який, хай навіть цілком несподіваний для нього наслідок тієї або тієї події; тобто, він повинен приховувати в собі істоту холодну й неупереджену, що як глядач присутня при всіх мінливостях його життя, спостерігає за всіма його пристрастями й почуттями і за всіх обставин підказує йому рішення, взяте з такої собі таблиці, де враховано усі можливі варіанти моральних ситуацій.

— То ви цим пояснюєте, чому великі державні діячі нині така рідкість у Франції? — зауважив старий лорд Дадлі.

— З погляду почуттів це жахливо,— вів далі міністр.— А надто коли щось подібне проявляється в чоловіка ще молодого.